Шановні відвідувачі порталу СОУ, ми подаєм невеличкий фрагмент інтервю Олега РОМАНЧУКА нашого побратима, шеф-редактора журналу Універсум. Це частина його відповіді лише на одне питання. У 2008 році Універсум писав:"Це інтерв’ю було дане журналові «Молода дипломатія» ще 2003 року. Мало що змінилось відтоді. На жаль. Зрештою, позиція шеф-редактора неодноразово декларувалась у його публікаціях на сторінках «Універсуму» впродовж п’ятнадцяти років. З грудня 1993-го."
Сьогодні вже 2011-й. Тож питання:

– Що для Вас Україн­ська держава – фантом чи реальність?

– Україна – це моя батьківщина. Це країна, яку я люблю. Але це не моя держава. Хіба не має рації Ми­кола Томенко, який стверджує, що наше суспільство інтуїтивно, емоційно чекало іншої держави? І тому максимум, що могла зробити влада, це хоча б запитати народ, яку державу той волів би... Цей політик має слушність, коли наголошує, що сьогодні ми живемо основним конфліктом між абсолютною більшістю суспільства і частиною правлячої еліти. Автономі­зація суспільства й еліти є настільки значною, що сьогодні в Україні існують фактично дві держави. Це є різні планети в світоглядному, ментальному сенсі. Українське суспільство не боїться цієї держави, оскільки не вірить у неї, і не вважає її своєю. Тобто воно змирилося, що формально має державу, і суспільство від неї вже нічого не вимагає, тому що знає, що нічого вона не дасть.

З іншого боку, не треба надто дивуватись чому маємо саме таку недорозвинену державу. За влучним висловом Юрія Саєнка, комунізм – це хвороба бідних і рабів. Суспільство хворе на цю тяжку недугу. А держава кинула пацієнта непризволяще…

Дуже точно, на мою думку, характеризує нинішню Українську державу доктор медиини, відомий вчений-геронтолог, спеціаліст з математичного моделювання Володимир Войтенко: «Україна нині є сумішшю острівців тоталітарного льоду, плинних демократичних структур і викидів антинаціональної (антиукраїнської) та антидержавної (анти-української) пари».

А вісім десятиліть тому історик О. Я. Єфименко майже аналогічно змальовувала соціально-політичну ситуацію в Україні, що склалася після смерті Богдана Хмельницького: «Все… має вигляд якоїсь безладної й безглуздої гри випадковостей. Не встигне з’явитися який-небудь факт і виявити свій зміст, як зникає під навалою інших фактів, що і собі також швидко зникають. Гетьмани змінюють один одного, партії виникають і зникають, перехрещуються впливи, походи, битви й замирення, політичні угоди й компроміси – все миготить перед нами, як у калейдоскопі. І все це кінець кінцем гине, несучи з собою в безодню і політичну єдність і самобутність України».

__________________________

ВСЕ ДО ТЕМИ:

• Читати в УНІВЕРСУМІ (№11-12 за 2008) повністю Олег Романчук:
  «Усі негаразди в Україні – наслідок невизначеності шляхів її розвитку»

• А це розворот журналу, на якому розміщені світлини із родинного альбому Олега РОМАНЧУКА