Статті

В Україні віднині діє Конституція в редакції 1996 року.

Скасування політреформи-2004 слід було очікувати. Оскільки однією із причин виникнення системних соціально-політичних криз в Україні в період з 2005 по 2010 рік - була саме Конституція. Відсутність балансу між гілками влади породжувала виникнення конфліктів навіть у рядах провладної коаліції. Це не давало можливості налагодити ефективну роботу державного механізму.

Очевидно, що таку Конституцію потрібно було змінювати.

Але чи варто було повертатись до Основного закону в редакції 1996 року?

Не зайвим буде нагадати, що основною причиною проведення так званої політичної реформи і внесення змін до Конституції в 2004 році - було небажання наділяти майбутнього президента України надто великими повноваженнями, з метою недопущення узурпації влади в країні однією особою.

До речі, саме Партія регіонів була основним ініціатором проведення конституційної реформи, оскільки не мала на той час реальних шансів провести свого кандидата на посаду президента України.

Сьогодні ситуація змінилась.

Віктор Янукович - президент України. І йому потрібні відповідні повноваження для того, щоб управляти країною. А Конституція в редакції 2004 року створювала формальні перешкоди. У зв'язку із цим у вищих ешелонах влади було прийнято рішення через КС скасувати зміни до Основного закону, і повернутись до зразку 1996 року.

Обґрунтованим таке рішення можна назвати хіба що з точки зору політичної доцільності.

Але якщо виходити з того, що Україна є правовою й демократичною державою, то дії влади й рішення Конституційного cуду - є протиправними.

І це викликає серйозне занепокоєння.

Нова Конституція діяла протягом останніх п'яти років, і практично ніхто не заперечував проти її легітимності. На її основі приймались закони, видавались укази президента, взагалі, уся країна жила відповідно до норм нової Конституції.

Тепер рішенням КС Конституцію зразка 2004 року визнано нелегітимною. А це тягне за собою нелегітимність усіх законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих на її основі, а також рішень та розпоряджень посадових осіб, прийнятих за період з 2005 по 2010 роки.

У зв'язку із цим потрібно проводити реституцію. Тобто повертатись до того стану, який був до 2004 року.

Якщо навіть закони не можна переглянути й привести у відповідності до Конституції, то як бути з відповідними рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, які вже виконані? Як скасувати призначення посадових осіб, які відбувались за період дії нової Конституції? Як повернути кошти, які були затрачені на виконання законів та підзаконних актів, прийнятих на основі нелегітимної Конституції? І хто має відповідати за збитки, завдані державі у зв'язку із прийняттям протиправних рішень?

Відповіді на ці та багато інших питань, пов'язаних із визнанням нелегітимним закону про внесення змін до Конституції, у рішенні КС немає. Про що думали судді, приймаючи таке рішення, сказати важко.

Але очевидно, що це рішення виконати буде неможливо.

Тим більше, якщо виходити з 5-ї статті Основного закону, де встановлено, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, і не може бути узурповане державою або її органами, то КС взагалі не мав права приймати такого рішення. Оскільки повернення до Конституції 1996 року - це є фактично зміна конституційного ладу.

Скасувати внесені до Конституції зміни КС мав право лише до введення їх у дію. І тоді це рішення було б юридично обґрунтованим, і не мало б тих негативних юридичних наслідків, пов'язаних зі скасуванням нормативного акту, який введено в дію.

Враховуючи те, що право визначати й змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то приймати Конституцію або вносити зміни до неї можна було лише шляхом проведення всенародного референдуму.

У зв'язку із цим можна стверджувати, що процес формування Конституції в Україні не завершився. І не завершиться до того часу, поки текст Основного закону не буде затверджено на референдумі.

Відповідно до 1-ї статті закону "Про референдуми", рішення, прийняті на референдумі, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень, прийнятих ВР, президентом України, іншими органами влади.

У зв'язку із цим твердження про те, що лише Верховна Рада має право приймати Конституцію, або вносити зміни до неї, є безпідставним.

Верховна Рада є представницьким органом українського народу. А як відомо, представник не може мати більше прав, ніж той, кого він представляє. Якщо представник починає діяти всупереч інтересам того, кого він представляє, то останній відкликає в нього довіреність, і позбавляє недобросовісного представника права представляти його інтереси. Цей принцип діє і в приватному праві, коли представник діє на шкоду інтересам особи, яку він представляє, і в публічному праві, коли народ позбавляє мандата представницький орган, який діє не в інтересах народу.

Отже, після прийняття Радою в 1996 році Конституції мав відбутись всенародний референдум, і лише референдум мав визнати її легітимність.

Тоді б ні ВР у 2004-му, ні Конституційний cуд у 2010 році - не могли б скасувати Основний закон.

Отже, цілком очевидно, що Україні потрібна нова Конституція. Вона має забезпечити баланс між гілками влади та створити реальні механізми контролю за діями влади з боку народу.

Лише в цьому випадку вищі посадові особи не будуть зловживати владою й будуть діяти в інтересах народу, що має сприяти становленню й розвитку України як правової демократичної держави.

Олег Березюк, Голова Українського юридичного Товариства,член СОУ

УП