Сьогодні, 12 вересня, на батьківщині останнього Головного Командира УПА Василя Кука,у селищі Красне на Львівщині, було урочисто освячено пам’ятник на його могилі.

На відкриття прибули народні депутати України, делегації громадських організацій та політичних партій не лише з Львівщини, але й сусідніх областей та міста Києва. Були присутні депутати обласної ради, місцева адміністрація. Також була чисельна делегація Братства ОУН-УПА на чолі з головою Михайлом Зеленчуком, а також делегація Спілки Офіцерів України, яку очолював капітан першого ранґу Євген Лупаков. Серед присутньої численної родини був син Василя Кука Юрій, а серед організаторів події слід відзначити участь дочки Президента УГВР Кирила Осьмака Наталії.

Виступаючи на мітинґу багато учасників, зокрема історик Володимир В’ятрович та член Наглядової Ради музею "Тюрма на Лонцького” Ірина Калинець говорили про актуальність боротьби Василя Кука за збереження пам’яті про боротьбу УПА в сьогоднішніх умовах та значення пам’яті про УПА для тривкості національної ідеї.

Пам’ятник виконано у традиційному українському військовому стилі — він нагадує хрести на козацьких могилах та військові хрести на могилах Січових Стрільців. Автором проекту є лавреат Шевченківської премії Микола Малишко, який відомий іншими роботами, що увічнюють пам’ять національних діячів: пам’ятником Стусу та козацьким хрестом на місці розстрілів української інтеліґенції в урочищі Сандормох.

Довідка:

Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович - залізничник. Мати Прасковія Федорівна — селянка.

У 1923—1932рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932р.— член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні.

Навчаючись в Люблінському католицькому університеті Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932— 1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.

У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В. Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника Чумака(Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки», 1938 р., (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство», 1952 р. (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора, 1970 — 1980-ті рр., біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, 1990-ті рр., фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року», 2001 р.

До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім'я становлення і розбудови Незалежної Української Держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА. Видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Останньою прижиттєвою роботою Василя Кука був інтернет-проект на Майдані.org.ua "УПА в запитаннях і відповідях Головного Командира”, яка вийшла друком через три тижні після його смерті. Інтернет-версію цього проекту Ви можете подивитися тут: URL: http://www2.maidan.org.ua/n/pressk/1162336470