Міжнародні форуми “Євроатлантичне майбутнє України” перед цим проводилися тричі: перший - у Києві 11-13 червня 2007 р.; другий - там же 2-4 червня 2008 р.; третій - у Брюсселі 30-31 березня 2009 р. І от четвертий форум 23-24 червня цього ж року пройшов у Харкові, в Національному університеті імені Василя Каразіна. Чому саме наше місто здобуло таку можливість і в чому виявився плідним нинішній форум? Важливо прислухатися до знавців: організаторів і учасників.

Одним із головних організаторів форуму виступив німецький Фонд імені Конрада Аденауера. Тож в інтерв’ю “Поступові” підсумки підбиває керівник представництва фонду в Україні Ніко ЛАНҐЕ.

“Ми вважаємо, що українські реґіони досі замало були залучені до процесів європейської та євроатлантичної інтеґрації. І ми вирішили, що з цим великим форумом з дуже багатьма гостями ми хочемо цього разу вирушити в реґіон. Наш вибір випав на Харків, бо це цікаве, важливе місто, колись то була і столиця України. Харків - дуже молоде місто: тут багато університетів з численними студентами. Крім того, Харків розташований на сході країни. Отже, багато підстав промовляють за те, щоб улаштувати форум тут.

А тепер, після заходу, можу також сказати, що варто було це зробити. За обидва дні відбулося багато цікавих дискусій. І я вже сказав був на завершення: ми приїхали не лише для того, аби тут щось розповісти або з чимось виступити, - ми приїхали також послухати. А саме - послухати, які проблеми є в Харкові, яких думок дотримуються представники політики в Харкові, представники громадянського суспільства, що знають вони про європейську та євроатлантичну інтеґрацію, які небезпеки вбачають, як розцінюють стосунки з Росією - а Росія тут якраз поруч.

То все, звичайно, важливі питання. Ми тут багато чого навчилися та провели цікаві дискусії за останні обидва дні. Отже, можу сказати: то було добре рішення, що ми влаштували форум у Харкові. І наступного року в Україні, напевно, проведемо подібний в іншому реґіоні: щоб не весь час і не тільки фахівці та експерти в Києві розмовляли між собою, а й щоб українських громадян дужче прилучити до обговорень“.

Ніко Ланґе висвітлив також перспективи подальшої співпраці саме з Харковом:

“Щодо Фонду імені Конрада Аденауера, то Харків - місто, де ми працюємо дуже різноманітно, у різних форматах. Бувають конференції, подібні до цього форуму, бувають рольові ігри з євроінтеґрації… Також ми здійснюємо, приміром, програми з принципів правової держави з політичними молодіжними організаціями, тобто ми працюємо з різними молодіжними організаціями політичних партій. З ними провадимо роботу і в інших темах.

Звичайно, ми знову працюватимемо задля спостереження на виборах. В останні роки ми працювали на виборах у Харкові і знову робитимемо те ж саме, щоб і наступні вибори в Україні пройшли вільно та чесно.

Отже, ми тримаємо Харків у полі своєї уваги. Ми часто працюємо тут, я сам неодноразово навідувався сюди.

Взагалі, мушу зазначити, що близько 80 відсотків діяльності Фонду імені Конрада Аденауера провадиться в реґіонах, а не в Києві. І вважаю, що це й правильно. Харків - один із важливих серед цих реґіонів“.

Частина підготовчої роботи, що її взяло на себе Харківське громадське об’єднання “Поступ”, виявилася послідовним продовженням цієї ж організаційної лінії. З обласного центру інформацію необхідним нести далі, у “глибинку”, - вважає голова Координаційної ради ГО “Поступ” Анатолій СЕРГІЄНКО:

“Ми запросили спеціально з кожного району - а їх 27 районів в області - людей, з якими думаємо далі спілкуватися і які стали б ядром подальшого розповсюдження інформації у своїх районах“.

На думку Анатолія Сергієнка, в кожному селі, селищі, місті на Харківщині мають бути такі обізнані люди, які справжні відомості про НАТО доноситимуть до свого ближчого оточення.

А самим безпосереднім учасникам дискусії з міст, селищ і сіл області (та й не лише Харківської - адже завітали на форум також гості з інших областей) - безперечно, стане у пригоді інформація, отримана з перших рук від компетентних фахівців.

У суспільстві, зрозуміло, існують різні міркування щодо євроатлантичного майбутнього України. Так і в Харкові: є байдужі індивіди, є свідомі прихильники, є затяті противники. Усі можуть як висловитися, так і прояснити для себе якісь нез’ясовані питання. Та коли декілька місцевих депутатів від Партії реґіонів прийшли на другий день форуму засвідчити свою “позицію”, виявилося, що вона підкріплена не раціональними арґументами, а грубими голослівними погрозами. І якщо низька політична культура або повна відсутність такої, може, ще не заслуговує на якусь іншу відповідальність, то принаймні політична відповідальність в інтелектуальному місті має-таки настати за вихватки істеричних крикунів: як для їхньої партії загалом, так і для їхнього можливого кандидата на посаду Президента України зокрема.

Раніше в суперечках навколо європейської та євроатлантичної інтеґрації України нерідко проглядалися два схематичні підходи:

• від прихильників: “Ми туди хочемо, але нас чомусь не запрошують“;
• від противників: “Нам туди не треба, але нас чомусь заганяють“.

Тепер же в дебатах стало більше конкретності, що, до речі, помітили фахівці. Ідеться вже про свободу руху людей і капіталів, про можливості навчання за кордоном, про поширення інформації, про умови роботи водіїв автотранспорту на міжнародних рейсах, зрештою, про якість м’ясних та молочних продуктів… Громадян цікавить, що в цьому зміниться, у який бік та наскільки з можливим приєднанням України до Організації Північноатлантичного Договору та до Європейського Союзу.

Так, у дискусії з’ясувалося, що на пострадянському просторі діють дуже строгі стандарти на продукти харчування. Їх строгість, як зазначають експерти, компенсується фактичною необов’язковістю виконання. І якщо пишатися “високою планкою вимог” до імпортних харчів, то варто поставити також питання: а чи завжди відповідає тим вимогам “продукція” вітчизняних виробників? Неможливість чи небажання виконувати дуже строгі вимоги спричиняється до двох спокус: на внутрішньому ринку - якось “домовлятися” про допуск такої продукції поза вхідним контролем; у міжнародних відносинах - використовувати показну строгість як економічну зброю при вибірковому застосуванні тільки до певних виробників окремих держав.

Рівноправне взаємовигідне співробітництво і економічний шантаж з елементами диктату - дві системи, які реально діють у нинішньому світі.

А от якій із них віддати перевагу - справа не лише звички, а й свідомого вибору з урахуванням власних інтересів. Ради цього, справді, варто прагнути нових знань.

Євген ХОДУН

Дивіться також іншу інформацію про підготовку і проведення форуму:

• ГО “Поступ” долучилося до підготовки
• Програма IV міжнародного форуму “Євроатлантичне майбутнє України”
• Репортаж про форум від АТН
• Повідомлення про форум на “Німецькій хвилі”
• Фоторепортаж про перебіг форуму

  ---