Конституційний Суд України
м. Київ, вул. Жилянська, б. 14
Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Олександрович Білоус
010201, Київ, вул. М.Грушевського 30\1 к.325
тел. (044) 253-32-30

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ
про офіційне тлумачення положень
абзацу першого частини 1 статті 1, пункту 5 абзацу третього частини 1 статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»

Керуючись п. 2 ст. 150 Конституції України, п. 4 ст. 13, 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України»,
Просимо Конституційний Суд України:
Надати офіційне тлумачення положень абзацу 2першого частини 1 статті 1 та пункту 5 абзацу третього частини 1 статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»від 07.04.2011 № 3206-VI (Відомості Верховної Ради України, 2011, № 40, стор. 1750), щодо роз’яснення поняття «безпосереднє підпорядкування»та категорії «інших осіб», на які не поширюється вимоги щодо обмеження роботи близьких осіб у т.ч. через особливий характер діяльності (тут – військової служби), а саме:

Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
Безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;

Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб
1. Особи, зазначені у підпунктах "а”, "в”-”ж” пункту 1 та підпункті "а” пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.
Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:
5) інших осіб, визначених законом.
Предмет необхідного тлумачення:
1) пункт п’ятий абзацу 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо роз’яснення категорії інших осіб, визначених законом, на яких не поширюються положення абзаців першого та другого частини 1 ст. 9 цього Закону;
2) абзац 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» стосовно поняття «безпосереднє підпорядкування» в частині його використання в Збройних Силах України (далі – ЗСУ) відповідно до статті 31 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, затвердженого Верховною Радою України 24березня 1999 року № 548-ХІV: «Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою є для них прямими начальниками, при цьому безпосереднім начальником у ЗСУ вважається найближчий до підлеглого прямий начальник.
Обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні:
Офіційне тлумачення положень абзацу першого частини 1 статті 1 та пункту 5 абзацу третього частини 1 статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»є необхідним у зв’язку з виникненням тенденцій до погіршення соціального статусу військовослужбовців і членів їх сімей. Відповідно до ст. 1-2Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»№2011-XII від 20.12.1991р. військова служба має особливий характер. Частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»№2232-XII від 25.03.1992 р., а також стаття 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ зазначають, що військова служба є державною службою особливого характеру, пов’язаною із захистом Вітчизни. Вона передбачає виконання особою, яка перебуває на військовій службі, певної сукупності зобов’язань, одним з яких є проходження військової служби у визначеному гарнізоні (населеному пункті). Така умова є цілком природною і притаманна збройним силам будь-якої держави. В той же час ця умова обмежує права військовослужбовця на вільний вибір місця проживання, тим самим члени сім’ї військовослужбовця можуть обмежуватися у певних соціальних правах, які б вони могли реалізувати в іншому населеному пункті. Одним з таких прав є право на зайнятість, гарантоване державою абзацом а частини першої статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» №803-XII від 01.03.1991 р. Цілком очевидно, що в не кожному гарнізоні (населеному пункті) держава може забезпечити виконання цієї норми закону для працездатних членів сімей військовослужбовців (через відсутність робочих місць як за фахом, так і загалом, особливо в сільській місцевості). Звичною практикою є працевлаштування членів сім’ї військовослужбовця (зазвичай, дружини) у військовій частині за місцем проходження ним військової служби. Також звичною є практика створення т.зв. «професійних» родин, коли і чоловік, і дружина є військовослужбовцями і можуть проходити військову службу в одній військовій частині.
В той же час відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовець стосовно іншого військовослужбовця може бути або начальником, або підлеглим, або рівнозначним за посадою і військовим званням. Реалізуючи своє право на посадове просування військовослужбовець може стати прямим начальником (ст. 31Статуту ЗСУ) для військовослужбовця, який одночасно є членом його родини. В той же час прямий і безпосередній начальник не є тотожними поняттями, як це може розумітися виходячи з визначення абзацу першого частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Зазначене стосується і працівників Збройних Сил України, які працевлаштовані у військовій частині. Так, військовослужбовець, який є прямим начальником для усього особового складу військової частини, буде начальником і для працівника ЗСУ.
Керуючись сукупністю норм Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 № 3206-VI (зокрема абзацами першим, п’ятим і шостим частини першої статті 1, частиною першою статті 4) Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України та іншими посадовими особами ЗСУ останнім часом вживаються заходи щодо недопущення прямого підпорядкування між членами сім’ї військовослужбовця в межах однієї військової частини. Так:
абзац г пункту 1 ч. 1 ст. 4 визначає військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань як суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення;
абзац перший ч. 1 ст. 9 обмежує роботу близьких осіб для зазначеної вище категорії у випадку їх безпосередньої підпорядкованості.
Реалізація зазначеного у населеному пункті, де є лише одна військова частина, може бути досягнута кількома шляхами, наприклад:
• через відмову військовослужбовця від виконання керівної посади, що входить у суперечність з дотриманням відповідальності військовослужбовцем за принципом єдиноначальності, коли відповідні функції на командира (начальника) покладає держава ( абзац другий ст. 28 Статуту внутрішньої служби ЗСУ);
• через звільнення члена сім’ї військовослужбовця з військової частини, чим порушується чинні гарантії соціального і правого захисту військовослужбовця (статті 1-2, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991), додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатних громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (стаття 5 Закону України «Про зайнятість населення»);
• можливі права дитини (дітей) сім’ї військовослужбовця через погіршення умов рівня життя у зв’язку з втратою роботи (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»);
• через розлучення сім’ї військовослужбовця, чим створюються умови для порушення частини 1 статті 5 Сімейного кодексу України.
Отже, через неоднозначність положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» і Статуту Збройних Сил України, а також через нерозуміння особливого характеру військової служби,створюються передумови для погіршення соціального захисту військовослужбовців і членів їх сімей, а саме:
• прав, гарантованих ст. 24 Конституції України («Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками …місця проживання, … іншими ознаками»);
• прав, гарантованих ст. 43 Конституції України («Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. …Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб»);
• прав, гарантованих статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» («Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв’язку з особливим характером військової служби, яка пов’язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації»).
На підставі наведеного, з метою визначення порядку застосування норм закону у гарнізонах (населених пунктах) стосовно військовослужбовців і членів їх сімей, які одночасно захищені іншими нормами законодавства у своїх соціальних і правових гарантіях, а також є обмеженими у низці конституційних гарантій як-то свобода вибору місця проживання, необхідно надати офіційне тлумачення абзацу першому частини 1 статті 1 та пункту 5 абзацу третього частини 1 статті 9 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Конституційне звернення подається у 3-х прим.

Голова Всеукраїнської організації
Спілки офіцерів України
Народний депутат України II – скликання
полковник           В.Білоус

Прес-служба СОУ