Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

Часу на урочисті ритуали не було…
    Офіцери й мічмани — члени Севастопольського відділення Спілки офіцерів України в 1992 році першими в Україні порушили питання щодо юридичного оформлення процесу відродження національного флоту в Україні і першими приступили до його розбудови.
    Саме наполегливість севастопольських спілчан привела до виходу у світ 5 квітня Указу Президента України "Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України”, згідно з яким було розпочато створення Військово-Морських Сил України, а члени організації Спілки офіцерів України (СОУ) склали основу і фундамент організаційної групи першого командувача ВМС України контр-адмірала Бориса Кожина.



   Незважаючи на політичну й організаційну протидію, процес відродження національного флоту досить швидко набув незворотного характеру, а Севастопольське відділення Спілки офіцерів України стало тим ядром, навколо якого об’єдналися патріотично налаштовані офіцери й мічмани зі всіх флотів колишнього Радянського Союзу. Це дало змогу в досить короткий термін сформувати основні складові сил флоту, добудувати й вивести кораблі в море та сформувати перші військові частини родів військ флоту.
    Зараз багато хто з членів організаційної групи згадують ті складні часи, коли засновувалися Військово-Морські Сили України. Поглянемо на це крізь призму минулих літ. Оцінюючи внесок офіцерів організаційної групи, тих, хто прийшли в перші роки розбудови національного флоту, можна впевнено сказати, що вони на власному ентузіазмі створили те, що потім назвали видом Збройних Сил. Зараз не можна казати, що щось робилося неправильно. Те, що зроблено, те зроблено. Тоді один крок вперед — одна реальна справа варта була сотні різноманітних гарних програм. Військові моряки показали президенту та керівництву держави, що не може бути Чорноморський флот флотом двох держав. Він, навіть знаходячись під керівництвом двох президентів, залишиться російським. Тож, потрібно було вирішувати цю проблему.



    Якщо говорити про початкові етапи створення ВМС, потрібно розпочати розповідь з червня 1991 року. Все розпочалось 12 червня, коли відбулися перші в історії Росії всенародні прямі відкриті вибори президента, на яких переміг Борис Єльцин, та святкування першої річниці прийняття Декларації про державний суверенітет Росії. Тобто акцент потрібно робити на цьому. Події в Росії стали одним із поштовхів до державотворчих процесів в Україні.
    Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року серед військовослужбовців Чорноморського флоту почались певні хвилювання, і постало головне питання: що далі? Командувачем ЧФ того періоду адміралом Ігорем Касатоновим було поставлене культпрацівникам завдання вивчити питання ставлення офіцерів та мічманів Чорноморського флоту до статусу незалежної України та до їхньої готовності виконувати свої службові обов’язки у лавах Збройних Сил новонародженої держави, якщо буде розпорядження, що ЧФ відходить до України. Опитування дало вражаючі результати. По всьому флоту від 70% до 95% військовослужбовців заявили про свою готовність скласти присягу на вірність Україні і продовжувати свою військову службу в її Військово-Морських Силах. Більше того, у період з серпня 1991 року до січня 1992 року всі існуючі системи централізованого керування та оповіщення штабу Чорноморського флоту були відімкнуті від ГКП ВМФ Російської Федерації та підключені через Київський військовий округ до Генерального штабу Збройних Сил України.



    Звідки така інформація? Тоді я обіймав посаду чергового офіцера командного пункту штабу ЧФ.
    Проте такі настрої серед особового складу ЧФ панували недовго. 5 січня 1992 року до Севастополя надійшла шифрограма за підписом головнокомандувача об’єднаних Збройних Сил СНД маршала авіації Євгена Шапошникова, в якій чітко було вказано, що на території України залишаються три військові округи та базуватиметься Чорноморський флот. Адмірал Ігор Касатонов мав намір залишитись командувачем ЧФ України і терміново виїхав до Києва, та його не допустили до Президента України Леоніда Кравчука. Згодом він отримав розпорядження з Москви. У ньому йшлося про необхідність почати розподіл флоту. Саме з цього моменту розпочався процес збереження Чорноморського флоту під егідою СНД, а в законодавчому плані, зрозуміло, — під егідою Росії.
    На офіцерів та мічманів здійснювався моральний тиск, їм заборонили складати присягу. Але процесу формування українського флоту це не спинило. Велика кількість військовослужбовців, і не тільки українців за національністю, вірили в майбутнє національних Військово-Морських Сил. Перші військовослужбовці Чорноморського флоту, які склали присягу на вірність українському народу, були із школи підготовки водолазів ЧФ. Керівництво школи категорично виступало проти складання української присяги без відповідного особистого розпорядження командувача флоту, але командир 3-ї роти школи водолазів капітан 3 рангу Олександр Клюєв мав інший погляд на це питання.
    Обговоривши з офіцерами своєї роти ситуацію, що склалася, Олександр Клюєв з підлеглими дійшли висновку, що слід визначатися з датою прийняття присяги. Про проведення урочистого ритуалу не було й мови, оскільки особовий склад роти був би заблокований та розпорошений. Тому вирішили ритуал складання присяги провести в приміщенні канцелярії роти.
    18 січня 1992 року — особливий день у процесі відродження національного флоту України. Цього дня першим військову присягу на вірність народу України склав командир роти капітан 3 рангу Олександр Клюєв, за ним — його заступник капітан 3 рангу Віктор Кравченко, командири навчальних взводів капітан 3 рангу Борис Цимбал, капітан-лейтенант В’ячеслав Гладніков, мічмани Сергій Рябінін та Олег Бєлов, старшина роти старший мічман Микола Журавльов. Разом з ними присягу склали капітан 2 рангу Микола Тихонов, капітани 3 рангу Яків Древаль, Петро Піддубний та інші військовослужбовці школи водолазів. Того ж дня майже всі матроси 3-ї роти школи водолазів присягнули на вірність народу України.
    26 січня 1992 року була складена присяга на вірність Україні першим великим з’єднанням ЧФ. Її склав особовий склад 17-ї бригади охорони водного району, яка базувалася в Новоозерному і яку очолював капітан 2 рангу Юрій Шалит. Згодом присягу склали офіцери штабу Кримської військово-морської бази. Одна за одною до цього процесу залучались й інші військові частини.
    Одночасно з прийняттям присяги на вірність українському народу розпочались утиски, відверті залякування та цькування з боку командування ЧФ тих, хто "перейшов” на бік України. Так званим відступникам заборонялося приходити в їхні військові частини, їхні посади скорочувались, не виплачувалося грошове забезпечення. Люди були просто викинуті на вулицю та кинуті напризволяще.
    8 березня 1992 року в урочистій обстановці під керівництвом старшого помічника командира капітана 2 рангу Володимира Шишова присягу на вірність українському народу склала абсолютна більшість офіцерів, мічманів, старшин і матросів крейсера "Михайло Кутузов”. Вже наступного дня Володимир Шишов з більшістю офіцерів були усунуті з посад і відправлені вслід за всіма раніше знятими з посад офіцерами, а матросів і старшин направили у військово-будівельні загони.
    13 березня 1992 року черговою причиною нервозності командування Чорноморського флоту стали моряки-підводники. Цього дня більша частина екіпажу найкращого і найсучаснішого на флоті підводного човна Б-871 типу "Варшав’янка” під керівництвом заступника командира дивізії підводних човнів ЧФ капітана 1 рангу Євгена Лупакова і помічника командира човна по роботі з особовим складом капітан-лейтенанта Валерія Петренка склали військову присягу на вірність народу України. Щоб не дати можливості всьому екіпажу прийняти присягу Україні, у бригаді було оголошено "бойову тривогу”. Через годину всі офіцери, які прийняли присягу Україні, були усунуті з посад, оголошені ворогами Чорноморського флоту і під конвоєм випроваджені за територію бригади. У севастопольській пресі негайно був піднятий надзвичайний галас про те, як "українські націоналісти” намагалися підірвати човен, командир бригади підводників у своїх підлеглих вже вбачав "фашистів”, що "продались хохлам за сало”. Преса почала відверто глузувати і насміхатися, навіть глумитися над Україною і над тими, хто присягав на вірність її народу. Цей період був особливо важким для перших українських офіцерів та мічманів, але вже тоді командування ЧФ добре розуміло, що зупинити "український конвеєр” не вдасться. На флоті пішла ланцюгова реакція. Чим більше утисків — тим більше "порушників”.
