Статті

"Демократичне урядування зміцнюється, а не послаблюється, діючи в міцному громадянському суспільстві"
Патнем

Владі завжди тісно у своїх межах, і вона заривається. У будь-якій політичній системі прихід наверх цілісної команди супроводжується переглядом владних кордонів та балансу відносин із суспільством.

Фактично, керівництво країни намагається максимально розширити свою владу, а суспільство, у свою чергу, максимально звузити. Це боротьба між авторитаризмом, який необхідний для ефективного виконання задекларованих цілей, і свободою, яка забезпечує суспільний розвиток.

Інструментом влади у розширенні меж правління є репресивний апарат, а інструментами суспільства - ЗМІ та громадські організації. У підсумку цієї боротьби встановлюється певний кордон, за яким закінчуються репресивні можливості влади і починається свобода суспільства.

Саме таку боротьбу можна спостерігати зараз в Україні. Янукович заривається і зі здивуванням для себе з'ясовує, що можливості розширити кордон власного правління безмежні. ЗМІ та громадські організації не спроможні мобілізувати суспільство на захист свободи та зупинити наступ репресивного апарату.

Швидкий демократичний обвал змушує задуматись над тим, чому після 5 років слабкої розваленої влади інструменти захисту суспільства виявились недієвими. Чому після 5 років високих рейтингів свободи потрібно всього кілька місяців, щоб відновити режим автократії?

Розрив із суспільством

Реакція ЗМІ та громадських організацій на перший наступ влади найкраще свідчить про те, який розрив існує між ними та суспільством. Запровадження "усників", спроби цензури на каналах, тиск викликали спротив серед журналістів.

Однак, логіка цієї боротьби показує, що замість пошуку захисту в активних громадян та організацій, журналісти уповають на Януковича та Захід. Звернення до президента символізують безсилля та безвихідь, на тлі того, що саме він відповідає за ключові призначення, і саме в його партії перебуває чимало власників ЗМІ.

Не менш безнадійними є уповання на Європу та міжнародні організації, які ще зовсім недавно аплодували бажанню Януковича навести в країні порядок. В подібній ситуації опинились і чимало громадських організацій, які в умовах відсутності структур та членства формують коаліції в більшості здатні виключно на заяви та засудження.

А тим часом, лояльні соціологи постійно декларують зростання підтримки президента та уряду.

Розрив між суспільством та інструментами захисту його інтересів став об'єктивним наслідком функціонування "дикої" демократії доби Ющенка. ЗМІ та громадські організації після успішного єднання у 2004 році зайняли типову роль для розвинутої демократії, але зовсім не відповідну для українського суспільства.

Журналісти спрямували свої зусилля на всебічне висвітлення діяльності влади. Пошук скандалів, зловживань, корупції, насправді, перетворили владу на головний об'єкт уваги і на єдиного спікера. Постійні ток-шоу, коментарі, інтерв'ю, фактично, були безкоштовним піаром, який заполонив комунікаційну сферу суспільства, і перетворив його на мовчазного спостерігача.

Журналісти злились з владою в єдине ціле: першим потрібне було шоу, другим - піар. Суспільство ж відвернулось від обох.

Громадські організації теж втратили суспільні корені. Більшість мобілізаційних структур стали не потрібні владі, натомість з'явився попит на експертні консультації. Цей попит підсилювався переорієнтацією зовнішніх грантів із відстоювання свободи на співпрацю з владою.

Чимало громадських організацій перетворились на активних лобістів, публічних експертів, коментаторів в той чи інший спосіб пов'язаних з політикою. Влада стала для більшості громадських організацій необхідним елементом існування, а не суспільні інтереси, які вони мали представляти.

Суспільство ж залишилось на своєму рівні розвитку: не знаючи нічого про ті чудові концепції та закони, які розробили громадські експерти, і які безуспішно гуляли коридорами влади.

Розрив самозахисту

Слабкість ЗМІ та громадських організацій пов'язана не тільки з їхньою відірваністю від суспільства, а й з тим, що вони відірвані один від одного. Саме об'єднання цих інструментів суспільного самозахисту у 2004 році стало ключем перемоги. Але в подальшому дороги розійшлись.

ЗМІ поставили громадські організації в один ряд з політикою, останні у зв'язку з цим втратили суспільну підтримку. Здавалося, що потреба в громадській активності відійшла на задній план, політики перестали уникати журналістів, скандали у владі сипались на голову один за одним, політичні шоу здобували найвищі рейтинги, і якась активність "проплачених" організацій не становила жодного інтересу.

Безумовно, чимало організацій використовували свій мобілізаційний потенціал для підробітків, але кому ж як не журналістам знати, де громадяни справді відстоюють свої інтереси, а де імітація. У рідких випадках на екранах телевізорів почала з'являтись безлика ефемерна громадськість, молодь, студентство, яких не можна було підтримати чи приєднатись до них.

Без ЗМІ громадянське суспільство почало розвалюватись, і тепер, коли журналісти опинились сам на сам з репресивним апаратом, їм як ніколи потрібна підтримка громадських організацій. Потрібні люди здатні мобілізувати громадян, здатні до протестних дій, здатні зупинити наступ авторитаризму.

Але їх немає. Суспільство нічого не знає про таких людей. Адже щотижня політики використовували 99% ефірного часу, тоді як на громадських лідерів навряд чи припадала 1 хвилина. І це був свідомий вибір вільних ЗМІ.

Подолання розривів

Розривай і володарюй - новий принцип встановлення авторитаризму. Поки суспільство, ЗМІ та організації відірвані один від одного, межа влади буде просуватись все глибше, а межа свободи скорочуватись.

Необхідно подолати розриви. Журналісти мають зрозуміти, що єдиний оплот свободи - це саме суспільство та громадські організації. Влада не може гарантувати незалежність журналістів, оскільки це суперечить її природі.

Незабаром репресивний апарат встановить повний контроль над інформаційним простором. З одного боку, це відбудеться через зростання впливу власників, а з іншого, через тиск відповідних органів.

Сталін знав, що говорив, сказавши "незмінних не існує". Позвільнявши активних і незалежних, влада створить ручні ЗМІ, і через них контролюватиме суспільну активність. Якщо сьогодні не відновити зв'язок журналістів з громадськими організаціями, ситуація перейде у стан, із якого вихід можливий тільки через чергову революцію.

Водночас, об'єднання основних інструментів захисту свободи не повинно стати політичною опозицією владі. ЗМІ та громадські організації мають виконати ту важливу функцію, яку вони не виконали впродовж останніх 5 років - сформувати політичну культуру суспільства.

Саме на роботу з громадянами мають бути спрямовані основні зусилля. Час зрозуміти, що не можна будувати демократію у своїй хаті скраю. Журналісти та громадські організації виконують формотворчу місію, вони відповідають за становлення демократії, а не тільки за її збереження.

Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Інститут ДемАльянсу імені Шумана, для УП