Офіційні сайти відомств




» 2009 » Травень » 19 » Що приховано за пам’ятником Катерині II у Севастополі.
13:03
Що приховано за пам’ятником Катерині II у Севастополі.


 «Мы имеем право на историю…», з таким гаслом який місяць красуються бігборди на
головних магістралях міста. У перехожого чи просто заїзжого гостя це викликає
закономірну зацікавленість, якого це такого права добиваються і на яку таку свою історію претендують автори цих «малих архітектурних форм», як прийнято офіційно звати рекламні щити на наших вулицях. Чи, бува, історія Севастополя, як колись закритого міста, не утаємничена від мешканців і місто взагалі існує без власної історії?
Отже, є тема для розмови. Хто хоч тиждень прожив у Севастополі, може пересвідчитися, що у нас історія багатьом дає не лише хліб, а й добрий кусень і до хліба. Навколо історії Севастополя і флоту у нас проводяться найбільші політичні баталії, воно чи не головне питання у передвиборній боротьбі у більшій мірі з участю тих, хто до цього предмету не має навіть дотичного відношення. За прикладами далеко ходити не треба – досить ознайомитися із звітами сесій міської ради, заявами всяких партій і організацій чи побіжно глянути на незаконно встановлений «істориками» з міської ради, притім вночі, в протиріч рішенню суду, пам’ятник цариці Катерині II, взяти учнівський підручник з красномовною назвою «Сєвастополєвєдєниє» і видану до 225-ї річниці міста пишну книгу «История Севастополя в лицах…». Автором і керівником проекту останньої став голова
добродійного фонду «Содействие духовному развитию Севастополя»(!), академік Міжнародної академії інформатизації Іван Куліков, недавній перший заступник голови Севастопольської міської держадміністрації, а рецензентом – нинішній перший заступник голови МДА професор Володимир Казарін. В авторському колективі числяться і інші академіки та претенденти на цей науковий чин, а також на той час директор Держархіву м.Севастополя Валерій Крєстьянніков, той самий, що минулого року видав довідку, що флоту УНР не існувало у природі зовсім. Здається, що в історично-дослідній акції взяли участь всі ті особи, які мають величезний досвід історичних досліджень. Однак, пам’ятник та названі видання українських державних службовців і без глибокого наукового аналізу виглядають замовленими акціями головної інформаційно-історичної спецоперації ідейно керованої з-за кордону нашої міської влади, якими Україна і українці видаляються з історії міста і відбілюється образ «голодної вовчиці», яка «доконала» українців – німецької принцеси і російської цариці Катерини II. Інакше, чому це так раптом вчорашні компартійні функціонери просто спалахнули любов’ю до цариці, об пам'ять якої протягом останніх 100 років просто витирали ноги?
Академіки з професорами добре відають, що без минулого немає майбутнього, тому цими акціями наше історичне минуле представляють мешканцям міста у потрібному сьогодні московським політикам вигляді з прямим посяганням на майбутнє мешканців Севастополя.
Судіть самі. На постаменті пам’ятника викарбували указ імператриці Катерини II про будівництво Севастополя, який нібито вона й заснувала. Приводимо його текст таким, яким прочитали: «Именный указ генерал-губернатору князю Потемкину. Об Устройстве новых укреплений. Объявляем сим волю НАШУ устроить следующие укрепления. Крепость большую Севастополь, где ныне Ахтияр, и где должны быть Адмиралтейство, верфь для первого ранга кораблей, порт и военное селение». Похожа «воля» видрукувана і в «Сєвастополєвєдєніі» та в «Истории Севастополя в лицах…».