    3 квітня 1992 року в Києві офіцери Чорноморського флоту — представники Севастопольського відділення Спілки офіцерів України після третього з’їзду СОУ зустрілися з першим заступником голови Верховної Ради України Василем Дурдинцем та міністром оборони України генерал-полковником Костянтином Морозовим. На зустрічі були обговорені питання щодо створення Військово-Морських Сил України.
    Ініціативну групу з питання створення ВМС ЗС України очолив капітан 1 рангу Євген Лупаков, як старший серед нас за військовим званням. Очолювана ним група офіцерів була, без перебільшення, творцем українського військового флоту. Через народних депутатів України першого скликання Степана Хмару, Тетяну Яхеєву та Сергія Семенця, які були присутні на третьому з’їзді СОУ, ми зв’язалися з першим заступником голови Верховної Ради України Василем Дурдинцем і повідомили про свої наміри. Василь Васильович пообіцяв підтримку і доручив нам підготувати відповідні установчі документи. Василь Дурдинець особисто нас прийняв та заслухав наші виступи. Члени ініціативної групи висловили своє розуміння щодо вирішення проблем з формування українського військового флоту. Офіцери ініціативної групи доповіли про реальний стан справ тієї галузі, в якій вони орієнтувалися. Зокрема, виступили: Володимир Інділо, Вадим Махно, Григорій Гордієвський, Євген Лупаков, Василь Атаманчук, Володимир Шишов, Микола Тихонов, Олександр Клюєв, Володимир Шевченко, Михайло Рудь, В’ячеслав Щегольков, Віталій Рожманов та ін.
    У ніч з 4 на 5 квітня 1992 року члени ініціативної групи займалися підготовкою проекту указу президента про створення Військово-Морських Сил. Фактично ми "намалювали” скелет структури майбутніх ВМС, враховуючи ті нюанси, які на той момент вважали за потрібне. До речі, саму назву українського військового флоту "Військово-Морські Сили України” ми придумали також у Києві. Наші напрацювання лягли в основу законопроекту, який розглянули на засіданні РНБО, що відбулося під головуванням Президента України Леоніда Кравчука. 5 квітня глава держави підписав Указ "Про невідкладні заходи по будівництву Збройних Сил України”, який став офіційною підставою для початку будівництва Україною власних Військово-Морських Сил. Зокрема, пункт 2 цього указу проголошував: "Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України”. Ось у таких умовах народилися національні Військово-Морські Сили.
    Цим указом фактично і було покладено початок відродженню вітчизняного флоту. Його розбудовою тоді займалася спеціально створена організаційна група, яка вела роботу щодо формування управлінських структур. 1 грудня 1992 року були введені в дію штати штабу і структур Військово-Морських Сил України, сформовані командування, військова рада, управління і служби штабу ВМС, почали формуватися структури флоту. Уряд України затвердив запропонований Борисом Кожиним план добудови бойових кораблів на суднобудівних заводах України і створення на їхній базі Військово-Морських Сил.
    Чому вище керівництво держави двадцять років тому, м’яко кажучи, не вникало у розбудову ВМС? Які причини такої поведінки? Тепер можна тільки здогадуватись, як воно було тоді насправді. На мою думку, патріотам своєї держави було важко чекати, коли її керівництво і керівництво Міністерства оборони України зроблять рішучі кроки для вирішення питання належності Чорноморського флоту України та подальшої долі людей у погонах. Києву було достатньо підпорядкування величезної кількості тих військових частин, що входили до Сухопутних військ, Військово-Повітряних Сил, Військ протиповітряної оборони та 43-ї ракетної армії. Проблем у молодої держави тоді було дуже багато, і флот, на думку офіційного Києва, був далеко не першочерговою... Можливо, керівництво держави на той момент не розуміло важливості питання створення ВМС. Можливо, не  зовсім правильно розставило акценти та пріоритети. Можливо, ще щось інше вплинуло. Це є загадкою для всіх. 
    Оглядаючись у минуле, зазначу, що становлення та розвиток ВМС України пройшли дуже важко. Сьогодні ж Військово-Морські Сили — це окремий вид Збройних Сил України, що сформований та здатний виконувати завдання за призначенням. І це є дуже важливим у контексті того, що левову частку успіхів флотських підрозділів заклали ще двадцять років тому члени організаційної групи.

Олександр ПЛЯШЕЧНИКОВ,
капітан 2 рангу запасу, голова Севастопольського відділення Спілки офіцерів України (1991 — 1992 рр.),
член організаційної групи ВМС України

Журнал "Морська держава"


Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (18.06.2012)
Переглядів: 617 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2019

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz