» 2013 » Грудень » 9 » "Ми декларуємо свою причетність до християнства, коли наші президенти приносять присягу на вірність Україні, поклавши руку на Євангеліє…"

---

11:35 "Ми декларуємо свою причетність до християнства, коли наші президенти приносять присягу на вірність Україні, поклавши руку на Євангеліє…"

Пам'ятник Лєніну в українській столиці повалено. Відразу хочу зазначити, що з великою натяжкою ті, які хочуть бавитись в снобізм, можуть собі дозволити ферментувати з приводу неестетичності самого видовища цього епізоду сьогоднішньої революції. Однак сьогодні я , як історик за фахом, як людина, яка ідентифікує себе християнкою за світоглядом, хочу звернутися, насамперед до тих, хто свідомо кладе на себе хресне знамення.  Для себе ідеологію, яка панує в сусідній Росії я визначила як «історичну шизофренію». Нагадаю, що цей психічний розлад характеризується проявами роздвоєння свідомості. Бо як іще можна назвати явище, коли в цій державі на рівні патріарха повсякденно підтримується авторитарна путінська влада, утверджується культ мучеництва царської сім'ї, канонізуються мученики ХХ століття, які були знищені кривавою революцією 1917 року, і в той же час фактично на державному рівні, відзначається свято «октябрськой» революції. Не пригадую жодної заяви з боку російського патріархату з однозначним осудом глорифікації режиму більшовмків та його героїв. Та найбільший біль, на мою думку, у мільйонів вірних російськрї православної церкви має викликати наявний до сьогодні на красній площі мавзолей Лєніна. Нагадаю, що Кремль завжди був святинею російського православ'я, під стінами якого і знаходиться мавзолей. Про звірства більшовиків внаслідок прямих і однозначних вказівак Лєніна написано багато. Оплакувальникам пам'ятника нагадаю лише кілька фактів: ще у 1918 році втопили єпископа Тобольського Гермогена, патріарх російської церкви Тихон був арештований у 1922 і після тортур помер 1925 року, в 1922 році розстріляний петроградський митрополит Веніамін, через кілька років і його наступник, архиєпископ Твері Фадей був втоплений у ямі з нечистотами у 1937 , в цьому ж році настоятель Сергієвоє Лаври теж розстріляний, тисячі ж імен знищених рядових священиків, монахів і монахинь, мабуть поіменно ніколи не вдасться встановити… Невже цих фактів замало, щоб православний люд Росії, керований своєю впливовою єрархією вже давно вимагав знищення будь-якої згадки про символи того тоталітарного режиму ?!  Щодо Києва - в ніч з 25 на 26 січня 1920 року в Києво – Печерській Лаврі більшовики розстріляли митрополита Київського Володимира. Здійснивши вбивство, тіло Владики підняли на штики і глумились над ним. Можливо хтось сподівається , що «добрий дєдушка Лєнін» був не в курсі? Напочатку 20-их з-під його пера зявляється вислів: "Поповская голова для нас - это пень, на котором партия затесывает свои коммунистические колья".  Щодо звинувачень, що знищення цього ідола – це акт вандалізму… Ще кілька фактів для відновленні пам'яті тих, хто досі не визначився у що вірить і яким саме символам поклоняється. Список чималий, і це лише по Києву: розпочали з Десятинної церкви, чи не тому, що саме там покоївся прах свтителя України-Русі Володимира, його дружини Анни та княгині Ольги – знищений у 1928 році, Михайлівський Золотоверхий монастир – повністю знищений у 1935-37 роках, Богоявленський собор – 1935 рік, Воскресенська церква – 1930-ті роки, Борисоглібська – 1936, Петра і Павла на Подолі – 1935 рік, Микільська – 1934, Георгієвський собор - 1930- ті, Видубицький монастир – 1930-ті, Успенський собор Лаври – 1941 рік. Не сумнівайтесь що така ж доля чекала Софію Київську: у 1934 році на сторінках світової преси зявилась інформація про підготовку у 1935 році знищення цієї святині. Чи не тому, що з ініціативи архітектора з Англії В.Мільнера у газеті «The Times» було озвучено на весь світ підготовку цієї акції, руку злочинців було зупинено.  Мене, як і багатьох моїх колег, обурили кадри недільних подій 24 листопада, коли лише на другий день після вшанування на державному рівні 80-их роковин Великого Голоду 1933 року, шеренги беркутівців стояли облогою довкола пам'ятника Лєніну, коли ще ніхто і не намагався його чіпати. Чи не такі дії підштовхнули до рішення покінчити з цим культом раз і назавжди. Це цього року, знову ж на державному рівні, ми ( та й наш північний сусід) відзначали чергову річницю хрещення України. Ми декларуємо свою причетність до християнства, коли наші президенти приносять присягу на вірність Україні , поклавши руку на Євангеліє… Чи не задумуються наші державні керманичі над тим, якою наругою над почуттями віруючих був цей памятник у центрі столиці. Однак, справді віруючих, а не тих, хто своє православіє використовує лише як піархід. Повалення памятника Лєніну для мене є ніби перерізанням пуповини з нашим минулим і тією, справді сатанистською, ідеологією, яка освячувала знищення мільйонів наших співвітчизників. Цим ми ще раз змогли довести, що Україна – не Росія. На жаль, за двадцять з лишнім років, наша влада не спромоглася зробити це в інший спосіб.  Наталя Матлашенко,  Музей історії релігії у Львові.

1 2 3 4 5 : 482 | : PORTAL_SOU | : 4.0/4

: 0