Народний депутат України 1-го та 2-го скликань, екс Член Президії Верховної Ради України, екс-віце президент Генерального Комітету Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Академік Академії економічних наук України, професор

Володимир Пилипчук
08 вересня 2010року надіслав листа до Президента України

Шановний пане Президенте!

Звертається до Вас один з організаторів боротьби за відновлення незалежності Держави в 90-х роках, яку Ви тепер маєте честь очолювати. Спостерігаю за Вашими намаганнями прийти до повної влади в 2004 і 2010 роках і пригадуються філософські слова Оскара Уайльда, який казав: „ В житті людини є дві трагедії. Перша, коли заповітна мрія не здійснюється, і друга- коли заповітна мрія врешті здійснилась. При цьому -друга буває набагато важчою від першої”.
Виповнилось вже півроку з моменту, як Ви очолили українську Державу. За плечима вже десята частина відведеного Вам Конституцією терміну перебування на посаді. А обіцяних реформ немає. Поки що реформи замінені багатослів’ям про необхідність їх проведення. Відносини з Росією знову не на взаємовигідній основі – а на її користь.

Стосовно відносин з Росією. Я за рівноправні партнерські відносини. Не будемо зачіпати далеку історію, але проаналізуємо позиції сторін в динаміці, охарактеризуємо основні події часів незалежності.
-Україна віддала Росії стратегічну і тактичну ядерну зброю, 176 МБР, 1240 ядерних боєзарядів вартістю в десятки мільярдів доларів. Скільки Росія Україні заплатила? Знижками на кілька десятків мільйонів доларів на ядерне пальне для українських АЕС. Адекватний кліринг?
- Україна не ратифікувала нульовий варіант розподілу активів і пасивів СРСР, тобто і надалі має право на свою частку. Росія на офіційні запити України не надала інформації ні про їх обсяги ні про їх структуру. Можу посвідчити з цього питання: я, як тодішній Член Президії Верховної Ради України, мав не одноразові розмови з Міністром економіки РФ паном Ясіним, який мені в очі сказав: „Ніколи і ні при яких обставинах ми цієї інформації не розкриємо”. Мабуть після розкриття інформації Росія мала б поділитися не лише боргами, але й активами? І в таких обсягах, від яких Україна значно виграла б, і в чому Росія не була заінтересована? Що отримала Україна? Кілька приміщень під посольства, право власності на які Росія має намір оскаржувати.
-Україна за часів СРСР давала в загальносоюзну „скарбничку внесок ” в межах 25 відсотків. Тобто, при чесному розподілі флотів Україна могла б отримати кораблі малопотужних Чорноморського і Балтійського флотів разом взятих. Що отримала? Кілька десятків старих надводних посудин і підводний човен з настільки „дефіцитними і дорогими” акумуляторами, що всі чотири українські президенти не змогли ними укомплектувати і до нині..
- Рубльові збереження українських громадян (ресурси) були вивезені в Росію, а в Україні залишились лише записи в бухгалтерських книгах, як боргові зобов’язання перед громадянами України. Всі валютні збереження українських громадян були розміщені лише на рахунках в Зовнішторгбанку, в Москві, які там і залишились і після проголошення незалежності – українцям не були повернені. Це має подобатись українським громадянам?
За яких часів це творилося? За часів керівництва країнами товаришів по партії – Біловежськими Зубрами, особистими друзями Єльциним і Кравчуком. Тепер Кравчук зізнається: „ Росія стратегічно виграє у всіх угодах з Україною”

-Єльцина знаменита фраза до російських політиків: „Проснувшись, ти должен подумать, а что ты сегодня сделаешь для Украины”. Єльцин і Кучма були друзями. 17 січня 1996 — Держдума Росії в односторонньому порядку проголосила Севастополь російським містом
Чи відомо Вам коли почав проектуватися газопровід „Північний потік” в обхід України? В 1997 році! За два роки до завершення президентських повноважень Єльцина і першого терміну Кучми Тобто, в епоху дружніх стосунків Єльцина і Кучми. В епоху дружби України і Росії. Це взаємовигідна, чи підступна „дружба”? І чого тоді вона варта?
- Україна відмовилася від 42 важких стратегічних бомбардувальників : 23-х Ту-95МС та 19-ти ТУ-160, частину знищила, залишок передала Росії.

Яку реальну компенсацію Україна отримала від Росії? Ніякої.

- Кучма зробив „подарунок” Росії про перебування ЧФ Росії в Севастополі до 2017 року і домігся відповідного запису в Конституції України. Другим його подарунком була згода на символічну орендну плату за базування. Яка подяка Україні від Росії? В дусі Росії- Росприроднагляд 19 грудня 1999 року видав дозвіл на будівництво морської ділянки російської секції морського газопроводу Nord Stream -”Північний потік ", (Кучма був Президентом України до лютого 2005 року).
-А Ви пам’ятаєте конфлікт з приводу статусу коси Тузла, Азовського моря Керченської протоки 2003 року? Хто тоді були правителі дружніх України і Росії? Вірно, дружні Кучма і Путін. Ви думаєте чому Кучма взяв курс на НАТО? Бо побачив, що Росія не цінує поступок України ні по ядерній зброї, ні по ЧФ, дружні поступки розцінює як слабкість України, побачив імперську зверхність і брехливість російського керівництва і небажання будувати рівноправні і взаємовигідні стосунки між нашими державами, усвідомив бажання Росії отримувати односторонні вигоди для себе і на збиток Україні. В випадку незгоди України з такою позицією відчував грубий шантаж і агресивні дії. Кучма побачив, що не лише керівництво Росії, але й її населення є носієм імперських і антиукраїнських амбіцій. В результаті опитування громадян Росії на предмет чого вони хотіли б більше зберегти добрі дружні стосунки з Україною і відмовитися від претензій на Тузлу і Керченську протоку, чи анексувати їх на користь Росії не дивлячись на протести України і наступне погіршення відносин, виявилося що 84% москвичів проголосувало за другий варіант! Ось Вам і слов’янський брат! Ось Вам і суспільний менталітет громадян Росії! Кучма чітко усвідомив, що „Україна – не Росія”.
Не ворожий Росії Ющенко керував тоді Україною, а нерозлучний друг Росії – Кучма.
-За часів керівництва Ющенка і Путіна, останній відчутно „взув” Україну, але цьому суттєво допоміг саме Ющенко, коли тверду ціну на російський газ, розміром в 50 доларів за тисячу кубів, що мала діяти до 2012 року вимагав замінити на ринкову. Отримав ринкову, Україна „вдячна” Ющенку за „реформаторський” підхід від якого й досі лихоманить всю економіку і суспільне життя України. І коли Ющенко заявляє , що він один з ліпших фінансистів світу, то це викликає лише іронію і скептицизм. Ющенко вмів мистецьки програвати там, де не було навіть місця для програшу.
Росія активізувала провокаційні вояжі Лужкова, Затуліна, Жириновського за відвоювання Севастополя, Криму. Та й Ви тоді „відмітилися „ в ПіСУАРі – в московському проекті, що мала реалізувати ПР після „урочистих зборів” в Сєвєродонецьку.
-За часів Мєдвєдєва- Ющенка вже й говорити не слід. Вони не були друзями, тому Росія закривала газові крани, диктувала „смішні” тарифи на його прокачування по нашій території. В результаті Вашингтонсько-Московських комбінацій Ющенко чомусь погодився знищити СКАДи, які аж ніяк до Вашингтону не долітали, але, в випадку конфлікту з Росією могли появитися в небі над Москвою. За знищення СКАДів Україна ніякої компенсації ні від Вашингтону ні від Москви не отримала. А може кошти й поступали, але в …. офшори?.
Ющенко почав вимагати перегляду вартості базування ЧФ в Криму та гарантій виконання Росією положення Угоди ( і Конституції України) про терміни перебування ЧФ на території України і настоював, щоб термін зазначений в Угоді був Росією дотриманий. Не більше ні менше. Найбільше чого боялася Росія це виконання положення Угоди про термін перебування ЧФ на українській території, Угоди нею же підписаної в добровільному порядку. Що творила Росія? Видавала свої паспорти українцям, неодноразово закручувала газові крани, організовувала трубні, молочні, м’ясні і карамельні війни, Росія затіяла істерику проти вступу України в НАТО, розв’язала антиукраїнську компанію в ЗМІ настільки „вдало”, що 70% росіян призналися тоді що ненавидять Україну.
Але, як Ви розумієте, в справедливих вимогах Ющенка не було нічого протизаконного. Вимагалось лиш виконати умови російсько-української Угоди.
-Те що з Росією слід тримати „вухо на готові” підтверджує аналіз її взаємин з колишніми республіками Союзу, а особливо – з Білоруссю. Та й Бісмарк казав, що угоди з Росією не варті того паперу, на якому вони виписані.

