11травня у місті Перемишляни на Львівщині представники Центрального Проводу та Львівської обласної організації Спілки офіцерів України взяли участь у Всеукраїнській Прощі духовенства та мирян УГКЦ, присвяченій пам'яті Блаженного Священномученика Омеляна Ковча. Вона відбулася за участі єпископів Української Греко-Католицької Церкви на чолі із Главою УГКЦ Блаженнійшим Святославом Шевчуком. Також було проведено проведено Чин освячення та Церемонія відкриття пам’ятника Блаженному Священномученику Омеляну Ковчу. Понад тисячу священиків та декілька тисяч мирян взяли участь у Прощі та відкритті пам'ятника блаженному.

Довідка

Отець Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. у c. Космач Косівського повіту на Гуцульщині, у священичій сім'ї. Приготування до священства пройшов у римській Колегії святих Сергія і Вакха, студіюючи богослов'я в Урбаніянському університеті.
У 1911 р. прийняв єрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина. Спочатку душпастирював у Галичині, пізніше у Боснії. В середині Першої світової війни о. Омелян повернувся до своєї Галичини і у 1919 р. вступив до Української Галицької Армії. Як військовий капелан пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.
У 1922 р. о. Ковча призначено парохом Перемишлян. Він активно почав організувати релігійне і суспільно-культурне життя греко-католицької спільноти. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча й мав шестеро своїх дітей. «Над тією хатою ангели кружляють», - так говорили перемишлянські парафіяни про скромний будинок сім'ї Ковчів.
Отець Омелян був відданим своєму народові й Церкві. Він завжди стояв в рядах тих, хто пробуджував національну свідомість українців, дбав про його просвіту, видавав газети, книжки, заснував українську книгарню.
За польської влади він декілька разів був ув'язнений, інтернований до Унівського монастиря за суспільну діяльність та участь в «українських справах». За більшовиків непублічно організовував євхаристійні конгреси, йорданські процесії.
Один зі знайомих згадує: «Отця Ковча всі любили - українці, поляки, євреї. Отець Омелян не дбав про себе, робив добро всім, хто до нього звертався».
З приходом нацистської окупації на українські землі, не одноразово рятує життя багатьом євреям. Публічно перешкоджає німецьким воякам спалення Перемишлянської синагоги у якій перебували люди. Видає понад 2000 свідоцтв про хрещення, які давали євреям мінімальні шанси на виживання.
Така поведінка священика стала причиною того, що його ув'язнили, спочатку у львівській в'язниці. Завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому його звільнили, але з умовою, що той відмовиться від подальшої допомоги євреям. Такої заяви він не підписав, через що його ув'язнили удруге і після великих фізичних і духовних знущань, його було перевезено до концтабору «Майданеку» біля Любліна.
Тут, в нелюдських умовах, о. Омелян довершив міру свого героїзму. Концтабір - це місце організованих вбивств. У важких умовах концентраційного табору блаженний Омелян Ковч не забував про своє покликання. Священик служив там людям духовною потіхою, усім людям, незалежно від походження та конфесійної приналежності.
Незважаючи на те, що адміністрація концтабору негативно ставилася до духовних осіб, отець Ковч не приховував свого священства. Він підпільно відправляв там Святу Літургію, сповідав в'язнів, благословляв свяченою водою останки в'язнів, які мали спалювати. За короткий час він здобув собі велику пошану і авторитет. У таких трагічних обставинах він зумів зберегти людяність і свою священицьку гідність.
Про його стан духа в цих непростих обставинах свідчить лист, який написав отець Омелян до своїх рідних:
«Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик...Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене - радійте зі мною!».
У лютому 1944 р. отець Омелян попав у табірний шпиталь і там помер, а його тіло було спалено в крематорії 25 березня 1944 р.

Додатково ще Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.