» 2009 » Жовтень » 26 » Кандидати та армія: зі щитом чи на щиті?

---

19:03 Кандидати та армія: зі щитом чи на щиті?

Експертами Агентства Стратегічних Досліджень, спеціально для Круглого столу «Проблеми обороноздатності України: український погляд», проведеного Інститутом національного державознавства та Українською Інформаційною Службою в Києві 22 жовтня, було зроблено аналіз публічних промов та заяв, які зробили основні претенденти на посаду Президента нашої країни стосовно проблем української армії та шляхів їхнього розв’язання. Зробити такий аналіз було, з одного боку, просто, з іншого – дуже складно. Фактично, будь-який кандидат повторював той самий набір гасел щодо необхідності реформування українського війська та забезпечення гідного фінансування, як Збройних Сил. Тим не менш, такий аналіз дозволяє робити певні висновки щодо бачення майбутнього нашої армії кожним з потенційних президентів України. Було зроблено певний акцент на питанні переходу ЗСУ на контрактний принцип комплектування, бо саме через цю призму найзручніше побачити в комплексі позицію щодо військової реформи і щодо фінансування армії. Віктор Янукович Головний регіонал України, як і більшість кандидатів, бачить українське військо професійним: «Ми уявляємо собі, що ця армія матиме найновішу техніку, найновіше озброєння, що ця армія з часом буде професійною. І кількість наших громадян, молодих хлопців, яких призиватимуть на строкову службу, щороку зменшуватиметься. Тобто, армія буде професійною». У 2008 році він стверджував, що українська армія може перейти на професійну основу «не раніше 2010 року». Сьогодні зрозуміло, що це нереально, а тоді, на тлі заяв БЮТ зробити ЗСУ контрактними вже у 2008 році, такі твердження виглядали зразком виваженості та реалізму. Майбутнє українського війська Янукович бачить винятково у співпраці з Росією: «Самі, без тісної кооперації в цьому питанні з Росією, ми нічого не зможемо зробити. Той приклад, який подає Росія у модернізації своїх збройних сил, для України наразі нереальний. Ми вважаємо, що співпраця з ВПК Росії буде одним зі стратегічних напрямків України від наступного року», - заявив лідер Партії Регіонів. Цікаво те, що цю заяву що «прикладу, який подає Росія», було зроблено зовсім нещодавно, а саме 8 вересня 2009 року, коли щойно минув рік після російсько-грузинської війни, яка, за висновками самих російських експертів, довела глибоке відставання російської армії від сучасних стандартів. За визнанням багатьох експертів, якби на місці слабкого та нечисленного грузинського війська була якась хоч трохи потужніша сила, справа могла б закінчитись зовсім кепсько для росіян. Війна показала брак у ЗС Росії не лише сучасних технічних засобів (приборів нічного бачення, засобів зв’язку та навігації, - офіцери користувались GPS, що працює через американські супутники), - через це армія РФ діяла набагато менш ефективно у плані точності вогню, - але й навіть структури управління війська (Генштабу). І це при тому, що 58-а армія вважається найдієздатнішим підрозділом ЗС РФ. Віктор Янукович виступає проти скорочення чисельності особового складу, називаючи це знищенням Збройних Сил. Нагадаємо, що державна програма розвитку ЗСУ передбачає скорочення їхньої чисельності до 143 тис. військових до кінця 2011 р., а від 2012 р. армія має повністю перейти на контрактну основу. Висновок: Позиція Януковича виглядає «консервативною». Вона не передбачає якихось «революцій», що, як показує наша сумна практика, загрожують як не самому існуванню війська, то його боєздатності. В той самий час, приклад, який він бере за зразок розвитку армії є, м’яко кажучи, сумнівним. Натомість, у самій Росії вже не приховують, що ЗС РФ далеко відстала від світових стандартів, а військово-промисловий комплекс, окрім деяких експортних галузей, уже не здатен забезпечити потреби сучасної армії (провал з новою ракетою «Булава», нездатність добудувати авіаносець «Адмірал Горшков» для Індії, скандали з поверненням Алжиром винищувачів та багато іншого). А от Янукович досі вважає Росію за зразок. Арсеній Яценюк Арсеній Яценюк зробив гасло про боєздатну армію одним з ключових елементів своєї передвиборчої кампанії. На думку Яценюка, переходити на стовідсотково контрактну армію Україні передчасно: «В Україні не можна на 100% забезпечити контрактну армію. Це ще одна брехня, яку тут всім розказували. 100-відсоткова контрактна армія повинна бути виключно у силах швидкого реаґування: це кадрові збройні сили, які негайно реаґують на будь-яку ситуацію стосовно загрози територіальній цілісності держави. Все інше – це призов», - підкреслив він, додавши, що наразі опрацьовується теоретична можливість скоротити термін строкової служби до дев’яти місяців. Сьогоднішню «контрактну армію» Яценюк вважає «народним ополченням», куди люди йдуть винятково тому, що в період економічної кризи для деяких верств населення все ж таки краще перечекати ці важкі часи: «Смішно називати армію професійною, якщо вояк за контрактом дістає 700 гривень зарплатні! Щойно почала покращуватись економічна ситуація, всі контрактники з нашої армії зникли. А щойно почалось погіршення – знову з’явились. Звідки вони? З ринків! Це хіба армія? Це – народне ополчення». З геополітичного погляду, Яценюк наголошує, що США перестають бути єдиним центром сили у світі (і, судячи з усього, «Світовим жандармом», який може прийти на захист тій чи іншій країні, що стала б об’єктом аґресії), а отже, навіть у Європі можливі збройні конфлікти. У свою чергу, ця теща дозволяє говорити про скептичне ставлення кандидата до НАТО. Судячи з усього, саме тому важливий акцент у програмі кандидата робиться на технічному переозброєнні ЗСУ, а надто у використанні ракетного потенціалу країни, що здатна виготовляти навіть такі ракети як всесвітньовідомі СС-20: «Я не кажу про те, що ці ракети повинні нести ядерні боєголовки, але – це ракети середньої та малої дальності, які є виключно стримуючим фактором. Наявність ракети означає, що на вас не нападуть». Висновок: Арсеній Яценюк один з небагатьох, хто у своїй програмі відводить чільне місце питанню українського війська. Він виступає за сильну боєздатну армію, яка самотужки може захистити Україну, а отже, не підтримує повного переходу на контракт. Лідер «Фронту Змін» виступає за якісну підготовку кадрів і фінансові вливання у ВПК. Щоправда, не зовсім зрозуміло, за рахунок чого Яценюк збирається забезпечити такий стан речей. До того ж, коли він був головою парламенту, його не помічали у спробах поліпшити ситуацію щодо фінансування ЗСУ. Петро Симоненко Лідер КПУ, мабуть, найменше серед інших кандидатів висловлюється щодо проблем армії. Він, радше, іґнорує цю проблему. Не можна стверджувати, що зовсім, проте всі його виступи зводяться до однієї тези: головним винуватцем нинішнього стану ЗСУ є Президент Віктор Ющенко. За словами головного комуніста, главу держави вже давно мала б притягти до кримінальної відповідальності Генеральна прокуратура. «В цій частині слід було б Генеральній прокуратурі притягнути до кримінальної відповідальності Головнокомандувача, тобто Президента Ющенка, який сьогодні нічого не робить для того, щоб підвищити боєздатність нашої оборони. А те, що сьогодні руйнується вона – всім очевидно. Те, що сьогодні Україна не має військового-морських сил, військово-повітряних сил, не має практично перспективи розвитку стратегічних напрямків обороноздатності нашої держави – це якраз і свідчить про злочинність діяльності