-Правонаступник Ющенка, пан Янукович погодився віддати високозбагачений уран Москві і Вашингтону. Уран, який міг бути використаним для виготовлення боєголовок для тих же СКАДів, ТВЕЛів для українських АЕС, для розвитку української ядерної фізики як науки.
- Цей перелік можна було б продовжувати і значно розширити, але завершимо…..подарунковою вершиною- Харківськими угодами. Росія за згоду України на подовження терміну перебування ЧФ в Севастополі на чверть століття готова була піти на ЛЮБІ поступки Україні. На зниження ціни на газ і збільшення оплати його транзиту нашою територією до Європи, на зміну формули визначення ціни на газ і ліквідацію принципу „Бери, або плати”, вірніше „Не бери, але плати”, на ліквідацію санкцій за недобір газу, на перегляд орендної плати за базування флоту, демаркацію кордонів і делімітацію шельфу. Що ж вчинили Ви, пане Президенте? Ви торгувалися? Чи блискавично підписали невигідну Україні Угоду? А чому підписали без торгу і чому блискавично? Ви знаєте де потрібна поспішність? Як це назвати- некомпетентністю? Так Ви ж глава команди професіоналів! Кому була потрібна така поспішність в прийнятті непродуманих рішень, в результаті яких проблемні питання економіки України так і залишились не врегульованими, але Росія гарантовано отримала блискавичний виграш.
Чи поспішність визначалась інтересами Вашої офшорної команди професіоналів, кажучи по-ющенківськи – інтересами „любих друзів” . Можливо Ви скажете що інтересами України і її народу? Але виявляється, що саме інтереси народу найбільш і постраждали – ціни на газ йому піднімають в цьому році і підніматимуть ще півтора роки? М’яко кажучи, ні який варіант пояснень і реальних наслідків не робить Вам честі. Уступка, яку зробила ПР, українська сторона в базуванні ЧФ в Севастополі дозволяла вирішити вищезгадані проблеми в комплексі. Підсумок: виникає запитання яке потребує відповіді. Що за цим стоїть: або низька кваліфікація „команди професіоналів”, що готувала Угоду, або „палке”бажання її членів отримати кошти на особисті рахунки в офшорах за зраду ними інтересів нашої держави, інтересів народу?
Першу оцінку Харківській Угоді дають вже самі севастопольці: „Голова Севастопольської міської державної адміністрації (СМДА ) Валерій Саратов заявив , що угоду про продовження терміну базування Чорноморського флоту Росії на українській території не спричинило поліпшення ситуації на підприємствах флоту в Севастополі.

«Наші очікування в зв’язку з підписанням угоди щодо Чорноморського флоту не виправдалися. Підприємства Чорноморського флоту реально перебувають у важкому становищі , і такий стан нас ніяк не влаштовує»
За його словами , в поточному році підприємства флоту скоротили близько 12 % робочих місць , будівельне управління флоту початок процедуру банкрутства , «дуже погано на 13-му судоремонтному заводі , який залишився фактично без замовлень ».
Крім того , відповідно до угоди російська сторона повинна брати участь у розвитку соціально – економічної сфери Севастополя. Цього року місто мало отримати 38 млн. грн . , але …. вони не отримані.”

