18 січня 1992р. — особовий склад 3–ї школи водолазів ЧФ (м.Севастопіль) під керівництвом росіянина-сибіряка капітана 3 рангу Олександра В. Клюєва, прийняв присягу на вірність народу України.
Всі чітко розуміли – ми служимо на території України, а значить – повинні служити народу України!!!
Адже ще 03 січня 1992року Верховний Головнокомандувач Збройними Силами України – Президент України Леонід Кравчук зібрав в Києві командувачів військових округів розташованих на теренах України на нараду головним питанням якої було одне:
– "Хто бажає служити Україні – приймає присягу на вірність служіння українському народу, а хто ні – чемодан, вокзал, Росія?".
Знаючи про цю нараду, учасник робочої зустрічі 29 серпня 1991р. в Києві тоді ще Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука із командувачами військових округів і Чорноморського флоту, командувачами військових з'єднань центрального підпорядкування, начальниками внутрішніх, прикордонних і залізничних військ, дислокованих на території України, і маючи бажання служити в Україні(та і дружина у нього киянка), Командувач ЧФ Ігор Касатонов 03 січня 1992 року видав наказ по флоту про вихід ЧФ з підпорядкування Генштабу в Москві і підпорядкування всього ЧФ Міністерству оборони України, а сам особисто прибув до Києва в готовності доповісти про це Верховному Головнокомандувачу Збройними силами України - Президенту України Леоніду Кравчуку і отримати від нього Указ про призначення його – Ігоря Касатонова на відповідну посаду в Збройних силах України!
Наступного дня по флоту надіслана шифровка Командувача про підготовку до 20 січня до прийому трьох присяг: Росії, Україні та СНГ і тексти цих присяг.
Ми, моряки-українці, з радістю сприйняли ці шифровки, довели їх до своїх підлеглих і негайно почали їх виконувати.
З 3 по 9 січня 1992р. весь ЧФ як на теренах України, так і поза її межами був українським!!!
І жоден матрос, офіцер чи адмірал за тиждень не сказав жодного слова на невиконання наказу Касатонова по підпорядкування ЧФ Україні!
Як стверджує на той час старший офіцер прес-центру Чорноморського флоту Микола Савченко, Управління виховної роботи з особовим складом навіть розповсюдило анкету серед офіцерів штабу ЧФ, в якій пропонувалося відповісти на запитання про готовність скласти присягу на вірність народові України. Тоді за це висловилися близько вісімдесяти відсотків. Ці результати не були несподіваними. Багато хто з офіцерів та мічманів і в штабах, і на кораблях(а це були, в основному, люди неукраїнського походження), з розумінням ставилися до того, що Україні потрібен флот, і готові були продовжувати службу в українському флоті, бо тут їхні домівка і сім’я, а український уряд ухвалив нові закони про соціальний захист військовослужбовців і пообіцяв поліпшити їхній побут. Заспокоював іноземних військовослужбовців в лавах ЧФ, в першу чергу військовослужбовців строкової служби, бо інші, в абсолютній своїй більшості, повертатися на Північний чи то Тихоокеанський флоти не мали ніякого бажання, і той факт, що наступними днями прийшла чергова шифровка з наказом готуватися на 20 січня до прийому присяги і було надано три тексти присяги: на вірність народові України, Росії і СНГ.
Та, як відомо, Касатонова в Києві ніхто не чекав, бо про його подарунок Україні всього ЧФ, як того і вимагає військовий порядок, певні "люди" по команді не доповіли, самих же київських керманичів на той час якийсь там Севастопіль з його ЧФ як і тоді, так і зараз(уточнюю – нинішніх Кримські і севастопольські зокрема землі дуже цікавлять!) не дуже-то і цікавили. За тиждень поневірянь коридорами владної верхівки України Касатонов зрозумів про безперспективність його задуму…
Цю ж "чашу розчарувань" в київських коридорах після Касатонова випив і інший любимець флоту віце-адмірал Микола Клітний, але не розу вірився і досі віддає свій досвід і знання українському флоту. А міг би зробити більше, якби йому не завжали!
