|
|
Статті
Відродимо Тарасову церкву!
 Дорогі
мої земляки! Нам пощастило народитись і жити у славному місті Ніжині,
історія котрого почалася більш ніж тисячу років тому. На Ніжинській
землі відбулося багато історичних подій, котрі так чи інакше вплинули на
історію України. Ніжин пам’ятає багатьох видатних людей: Івана Мазепу,
Юрія Лисянського, Миколу Гоголя, Євгена Гребінку, Леоніда Глібова, Марію
Заньковецьку, Сергія Корольова та інших. Проте, найбільш славне наше
рідне місто своїми храмами. Їхні куполи – візитівка міста, його
гордість. Всіх, хто вперше прибуває до Ніжина, вражають чисельні храми,
збудовані у сиву давнину нашими попередниками. На жаль, багато
історичних та культових споруд міста дістались нам у спадок у
зруйнованому стані, можна навіть сказати, певною мірою було зруйновано і
нашу духовність. За останні роки почалася активна реставрація багатьох
храмів міста. Всі ми бачимо, як активно відроджується
Свято-Миколаївський, Покровський, Всіхсвятський та інші храми міста. Це
дуже важливо для нас – християн, бо це показник відродження нашого духу,
відродження міста, надія на те, що попереду на Ніжин чекає процвітання,
а нас – Божа ласка. У ці часом похмурі дні нам всім так потрібна світла
перспектива. Часто проходжу біля унікального Спасо-Преображенського
храму і мрію, що скоро його куполи засяють на сонці, і він стане
символом нашого оновленого міста.
Перші відомості про цей храм
відносяться до середини XVII сторіччя. Спочатку, у 1625 році, на місці
старого Ніжинського городища, на лівому березі Остра було побудовано
"Старе місто” – замок з дерев’яними стінами, обнесений високим земляним
валом. Невдовзі міські будинки з’явилися й на правому березі Остра, так
зване "Нове місто”, котре переважно населяли місцеві козаки, котрі за
часів Хмельниччини входили до однієї з сотень Ніжинського полку. Саме
тоді у "Новому місті” було побудовано дерев’яну Спасо-Преображенську
церкву. В середині 18 ст. парафіяни вирішили побудувати новий мурований
храм, фундамент котрого заклали поруч із старою дерев’яною церквою. У 18
ст. при храмі діяли школа та шпиталь, котрі утримувались коштом
громадян та за рахунок пожертв.
У народі Спасо-Преображенський храм
часто називають "Тарасовим”, бо 17 травня 1861 року на його подвір’ї
зупинялась похоронна процесія, котра проводжала у останній путь Тараса
Шевченка. Жалобну процесію біля міської застави зустрічали представники
міської інтелігенції, ремісники з цеховими прапорами й хоругвами,
студенти ніжинського ліцею та гімназисти. Труну провезли Московською
вулицею до Спасо-Преображенського храму. Потім, після панахиди, церковна
процесія супроводжувала труну з тілом Великого Кобзаря через усе місто
по Гоголівській та Київській (тепер вулиця Шевченка) вулицями до застави
на Київському виїзді.
У травні 1991 року, під час походу "Останнім шляхом Кобзаря”, у пам’ять
про цю сумну подію, біля Спасо-Преображенського храму було встановлено
пам’ятний знак.
Багато випробувань зазнали громада та сам Спасо-Преображенський храм за
роки Радянської влади. Після розправи над прихожанами у 1930-ті роки,
влада закрила храм і розташувала там військовий склад. У 1941 році, коли
місто залишали підрозділи Червоної армії, військове майно та сам храм
просто спалили. Після війни, наприкінці 50-х років, храм спробували
підірвати за допомогою вибухівки, а у 1960 році міська влада навіть
зверталася до Голови Ради Міністрів УРСР з листом, у якому пропонували
знищити історичний храм, котрий ніби своїм виглядом "...обезображивает
город”.
У 1999 році зруйнований Спасо-Преображенський храм було
передано громаді УПЦ КП, а з 2002 року було розпочато реставраційні
роботи. І ось вже багато років, навіть за відсутністю достатньої
кількості коштів, цей шедевр архітектури, один з небагатьох храмів,
безпосередньо пов’язаний з ім’ям Великого Шевченка, поволі відновлюється
стараннями отця Віталія, громади храму та за допомогою окремих
доброзичливців. Але це лише краплина в морі!
Земляки, християни,
звертаюсь до Вас з проханням зробити свій посильний внесок у відродження
Спасо-Преображенського храму! Звертаюсь до підприємців та всіх
небайдужих громадян. Можливо, хтось може допомогти гривнею, хтось своєю
працею, але, будь ласка, не залишайтесь осторонь від цієї святої справи.
Раніше бідні й багаті, всі гуртом будували храми, котрі є окрасою
нашого рідного міста. Ми – нащадки тих славних ніжинців, і наш святий
обов’язок, справа честі відродити ті храми і славу одного з найкращих
міст України. І нехай нам Бог допоможе у цьому.
Петро Грицай,
військовий пенсіонер, член Спілки офіцерів України
Ніжинська МО СОУ.
світлини автора. |
| Категорія: Українська історія | Додав: PORTAL_SOU (21.09.2011)
|
| Переглядів: 847
| Рейтинг: 5.0/2 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."
ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
