Статті

Україна перетворилася на поле бою. Події останніх місяців - це не міжпартійні суперечки і не тільки внутрішньоукраїнське протистояння.

Я переконаний: військове вторгнення Росії в Грузію, події в Киргизстані, смерть (загадкова) президента Польщі Качинського і останні події в Україні - це ланки одного ланцюга.

Керівництво Кремля давно поставило за ціль відновити геополітичний вплив Росії на весь пострадянський простір. Про це виразно говориться у новій військовій доктрині Російської Федерації, в низці інших документів та висловлюваннях російських політиків.

Геостратегічний простір російських інтересів - під таким гаслом сьогодні реалізується постімперський синдром.

Україна - основна мета, надзавдання геополітичного наступу. Без України не буде "Великої Росії". Це ключовий момент аналізу кремлівських політиків і аналітиків. "Нам не потрібен Крим. Нам потрібна вся Україна", проголосив свого часу віце-спікер російської Держдуми.
"Росія наступатиме доти, доки її не зупинять", - проголосив радник президента Росії Дугін.

Перемога Януковича - це початок російського вторгнення в Україну: вторгнення інформаційного, через трансляцію рупорів кремлівської пропаганди: каналів РТР та інших, вторгнення гуманітарного, через політику русифікації і знищення української освіти міністром освіти Дмитром Табачником.

Вторгнення історичного, через дискредитацію української історії, українських героїв, вторгнення економічного, через передачу Російській Федерації ключових об​​'єктів української економіки.

Вторгнення енергетичного, через шантаж за ціну на газ. Вторгнення політичне, через антиконституційне створення в парламенті прокремлівської більшості.

Зрештою, вторгення мілітарного, через продовження базування Чорноморського Флоту РФ у Криму. За угодою - фактично довічне.

Чому це робиться так швидко і агресивно? Чому так безапеляційно піднімаються теми, які розколюють українське суспільство?

Відповідь одна: їх ціль - розрив України. Досвід 20-ти літньої державності продемонстрував - рік за роком національне самоусвідомлення і державницькі настрої поступово, але невпинно поширюються Україною.

Спочатку ці настрої домінували лише в Галичині. Потім дійшли до Дніпра. Згодом перейшли на Лівий Берег і опанували простір аж до Сум і Кіровограду. Результати кількох останніх виборів дають цьому яскраве підтвердження.

Щорічний аналіз розвитку національної самоідентичності в Україні, який проводить центр імені Разумкова, є свідченням незворотності цього процесу. Ще декілька років - і повернення України в простір "геостратегічних інтересів Кремля" буде неможливим. Так стверджує екс-секретар РНБОУ Олександр Горбулін.

Тому їх дії такі швидкі і жорсткі, а напруга, яку вони провокують в українському суспільстві, чітко спланована.

Найбільше, чого вони бояться - це витворення поля загальноукраїнського спротиву, національного контрнаступу. Переконаний, саме навколо цієї мети, і повинна згуртуватись українська громадськість.

Хто може організувати і повести загальноукраїнський національний контрнаступ? Я сумніваюсь, що це зможуть зробити політики старої генерації, пересварені і дискредитовані. Старі форми виявились недієздатними.

Більш того, я переконаний, що українському спротиву необхідно вийти далеко за межі політичних середовищ і партій. Громадські організації і суспільні авторитети, студентство, підприємці, вільні журналісти повинні об'єднатися для того, щоб породити нові форми організації і дії.

Енергетичне поле національного контрнаступу витвориться із заряджених частин українського суспільства. Один чи кілька лідерів опиняться на вістрі цього процесу - покаже час.

Або діючі політики перед обличчям виклику відкинуть амбіції і вишикуються в єдиний стрій, або їм на заміну прийдуть інші лідери.

Найголовніше: у нас є підстави для оптимізму. Ми програли бій, але не програли війну. Нам треба перегрупуватись і самоорганізуватись.

Це не буде швидко й просто. Згадаймо історію наших опонентів - Партії регіонів. Після 2005 року вони змогли перегрупуватись, повернутись і здобути владу.

Нам сьогодні найважливіше - не допустити зовнішніх сценаріїв розколу України. Ми в 1991 році здобули Велику Україну. Такою ми маємо передати її своїм нащадкам.

Нова політична реальність потребує нових організаційних форм. Найголовніше - усвідомити обриси нової політичної реальності, осмислити помилки останніх років, особливо в стані політиків.

Та насамперед - подолати розпач і розчарування, і повірити у власні сили, у міць і енергетику Вічної України.

Андрій Парубій, народний депутат

Український погляд