Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Аналітичні статті » Нац. безпека і оборона

НА МЕЖІ ЕКОЛОГІЧНОЇ КАТАСТРОФИ
За радянських часів на території України було створено чотири діючі атомні електростанції, атомний реактор у Севастополі, бли зь ко двох тисяч хімічно небезпечних об’єктів, на яких зберігається або використовується близько 300 тисяч тонн сильнодіючих отруйних ре човин, понад 1200 об’єктів, де зосереджено більш як 10 мільйонів тонн пожежонебезпечних речовин. А довжина газо- та нафтогонів, які про ходять територією України, становить майже 40 тисяч кілометрів. Диспропорції у розміщенні продуктивних сил упродовж тривалого часу призвели до того, що техногенне навантаження на природне середовище у 4–5 разів перевищує аналогічний показник для розвинутих держав. Унаслідок тотального пограбування національних багатств, Україна, яка займала лише 3% території колишнього СРСР, виробляла 20% річного валового продукту Радянського Союзу. При цьому розораність земель досягла 80 відсотків до площі сільгоспугідь i 57 вiдсоткiв до загальної площі (суші). Води використовувалося в 2–5, а на деяких підприємствах у 10–13 разiв більше, ніж потрібно за сучасних технологій.
За час панування комуністичного режиму відбулося масштабне руйнування природних ландшафтів. Яскравими прикладами цього є терени сходу і центру України, сплюндрованість нашої святині – Дніпра, водами якого затоплено родючі землі та чисельні історичні пам’ятки українського народу. Закономірними наслідками бездумного і безкарного втручання в екологію України стало погіршення економічних та соціальних умов життя більшості її громадян, відчутно погіршився загальний стан здоров’я населення, зросли захворюваність й смертність, знизилась народжуваність.
Зневажлива до долі українців колоніальна політика московської метрополії виявлялась, зокрема, у злочинній концентрації величезних військових угруповань. Зрозуміло, що на випадок війни, поряд з військами, що були об’єктами першочергових ударів, дісталось би й беззахисним мирним мешканцям.
На теренах України за часів СРСР дислокувались: Чорноморський флот, 43-тя армія ракетних військ стратегічного призначення, три загальновійськові армії, дві танкові армії, чотири повітряні армії та окрема армія протиповітряної оборони, один армійський корпус, окремі частини військ протиракетної і протикосмічної оборони, окремі військові бази і арсенали, 33 військових училища і дві військові академії. Це було наймогутніше військове угруповання в Європі численністю понад один мільйон осіб, на озброєнні якого були найпотужніша ракетно-ядерна зброя масового знищення, стратегічні бомбардува льники-носії ядерних бомб тощо. На всі ці види наступального озброєння були відповідно націлені ракетно-ядерні сили потенційного противника.
У можливій третій світовій війні угрупованню військ на територї України відводилася важлива роль другого стратегічного ешелону – отже, у забезпеченні озброєнням і боєприпасами проблем не було. Для підтримання бойового потенціалу цієї мілітарної армади працював весь військово-промисловий комплекс колишнього СРСР, зокрема ВПК, розташований на території України. Озброєння і боєприпаси накопичували на десятиліття війни з більшістю держав світу не лише на стратегічних базах, арсеналах. Кожен полк також мав склад, були склади і в дивізіях, корпусах, арміях, ескадрах, були окружні та флотські бази і склади. З розпадом Радянського Союзу Україна отримала все це в екологічно важкий, економічно виснажливий спадок.
Не слід забувати і про те, що, коли наприкінці 80 – на початку 90 років минулого століття радянських «визволителів» попросили із країн Східної Європи, левову частку боєприпасів, які там зберігались, вивезли і розмістили також на українській території, часто-густо на відкритих майданчиках, під дощем і снігом, навалом, у розбитій тарі, а на Донбасі – навіть в соляних печерах. Напихали всюди так, що вмісткість більшості арсеналів перевищена у півтора–два рази.
Але ж ці боєприпаси не вічні, тобто кожен вид їх може зберігатися лише певний проміжок часу, 10–12 років. По закінченні терміну зберігання боєприпаси стають непридатним не лише для використання за прямим призначенням, але й для транспортування і, навіть, для зберігання. Тож міста і села, біля яких розміщені ці склади й арсенали, без перебільшення лежать на «пороховій бочці», яка будь-якої миті може здетонувати, натворивши чимало лиха, як, наприклад, в Артемівську, Новобогданівці, Лозовій, Цвітосі. І таких «порохових бочок» в Україні можна нарахувати більше півтори сотні.
Крім цього, зберігаються вибухонебезпечні боєприпаси, які не придатні для використання. Їх в Україні понад 2 мільйони тонн! Серед них – бомби по 500 і більше тонн тротилу кожна, ракети, торпеди й реактивні снаряди, споряджені вогненебезпечним гексогеном, а деякі й елементами зі збідненим ураном, які під час пожежі загоряються й розлітаються на 15–20 кілометрів навкруги. Такий залповий вогонь вже відчули на собі мешканці того ж Артемівська, Новобогданівки, Лозової і інших населених пунктів України.
Арсенали, бази і склади переповнені, не всі місця зберігання боєприпасів обнесені земляними валами та обладнані автоматичною пожежною сигналізацією, блискавкозахисними спорудами, вкриті від дії атмосферних чинників. Обов’язкова захисна смуга завширшки 5 км, яка б мала захищати цивільні об’єкти від військових навколо більшості цих об’єктів, нині забудована, а над підземними арсеналами навіть розташувались житлові масиви.
Нині серед заручників – мешканці міст Одеса, Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Балта, Болград та Чорноморське Одеської області, Чуднів, Новоград-Волинський на Житомирщині, Славута на Хмельниччині, Ічня на Чернігівщині, Яворів та Броди на Львівщині, Калинівка, Людавка та Гайсин на Вінниччині, Фастів і Біла Церква на Київщині. За 5 кілометрів від Одеси, між лиманами, знаходиться склад боєприпасів, де зберігаються, зокрема, глибинні бомби великих розмірів. На території Хмельниччини – чотири військових арсенали, на яких зберігається близько 15 тисяч умовних вагонів боєприпасів. Такі ж смертоносні скарби є в Запорізькій, Кіровоградській, Івано-Франківській областях.
Щоб скласти уявлення про масштаби можливих катастроф, наведемо декілька цифр. На артилерійській базі ракет і боєприпасів у Новобогданівці зберігалися 4,5 тисячі умовних вагонів боєприпасів. Через загоряння, яке закінчилося вибухами реактивних та артилерійських снарядів, було знищено 900 цих вагонів.
В Артемівську, що на Донеччині, також виникла пожежа і в результаті самоліквідувалися боєприпаси десяти із сімнадцяти сховищ військового складу.
В Лозовій, що на Харківщині, на складі зберігалося майже сто тисяч тонн боєприпасів, 60% яких вибухнули. Радіус ураження снарядами сягав 5 кілометрів. Декілька тижнів мешканці сусідніх населених пунктів жили під звуки вибухів, від яких потерпіли приватні будинки, 12 шкіл, дитячі садки.
Але ці смертоносні скарби далеко не єдині. У спадок від СРСР нам залишились також компоненти ракетного пального, пускові шахти, де навіть кабелі споряджені отрутою. Один з таких компонентів – високотоксичний окислювач ракетного пального, меланж, досі «зберігають«, якщо можна так сказати, на складах у Калинівці Вінницької області (близько півтисячі тонн), у Ценживі Івано-Франківської області (понад 2,2 тисячі тонн), у Радехові Львівської області (понад 2,9 тисячі тонн), у Шевченковому Харківської області (більше 4,2 тисячі тонн), у Білій Церкві Київської області (понад 1,3 тисячі тонн) і в Любашівці Одеської області (понад 3 тисячі тонн).
Як свідчить інструкція, окислювачі на основі азотної кислоти не горять та не вибухають, але вони викликають самоспалахування не лише горючих матеріалів, у тому числі ракетного пального, а й усього, на що потрапляють, тому цей меланж подекуди вже «проїв» цистерни. Лише тепер, та й то коштом ОБСЄ у 115,7 млн. грн., 3168 тонн меланжу вивезуть на хімічні підприємства Росії з Калинівки та Ценжева упродовж 2009–2010 років.
Залишається ще левова частка цієї «радості». Правда, американці пропонують гроші на утилізацію однієї тисячі тонн, поляки та інші «натовці» також хотіли б допомогти, але ніяк не домовляться з нашими очільниками (треба думати, хабара не хочуть їм давати).
Особливе місце у переліку таких «порохових бочок» займає Крим. Його мешканці, починаючи від стародавніх греків, добувати камінь-вапняк для своїх осель. На місці кар’єрів утворилися численні печери. У минулому столітті їх почали використовувати для військових потреб, розмістивши на півострові склади з боєприпасами для армії і Чорноморського флоту. У підземних казематах досі зберігаються тисячі тонн боєприпасів. Нині вони подекуди навіть не охороняються.
За деякими даними, лише у підземних шахтах під Севастополем лежать десятки тисяч тонн вибухонебезпечних предметів. Зокрема, у бухті Голландія розташовано близько 80 підземних казематів, де нині лежить навалом неймовірна кількість боєприпасів. Ними «нафаршировані» підземний арсенал в Сухарній балці, торпедний арсенал в Троїцькій балці, над яким розташований житловий мікрорайон. Є дані, що застарілі боєприпаси просто засипались землею на території деяких складів (зокрема, у районі Феодосії). Нині на їхньому місці вже споруджені житлові квартали. А ще маємо Керч, Старий Крим. Посилює загрозу і те, що ці смертоносні «багатства» закладені ще й у сейсмічно нестійкому районі. Та й по всьому місту, вздовж причалів, на бойових суднах ЧФ РФ, які дислокуються в Південній і Севастополь ській бухтах, теж є певна кількість ракет і боєприпасів, мін, бомб та інших вибухонебезпечних предметів. Враховуючи те, що самі судна збудовані ще у минулому сторіччі і, звичайно, морально і фізично застаріли, як і умови зберігання боєприпасів, то вони теж становлять потенційну небезпеку.
Накопичувалися ці «скарби» й під водою. Так, за свідченням вчених Севастопольського національного університету ядерної енергії і промисловості на дні Чорного моря затоплено 1150 суден, більша частина яких міститься на континентальному шельфі. Фахівці стверджують, що орієнтовна сумарна вага боєзапасу на всіх затонулих човнах та суднах перевищує 20 тисяч тонн. У цистернах, відсіках та повітряних подушках збереглися залишки рідкого палива, орієнтовна кількість якого становить 100 тисяч тонн. Існує реальна загроза витікання цього палива внаслідок корозії металу.
Домокловим мечем нависла над Україною проблема знешкодження затоплених бойових отруйних речовин та застарілих боєприпасів у бухтах Севастополя, Феодосії та Керчі, які були скинуті у море за наказом командування Чорноморського флоту при поспішному відступі під час війни, коли залишали Крим. Ці затоплені бойові отруйні речовини у будь-який час можуть дати про себе знати екологічною катастрофою навколо Кримського півострова з непередбачуваними для мешканців Криму наслідками.
Крім того, звалища хімічних відходів утворювались упродовж тривалого часу переважно від діяльності цього флоту на прибережному шельфі – на захід від Севастополя (на «Херсонеському звалищі»), а також в акваторії селища Чорноморське, в Керченській протоці, Феодосійській затоці, вздовж набережної Алупки, Ялти, район «Ластівчиного Гнізда», Алушти , Балаклави, мису Лукулл. Де саме затоплені хімічні віходи та скільки їх є насправді, – достеменно знають російські військовики, але документації не передають, кажуть, що вона ще в Російській Федерації не розтаємничена. Одне слово, зловісні захоронення та вибухонебезпечні арсенали – це наше лихо, Божа кара за майже півтисячолітню поступливість північносхідному сусідові, кара за нашу бездержавність.
Що ж маємо робити? У жовтні 2008 року затверджена Державна цільова оборонна програма утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання, на 2008–2017 роки. Загальний обсяг витрат, пов’язаних з проведенням утилізації за цією програмою, становить орієнтовно 4,016 млрд. гривень. Але програма передбачає утилізацію лише близько 474,2 тис. тонн боєприпасів (четверта частина від того, що є) та не враховує реалій економічної кризи. До переліку того, що підлягає утилізації, не увійшли боєзапаси Чорноморського флоту воєнних часів. А ми ж розуміємо, що вивезти їх росіяни не лише не захочуть, але й не зможуть: військові склади у Придністров’ї покинули, і тепер ними мусить займатись європейська спільнота.
Українське суспільство (і не лише українське) не може і не має права стояти осторонь цієї вкрай важливої проблеми. Її розв’язання має стати одним із пріоритетних завдань зовнішньої політики України. Оскільки проблема екологічної безпеки замовчується, подекуди має гриф таємності, то, на наш погляд, незалежним експертам треба розробити спеціальну програму дій і винести її на обговорення громадськості, залучивши засоби масової інформації. Треба апелювати і до європейської спільноти, бо надзвичайні екологічні ситуації в Україні, спричинені «господарською діяльністю» колишнього СРСР, так чи інакше вийдуть за межі нашої країни. Сусідні держави також мають вжити термінових заходів, щоб запобігти спільному лихові.

Петро ПРОЦИК, генерал-лейтенант запасу
Віталій ЛАЗОРКІН, полковник у відставці, директор громадського інституту стратегічних досліджень «Перспектива»

УНІВЕРСУМ

Категорія: Нац. безпека і оборона | Додав: PORTAL_SOU (21.05.2010)
Переглядів: 767 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2020

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz