З 24 по 27 лютого поточного року в Росії перебувала делегація Міністерства оборони України, яку очолював Михайло Єжель. Разом із російським колегою Анатолієм Сердюковим український міністр оборони відвідав, зокрема, Камчатку, де свого часу відслужив десять літ.
"Украинский десант на Тихом океане. Киев изучает опыт реформирования Российской армии и укрепляет военные связи с Москвой", – саме під таким заголовком 1 березня 2011 "Независимая газета" отримала звіт, точніше, звіт Віктора Літовкіна про перебування очільника МО України на далекій Камчатці.
"Київ вивчає досвід реформування російської армії", – стверджує журналіст. Помовчимо. Подумаймо.
Чи переглядав хтось з членів української делегації неймовірно популярний в сьогоднішньому Китаї музичний кліп "До російського народу" у виконанні вокально-інструментального ансамблю"Китайські товариші"? Для тих, хто ще не розуміє китайської, кліп супроводжує переклад:

О великий, але нечисленний північний сусіде...
Землі твої родючі і просторі...

Надра повні нафтою, газом, вугіллям і золотом...
Але твоя армія слабка...

Твої діти нещасні...
Культура твоя низька і не розвивається...

Твої міста і села порожні...
Через твою природну дурість...

Твоє населення повільно вимирає...
Твої діти голодні і неосвічені...

Як ти можеш спокійно дивитися на усе це...
Чому життя таке несправедливе...
У вас є все і ви не знаєте, що з цим робити...
А нам треба лише мале, але цього у нас немає...

Мій великий, але нечисленний Північний сусіде...
Настала Велика година...
Розділити з китайськими товаришами...
Природні блага, дані тобі згори...
Адже ти не хочеш, щоб ми прийшли з мечем...
Подумай про своїх дітей...
Адже ти ж не хочеш для них війни...

Химерний кліп. Химерна пісня. І зовсім не химерне питання: з якого добра-дива "Київ вивчає досвід реформування російської армії".
Тим паче, що "той же Сердюков заявляв, що російський ВПК втратив можливості виробляти високотехнологічну продукцію для потреб ЗС Росії. І зараз вони викладають десятки мільярдів нафтодолярів на закупівлю високотехнологічної, у тому числі й бойової, техніки в країнах Заходу.
Перш за все у НАТО: французьких вертольотоносців, італійських бронемашин та авіоніки, засобів зв’язку, ізраїльських безпілотників, американських "Боїнгів", вогнепальної зброї, вибухівки, електроніки, ракет, систем управління вогнем, космічних систем та, навіть європейських електронних наручників.
А куди ж дівати свій непотріб – застарілу продукцію російського ВПК?” – запитував в одному з інтерв’ю Петро Процик, генерал-лейтенант запасу, заступник Начальника Генерального Штабу ЗС України у 1997-2002 роках.
Про це саме, до речі, йшлося в моїй статті "Чи знають у Росії більше за нас, або Чи спроможна Росія бути технологічним донором для України?": "Країна, яка не спроможна виготовити сучасний ноутбук чи сучасний автомобіль, не здатна модернізувати власними силами й власне військо".
Заступник міністра оборони РФ з озброєння Владімір Поповкін змушений констатувати, що для сучасної Росії імпорт озброєння став фатально неминучим. "І закуповувати бойові машини та різноманітне високотехнологічне обладнання ми будемо не у стратегічних союзників, яких у нас просто немає, якщо не вважати Республіку Білорусь, а в тих, хто продасть.
Технічний парк підприємств ОПК переважно безнадійно застарів. Прославлені колись заводи просто фізично не можуть випускати бойову техніку справді нових поколінь".
Міноборони РФ закрило роботи по створенню танка Т-95. Не буде в держзамовленні й БМД-4 – найімовірніше, його замінять італійські бронеавтомобілі IVECO.
У 2008 році російські військовики були змушені закупити в компанії Israel Aerospace Industries 12 безпілотних літальних апаратів. Наразі ФСБ веде переговори з ізраїльською компанією Aeronautics Defense Systems про придбання нової партії БПЛА.
Найскандальніше імпортне замовлення Росії – французький вертольотоносець "Містраль". Тут ідеться й про придбання найсучасніших кораблебудівних технологій, оскільки Росія їх не має.
То чи може нинішня Росія розбудовувати в Україні модерні, світового рівня підприємства й галузі, постачати найсучасніші нанотехнології, надпотужні комп'ютери тощо? Або хоча б ефективно модернізувати вже наявні виробництва?
Навіщо, питається, Києву вивчати досвід реформування російської армії? Думаймо і робімо висновки. Правильні.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП