Вячеслав Білоус, 1-й заступник голови Української Народної Ради, народний депутат 2 скликання, голова Спілки Офіцерів України :

Своєю Постановою про Зміни до Конституції України в частині продовження своїх повноважень й дати проведення майбутніх виборів до Верховної Ради України депутати продовжили порушення норм Законів, Конституції, моралі, совісті, вчинили гріх перед українським народом. Прикро, що й сам Конституційний Суд України теж прийняв, по суті, не правове рішення, породивши тим самим правову колізію.

Ті депутати від опозиційних демократичних сил, які проголосували за ці зміни, насправді посприяли провладній політичній силі. Бо саме владі сьогодні не вигідне проведення виборів – немає здобутків, якісних змін в житті держави, зокрема, в проведенні податкової реформи, прозорої адміністративної реформи, обіцяної пенсійної тощо. «Успіхи» нової команди ми бачимо щоденно. І вона боїться, що народ адекватно оцінить її діяльність. Все це стало можливим тому, що насправді немає справжньої опозиції. Поміж парламентаріїв немає розуміння пріоритетності й нагальності розв’язання державотворчих проблем… Ця ж опозиція – мовчить, займається переважно порятунком однієї особи…

Аби провести справді демократичні вибори, необхідно змінити виборче законодавство, посилити відповідальність й підзвітність народних обранців перед своїми виборцями.

Загроза від цієї, по суті, шахрайської оборудки, в безкарності, вседозволеності самих законодавців. Адже люди, представники найвищого –законодавчого органу, які порушили Закон, тепер вже без докорів сумління творитимуть й інші безчинства. Дбаючи про розбудову держави, народні обранці чомусь не проявили такої єдності, наприклад, при голосуванні за відміну депутатської недоторканості чи прийнятті інших законодавчих ініціатив, які б дійсно сприяли зміцненню законності, протидії корупції, розвитку економіки тощо, а лише вкотре продемонстрували, що приймають закони «під себе», керуючись своїми меркантильними чи недалекоглядними інтересами.

Це рішення небезпечне своїми наслідками, бо провокує не просто непередбачуваність розвитку суспільства, а й безпосередньо суспільні катаклізми. Парламент, як генератор, мав би працювати над вдосконаленням Законодавчих Основ, пошуком шляхів й засобів стабілізації країни, сам же й порушує Норми Закону.

УНРада