З першого погляду прохожому чи читачу здається, що так воно й було насправді, що написана щира правда. Не буде ж звичайна людина бігти до Державного архіву звіряти написане – якраз на цю обставину робиться авторська ставка. Однак, давайте для перевірки правдивості написаного академіками, звернемося таки до архівів, та не до Севастопольських, а до Санкт-Петербургських, на які вплив директора севастопольського Держархіву і міської ради не розповсюджується. Візьмемо «Полное собрание ЗАКОНОВЪ Россійской имперіи, съ 1649 года. Томъ XXII. 1784-1788.» Відкриємо на сторінці 21, рік 1784. Читаємо: указ за «№ 15.929; – Февраля 10. Именный, данный Екатеринославскому и Таврическому Генералъ-Губернатору Князю Потемкину. – О устройствіъ новыхъ укріъпленій по границамъ Екатеринославской Губерніи. Какъ съ распространеніем границъ Имперіи Всероссійской необходимо нужно сообразить обезпечение оныхъ, назнача по удобностямъ новыя кръпости и уничтожатъ, кои сдълалися нынъ внутренними, то, вслъдствие того, Мы, по разсмотръніи вашихъ представленій, объявляемъ сим волю Нашу.
Первое: начиная съ предъловь Екатеринославскаго Намъсничества, гдъ оное граничитъ съ Польшею, устроить слъдущыя укръпленія:
1-е. …
9-е. кръпость большую Севастополь, гдъ нынъ Ахтіяръ, и гдъ должны быть Адмиралтейство, верфъ для первого ранга кораблей, портъ и военное селеніе; 
10. Балаклаву, исправя какъ оная есть и содержа стражу ея поселеннями тут Греческими войсками;…
Второе: строеніе сих укръпленій препоручаемъ Мы въ главное въдомство и распоряженіе ваше… ».
Напередодні, 8 лютого 1784 року, указом № 15.925 тому ж Потьомкіну у тому ж Генерал-губернаторстві імператриця звеліла «обустроить» Таврійську («Таврическую» в оригіналі) область з семи уїздів, до якої крім колишніх володінь кримського хана були включені і землі Війська Запорожського низового. Тож прикордонний стовп, якого днями вкопала Русская община Криму на Перекопі, явно протирічить монаршій волі. Порівнюючи напис на пам’ятнику з текстом самого указу пересвідчуємося у їх суттєвій різниці. Обманюєте-с народ, господа: «Таврическая область» 1784 року виходила далеко за межі кримського півострова а Севастополь був лише дев’ятим по списку укріпленням Катеринославської губернії а не Росії! Зовні написане у виданих книгах і на пам’ятнику виглядає як правда, та на перевірку виявляється переполовиненою, напівправдою, вигідною політичним замовникам. Нинішні доморощені севастопольські історики «соизволили» вибрати з монаршого указу лише те, що голові міськради пану Валерію Саратову і його спонсорам корисно сьогодні. Ні, не забули написати а просто викинули з указу його суть, щоб севастопольці ніколи не узнали, що імператриця звеліла «укріплювати» південні кордони Катеринославської губернії, тобто нинішньої Дніпропетровської області, а не «юга России», як неправдиво написано на іншому пам’ятнику на честь заснування Севастополя у сквері біля міської ради. Неправдиво, бо імператриця сама написала «Імперії Всеросійської» а не Російської і тут, як говориться в Одесі, – велика різниця. Викинуті слова з указу могли б багато розказати севастопольцям, туристам і гостям нашого міста. Наприклад, що фельдмаршал князь Григорій Потьомкін був не лише Малоросійським і Катеринославським губернатором а ще й Великим гетьманом Війська запорожського і Почесним козаком Кущівського куреня і таки напередодні будівництва Севастополя відродив знищену Петром I Січ і козацьке військо в Україні. Поза межами авторів ідеї спорудження пам’ятника нині коханої ними цариці залишився факт, що Катеринославська губернія в ті часи включала до свого складу землі не лише Кримського півострова а й теперішніх Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Запоріжської, Херсонської і Донецької областей. Її столиця, Катеринослав, будувалася на території «вольностей» козацьких, на місці Нової Січі і Кодака, і це була історична
територія козацької України, перейменованої «великорусскім» академіком історії Герхардом фон Міллером у Малоросію.
