» 2012 » Травень » 4 » Ми молимося за людей, загиблих на війні, і за той єдиний мотив, який в них був справжнім: захист від ворога рідного краю - архиєпископ Ігор

---

17:59 Ми молимося за людей, загиблих на війні, і за той єдиний мотив, який в них був справжнім: захист від ворога рідного краю - архиєпископ Ігор

Дорогі брати і сестри! З цим пам’ятником у нас, східних українців, пов’язано найбільше асоціацій. Не тільки з дитячих років, коли нас щороку водили в ці дні до подібних пам’ятників, аби вчити «радянського патріотизму». Для нас цей меморіял емоційно пов’язується зі старшими родичами й земляками – справжніми, не вдаваними ветеранами Другої світової війни, з яких майже ніхто не дожив до наших днів. Вони нікому не були потрібні після війни, бо нагадували про її справжній перебіг. Вони помирали без потрібних ліків, спивалися, не були реалізовані в житті… Я пригадую трьох своїх дядьків, один з яких пройшов до Харбіна, втративши під собою три танки. На піджаці, котрий він одягав на свята, не лишилося вільного місця від орденів. Він так і не знайшов собі гідного місця в повоєнному житті, хоча неймовірно радів, коли в нашому містечку відкривали перший вічний вогонь. Адже тоді лише й почали святкувати в Совєтському Союзі День перемоги не в 1945 а в 1965 році, до якого більшість справжніх, бойових ветеранів уже не дожила. Коли ми говоримо про жертв Другої світової війни, то серед українців їх найбільше не тільки через те, що на фронті гинуло найбільше наших українців, воїнів Радянської армії, по яких стріляли і з ворожих окопів, і з тилу, де на них чатували загони СМЕРШу. Чимало наших земляків стали жертвами комуністичної пропаганди, отруєні її міфами. До смерті вони були певні, що захищали свою Батьківщину, що лише СРСР врятував світ від нацизму. Образ тирана Сталіна лишався для них знаменом перемоги. І так ветерани ставали маріонетками в руках аморальних політиків, які намагалися й намагаються ними маніпулювати. Ми молимося сьогодні не за переможців: справжні переможці не доживають віку за таких умов, як жили наші ветерани. Ми молимося за людей, загиблих на війні, і за той єдиний мотив, який в них був справжнім: захист від ворога рідного краю. Бо пішли вони воювати тоді, коли стало очевидним, що прийшов насильник, який нищить їхню землю. Ще до того, як почали друкувати будь-які книги Віктора Суворова чи архівні матеріяли, які розкривали реальну історію Другої світової війни, я вже дитиною наслухався, як по селах довкола нашого містечка, в слобожанській глибинці, люди тікали до лісу під час відступу Червоної армії, щоб не потрапити в цю армію, і чекали німців, бо думали, що гірше вже не може бути, як було перед війною. І коли вони побачили, що гірше таки буває, лише тоді вони взялися за зброю. І разом із Червоною (чи тоді вже Радянською) армією вони йшли воювати не тільки через те, що не могли лишитися вдома, а й через те, що прагнули мститися ворогові, який так брутально поводив себе на їхній землі. Їхня ненависть була породжена ненавистю й виплекана в атмосфері країни, де ненависть, «ярость благородная» вважалася за чесноту. Вони, виживаючи, ставали жертвами цієї отруйної атмосфери… Нам немає чого соромитися земляків, похованих у цій і в безлічі інших братських могил. Ми пишаємося ними як людьми, що намагалися боронити свою Батьківщину, співчуваємо їм, як жертвам комуністичного режиму, комуністичної ідеї, і молимося за те, щоб їхня жертва, жертва людей, загиблих врешті-решт внаслідок аґресивної політики влади, яка і допровадила до Другої світової війни, не лишилася марною, а стала застереженням для наступних поколінь. У тому числі й для тих, хто численно прийде сюди завтра, 9 травня, на офіційні заходи, організовані проросійськими політиками. Вони, може, є ще більш страшною жертвою тієї війни і того режиму, ніж загиблі воїни. Воїни ж, загиблі за батьківщину, вже давно пройшли найстрашніший суд і не потребують жодних ідеологічних захистів і жодних співчуттів на войовничих мітинґах. Хай же Милосердний Господь прийме їхню жертву у Свій Небесний Жертовник і їхню смерть за своїх дітей, за свою землю прийме також, як євангельську жертву, більшої за яку немає, бо «більшої від цієї любови ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів» (Ін. 15:13). Амінь. Проповідь на панахиді за воїнами Радянської Армії виголошена архиєпископом Ігорем (Ісіченком) 8 травня 2009 р. біля меморіялу воїнам Радянської Армії в Харкові. УАПЦ

1 2 3 4 5 : 529 | : PORTAL_SOU | : 5.0/2

: 0