Ми в цьому впевнились вже 03-04 квітня 1992р. прибувши на свій ІІІ-й з'їзд Спілки офіцерів України та побувавши і в Міністерстві оборони, і в Верховній Раді України…
Вже 10 січня 1992р. накази Командувача ЧФ про підпорядкування ЧФ Україні, підготовку до прийняття трьох присяг були відмінені…
Але українці в редакції флотської газети "Флаг родины" вже 10 січня 1992 року без дозволу штабу флоту опублікували звернення Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Леоніда Кравчука до військовослужбовців Збройних Сил, що дислокувалися на території України. У зв'язку з тим, що Україна приступила до створення власних Збройних Сил, перший Президент України закликав військовослужбовців «спокійно і розсудливо зробити особистий вибір і визначитися відносно подальшого проходження військової служби» і до 20 січня скласти присягу на вірність народу України. І хоча за цю публікацію Касатонов зняв з посади і звільнив в запас головного редактора газети капітана 1 рангу Ярослава Князя, а велика частина тиражу газети була знищена, та "газета все рівно дійшла до свого читача".
Військову машину тяжко запустити, а ще тяжче зупинити…
Люди готові були ризикувати чим завгодно, розуміючи, що чергової такої нагоди можливо ще довго не дочекаються. Клюївці ризикнули. Вони були першими!
Звичайно в такій ситуації про проведення урочистого ритуалу прийому присяги на плацу школи не було й мови, рота була б заблокована і розпорошена. Тому вирішили ритуал складання присяги провести в приміщенні канцелярії роти.
Ось як описує ці події на сайті "Слово Севастополя"голова громадського військово-історичного клубу ВМС України ім.С.Шрамченка, заслужений журналіст України, капітан 1 рангу запасу Мирослав МАМЧАК:
- І, як усе велике, виглядав цей день по-робочому просто. Перед обідом у визначеному приміщенні зібралися офіцери роти. Першим військову присягу на вірність народу України склав командир роти капітан 3 рангу Олександр Клюєв, за ним - його заступник капітан 3 рангу Віктор Кравченко, командири навчальних взводів капітан 3 рангу Борис Цимбал, капітан-лейтенант В'ячеслав Гладніков, мічман Сергій Рябінін, його заступник мічман Олег Бєлов, старшина роти старший мічман Микола Журавльов. Разом з ними присягу склали капітан 2 рангу Микола Тихонов, капітани 3 рангу Яків Древаль, Петро Піддубний та більше 20 мічманів Школи водолазів.
Спершу офіцери не вважали за необхідне підключати до ритуалу складання української присяги курсантів-матросів строкової служби. Але матроси наполягли, і того ж дня майже всі матроси 3-ї роти водолазів присягнули на вірність народу. Першими українськими матросами при відсутності ще самого українського флоту стали матроси А. Бутрин, О. Волинець, О. Прищепа, В. Сапожник, І. Влад, В. Бобик, А. Низвицький, А. Крутько, Гергало, А. Товкач, І. Данчук, І. Коваленко, В. Костін, С. Голобородько, І. Аверичев, С. Фесенко, В. Тхір, Ю. Яремчук, А. Мальков, А. Кулагін, І. Антонюк, М. Зінчук, Шуляк, А. Деркач, С. Руденко, В. Пашун. У той же день О. Клюєв направив списки з прізвищами осіб, які склали українську присягу в Міністерство оборони України.
Через три дні на телеканалі Севастопольської державної телерадіокомпанії прозвучало інформаційне повідомлення про складання військової присяги народу України у Школі водолазів, що було визначене як початок українізації Чорноморського флоту. Ця новина створила своєрідну вибухову інформаційну хвилю у штабі флоту.
Терор почався негайно.
Ось цитата з наказу Івана Капітанца, першого заступника Головкому російського
ВМФ: «К офицерам, мичманам, прапорщикам, создающих нездоровую обстановку в воинских коллективах, склонных к измене Родине и принятию присяги на верность Украине, применять суровые меры воздействия вплоть до увольнения с занимаемой должности и увольнения со службы».
Для московського окупанта Капітанца не існувало поняття, що
військовослужбовці радянської окупаційної армії яка припинила своє існування разом імперією зла СРСР, інших, не російської, національностей, які на той час уже мали свої рідні Незалежні держави, мали право і логічно були зобов'язані присягати своєму народу, а не сліпо триматися присяги вже неіснуючій "Родине", а фактично –
окупанту…
Капітан 3-го рангу Олександр Клюєв у розмові з Миколою Савченком згадував: "Почалося все з того, що 20 січня 1992 року учбова рота, командиром якої я був, присягнула народові України. Церемонiя пройшла чітко, організовано. Коли про це стало відомо на флоті, мене викликали до помічника командувача Чорноморського флоту капітана 1-го рангу В.Долгова, де довелося пояснювати, що ми вважаємо себе громадянами України і тому присягнули на вірність її народові. Зранку наступного дня мене викликав до себе начальник школи водолазів капітан 2-го рангу В.Вишневський. І посипалися запитання: чому, мовляв, я, росіянин, присягнув, а він, що народився в Україні, не присягає; якими будуть мої дії, якщо надійде наказ міністра оборони України - узяти зброю і захопити штаб ЧФ?
Довелося відповісти фразою: "Кому здати посаду?"
Того ж дня о сьомiй годині вечора посильний передав мені наказ прибути в штаб до адмірала Касатонова. В суботу я був у командувача. Він поставив вимогу відмовитися від присяги. Я сказав, що цього не буде. Тоді наступного ж дня мені було вручено обхідний лист про складання обов’язків. Коли я зажадав номер наказу про звільнення з посади, командир частини послався на усний наказ командувача Чорноморського флоту.
Увечері того ж дня, хоч я і не здав справи, мені запропонували покинути частину.”
Командування на чолі з Начальником Школи підготовки водолазів Чорноморського флоту українцем, капітаном1-го рангу Олександром Крамаренко, який погрожуючи Клюєву пістолетом кричав:"Я вас хохлов всех перестреляю…", організувало справжнє цькування офіцерів та мічманів, які склали присягу на вірність народові України. Згодом було усунено від виконання обов’язків, а потім просто виведено за територію частини капітана 3-го рангу Олександра Клюєва, капiтан-лейтенантів Юрія Шарлая і Валерія Кравченка.
Так розправилися з тим, хто перший склав присягу на вірність українському народу. Потім Олександру Клюєву довелося пройти через усі приниження на засіданні атестаційної комісії, де з нього зробили "професiйно непридатного” офіцера, хоча рота, якою він командував, тривалий час була найкращою на флоті.
Серед тих, хто склав присягу в школі водолазів, були капітан 2-го рангу Микола
Тихонов, капітан 3-го рангу Петро Піддубний, капiтан-лейтенант Яків Древаль, 21 мічман, серед них Микола Хомич, та інші.
А як же захистила своїх захисників, які склали на її заклик їй присягу на вірність, українська влада?
А ніяк!
Як члени Севастопільської Спілки офіцерів України(нині-Севастопільська організація СОУ) вони не здалися російським окупантам, а разом зі своїми побратимами спілчанами почали відроджувати, і відродили! Військово-Морські Сили України.
У другій половині квітня 1992 року до орггрупи ВМС України прибули й матроси роти Клюєва. Вони вже більше не могли стерпіти тиску командування з вимогою відмовитися від української присяги.
Однак морально-психологічна ситуація, яка супроводжувала становлення вітчизняного флоту, не могла не позначитися і на здоров'ї перших офіцерів ВМС України.
На жаль, наш Герой-побратим був першим серед тих, хто в ті нелегкі часи організував приведення до присяги на вірність українському народу не лише своїх підлеглих, не дожив до цього дня, він і перший з членів Організаційної групи ВМСУ відійшов у кращі світи…
Тож, нехай Севастопільська земля буде йому пухом, а наша пам'ять про той героїчний вчинок українських моряків – вічним їм пам'ятником…
18 січня 1992 року. Цей день став особливим днем у процесі відродження національного флоту України. Цього дня волею невеликої групи морських офіцерів була розірвана шовіністична блокада процесу створення морської складової збройного щита України. І з цього ж дня, незважаючи на силову протидію, бере свій початок відродження морської ратної слави українського народу.
18 січня – це ще одна сторінка нашої Героїчної історії, це ще один День слави української зброї!

18.01.14р.
Голова Спілки офіцерів України, капітан 1 рангу у відставці Євген Лупаков

P.S. Жодної державної нагороди від України Олександр Клюєв не мав…