- А чого варта ідея об’єднання українських і російських підприємств авіабудування? Чому українські олігархи ( а вони майже всі в ПР і їх сумарні активи в кілька разів перевищують бюджет України) не можуть створити пул і профінансувати створення потужностей в Україні для забезпечення повного циклу побудови літаків , не поглинаючи при цьому заводи Антонова і Мотор- Січ? Чи може немає в них грошей, чи немає в них часу на це, чи їх не можна відволікати від більш важливої справи – від „пиляння” коштів бюджету?
Росія за останні 15 років не випустила жодного працездатного пасажирського літака ( та й військового, поки що, теж). В Україні АН – 158 – третій успішний проект. Як Ви думаєте, для чого Росія, як конкурент України в літакобудуванні, хоче об’єднати наші підприємства зі своїми? Думаєте, допомогти Україні? Помиляєтесь. Віце-прем’єр Росії Іванов, не дочекавшись завершення українсько –російських переговорів про спільну діяльність в галузі літакобудування, і без відома української сторони запропонував США будувати АН- 70 разом з Росією. Причому запропонував „сообразить на двоих”, тобто без України. Це Вас не наштовхує на філософські роздуми? Росія хоче „по програмі мінімум”- просто поморочити голову нам, тягнути переговори (як було із спільним виробництвом АН-70 в недалекому минулому) щоб відтягнути масове виробництво АНів, які вж є реальними конкурентами віртуальному російському СУПЕРДЖЕТУ-100. По „програмі максимум” Росія планує поглинути український літакобудівний комплекс. А якщо не вдасться поглинання тоді знищити українське літакобудування, як конкурента літакобудуванню російському. Ви скажете вигадки, припущення, де докази? Почитайте інтерв’ю Богуслаєва: Росія вже зараз вимагає щоб на спільно збудованих АНах стояли двигуни не українського („Мотор-Січі”) виробництва, які успішно себе зарекомендували на протязі багатьох років експлуатації, а встановлювати російсько-французські двигуни, виробництва Росії, вірніше навіть не виробництва, а лише проекту їх виробництва в Росії, бо вони ще їх не виробляють, бо не доведені ці двигуни до робочої кондиції! Сам факт постановки Росією питання в такій площині і є свідченням тяганини і бажанням відсунути Мотор- Січ від замовлень. А куди ж дівати запрограмовані до виробництва для АНів двигуни „Мотор-Січі”? Адже ще в докризовий 2008 -й рік „Мотор-Січ” побудувала і відремонтувала 1200 моторів – це небагато за світовими масштабами , одначе, це набагато більше , ніж роблять усі моторобудівні заводи РФ разом узяті. Висновок простий: Росія планує залишити Мотор-Січ без замовлень, тобто без фінансування, далі – „Мотор-Січ” заплановано збанкрутувати, а потім банкрута викупити за безцінь в України. І якщо Президент України погодиться на таку схему, то це свідчитиме лише про його особисту заінтересованість і корумпованість, бо іншого розумного пояснення цьому важко буде придумати. Пане Президент, Ви розумієте, що можна спільно і успішно випускати літаки юридично не об’єднуючи підприємства в СП, а в результаті програми спільної діяльності між ними, чи в результаті звичайної виробничої кооперації. Так як було в СРСР, так як працює „Ербас”. Росія наполягає на об’єднанні в СП, але ж зрозуміло, що обманути можна лише того, хто погоджується бути обманутим. Чи, як там звучить сучасна формула – аналог: „Не кинути лоха- гріх”? Народ дуже вже не хоче, щоб Україну черговий раз „кинули”.

Повний текст листа читати тут

unrada.info