Статті

Не дивлячись на стабільну нехіть окремої частки суспільства будь-що спільне мати з Росією, все ж намір втілення того, що український військовий чобіт у складі злагодженого бойового підрозділу топтатиме московську Красну площу слід вітати. Про подібне раніше мріяв у своїй альтернативній історії вже відійшовший у вічність Василь Кожелянко.

Відкриття пам’ятника катові Сталіну в Запоріжжі всупереч «зваженій» позиції Президента також є симптомом для нової влади: або її не слухають свої ж, або процесами в державі керують інші центри впливу, що вони і вирішили продемонструвати владі та суспільству, або ж сама влада не щира, а значить, за Сенекою, недовговічна.

Не минули забуті (?, приховані ?) рецидиви і Львів.

Мова, зрозуміло, не про впорядкування могил і відслуження панахид. Мова про культивування міфів і ведення інформаційних операцій у сприятливих для цього середовищах.

Ось як це робили у гордості всіх львів’ян – військовій Академії, на святкових заходах з нагоди 9 травня: «прогресивне людство святкуватиме…», «перемога світлого, доброго над темним, злим…», «фашизм підготувався до війни…», «17 днів і Польща впала…», «вважали, що Радянський Союз є колосом на глиняних ногах, який слід лише підштовхнути, щоб він завалився…», «за півроку пройшли майже всю європейську частину Радянського Союзу…», «чи була б Україна, якби фашизм переміг?», «була б васальна держава, в якій достатньо 4-х класів, рахувати до ста та вміти розписатися…», «хотіли цього ті слов’яни, що одягнули нацистський мундир, та які знищили євреїв у Львові, українську інтелігенцію, бо були і такі. Як і зараз є…», «війна в т.ч. українського народу як частини радянського народу…», «серед генералів збройних сил Радянського Союзу більше 30% вихідців з України…», «з політичних мотивів тоді треба було б, щоб прапор Перемоги встановили росіянин і грузин…», «нам, нащадкам великих солдат, сержантів…», «не можна плюндрувати історію, переписувати на догоду якимсь політичним силам…».

Подібні квінтесенції були подані на тлі чудового прикладу «місця українського народу як частини радянського народу…» тієї доби – повністю російськомовного пісенно-музичного доробку митців бувшого СРСР: від «смєла ми в бой пайдьом за власть савєтов» до «…одна на всєх, ми за ценой нє пастаим». «Ціна», як вдуматися, вимірювалася десятками мільйонів життів українців, чи не найбільше серед усіх учасників переможної війни.

Ось така «машина часу» днями гостювала у Львові.

Загалом у всіх сферах людської діяльності є любителі «ретро», які, інколи, намагаються нагадати про себе, показати значущість своїх поглядів і уподобань, але … їхній час пройшов. «Машина часу» завершить своє завантаження і поверне глядачів у дійсність, яка фактами, обґрунтуваннями розвіє ілюзію, надбану від міфотворців. Проте їхня діяльність, їхні покази мають сигналізувати сучасним «альтернативним історикам» про те, скільки є праці, і як треба її робити.

Що ж, почекаємо Дня незалежності.

Для порталу СОУ, Дмитро ГРУБИЙ.