КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ

Відповідно до частини другої статті 147, пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України, статей 13, 39, 41 та 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» звертаюся до Конституційного Суду України з конституційним поданням про офіційне тлумачення норми пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в її системному взаємозв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, ст.141).

Підставою для конституційного подання про офіційне тлумачення є практична необхідність роз'яснення та офіційної інтерпретації норми пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в її системному взаємозв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України з метою їх однакового застосування.

Основними засадами державного ладу України є суверенність та незалежність держави, що закріплені у статті 1 Конституції України.

Суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (частини перша, третя статті 2 Конституції України).

Суверенітет є основною ознакою кожної держави та за своєю суттю означає верховенство, повноту, цілісність, невідчужуваність і самостійність влади в межах державного кордону та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.

За приписом частини першої статті 17 Основного Закону України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Тому в частині сьомій названої статті як відповідну гарантію цього передбачено, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Таким чином, положенням частини сьомої статті 17 Конституції України, яке відповідно до частини третьої статті 8 Основного Закону України є нормою прямої дії, імперативно встановлено заборону розташування на території України іноземних військових баз.

Слід однак зауважити, що за пунктом 23 статті 85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України належить схвалення рішення про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. Водночас за змістом пункту 2 частини другої статті 92 Конституції України допуск та перебування підрозділів збройних сил інших, тобто іноземних, держав на території України встановлюється виключно законами України.

Таким законом є Закон України від 22 лютого 2000 року № 1479–III «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». За статтею 3 цього Закону підрозділи збройних сил інших держав можуть бути допущені на територію України з метою:

– участі у спільних з підрозділами Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань військових навчаннях та інших заходах щодо вдосконалення бойової підготовки військ, обміну досвідом у рамках домовленостей (договорів) про міжнародне військове співробітництво, в тому числі для підготовки спільних військових підрозділів, створюваних в рамках військового співробітництва за міжнародними договорами України;

– транзитного переміщення підрозділів збройних сил інших держав через територію України. При цьому строки переміщення цих підрозділів через територію України не можуть перевищувати 10 діб, якщо інше не передбачене міжнародним договором України;

– надання Україні, на її прохання, військової допомоги у відсічі (відверненні, припиненні) збройної агресії з боку третьої країни (третіх країн);

– надання Україні, на її прохання, допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних природними і техногенними наслідками;

– обслуговування тимчасово розміщених на території України відповідно до міжнародних договорів України військових частин.

Згідно зі статтею 1 цього Закону підрозділ збройних сил іншої держави направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України. Однією з визначених статтею 5 Закону необхідних умов, яким має відповідати такий міжнародний договір України, є, зокрема, тимчасовість (тобто чітка визначеність та обмеженість у часі) такого перебування, відповідність зазначеного перебування національним інтересам України.

Таким чином, названий Закон пов'язує допуск на територію України підрозділів збройних сил інших, тобто іноземних, держав зі здійсненням ними низки визначених заходів тимчасового характеру, що виключає їх базування на території України.

Пунктом 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Прийняття цієї норми обумовлене специфікою становлення нашої незалежної держави, зокрема, тим фактом, що на момент ухвалення Конституції України на території України існувала військова база, на якій перебували іноземні військові формування.

Тож, передбачивши в Конституції України положення, яке не допускає розташування на території України іноземних військових баз (частина сьома статті 17), Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу, передбачила й наведене вище перехідне положення, яким установила можливість продовження використання існуючих військових баз на території України для перебування іноземних військових формувань. Проте таке перебування за змістом пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» мало бути виключно тимчасовим, а використання відповідних військових баз мало здійснюватися лише на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Такий підхід підтверджується й аналізом стенограми пленарного засідання Верховної Ради України від 25 червня 1996 року, на якому обговорювався проект Конституції України, зокрема положення частини сьомої статті 17 та пункту 14 розділу XV «Перехідні положення». Так, зі змісту стенограми випливає, що при ухваленні Конституції України народні депутати України виходили з того, що, по-перше, в Конституції України має бути закріплено принцип, відповідно до якого в Україні не може бути іноземних військових баз; по-друге, з огляду на те, що на території України, а саме в місті Севастополі, є база Чорноморського флоту Російської Федерації, в «Перехідних положеннях» Конституції України необхідно визначити тимчасову можливість продовження використання відповідної військової бази. Передбачалося також визначити строк для вирішення зазначеного питання (у першій редакції пункту пропонувалося – не довше двадцяти років з дня прийняття Конституції України) і умови перебування цих військових баз на території України (міжнародно-правова оренда землі). Закладення «строкового» характеру відповідної норми наочно випливає зі стенограми голосування, а відсутність визначеного строку в остаточній редакції пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є наслідком того, що народні депутати України під час уточнення редакції названого положення не дійшли згоди щодо конкретного строку оренди.

Отже, пункт 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегулював наявну на час прийняття Основного Закону держави ситуацію, пов'язану з «існуючими» (іноземними) військовими базами на території України (база Чорноморського флоту в Севастополі), що за загальною конституційною нормою частини сьомої статті 17 не допускається. Підтвердженням цього є формулювання пункту 1 статті 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, ратифікованої Верховною Радою України 24 березня 1999 року (Закон № 547-ХІУ): «Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації знаходиться в м.Севастополі».

Слід також зауважити, що розділ XV «Перехідні положення» Конституції України є останнім структурним розділом Основного Закону України, має нормативний зміст і містить, зокрема, гарантії, що мають забезпечити поетапний, поступовий процес істотного оновлення організації і функціонування державної влади в Україні та місцевого самоврядування, реформування законодавства з урахуванням наступності державно-правових інститутів тощо.

Системний аналіз розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить про те, що його норми мають виключно тимчасовий характер. Так, дія окремих пунктів «Перехідних положень» обмежена конкретними строками, зазначеними безпосередньо у цих пунктах (пункти 4, 13), строк дії інших пунктів обумовлений конкретними обставинами (пункти 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14).

Таким чином, положення пункту 14 розділу XV Конституції України є перехідним, застосовується для конкретного випадку, тобто одноразово. Будь-яке інше розуміння сфери його застосування та дії в часі є неприпустимим з огляду на обов'язкову вимогу частини сьомої статті 17 Конституції України, а також положення частини третьої статті 8 Основного Закону України, за яким норми Конституції України є нормами прямої дії.

Аналіз норми пункту 14 розділу XV Основного Закону України свідчить, що строк дії цього перехідного положення обумовлюється строком дії відповідного міжнародного договору України, що має бути безумовно визначеним. Тому строк дії положення та, відповідно, строк дії міжнародного договору України не можуть бути продовжені, оскільки втрачається смисл та цільове призначення перехідних положень та нівелюється імперативний припис частини сьомої статті 17 Конституції України.

Тож після завершення строку дії норм розділу XV «Перехідні положення» Конституції України мають застосовуватися лише ті положення Основного Закону України, які містяться в його основній частині і мають базовий характер.

На підставі викладеного та керуючись частиною другою статті 147, пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України, статтями 13, 39, 41 і 93 Закону України «Про Конституційний Суд України», звертаюся до Конституційного Суду України з проханням надати офіційне тлумачення норми пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в її системному взаємозв'язку з частиною сьомою статті 17 Конституції України з питання, чи застосовується в аспекті положень частини сьомої статті 17 Основного Закону держави норма пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, за якою використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто безумовно один строк, який визначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі зазначеного пункту, і не може бути продовжений у часі.

Брати участь у конституційному провадженні за цим поданням уповноважено заступника Глави Секретаріату Президента України – Представника Президента України у Конституційному Суді України М.Ставнійчук, Першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України В.Огризка.