Як писав з дитинства улюблений мною письменник Конан Дойль, з завмираючим «серцем я приступаю» до найбільш хвилюючого, а тому - цікавого - фрагменту глави своєї майбутньої книги. Я вже згадав про посилання на якісь публікації, які не підтверджують правдивість утвердженню Мельниченка про особисте багатогодинне записуваннія на цифровий диктофон розмов у кабінеті Президента Кучми. Але, як кажуть рибалки, це все клювання. Рибка ще не клюнула.

Але одного разу дехто з моїх численних знайомих КВІРТовцев випадково повідав мені: «Коля Кучму не писав». Скажу відверто, на цей раз хвилюватися довелося вже мені. Ось він - перший «улов».

Сотрясаючи ефир своїми численними викриттями і невпинно заявляючи, що він завжди заявляв, Мельниченко викликав певну частку неприйняття у людей, які знали Миколу ще у бутність курсантом КВІРТУ ППО, і взагалі-то, не дивлячись на "всякі" там «плівки», зберегли до Мельниченка теплі людські почуття. Як раз ці почуття і породили закономірне питання. Мовляв, Коля, ну ми ж КВІРТовци, професіонали. Ну як же ти міг (в сенсі, технічно - авт.) писати Президента, та ще й у його кабінеті? Це ж не можливо!

Мельниченко не був професійно підготовленим шпигуном, і тому розколовся. Але не до кінця. У задушевній бесіді він зізнався: «Я Кучму не писав." Але така відповідь породила інше питання. А як же вони, ці плівки, до тебе потрапили?

Відповідь Мельниченка була такою: "Я їх не писав. Я їх украв."І  ця відповідь породжувала цілу бурю питань. Як вкрав, якщо дійсно зміг вкрасти? Це ж не булочка в магазині без відеокамер, не мільйон з бюджету, де багато в долі. Як би там не було, що знають двоє - те знають або будуть знати всі.

Публічне питання до Мельниченка

«Озброєний» таким поворотом справи, я вирішив будь-що-будь перевірити інформацію у самого Мельниченка. Але зробити це звичайним журналістським способом, тобто просто поставити йому запитання в інтерв'ю, значить не досягти  нічого або навіть зіпсувати захоплюючу «риболовлю». Потрібно було діяти нестандартно. Слід було запитати його про це публічно, при великій кількості слухачів. І подивитися на реакцію, проаналізувати кожне слово в його відповіді.

Незабаром доля надала мені зручний випадок. Йшов 20 з'їзд СОУ (Спілки офіцерів України), членом якої був Мельниченко. У її ряди в той день стояло вступити і мені. По закінченню всіх оргпитань, в тому числі, і прийняття нових сил в організацію, хтось з місця вигукнув: «Слово Мельниченко!» Схоже, кричали люди, які прийшли разом з Миколою або ті що просто йому співчувають.

Не чекаючи запрошення, Мельниченко схопився з місця і вже біля трибуни прокричав: «Я беру слово!» Гонорово, як кажуть поляки, але з боку виглядало комедійно. Цей ефект посилив головуючий на з'їзді, Голова СОУ, в минулому Народний депутат В'ячеслав Білоус. Своїм зауваженням
«почекайте, ми не у Верховній Раді, у нас же існує регламент» Білоус миттєво охолодив бравого майора Мельниченка.

Звичайно ж, пізніше йому було надано жадане слово. Досягнувши нарешті трибуни, Мельниченко висловився. Це було щось на тему як нам перетворити громадську організацію офіцерів у політичну партію. Оскільки пропозиція з вуст Мельниченко особливого пієтету у переважної кількості учасників з'їзду не викликало, Микола вже зібрався покинути трибуну.

Ось тут я, незважаючи на негативну реакцію голови СОУ і задав йому заготовленіе питання. Формулював я його довго. Рівно стільки, що б «завести публіку». Але кінцівка звучала так: «Пан Мельниченко, скажіть чесно в присутності всіх учасників з'їзду, офіцерів, ви дійсно записували Президента України Леоніда Кучму шляхом підкладання цифрового диктофона під диван в його робочому кабінеті або отримали цю інформацію в інший спосіб? Спасибі. "

Відповідь Мельниченко була цікавою за формою і прогнозованою за змістом. Спершу Микола повідомив, що знаходиться під захистом законодавства США «про захист свідків». Після - повторив те, що раніше завжди говорив. Мовляв, так, дійсно, писав Кучму на диктофон, підкладаючи під диван.

У принципі, я не очікував почути іншу відповідь. Але мене зацікавила та частина, в якій Мельниченко згадав законодавчий захист США.

Ну сказав би просто. «Так, писав, саме на ту цифрову TOSIBU, бігав постійно підкладати її, рідну, побоюючись бути розкритим ...» Але ось ця фраза про захист закону США дала мені зрозуміти, що саме питання Миколи напрег. А ще я відчув семантику (є таке поняття про семантичному полі, відкритому італійським вченим Антоніо Менегетті) відповіді: я тут продовжую знаходиться під дією чужого закону, тому кажу так, а не інакше. Я відчув: Мельниченко дійсно говорить не правду, він не писав. Але головне в іншому: тоном питання і преамбулою я чітко дав зрозуміти Мельниченко. Я щось знаю, тому йому і не вірю.

Рибак рибака

Отримавши раніше словесну інформацію, що Микола Кучму не писав, я зрозумів те, що в кінці-кінців, підозрюючи, що його казки-оповідки перестануть викликати довіру, Мельниченко почне їх правити, змінювати деталі. Якщо майор так вчинить зі своїми публічними заявами, значить, я отримаю чергове підтвердження, що вони неправдиві. Слід було Мельниченко дати сигнал, що у мене є «інфа» подібного роду. Але сигнал повинен бути відправлений не «в лоб». В кінці-кінців, не набирати ж Миколи по мобільному телефону. Так не довго і поламати всю гру.

І шанс такий мені випав. За 3 місяці до останніх Президентських виборів я побував в одній відомій газеті. Не називаю це видання, щоб не робити йому реклами. Поспілкувавшись з журналістом, я майже ненароком зронив фразу про те, що Мельниченко Кучму не писав. На що почув цікаву репліку: «А який нам резон мочити Мельниченко, ми від нього ж отримуємо інформацію».

Далі - карти в «руки» часу. Нещодавно Мельниченко дав інтерв'ю цій газеті. І що я вам скажу, шановний читачу? Я з розумінням і певною часткою задоволення побачив те, що мені було найбільш важливо. Мельниченко вже не наполягав на цифровому диктофоні. Він відбувся жартами. Сказав про записуючого пристрою марсіан. Ризикуючи бути осміяним, Микола що називається «з'їхав» з теми. Таким чином, демонтаж «легенди» розпочався.

Звуки Мельниченко

Для мене це був сигнал. Пора писати книгу. І неодмінно, починати з глави про звуках Мельниченко. Дуже вже стрімко закручується «млин», як висловлювався один герой в моєму улюбленому фільмі.

Ігор Рудич, майор-журналіст