Міністр оборони РФ Анатолій Сердюков, наприклад, у Повітряно-десантних військах своєї країни, як мені відомо, авторитету не мав, тому що свою роботу спрямовує фактично на їхнє розвалювання. Подібний досвід у російської армії брати не варто.

У нашій організації ми уважно стежимо за досвідом локальних конфліктів і бачимо, що на перше місце як бойова одиниця у світі виходить вертоліт. До речі, в Росії готуються до серійного випуску удосконалених вертольотів «Чорна акула». В Україні є мережа ремонтних заводів, які б можна було модернізувати під випуск подібної техніки. А ми робимо ставку на броньовані машини (бойові машини піхоти, танки тощо), тоді як під час операції американських військ «Буря в пустелі» один батальйон вертольотів «Апач» міг швидко знищити один танковий полк.

Швидкого переходу на контрактну армію у нас не вийшло, бо потрібен цілий пакет державних організаційних і соціальних заходів. Тому, якщо не спромоглися перейти на професійне військо, не слід було фактично знищувати допризовну підготовку. У нас в армії, наприклад, явно не вистачає хороших водіїв, яких повинні готувати у відділеннях Товариства сприяння обороні України. У нас майже закінчено створення структури одного призову (тобто комплектування за одним часом проходження строкової служби). Але це породило проблему передачі досвіду від солдатів, які довше прослужили, більш молодим.

Зараз скорочення армії під гаслами створення мобільних, оснащених сучасною технікою військ слід припинити. Особливо в умовах проголошеної позаблоковості. Бо реально нових озброєнь надходить дуже мало, лише поодинокі зразки, і знову — броньованої техніки. Поряд з потужною армією сусідньої північної імперії нам не потрібно перетворюватися на булгаківського «Ларіосика з Житомира». Щоб не стати схожими на Українську Народну Республіку з її Центральною Радою, яка залишила країну без армії. У Болграді Одеської області, наприклад, фактично знищили цілу аеромобільну дивізію, яка прикривала Південний напрямок, а ще — була потужним україномовним фактором. І на реалізації її техніки нажилися великі бізнесові та армійські боси.

А найперше, що потрібно, то це провести серйозну чистку вищих ешелонів керівництва Збройних сил. Колишній міністр оборони Анатолій Гриценко в боротьбі проти корупції фактично добивав тих, хто вже падав, тобто «хворих оленів», а реального оновлення досягнути не зміг. До того ж один із колишніх міністрів оборони у свій час був відрахований із Житомирського військового училища за погану успішність, інший — 10 років ховався від призову за станом здоров’я. А у війську та запасі є велика кількість порядних, енергійних, кваліфікованих офіцерів, які пройшли через Афганістан, Югославію, миротворчі операції в інших країнах. Тому головне у змінах в армії — кадрове питання.

Олег КОНОВАЛОВ, голова Житомирської обласної організації Спілки офіцерів України, підполковник.

ДЕНЬ:Який досвід реформування російської армії може бути корисним?