У неділю 25 серпня у Львові відбулося розширене засідання Львівської обласної організації Спілки офіцерів України за участі голови Спілки полковника В’ячеслава Білоуса. По завершенню засідання В’ячеслав Білоус відповів на запитання Вголосу.

Пане В’ячеславе, на сьогоднішньому засіданні Ви обговорювали не лише питання стану Збройних сил України, але й за торкнули проблему місцевих виборів, як Ви оцінюєте перспективи виборів до місцевих органів влади?

Конституцією України для кожного її громадянина передбачено активне і пасивне виборче право, тобто бути обраним або вибирати до органів влади. Ухвалений закон порушує ці права громадян, адже єдиними суб’єктами висування кандидатів визначені політичні партії, які охоплюють лише близько 2% населення України. І громадянин, який не належить до політичної партії, і має на це право, не може себе реалізувати у виборних органах влади, якщо не прийде на поклін до партійних бонз. Отже, в Україні встановлена партійна диктатура, хоча за Конституцією і політичні партії, і громадські організації мають однакові права.

Інший аспект – це втрата представництва крайових громад у вищому законодавчому органі. Так, сьогодні 290 депутатів представляють Київ, а інтереси окремих цілих областей відстоюють, і то лише гіпотетично, один-два депутати! Таким чином, в Україні представницької демократії не існує. Цікаво, чи Львівщина задоволена своїм представництвом у Верховній Раді? Чи діє у Львові приймальня хоч якого-небудь депутата?

І як вийти з цієї ситуації?

Спочатку потрібно зрозуміти, чому так сталося. Причина – закон про вибори 2004 року. Тоді Партія регіонів, БЮТ, «Наша Україна», комуністи, соціалісти, ухвалюючи цей закон, думали, що люди побіжать до їхніх партій і вони будуть потужними і довгочасними у політичному житті. Не так сталося. Тому для того, щоб в парламенті засідали представники громади (вчителі, лікарі, інженери, представники середнього бізнесу, військові) потрібна політична воля влади і народу.

Чи впливають громадські організації, такі як СОУ, на прийняття Верховною Радою України рішень?

З цим питанням тяжко. У попередньому парламенті ми мали т.зв. «більшість голосуванням рук», яка попри всі недоліки все ж демонструвала хто як голосує. Сьогодні ж всі рішення – виключно рішення партійних лідерів.

А що з інтелігенцією, якою має бути її роль?

Двадцятого грудня минулого року в Київі відбулося установче засідання Української народної ради, яка об’єднує знаних і діяльних громадських діячів, зокрема Драча, Павличка, Мовчана, Поровського, Овсієнка. Останнього, до речі, нещодавно не пустили в Росію, коли він хотів відвідати місця свого заслання. Ось так незмінні високі слова Росії про братерство, нею ж на ділі втілюються. Порівняйте з нашою владою, яка сьогодні вільно пускає до держави Лужкова, що заявляє про неналежність Севастополя до України, та організовують йому зустрічі з вищими представникам влади в Криму.

Але повернімося до УНР. Так ось, на відміну від партій, ця організація, як і СОУ, та інші громадські організації, не є заангажованою. У нас існує розкута думка, публічні дискусії, у нас не виключають з організації, якщо хтось не підтримує загального рішення. Водночас, в одному питанні наша президія виявилася однодумною – в Україні єдина опозиція не має створюватися під одну особу, а це слід робити на основі принципів, на основі світоглядних позицій. Напевне з цих причин діяльність Української народної ради проявляється не там, де шукають і знаходять рейтинги, а там, де насправді це важко, потрібно і малолюдно.

Це, зокрема, проведений на початку липня цього року за Вашої участі автопробіг у Севастополі?

Так, на день українського флоту Українська народна рада і Спілка офіцерів України організували автопробіг на підтримку українських Військово-Морських Сил. Від пам’ятника Сагайдачному, уродженцю Львівщини, який започаткував морську та військову славу України через центр Севастополя з покладанням квітів до місць вшанування героїв, і завершенням його біля пам’ятника Шевченку.

На початку заходу мною, за дорученням голови братства ОУН і УПА Михайла Зеленчука, були вручені нагороди імені Степана Бандери та Романа Шухевича кращим представникам СОУ в Криму.

Після пробігу ми відвідали будівельний майданчик планованої української школи-колегіуму на 720 діток. Так ось, у 2009 році, ще тодішнім урядом, будівництво цього навчального закладу зупинено. У Севастополі досі немає жодної українськомовної школи, а ми чомусь дивуємося, що в цьому місті не підтримують ті або інші рішення центральної влади. Відповідне звернення, яке є на порталі СОУ (www.portsou.at.ua), скероване нами до виконавчої влади України.

І як з відповідями від відповідних адресатів?

Ми відправляємо з повідомленням про вручення. Тож відповідь уже на совісті посадовця. Якщо її нам не нададуть, то можемо звернутися повторно, пізніше – до прокуратури, врешті-решт до суду.

Кого ж об’єднує Спілка офіцерів України?

Насамперед, вітаю всіх спілчан з 19-тою річницею діяльності Спілки офіцерів України. 28 липня в столиці України, де в 1991 році пройшов перший з’їзд СОУ, ми проведемо урочисте засідання Проводу, молебень (у День хрещення Русі) та інші заходи.

Статут СОУ, затверджений Мін’юстом України, передбачає, що членство Спілки – це військовослужбовці у запасі чи у відставці, та офіцерів дійсної служби. Адже останні є громадянами України і у своїх конституційних правах вони не обмежуються. Є деякі обмеження, які стосуються військової служби, зокрема неможливість перебування в політичних партіях, заборону вдаватися до протестних заходів, але громадська діяльність є допустимою і, за досвідом передових армій, вкрай потрібною, щоб офіцер відчував як свою захищеність перед державою, так і був спроможний на справжнє лідерство і відповідальність. у СОУ чимало офіцерів не є відірваними від війська і, цікаво буде зауважити, що зі Львовом пов’язані такі спілчани як адмірал Ігор Тенюх, заступник директора департаменту гуманітарної політики, полковник Петро Костюк, голова Львівської обласної організації СОУ майор Володимир Тимчук та ін.

Що було в центрі уваги учасників розширеного засідання виконкому Львівської обласної організації СОУ?

По-перше, ми всі чули як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України – Президент України заявив про 2000 квартир для військових у поточному році, про підняття грошового забезпечення військовим у півтора рази, а льотчикам і морякам, і я це чув особисто у Севастополі на дні ВМС України, – вдвічі. І раптом уряд, всупереч заяв президента, вносить пропозиції змін до бюджету і Верховна Рада їх підтримує. Відтак, видатки на Збройні Сили у 2010 році скорочуються на 2,175 млрд. грн.! І це тоді, коли Законом України «Про оборону» передбачено виділення на потреби Збройних Сил 3% від ВВП, а реально, впродовж останніх двох років виділяється на рівні 0,8% від ВВП. Немає ні оновлення озброєння, ні розв’язання такого ганебного питання як квартирна черга. Відповідним чином Провід СОУ відреагував і громадськість про це має знати.

Іншими питаннями були соціальні проблеми молодих офіцерів, труднощі молодих сімей у виживанні, бо на порівняно невелику платню молодого офіцера (трохи більше двох тисяч гривен) потрібно винайняти житло і утримати родину, в якій можуть бути і малі діти. Гострою залишається проблема соціального захисту дружин військових, яким буває важко знайти відповідне місце праці. Тому ці питання слід врегульовувати законодавчо.

Низьким є рівень військово-патріотичного виховання, спостерігаються «відкати» у вживанні російської мови в армії. Військові комісаріати очолюють ті, хто «не нюхав пороху», і мають зв’язки, а не інвалідність, контузії, як це колись було прийнято в армії СРСР.

Потрібно по-новому підійти до відзначення Свята Покрови – дня Українського війська.

І що варто першочергово зробити, щоб українське військо відповідало високим стандартам?

Знову ж потрібна політична воля. Потрібно усвідомити, що розрахунок має бути виключно на власні сили, на свою армію. Тому український народ має зрозуміти потребу жертовно утримувати своє військо у такому світі, де панує сила. Я б, наприклад, увів військовий податок.

Наша свобода завойовувалася великою кров’ю і не одним поколінням і, якби при владі були б саме ті, хто за Україну боровся, то, я впевнений, українську військо було б належно пошанованим, всесторонньо забезпеченим і високобоєздатним.

Вголос