Президента, який саботує розвиток нашої обороноздатності і, практично, позбавляє державу такої потужної інституції як Міністерство оборони», - зазначає Симоненко. Жодних думок щодо реформування армії головний комуніст не висловлює. Якщо в цілому в комуністичних пресі можна зустріти тези відносно того, що професійна армія – це армія «найманців», які воюють не за батьківщину, а за гроші, то особисто лідер КПУ на цю тему взагалі останнім часом не висловлюється. Висновок: Майбутнє української армії Петрові Симоненку не цікаве. Причини тому радше геополітичні, – якщо врахувати публічно оприлюднене ним бачення майбутнього, наприклад, Військово-морського флоту України, який, на його думку, має стати частиною єдиного україно-російського флоту, що, у свою чергу, мусить стати основою «позанатівської системи європейської безпеки», то можна прийти до висновку, - українське військо не цікавить його саме тому, що воно українське. При цьому зовсім немає значення, професійне воно чи ні. Юлія Тимошенко Юлія Тимошенко робить акцент на тому, що Збройні Сили – це «золота еліта нації» і вважає, що проблеми обороноздатності може вирішити лише прихід «чесних людей». Але тут неминуче виникає питання, куди саме має прийти ця нова «золота еліта нації». Воно змушує нас повернутись з морально-етичної висоти до прози життя, тим більше, що з цим згодна і сама Юлія Володимирівна, що ставить розумне питання: «Якою школою життя буде армія, коли казарми не опалюються, якщо солдат місяцями нічого не їсть, крім картоплі й капусти, а подекуди навіть лазні не працюють? Як можна вимагати від солдата належного ставлення до служби за таких обставин?». Будь-який аналіз щодо питання «Юлія Тимошенко та армія» неминуче повертається до 2007 року. Це і є той рік, коли Юлія Володимирівна проголосила відомий «перехід до контракту у 2008-му». Буде надзвичайно цікаво нагадати деякі цифри, що характеризують бачення проблеми з боку прем’єр-міністра. Держбюджету перехід на контрактну систему обійшовся б у п’ятдесят мільйонів гривень (що мали б здебільшого витрачатись на зарплатню контрактникам) – стверджувала Тимошенко рівно два роки тому, у жовтні 2007 року. А якщо зазирнути ще далі, у 2006 рік, ми побачимо, що в лютому цього року Юлія Володимирівна стверджувала, що проблему забезпечення військових житлом можна розв’язати всього за два роки. Усе пізнається в порівнянні. Коли в шістдесятих роках у Сполучених Штатах було ухвалено рішення про реформування армії та перехід на контракт, тільки теоретичний етап такого переходу тривав чотири роки, від 1969 до 1973. Спеціальна комісія на чолі з міністром оборони Томасом Ґейтсом розробляла теоретичні та організаційні принципи реформи, що дозволило детально виписати всі етапи переходу до контрактної армії та передбачити всі можливі наслідки. І навіть про цьому США знадобилось п’ятнадцять років та мільярди доларів, щоб зробити свою армію професійною. Те, на що Сполучені Штати витратили стільки часу й коштів, Тимошенко обіцяла зробити за шість місяців та п’ятдесят мільйонів гривень. Є й інші цікаві новації в арсеналі лідера БЮТ. Наприклад, армія не має займатись охороною військових складів, а цю функцію, на її погляд, варто передати воєнізованій службі охорони. Ситуація з бюджетом на 2010 рік змушує згадувати про професійну армію з гіркою посмішкою. Фактично, на потреби війська заплановано вдвічі менше, ніж потрібно для його фізичного існування. Висновок: Підхід Юлії Тимошенко до проблем армії можна вважати «революційним». Наміри створити професійні збройні сили за шість місяців та переконати військових працювати в режимі революційної необхідності, на превеликий жаль, змушують перефразувати слова з відомої революційної пісні: «... ми знищимо до підвалин, а вже потім...» Віктор Ющенко Президент вважає, що армія стала заручником політичної гри: «В нас немає міністра оборони, начальник Генерального штабу подав у відставку, 25 військових містечок знеструмлено. За 2009 рік не відремонтовано жодного корабля, жодного літака. 88% літаків і гелікоптерів не можуть піднятися у повітря, 70% кораблів і суден забезпечення не спроможні виконувати бойові завдання, 40% бронетанкової техніки та артилерійських систем – не боєготові», - констатував Глава держави. Тема Збройних Сил посідає сьогодні чільне місце у виступах Віктора Ющенка. Надто в контексті формування бюджету держави на 2010 рік. «Президент не буде підписувати бюджет, який передбачає фінансування армії в розмірі 8,3 млрд. гривень. Це бюджет розвалу Збройних Сил України», - резюмує він. Висновок: Фактично, сьогодні Президент перетворився на свого роду адвоката армії, який у межах своєї компетенції намагається повернути війську те, що в нього забирає уряд. Це стосується не лише таких стратегічних моментів як бюджет. Наприклад, Ющенко призупинив постанову уряду щодо конверсії радіочастот за рахунок Міністерства оборони, як таке, що знижує обороноздатність країни. Якщо раніше впровадження нових видів мобільного зв’язку 3G мало відбуватись за рахунок операторів, які отримали відповідні ліцензії, то сьогодні уряд намагається вирішити це питання за рахунок самих ЗСУ. Також можна згадати, що саме Ющенко виступив на захист єдиної в Севастополі україномовної газети, яка належить Міністерству оборони і яку представники уряду Тимошенко мають намір закрити. З погляду реформування армії, Президент залишається прихильником наближення війська до стандартів НАТО, як пише німецьке видання Frankfurter Allgemeine: «В самій Україні, крім Ющенка, ніхто серйозно не добивається вступу України до НАТО». А отже, фактично, лише Віктор Ющенко є гарантом того, що Збройні Сили рухатимуться в бік європейських стандартів. Володимир Литвин Спікер парламенту не робить ніяких стратегічних заяв щодо майбутнього ЗСУ. Володимир Литвин зайняв позицію над конфліктом: «армія, як і вся країна, не може бути заручником конфлікту між Президентом і Прем’єр-міністром». За його словами, Глава держави такою «має припинити експерименти над збройною складовою України». «Армію повинні очолювати професіонали, - пояснив Литвин, - Треба демонструвати державницький підхід до матеріальної бази існування Збройних Сил». При цьому спікер відзначає важливість війська: «Хто ж захищатиме наші кордони, Євросоюз? І як ми відповідатимемо на ті нахабні територіальні претензії, що до нас висуваються?». На превеликий жаль, Литвин не назвав цього потенційного аґресора, а отже лишилось незрозумілим, - на якому саме кордоні слід почати копати шанці? На сьогодні, як відомо, тільки Російська Федерація офіційно поставила під сумнів територіальну цілісність України, коли Державна Дума у 1992 році фактично визнала незаконним акт про передачу Криму до складу України. До цього потрібно ще згадати конфлікт між Україною та Росією навколо острова Тузла. Але Володимир Литвин вважає «за доцільне» підписання угоди щодо гарантій захисту Чорноморським флотом Росії морських кордонів України. При цьому, він наполягає на тому, що, згідно з Будапештським меморандумом 1994 року Росія (як ядерна держава) гарантує безпеку України. Висновок: Тема армії спікером взагалі не вважається актуальною. Говорить він про ЗСУ виключно тоді, коли мова стосується прийняття бюджету і йому задають питання з цього приводу. Зважаючи на те, на думку Литвина територію України можуть захищати іноземні війська, то армія як така не дуже й потрібна Україні, а простіше годувати чужих солдат, ніж своїх... УІС

1 2 3 4 5 : 1221 | : Петро_ЛИСЕНКО | : 0.0/0

: 0