24 серпня 2010 року в селі Вороньків Бориспільського району місцеві краєзнавці відкрили військовий меморіал козакам Вороньківської сотні Переяславського полку, які полягли в битві з більшовиками на річці Трубіж у 1919 році. На гранітній колоні викарбували: «Померти за Батьківщину, значить -жити», нижче наступне: «Вороньківцям, борцям з більшовизмом за Волю України. Слава Героям!» Дозвіл на відкриття меморіального знаку надала сільська рада, проголосувавши за дане рішення одноголосно. Однак вже за декілька тижнів Бориспільський райком КПУ зібрав близько 400 підписів серед мешканців села та звернувся до сільської ради з вимогою демонтувати меморіал. Сільська рада на демонтаж не наважилась, однак ухвалила «прибрати згадку про більшовиків» з меморіалу.
Сільський голова Вороньків Ігорь Заборний на прохання «Героїки» прокоментував ситуацію довкола українського військового меморіалу. Пан Ігор зазначив, що рішення про зміну напису є компромісним, адже головне, на думку депутатів сільради, – це уникнути конфронтації, на якій наголошують комуністи. Депутати погодились, що згадування більшовиків як окупантів є некоректним.

Відтак слово «більшовики» та «більшовизм» з пам’ятника просто зникне. Більшість у Вороньківській сільраді складається з депутатів ВО «Батьківщини», також у раду вхожі регіонали (троє) та литвинівці (двоє). Решта – позапартійні. Рішення «про зачистку пам’ятника від некоректних зворотів ухвалили консенсусом: представники всіх політсил», – резюмував пан Заборний.

Натомість голова Бориспільської районної організації ВО «Батьківщина» Віктор Прошкін щойно довідавшись про рішення сільради заявив буквально наступне: «Це є зачистка історії та агресивні дії по відношенню до історичної пам’яті українців. Я зроблю все від мене залежне аби поставити на місце тих людей, які топчуться по наших святинях!». Однак коли «Героїка» повідомила панові Прошкіну, що щойно брала коментар від сільського голови Вороньків, й останній засвідчив підтримку бютівцями даного рішення – інтонація очільника Бориспільської «Батьківщини» одразу змінилась. Він назвав ситуацію складною і такою, що «потребує детального вивчення та дослідження».

Для довідки:

На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати?

Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю-познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів.