Статті

…увійшла
В золотоверхий Київ перша сотня
Побідних армій з лівого крила.
А вранці-рано, під церковні дзвони,
І труби маршів, співи козаків
В столицю входили стрункі колони
Під синьо-жовтими знаменами полків…»

Цими останніми серпневими днями тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року Київ, за словами Миколи Щербака, «…сяяв, мов проміння вияв, / Що бачив військо й український стяг» (зі збірки «Багаття»).

За плечима столиці Русі було півроку небачених з часів падіння Києва перед ордою Батия терору та цькування, що принесли їх на московсько-пролетарських багнетах. Переконаний, що в ті місяці Київ картав себе за миротворчі устремління Центральної Ради соціалістів, коли розв’язали кількасоттисячну національно налаштовану армію. І кривава, немилосердна до українства війна почала «лікувати» «гречкосіїв» він толерантності до зайд, від взаємопоборюваності всіх, розділюваних андрусовими, збручами, керзонами. «Ліки» подіяли і українці порозумілися під спільним проводом в єдиному наступі бригад галицьких січових стрільців, дивізії запорожців, галицької та наддніпрянської армій, що увінчався звільненням 31 серпня столиці. Вкотре вдалося засвідчити таку властиву українській нації військову звитягу, спроможність перемагати.

Тож з Перемогою вас, з днем української зброї!

Над Києвом — золотий гомін,
І голуби, і сонце!
Внизу —
Дніпро торкає струни...
Предки.
Предки встали з могил…
…Я — дужий народ,
Я молодий!
Вслухався я в твій гомін золотий —
І от почув.
Дививсь я в твої очі —
І от побачив.
Гори каміння, що на груди мої навалили,
Я так легенько скинув —
Мов пух...
Я — невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух…

Павло Тичина

Майор Володимир Тимчук,
голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України