12 років тому перестало битися серце генерала Цибуленка. Саме йому, як начальнику військово-навчального закладу, пощастило першому підняти Державний прапор над кримськім півостровом, привівши військові підрозділи до присяги на вірність українському народові

Коли каштани скинули свій квіт, а луки набирали силу ростом і появою різноманітних квітів, він піднявся у небо на легкому спортивному літаку. Чим вище піднімався літак, тим більше стискувалося серце відчуттям, що ти є маленькою частинкою Великого Всесвіту. Боже, яка вона красива, моя Україна! І після приземлення, ідучи льотним полем, цей високий, статний, красивий генерал не міг подолати тупий біль в грудях. Серце чомусь не могло заспокоїтися, продовжувало боліти декілька днів, допоки не зупинилося…

«…Сторопілі, присоромлені, незграбні, немов тигри, що невдало стрибнули, — такими я бачив вас, о вищі люди, коли проминав вас. Вам не пощастило на ловах.

Однак, гравці в кості, що з того! Ви не навчилися грати й глузувати як слід! Хіба ми всякчас не сидимо за великим столом ігор і глузів?

Якщо вам не поталанило з великим, невже це означає, що вам не поталанило з собою? А якщо не поталанило з собою, то невже це означає, що не поталанило з людиною? А якщо не поталанило з людиною — то що ж! За роботу!...»

Генерал відсунув вбік книгу німецького філософа і поета Фрідріха Ніцше «Так казав Заратустра», схиливши голову, поклав її на руки і притиснув груди до виступу робочого стола. Протест проти будь-яких форм духовного рабства, а ми, українці? Що роблять з нами? Чому я гнаний на своїй землі? Чому повинен щоденно комусь доказувати, що я українець?! Невже це відлуння Кримських подій, коли мені першому, як начальнику військово-навчального закладу, довелося піднімати Державний прапор над півостровом і приводити військові підрозділи до присяги на вірність українському народові? І чому все пішло не тим шляхом, як гадалося? Коли утверджував українське, справедливе і величне, спритники підкрадалися до влади. Коли став членом Президії Київського відділення Конгресу української інтелігенції і очолив Київський осередок Спілки офіцерів України, спритники увійшли у владу і почали завдавати перші удари… в спину. Від старої влади пішли метастази недолугості, заздрості і помсти. Але ж я бойовий генерал, який пройшов Ближній і Далекий Схід. Генерал, який з молоком матері увібрав у себе славетні козацькі традиції і любов до батьківської землі. Схилити перед ними голову? Ні, це нижче честі і гідності офіцера, моєї честі і гідності!

«…Я ступив на шлях, яким уже ходили чесноти ваших батьків! Хіба могли б ви піднятися високо, як би з вами разом не підіймалося жадання ваших батьків?».

Ні, це неможливо! Навколо мене колись згуртувалося більше трьох десятків офіцерів, генералів і адміралів. Чого тільки вартує генерал Олексій Лавренюк? Він пройшов пекло війни в Афганістані. Перший командувач військами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Постійне спілкування з головним редактором «Вечірнього Києва» Віталієм Карпенком надає сили. Сильна особистість. Відкрито виступив на сторінках газети проти розкрадання і розбазарювання військового майна, зловживання влади і дав чітке визначення манкуртизації українського суспільства.

«…Що таке добро? Все, що помножує в людині чуття сили, жадання влади і, зрештою, саму силу.

Що таке зло? Все, що походить від слабкості.

Що таке щастя? Коли відчуваєш, як зростає сила, отже, долається опір.

Потрібна не вдоволеність, а більша могутність, не просто мир, а війна; не чеснота, а дія.

Недолугі й безпорадні мусять загинути — це перший принцип нашої любові до людини. І в цьому їм треба допомогти…»

Генерал підняв голову і, розмірковуючи над щойно прочитаною тезою з філософського трактату Ніцше, перемагаючи біль, підійшов до шахової дошки, вдивляючись в хитросплетену комбінацію фігур. Пат…

…Нестерпно пекло сонце. І невідомо звідки над військовим кладовищем появилася маленька хмаринка, і зупинилася над труною. На чоло бойового генерала впала краплинка води, як сльоза. А він лежав спокійний, вдумливий і величний, і в той же час неспроможний змахнути цю сльозу. Микола Цибуленко — незламний генерал.

Військо України