 Козацька звитяга покликала сотні людей до села Шаповалівка на Сумщині, де відбулися урочистості з нагоди 354-річниці перемоги у Конотопській битві війська Івана Виговського над стотисячною загарбницькою армією князя Трубецького. Учасники заходу – представники політичних партій і громадських організацій – Спілки офіцерів України, Народного руху України, ВО «Свобода», Конгресу українських націоналістів та патріотична молодь провели мітинг біля монумента козацької слави, який як і капличка, що стоїть на місці вирішального бою, поблизу річки Соснівка, входить до Національного історико-меморіального комплексу, відкритого у 2009 році. П’ять козацьких шабель, що пронизують кам’яну брилу в основі пам’ятника, символізують славу і силу української зброї, яку підняли полки Виговського на захист рідної землі.
Нема нічого ціннішого за свободу У середині серпня 1958 року гетьман, мріючи назавжди відірвати Гетьманщину від Москви, підписує Гадяцький договір про утворення нового державно-федеративного союзу у складі України, Литви і Польщі. Велике князівство руське (таку нову назву у документах має козацька держава) мало б власний уряд, судовий трибунал, скарбницю, армію, свою монету, православній церкві поверталися храми, а унія скасовувалася, Києво-Могилянська колегія отримувала статус академії з правами як у Краківської, а колегій, гімназій і різних українських шкіл дозволялося засновувати «скільки їх треба буде». Московський цар злякався, що назавжди втратить Україну, і запропонував Виговському посаду київського воєводи, а старшині – нові землі й усякі свободи. А коли той відмовся – спрямував в Україну велику армію. В історичних джерелах наводяться різні дані щодо чисельності загарбницьких московських військ, які взяли в облогу Конотоп: від 30 до 200 тисяч. Більше двох місяців ніжинський полковник Григорій Гуляницький із п’ятьма тисячами козаків свого й чернігівського полків стримує московську навалу. Обложені козаки навідріз відмовилися здати Конотоп, покаятися й визнати підданство цареві. У відповідь на лист воєводи, вони заявили, що «сіли на смерть». Коли запеклі штурми, підкопи з мінами, безперервні гарматні обстріли не увінчалися успіхом розлючений московський князь посилає частину своїх військ до Борзни. Місто «штурмом взяли й висікли та випалили», а козацьких жінок і дітей вислали у вірні цареві міста. Тоді вперше в українсько-російських відносинах було застосовано виселення українців з їх рідних домівок як засіб залякування й тиску на населення з метою коритися владі Москви. Трагічна доля очікувала й Ніжин. Зокрема, з Пустинно-Тригорського монастиря, за свідченням ігумена, «дзвони й усі церковні та навчальні книги побрали й до Москви повезли». Подібне чинилося повсюди. Так згадували події, що передували Конотопській битві, учасники мітингу, серед яких народні депутати Ігор Мірошниченко, Олег Медуниця, В’ячеслав Кириленко, місцевий історик Олег Корнієнко, Голова Всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України» капітан 1 рангу Євген Лупаков.
Так описує наступ війська Виговського на царські позиції козацький літописець Самійло Величко. До Конотопа гетьман привів свої полки (16 тисяч), кілька тисяч найманих вояків – сербів, поляків, німців, польську корогву Андрія Висоцького й орду Махмет-Гірея. Перемогти значно чисельніших московитів українському гетьманові допоміг не лише військовий талант, хитрий маневр, а й чітке розуміння майбутніх шляхів розвитку України. Альтернативи європейському вектору він не бачив, бо давно зневірився в обіцянках Москви, яка постійно порушувала Переяславські угоди й поводила себе на українських землях дедалі агресивніше й нахабніше. Виговський виманив московське військо до багнистої річки Соснівки за 15 верств від Конотопа. Спочатку він з невеликим загоном вдарив по ворогу, а потім вдав нібито тікає. Коли московити погналися за козацько-татарським загоном, гетьман привів ворогів до засідки, де сховалися його основні сили. Потопаючи у багнюці річки, яку заздалегідь загатили козаки, загарбники втратили понад 30 тисяч своїх вояків, а у полон потрапили двадцять князів, серед яких Пожарський (йому після бою за наказом хана відрубали голову), Львов, Куракін, Скуратов. Сам Трубецькой з рештою війська, відбиваючись від атак козаків і татар, відступив до Путивля. Блискуча перемога давала шанс гетьманові Виговському повторити походи Сагайдачного й Дорошенка на Москву, яку «охопив жах» й звільнити українські землі від панування північного сусіда. «У траурному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу… град, який царствував, затремтів за власну безпеку» писав російський історик Соловйов. Навколо Москви почали рити окопи, охоплені панікою мешканці втікали за 100-150 верст. Було «велике сум’яття і страх», які розвіювали віру в непереможність «святої» справи – завоюваннядля царя нових земель. Та замість звитяжного походу по волю, Виговському довелося повернути свої сили на Гадяч, де проти нього піднявся наказний гетьман Павло Апостол. Не зрозуміли політики переможця Конотопської битви, його державотворчих устремлінь Іван Сірко й Іван Богун, які разом з Іваном Безпалим, котрий воював у складі московського війська під Конотопом, іншими представники козацької старшини, приєдналися до антиурядового повстання , що закінчиться громадянською війною і великою Руїною. Конотопська битва розвіяла не лише міф про бажання двох народів жити в одних кордонах й говорити однією мовою, а й показала, що єдність, одностайність національної еліти у захисті державних інтересів – неодмінна умова політичної стабільності й розквіту країни.
Є боротьба за долю України Усі, хто приїхав того дня до Конотопа, від місця вирішального бою з національними прапорами й гучним «слава, слава, слава» пройшли маршем до села Шаповалівка, де встановлено пам’ятник славному гетьману. Під пильним поглядом Виговського відбувся ще один мітинг, біля каплички в пам'ять усіх загиблих воїнів, молебень за їхніми душами. А потім у музеї Конотопської битви – урок історії, який провели учителька української мови й літератури Ольга Бачан зі своїми ученицями. Розміщується він у двох маленьких кімнатках сільського будинку культури, поряд з бібліотекою. В експозиції – портрети гетьманів, стенд, присвячений Виговському, схема бою. Працює музей на громадських засадах і відкриває свої двері тільки тоді, коли приїжджають гості. Ситуація може змінитися, якщо заклад стане філією районного краєзнавчого музею. Роботи для істориків і краєзнавців у Шаповалівці й навколишніх селах, де йшли локальні бої, чимало. Ольга Петрівна пригадує розповіді свого батька, який чув від старих дідів про могили козаків, поляків і їх супротивників. Наразі на території меморіального комплексу не облаштовано жодного з поховань учасників Конотопської битви, бо де вони знаходяться, достеменно невідомо. Учителька вважає, що поховали загиблих за козацьким звичаєм на узвишші, схожому на степову могилу, неподалік від музею де споруджена капличка. Є свої версії і у місцевого краєзнавця Олега Корнієнка – козацька братська могила знаходиться біля села Соснівка, де козаки встановили символічний пам'ятник-хрест, але усі вони потребують наукового підтвердження. Голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков передав для музею й шкільної бібліотеки сотню книг, серед яких чимало історичних, плакати з державною символікою, що допоможе працівникам і відвідувачам сільського музею збагатити свої знання не лише про Конотопську битву 1659 року, а й про інші важливі події.
Ще довго зі сцени у центрі села лунала козацька музика. Люд, здебільшого приїжджий, не поспішав розходитися. Літній чоловік у вишиванці - він назвався Василем із Сум, з пластикової пляшки води, яку брав у дорогу, поливав чорнобривці біля пам’ятника Виговському, що похилися під палючим сонцем. Хлопці й дівчата, розсівшись навколо сцени, співали про «шаблю, шабелинку» й козацьку славу. Сивочолі сучасні козаки жваво обговорювали події дня та пригадували як урочисто з Президентом України, представниками столичної, обласної й місцевої влади святкували усього чотири роки назад 350-річчя переможної битви. Кожен з учасників заходу, не задумуючись про те, продовжує боротьбу за волю України, бо береже у своєму серці прагнення до свободи й незалежності, за які чотири тисячі козаків віддали під Конотопом свої життя.
Світлана Чорна. Фото автора, http://gazeta.ua/, та http://www.svoboda.org.ua/ .
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
