|
Статті
Україна була за крок до ПДЧ
На мою публікацію
"Чому Україні конче потрібно членство в НАТО" надійшло
багато коментарів і запитань читачів. Серед іншого, в них порушуються
питання щодо ситуації напередодні Ризького саміту Альянсу 2007 року.
Зокрема людей цікавить: чому позиція деяких західних країн у той час
завадила Україні приєднатися до ПДЧ. Аби коротко відповісти на це
запитання, хотів би навести витяг з моїх інтерв'ю того часу у яких
певною мірою висвітлюються зазначені моменти.
Костянтин Морозов: "Для успішного просування України на Захід, їй
потрібен попутний вітер зі Сходу" Ростислав Хотин, для журналу "Главред"
06.08.07
Це вже ваш другий термін роботи при НАТО у складі і на
чолі української місії. Чим він відрізняється від першого, у середині
90-х?
-Якщо порівнювати тодішній і сучасний періоди – вони
відрізняються за змістом нашої співпраці з Альянсом і чітким визначенням
її кінцевої мети – набуття членства. Водночас цей період
характеризується і новими відступами, коливаннями щодо темпів наближення
до Альянсу.
-А що є якорем, який стримує просування України хоча
б до Плану дій щодо членства?
-Україна була готова приєднатися
до ПДЧ давно. Офіційно ми заявили про свою готовність під час
міністерського засідання комісії Україна-НАТО 21 квітня 2005 року у
Вільнюсі. І вже тоді Альянс шукав, яким чином врахувати стабільність
демократичних перетворень в Україні. Показників для цього було
достатньо, але вони хотіли пересвідчитися, що це – сталий процес і що
неможливе повернення назад або якісь відступи. Як нам говорили у
неофіційних бесідах, НАТО хотіли побачити проведення ще хоча б
одних-двох виборів, які б підтвердили це. Саме тому не наважувалися дати
Україні статус країни ПДЧ і замінили його інтенсифікованим діалогом.
-Вас
не турбує, що в Україні великий регіональний розподіл? Як бути з тим,
що в Криму чи не понад 90% населення проти НАТО? Не вступатиме ж країна
окремими регіонами?
-Коли ми говоримо про необхідність
інформаційної кампанії в Україні, то маємо на увазі всю територію
держави. Безперечно, у різних областях інтенсивність цієї роботи й
масштабність буде різною. І тут враховуються не лише настрої громадян, а
й ефективність впливу ззовні на формування їхньої особистої позиції.
-Чи
є якась закономірність для країн Центральної та Східної Європи –
спочатку членство в НАТО, а потім членство в Європейському Союзі? Яка
найбільш імовірна модель для України: Фінляндія в ЄС, але не в НАТО;
Норвегія – у НАТО, але не в ЄС; Польща, яка і в ЄС, і в НАТО, але
спочатку – в Альянсі?
-І не лише Польща. Усі інші країни, за
винятком Мальти і Кіпру, приєдналися до Євросоюзу після набуття членства
в НАТО. На мій погляд, причина полягає в тому, що критерії підготовки
до членства в обох міжнародних організаціях майже однакові – і в
політичному, і в економічному плані, і в суто оборонному. І досягати цих
критеріїв можна лише в сукупності.
Отже, шлях до набуття
членства в Євросоюзі обов'язково лежить через підготовку до членства в
НАТО. Такої вимоги ніхто не висуває, і вона навіть не схвалюється нашими
союзниками, коли про це говоримо. У той же час, мені здається, що це –
логічний підхід.
-У самому НАТО, здається, не всі члени аж так
палко підтримують членство України в Альянсі, як, наприклад, Польща,
балтійські країни чи Сполучені Штати. Як бути з країнами-скептиками в
самому Альянсі?
-Рецепт єдиний: для успішного просування України
на Захід їй потрібно мати попутний вітер зі Сходу. Альянс не може в
цілому сприймати Україну як однозначно вже готового союзника, якщо
існують суперечки з Росією. Тому не випадково критеріями або робочими
вимогами підготовки країни до членства в Альянсі є владнання всіх
невирішених проблем із сусідами. І досвід останніх країн, що приєдналися
до Альянсу, свідчить, що це працює.
Країни, які ви назвали
скептиками, хотіли б мати якісь гарантії для себе, що Україна дійсно
сприймається Росією як її стратегічний партнер, і не лише сьогодні, а й
коли стане членом Альянсу. Ми, проводячи інформаційну кампанію в країні,
маємо працювати з усіма верствами населення, з усіма категоріями
громадян, але в той же час працювати і з нашими сусідами, зокрема, а
може і передовсім, із російською державною системою – із Державною
Думою, із російськими політичними угрупованнями, з окремими впливовими
громадянами.
Змістом цієї роботи, на мій погляд, має бути
переконання, не теоретично, а аргументованими й практичними кроками, що
Україна, набуваючи членства в Альянсі, не відмовиться від своїх
міжнародних зобов'язань як стратегічного партнера Російської Федерації.
Для порівняння можна навести приклад інших членів: Росія має добрі,
навіть дружні відносини з багатьма європейськими країнами. У той же час,
ці країни є членами Альянсу, і їхні дружні зв'язки з Росією не
перешкоджають виконувати їхній міжнародний обов'язок як союзника в
Альянсі. Водночас їхнє членство в Альянсі не перешкоджає розбудовувати
добрі, довірливі відносини з Росією. Україна так само має всі можливості
працювати у двох якостях: і члена військово-політичного союзу, і
стратегічного партнера Російської Федерації.
-Тобто як Німеччина –
і член НАТО, і має добрі відносини з Росією?
-Як Франція,
Італія, Греція, Іспанія – це все коло країн, які є друзями Росії у
Європі. Але водночас вони є активними й надійними союзниками Альянсу.
-Тобто
членство України в НАТО – це не проти Росії?
-Абсолютно
правильно. І треба, щоб ця теза не лише була пропагована, а й
підкріплювалась конкретними кроками. Якщо ми дійсно хочемо ефективно
просуватися на Захід, я повторюю, ми повинні мати попутний вітер зі
Сходу. Це не означає, що нас хтось має відпускати, або ми маємо у когось
запитувати дозволу, але це передбачає хороші відносини між Україною і
Росією, які не завадять просуванню України до членства.
Костянтин
МОРОЗОВ, перший Міністр оборони незалежної України,
генерал-полковник, незалежний політолог
Українська правда
|
Категорія: Нац. безпека і оборона | Додав: PORTAL_SOU (27.03.2010)
|
Переглядів: 860
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."

ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ
|