Україна заплатила за Перемогу найбільшу ціну. Загальні демографічні втрати України — включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, — становлять не менше 14 млн. чоловік. Це, втрати найбільші й непорівнянні з втратами інших країн і народів у Другій світовій війні. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. 

Із 41,7 млн. чол., які мешкали до війни в УРСР, на 1945 р. залишилося тільки 27,4 млн. чоловік. То ж втрати цивільного населення України: 5,5 — 6 млн. чоловік, а понад 2,5 млн. уродженців України загинули на фронтах. Виходить, усього як мінімум 8 млн. осіб. 

Депортації в Сибір, Казахстан і на Далекий Схід – понад мільйон жителів УРСР (переважно із західних областей), втеча частини населення з окупантами, страшна цифра — 2,4 млн. остарбайтерів (із 2,8 млн. радянських людей, вивезених у нацистське рабство). 

На руїни перетворилися 720 українських міст і містечок, 28 тисяч сіл (із них 250 спалено), знищено 16,5 промислових підприємств, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. шкіл, вузів, технікумів та НДІ; а також понад 33 колгоспи, радгоспи, МТС. 

І все це зробили не тільки нацисти, а й радянські війська під час відступу. Бо масштаб сталінських репресій у передвоєнні роки і в перші місяці війни у Галичині й на Волині, в період відступу був не менш вражаючим: багато сотень тисяч репресованих, розстріляних, депортованих у Сибір і Казахстан — українців, поляків, євреїв. Найяскравіші приклади виконання злочинної тактики «випаленої землі» — знищення центру Києва восени 1941 р. і підрив Дніпрогесу, вигорілі ниви й села.

То ж маємо вшановувати світлу пам'ять наших дідів, батьків, сестер і братів. 

Але вшановувати не під фальшиво-цинічні звуки фанфар, не під прапорами гнобителів і катів нашої нації, а в щирій молитві за упокій їх душ та за долю України.