Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Аналітичні статті » Нац. безпека і оборона

ЧИ МОЖЛИВІ «УКРАІНСКІЄ НАСТРОЄНІЯ» НА ПЕЧЕРСЬКИХ ПАГОРБАХ?
«Якщо певна критична маса росіян потрапить до вищих ешелонів влади, зовнішньополітичний курс України суттєво зміниться і переорієнтується із Заходу на Схід».

Дмитро Видрін, Дмитро Табачник «Україна на порозі XXI століття»

Нарком освіти УССР Олександр Шумський, виступаючи на засіданні Політбюро КП(б)У, так характеризував національні стосунки в партії: «В партии господствует руссий коммунист, с подозрительностью и недружелюбием, чтобы не сказать крепче, относящийся к коммунисту-украинцу. Господствует, опираясь на презренный шкурнический тип малоросса, который во все исторические эпохи был одинаково беспринципно-лицемерен, рабски-двоедушен и предательски подхалимен. Он сейчас щеголяет своим лжеинтернационализ­мом, лавирует своим безразличным отношением ко всему украинскому и готов всегда оплевать его (может иногда по-украински), если это дает возможность получить местечко».

Не менш цікавими спостереженнями ділився дядько Варфоломій із «Силуетів» Миколи Хвильового, сучасника Шумського: «Приїжджає, скажемо, ваш ячейківський губерніяльний секретар і кричить на всю горлянку: «Що тут развєшалі всякіх Мазепов да Коцюбінскіх»? І що ти йому на це скажеш? Ну?..» Або розповідає про іншого, що «проєхал двєсті вьорст по Украінє і нє нашол мови. Но зато, правда, нашол украінскіє настроєнія».

Через ці «настроєнія» Максім Горькій, як відомо, заборонив перекладати свої твори українською мовою. А заповзятливий большевицький віршомаз («пролєтарскій поет») Дем’ян Бєдний взявся глузувати з української мови за допомогою рифмополетіння, демонструючи при цьому незнищенно російсько-імперське комуністичне хамство, водночас засвідчуючи далекий від адекватності психічний стан:

«Язык украинский, наверно,

Есть очень пестрое клише —

И стало мне уесесерно,

Уесесерно на душе!»

На календарі 2010 рік. Та, як не парадоксально (на перший погляд), саме «украінскіє настроєнія» в незалежній Українській державі викликають не лише невдоволення, а й ледь приховану лють і ненависть у проросійськи налаштованої так званої політичної еліти, у «рускоязичних» гомо совєтікусів на Півдні й Cході Украї­ни, в Криму. Набирає обертів кампанія дескридитації борців за національну незалежність України.

Винесена в епіграф прогноз/ідея п’ятнадцятилітньої давності тепер мало не щодня втілюється в життя. У цьому контексті більш ніж доречно звучить риторичне запитання колиш­нього сотника війська УНР Борис Монкевича, поставлене далекого 1928 року: «Чи ж може бути більшою для нації трагедією, коли біля стерна держави стають не сини нації і землі, не виразники того стихійного, того нестримного, що заховано в самій глибині народної душі, а стають люди, одірвані од свого народу, яким партійний егоїзм засліплює очі?».

Розповідаючи про закулісні механізми формування українського війська Гетьманом Павлом Скоропад­ським, генерал-хорунжий армії УНР В. Сальський навів одкровення нача­ль­ника Генерального штабу Геть­манської держави (етнічного росіянина): «Настав час скинути маску і прилюдно сказати, що ми працювали, працюємо і будемо працювати на велику Росію».

Схоже на те, що «час скинути маску» настав. Після президентських виборів 2010-го. «Влада оголосила повномасштабний наступ на українську національну пам’ять, українську мову, українську історію. Всі розмови про єдність і стабільність, з якими нова влада йшла на виборах, поховано. Почалася відверта боротьба проти всіх здобутків українства, яких досягнуто впродовж останніх років» [В’ячеслав Кириленко, голова партії «За Україну!»].

Не на жарт занепокоївшись зростанням в Україні «украінскіх наст­ро­єній», які дедалі виразніше стали появлятися у громадян за президентства Віктора Ющенка, «міністри-антиукраїнці» (саме так висловився про новоспечених урядовців Воло­димир Яворівський у телешоу «Шус­тер Live» 9 квітня) взялися не лише декларувати своє негативне ставлення до підручників з історії України, до проблем кіноперекладу та складання іспитів з державної мови бакалаврами у вишах, а й почали застосовувати провокаційні, антиконституційні методи й заходи стосовно захисту «вєлікого і магучєго» та «спільної історії». Гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля.

Треба чітко усвідомити, що російська мова в Україні — це не культурний фактор, а ідеологічний.

«Складається враження, що Дми­тро Табачник реалізує федеральну програму «русскій язик» на 2006—2010 роки, затверджену постановою уряду Російської Федерації і планомірно усуває державну мову з освітньої та наукової сфери України», — констатували всі 102 депутати Львів­ської обласної ради під час сесії 20 квітня на тлі масової студентської акції, метою якої був висловлення несприйняття призначення Дмитра Табачника міністром освіти і науки.

Витоки українофобії загальновідомі. Причини небажання Росії бачити Україну самостійною державою зрозумілі. Віддавна. «Никогда, конечно, никогда никакая Россия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины». По-військовому (точніше, по-солдафонськи) чітка й прямолінійна сентенція білогвардійського генерал-лейтенанта Антона Денікіна якнайкраще, якнайвичерпніше пояснює головну суть проблеми російсько-українських стосунків.

З іншого боку: «Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму серед широкого загалу. Націо­налізм — це велетенська і непоборна сила. Під її могучим натиском лама­ються, здається непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що довгого часу були під чужинецькими гнобителями» [Ми­кола Міхновський]. До речі, на брак українського націоналізму вже в наш час неодноразово звертали увагу іноземці, відвідуючи Київ. Так, японські бізнесмени на запитання, «чого бракує українській економіці», однозначно відповідають — націоналізму. «Що може витягнути Україну з багна? Проповідь сучасного — дуже модного громадянського суспільства? Це — утопія. Витягнути націю з болота можна тільки націоналізмом». Ці думки належать знаному в світі українському історикові Ярославу Дашкевичу.

Свого часу прибалти, переглядаючи совєтські фільми, ніколи не вважали їх «своїми», навіть совєтські комедії не могли дістати «прописки» у свідомості корінних мешканців Литви, Латвії та Естонії. Бо всі вони мали до кремлівської пропаганди стійкий імунітет. «Щеплення», зроблене комуністичною владою литовцям, естонцям і латишам у 1940 році й повоєнному періоді, зробило свою справу. На відміну від України, в Естонії, Литві й Латвії відчутно бракувало «землячків» на кшталт усіляких коцюбинських, петровських, любченків, примакових та іже з ними — збольшевизовані «латишскіє стрєлкі» оберігали «завоєванія» соціалізму вдалині від рідної землі, від батьківських осель. В Україні, на жаль, і зараз чимало московських маріонеток, новітніх нащадків чубарів, косіорів й затонських — табачників, бузин, корнілових, волг, готових здати незалежність в обмін на примарне особисте благополуччя, за давно скомпрометований «інтернаціоналізм».

Зрештою, надто дивуватись нема чого. «Дослідження в Інституті психології ім. Г. Костюка АПН України та Інституті соціальної та політичної психології АПН України засвідчили, що 15 відсотків громадян України займають антиукраїнські позиції. Ці громадяни й досі не хочуть визнавати української незалежності, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості і не сприймають найменших поступок на користь української мови», — констатував минулого року Владислав Кирей в «Урядовому кур’єрі». Інакше кажучи, йдетьтся про п’ятнадцять відсотків населення, котре, по суті, ототожнює/визнає/ позиціонує себе з нацією-окупантом. Цим самим підтверджується факт існування в України «п’ятої колони», представники якої більш ніж привільно почувають себе у Верховній Раді.

Тож не дивно, що такий собі громадський рух «Русскоязычная Укра­ина» (для захисту прав російськомовного населення?!), який очолює відвертий українофоб нардеп-«регіонал» Вадим Колесниченко, без жодних проблем, при потуранні влади організовує у Києві провокаційну виставку «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН і УПА». Логіка проста: антибандерівська, антишухевичівська риторика — лише привід для розпалювання антиісторичної, антиукраїнської істерії.

П’ятнадцять відсотків громадян України, котрі займають антиукраїнські позиції (до речі, ці відсотки Владімір Путін вперто трансформує/перетворює в 17 мільйонів «саатєчєствєнніков в Украінє»), вже на­віть демонстративно «не хочуть визнавати української незалежності, зі зневагою, презирством і ворожістю ставляться до будь-яких проявів українськості». Для них навіть тривіальні докази, аксіоматичні речі не­прий­нятні. Подумаймо. Боролись Петлюра, Бандера, Шухевич за самостійну, незалежну Україну? Боро­лись. Факт. Доконаний. Існували, визнані світом, Держава Гетьмана Павла Скоропадського, УНР і ЗУНР? Існували. Факт. Доконаний. Висту­пали проти незалежної, самостійної України Ленін, Сталін, Косіор, Кага­но­вич, Хрущов, Бреж­нєв, Щербиць­кий? Виступали. Факт. Доконаний. Існує від 1991 року самостійна Українська держава за яку боролись оунівці й упівці? Існує. То в чому річ? Хто вправі заборонити українцям мати власну історію, писати її, творити її? Вітренко і Симо­ненко? КПРФ і КПУ? Цілком погоджуємося з думкою віце-ректора Українського католицького університету Миро­слава Мариновича, що українофоби, які є в Україні, живуть відчуттям, що це їхній останній і вирішальний бій.

На запитання, скільки років нам йти до української України, уже цитований доктор історичних наук Ярослав Дашкевич відповів: «Боюся, що довго. Завдання, мабуть, на десятиліття. Можуть бути на тій дорозі і якісь катаклізми, які той процес можуть приспішити. Можуть люди не витримати…». Останнє речення професора Дашкевича звучить нині більш ніж застережно.

Олег К. РОМАНЧУК
шеф-редактор журналу Універсум, член СОУ.

Категорія: Нац. безпека і оборона | Додав: PORTAL_SOU (06.06.2010)
Переглядів: 751 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2022

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz