Це ж сором, коли вибухають склади ракетно-артилерійського озброєння, або коли внаслідок неякісного харчування отруювалися солдати строкової служби?

Так, для нормально армії - це сором.

Однак, здається, "нормальна армія" - це вже не про нас. Схоже на те, що нашу армію владоможці цінують радше як потенційне знаряддя у боротьбі за владу, а не як надійний щит Вітчизни і кузню патріотів. Можливо,через це й ставлення старших офіцерів до армії відповідне – професія, як професія, треба ж десь гроші заробляти…

Проте до останнього часу ті, кого ми годуємо в мирний час, щоб вони посилали нас захищати Вітчизну, коли настане війна, все-таки ще не сміли поставити під сумнів святая святих – військову присягу. День складення присяги, коли молоді люди клянуться захищати Батьківщину і бути гідним прикладом для співгромадян, гордістю батьків і родини – цей день є найурочистішим у житті, бо один раз лише народжуються, вмирають і… приймають присягу.

Минулої суботи до присяги мали привести близько 400 офіцерів запасу – студентів (платників) із десятка вищих навчальних закладів Львова. Відповідний військовий вишкіл зі студентами проводили впродовж зборів, були тренування урочистої церемонії, символічні однострої, прийшли батьки, друзі, наречені.

Але сталася халепа… для командирів. Для студентів, які приймають присягу – це прикрість, невезіння. Над Львовом зависла дощова хмара, яка й… розігнала урочисте зібрання. Уявіть собі, люди заздалегідь запланували весілля, молода сподівається виглядати якнайкраще, а тут – дощ. Що робити: скасовувати весілля, чи вважати, що дощ на щастя?

Не знаю чим керувалося командування Академії сухопутних військ України, а саме таку горду назву носить цей вищий військовий навчальний заклад, що недавно позбувся опіки "Львівської Політехніки”, але воно вирішило, що мокнути під дощем їм і, зрозуміло, новопосталим офіцерам запасу, не личить. Тому групи студентів було розкидано по коридорах кафедр, під покрівлю, в тепличні умови. На обурення випускників та їх батьків командування "академії” просто не відповідало, точніше, не могли знайти крайнього у прийнятті цього рішення.

Чули б про це хлопці, які під Крутами, під Базаром захищали Україну, чули б про це воїни УПА, які в найскладніших умовах боронили свою землю від окупантів. У них була інша зброя, сильніша, та, якої не вистачає сьогоднішнім командирам збройних сил – ідейна віра у конечну потребу Української держави. Ця віра і впевненість не дозволяли їм спотворювати військову присягу. А сьогоднішніх офіцерів запасу, що склали присягу у вузьких, темних коридорах, повели фотографуватися, незважаючи на дощ, до монументальної споруди – пам’ятнику "политработникам Красной армии”, та галереї "героїв” – випускників-політруків "академії” 1941–1945 років, яких випускали десь під Уралом.

То вже може час запитати у військових командирів, у генералів Генерального штабу, у чільників Міністерства оборони: кого ви готуєте? Кому ви доручили командування? Ви впевнені у відповідності рішень таких командирів у критичних ситуаціях?

Від редакції:

Цього обуреного листа надіслав один із батьків студентів, які у цей день урочисто мали прийняти військову присягу. Проблема, порушена у листі, здалася редакції «Вголосу» гідною уваги. Запрошуємо читачів до її обговорення. «Вголос» готовий надати можливість висловитися керівництву Академії сухопутних військ України.