Тож своїми указами від 8 і 10 лютого 1784 року Катерина II приєднала Крим і Севастополь до земель України! Півдня української губернії а не Російської, як це настирно до болі в зубах нав’язують нам сьогодні. Ось це і стало причиною відмови Української громади руйнувати пам’ятник, бо указ від 10 лютого 1784 року став єдиною доброю справою, зробленою одіозною царицею для України. До цих подій прямее відношення має ще одна монарша воля: указом Воєнної Колегії від 9 лютого 1784 року за № 15.928 оголошено, що «Ея Императорское Величество Высочайше указать соизволила» всі Малоросійські козачі полки перейменували на карабінерські. З тих пір всі військові формування в Україні втрачають національну складову і стають носіями «русской славы», у тому числі в Криму і на майбутньому флоті.
Пунктом другим того ж указу, теж випадково упущеним «істориками» з міської ради, імператриця звеліла Потьомкіну будувати нові укріплення за рахунок його відомства, тобто його губернії, а не засукала рукави свого царського плаття і взялася за будівельні роботи на берегах севастопольської бухти особисто. За собою вона оставила лише право затверджувати надсилаємі Потьомкіним кошториси будівництва. В той же час канцлер Безбородько писав, що потрібних грошей на флот у казні немає, отже, шукайте, господін фельдмаршал, самі. І Потьомкін знайшов їх у «вновь приобретенных» землях. Будівничими стали солдати карабінерських полків. Отже, Севастополь з першого дня свого існування будувався за кошти українського народу і народів Криму. Тож і не є дивним, що перші будинки воєнного поселення, за спогадами першого командира севастопольської ескадри контр-адмірала Ф.Мекензі, виглядали «малоросійськими» хатами - будувалися ж бо українцями.
Отож, у 1954 році Микита Хрущов зініціював лише повернення до ситуації, яку сформувала ще Катерина II, до історичних реалій, бо комуністичні експерименти по русифікації і приєднання до «исторической родины» Криму кращого життя його мешканцям не принесли і лише усугубили ситуацію на півострові. Так що, Панове депутати, не було «подарунка». Пам’ятаю, коли встановили посеред ночі пам’ятник Катерині, заступник голови міськради Петро Кудряшов перед російською телекамерою аж навприсядки скакав від радості, що вдалося здійснити історичний обман севастопольців. Представляю, як би скакали наші регіонали з Русским блоком вкупі, скільки було б складено гімнів і славословів, якби в указі було б, наприклад, написано хоч слово про
будівництво Севастополя як укріплення Астраханської губернії чи Кубанської сторони. В такому випадку не забули би написати повну назву указу, вибили б величезними буквами на весь прилеглий сквер! Але ж імператриця виявилася розумнішою за наших сучасних регіонал - істориків разом взятими з вічними ностальгаторами за кинутою напризволяще самими ж «родіною». Тож залишається лише скакати на неправді. З монаршого указу виразно проглядається, і імператриця це оговорює спеціально, що вихід у світ самого указу і її «волі» заснувати укріплення Севастополь з воєнним поселенням, а з ним Євпаторійське, Балаклавське, порти Херсон і Миколаїв та інші укріплення в Криму і на півдні України стали можливими завдяки наполягання і неодноразових «представлений» князя Потьомкіна. Тож князь Потьомкін а не Катерина II є справжнім ініціатором перед імператорським двором заснування і, отже, засновником Севастополя. Але ж пам’ятник генерал-фельдмаршалу і гетьману не дає морального права твердити про Севастополь як «город русской славы» і «крепость юга России». Цьому страшно перешкоджає гетьманський чин фельдмаршала і відома його прихильність до запорожців та українського козацтва, яке він після погрому 1775 року відновив. В своїх настановах Суворову він, наприклад, вчив майбутнього генералісимуса як одягати солдат, як і з якого боку на коня сідати, завжди приписуючи при цьому – як козаки. Він і помер серед запорожців, які служили йому охороною. Крім цього всього, Потьомкін, закладаючи основи флоту, ще й розсилав російським поміщикам в Україні такі не вигідні сьогодні для «русской слави» реляції: «А матросов на Черноморский флот набирать с крестьян полуденной Малороссии как извечных мореходов и победителей над неприятелем». Тож