У грудні 1990 року маршал Моїсеєв з трибуни Верховної Ради роздавав компліменти українцям, аби якось втримати їх у складі СССР: «Юноши из Украины составляют основу нашей армии. Им прежде всего доверяем сложнейшую боевую технику, которая принадлежит к стратегическим ядерным силам. Значительную часть офицерского корпуса составляют также украинцы, поскольку характеру этого народа присущи такие черты, как честность, ответственность, талантливость, хозяйственность, доброта и забота о людях. В трудную минуту на них можно всегда положиться».

Так як я не вірю у випадковості, особливо, якщо вони пов'язані з великим бізнесом і політикою, то такого роду події, як загибель вищих посадових осіб Польщі, не вважаю нещасним випадком або ненавмисним збігом обставин, незалежно від того, що про це йдеться публічно і офіційно. Останні стали надбанням гласності відомості тільки підтверджують це.

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча,  борця за незалежність України.

Анатолій РУСНАЧЕНКО, доктор історичних наук

З початком перебудови в Радянському Союзі проблема його збройних сил та створення національно-державницьких формувань виходить на одне з перших місць у політичному житті суспільства. Для цього існували досить вагомі підстави. Справа в тому, що Червона Армія відіграла не лише величезну роль у захисті народів світу від німецько-фашистських загарбників, а й була складовою того паритету, що виник у міжнародних відносинах після Другої світової війни. Для народів Прибалтики, Польщі, Фінляндії, а частково й України вона стала символом втрати державної незалежності.