ця історична постать геть не годиться, ату її, вкрай не підходить до історичної планки депутатів севастопольської міськради. Тому взялися історичні факти підмінювати історичними міфами і фантазіями та правити саму імператрицю. «Історію не можливо змінити. Треба тільки мати відвагу знати її правду. Лише тоді можна змінити нашу жорстоку реальність», писав у XIX ст. український історик Пантелеймон Куліш. У Севастополі пізнати історичну правду і змінювати «жорстоку реальність» стосовно українства не збираються. Тут історичну правду відкрито називають «зрадою Росії» і за українські гроші доводять зворотнє: історію можна видати такою, як ситуативно заманеться політичній конюктурі. Тож відвага у історичних дослідників «русской славы» в українському місті Севастополі проглядається як зернові сходи у засушливий рік. Врешті, признати реальні факти, що за рік до виходу у світ указу Катерини II в Севастополі, заснування якого в той час імператриця ще й уві сні не бачила, за розпорядженням Потьомкіна вже знаходився флот, а на час видання указу базувалось вже 26 кораблів, абсолютна більшість яких була збудована українськими руками у Херсоні, 4 тисячі чоловік особового складу флоту, існували невелике Адміралтейство з кузнею, складами для щогл і зберігання лісу та канатів, площадка для кілювання суден, а також пристань і військове поселення, нашим депутатам міської ради не хватає чи то мужності чи елементарних знань. Скоріше, елементарної совісті і відповідальності перед історією та самим містом Севастополем. Творці міфів з «історичної школи міської ради» під керівництвом народного депутата Вадима Колісниченка і голови міськради Валерія Саратова, та цілі історичні установи, ліплячи де попало «русскую славу», навіть викинули на смітник місцевої історії справжнього будівничого Севастополя контр-адмірала
Ф.Мекензі – він бо будував Севастополь, похожий на українські поселення. Теж не підходить!
Підсумовуючи сказане, робимо висновок, що отці пам’ятника російській імператриці у Севастополі намагалися під ним приховати від місцевих мешканців правдиву історію і реальні події, які пов’язують місто і флот з історією України. Однак, не вийшло. Шила, як відомо, у мішку не утаїти. Накинути на історію мішок не вдалося навіть імперським маніпуляторам, до майстерності яких далеко севастопольській історичній школі на замовлення. Та знай наших, лобизають господскую руку, стараються у міру своїх можливостей створювати і ширити імперські міфи і легенди та не жаліють в кризовий час державних коштів, паперу і часу, навіть не щадять свідомості власних дітей. Вихідці з Московської і Саратовської областей, різноманітні заїзжі «вчені агрономи» як глухарі весною токують, що сторінка вітчизняної історії, дотична до будівництва Севастополя, є окремою від історії так не любимою ними держави Україна. А пам’ятник одіозній Катерині II хай вже стоїть. Як того не хотіли автори, але він став пам’ятником історичної події, внаслідок якої Севастополь і Крим назавжди з’єдналися з Україною. Та вибитий на ньому текст указу прийдеться таки виправляти. Відповідно до оригіналу.

Мирослав Мамчак,

Севастополь.



: 1018 | : Петро_ЛИСЕНКО | : 5.0/1
: 3
0
3 Виктор   [Матеріал]
Гарна стаття дякую автору

0
1 Виктор   [Матеріал]
Пора нам, украинцам, поставить на место московскую саранчу, качающую свои права на каждом захваченном ими поле... Крым был и будет украинским, а если кто и против, так можно воспользоваться их опытом и депортировать из Крыма , как они депортировали крымских татар.

0
2 Петро_ЛИСЕНКО   [Матеріал]
Прошу не писати слів що можна тлумачити як образливі. Це може зашкодити існуванню нашого сайту поки він на безкоштовному сервісі. Вашу позицію повністю підтримуємо. Слава Українському КРИМУ !!!


[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Травень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2022

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz