» 2012 » Квітень » 2 » "ОКРИЛЕНА МРІЯ" Сергія ВОРОНЦОВА - твір-учасник Севастопольського міського конкурсу до 20-річчя ВМС України «Нашої державності оплот».

---

19:15 "ОКРИЛЕНА МРІЯ" Сергія ВОРОНЦОВА - твір-учасник Севастопольського міського конкурсу до 20-річчя ВМС України «Нашої державності оплот».

ОКРИЛЕНА МРІЯ Прогулюючись з однокласниками по набережній Приморського бульвару, звернув увагу на бойовий корабель, що з моря повертався в базу. Над його щоглами збуджено кружляла зграя чайок, виблискуючи в променях надвечірнього сонця яскраво-білими крилами. Вони клекотіли, щось наспівували, ширяючи поруч, то відлітаючи на відстань, ніби хотіли розгледіти корабель с усіх сторін аби переконатись, що це саме той, до якого звикли. Мабуть, що пернаті писком та клекотінням вітали повернення фрегату своєю пташиною мовою. А той, тримаючи курс на створні маяки, тихо і, здавалось, трохи стомлено, але впевнено йшов до свого причалу. Зустрічні хвилі, лагідно обіймаючи натруджену сталь обтічних, спресованих штормами, бортів, ніжно омивали їх, зливаючись за кормою в єдину кільватерну смугу, збурену гребними гвинтами. Корабель ніс на своїй палубі ліс надбудов, серед яких вирізнялись обпаленою фарбою і пороховою кіптявою ракетна та бомбові установки, що свідчило про фактичне використання цих бойових засобів під час навчань. Це повсякдення робота військових моряків. Коли корабель підійшов ближче, ми розпізнали на щоглі прапор Військово-Морських Сил України. Під легкими подихами вітру полотнище розгорталось до повних розмірів, ілюструючи блакитний хрест на всій його площині. А згодом прочитали і назву: «Гетьман Сагайдачний». Тоді я радісно сповістив своїх товаришів, що був на цьому фрегаті і розповів, як декілька років тому Севастопольська Спілка офіцерів України організувала на нього екскурсію для вихованців дитячого будинку. Мій дідусь, ветеран флоту, допоміг включенню і мене у цю групу дітей. Ті відвідини корабля, довірливі та щирі спілкування з екіпажем у бага-тьох хлопчаків перевернули уявлення про своє майбуття. Раніше, як і багато моїх однокласників, бачив себе крутим бізнесменом, що роз’їжджає на дорогій, як це показують в телесеріалах, іномарці. Але після того, коли послухав розповіді офіцерів про те, як екіпаж «Гетьмана Сагайдачного» у складі загону бойових кораблів ВМС України здійснив трансатлантичний похід до США в порт Норфолк, як він представляв згодом державу Україна в Великобританії, Португалії, Франції, Італії, Ізраїлі та багатьох інших країнах, зрозумів, що це саме те, до чого лежить моя душа, про що раніше не знав, а тому і не мріяв. Особливо цікавими були розповіді моряків про те, як приймали ті участь в міжнародних антитерористичних навчаннях в Середземному морі. Труднощів та випробовувань на долю екіпажу випало чимало. А подолати їх допомагали високій вишкіл, флотська дружба, морський гарт та готовність кожного прийти на допомогу товаришу. Ці якості значною мірою посприяли тому, що екіпаж з гідністю та честю проніс Державний прапор України через всі милі і шторми. Слухали моряків, затамувавши подих. А я в них побачив справжніх мужчин, зайнятих важливою роботою захисників України. Саме тоді в мене зародилось тихе бажання з часом стати подібним до цих мужніх, щирих та загартованих труднощами моряків. … Я заздрісно вдивлявся в обриси фрегата, що віддалявся від нас тихим ходом. І якби тільки хто знав, як мені у ті хвилини хотілось бути серед тих людей високої проби, які стояли на корабельних бойових постах, забезпечуючи не лише надійну роботу всіх машин та агрегатів, але і постійну готовність у будь-який час збройно захистити рідну Україну від небезпеки, звідки б та не походила. З тих пір не полишає мене бажання стати військовим моряком українського флоту, успадкувавши долю флотського офіцера, яку у свій час обрали мої тато і дідусь. А згодом цю мрію окрилила ще одна для мене пам’ятна подія. Якось дідусь запропонував нам із сестричкою Наталією пройтись з ним в День Перемоги в колоні ветеранів військової служби. Ми з радістю погодились. І не пожалкували бо отримали такі знання, яких не дасть жоден шкільний урок. Незнищенне враження лишилось від того, як йшли ми по Великій Морській вулиці в колоні, оточеній з обох боків суцільним морем щиро вдячних севастопольців. Усі вони, від малого до старого, скандували: «Спасибі!»…. «Спасибі!», вручали квіти і знову дякували. Ми із сестричкою пишались, тим, що перебуваємо в однострої ветеранів, до яких виявлялись такі високі шана, вдячність і повага за те, що присвятили ті своє життя захисту Вітчизни. Після параду нас та інших дітей запросили покоштувати фронтової каші. Ветерани ділились спогадами. Одні оповідали, як воювали на фронті, інші згадували, як відроджували український військовий флот. Ми ловили, вбирали кожне слово. А я роздумував над тим, що змусило цих людей добровільно піддати себе і свою сім’ю військовим позбавленням і тяготам. Згодом зрозумів: віддана любов до рідного краю, ім’я котрому Батьківщина. Тому і обрали вони військову стезю, присвятивши власне життя такій важливій справі, як захист Вітчизни. І тут я помітив, що саме така риса притаманна і морякам фрегата «Гетьман Сагайдачний». А може навпаки: нинішні молоді моряки України увібрали в себе традиції ветеранів, прийнявши від тих святий військовий обов’язок і найдревнішу у світі професію воїна-захисника. Тепер розумію, що не повинно статись так, що Вітчизна залишиться беззахисною. Бо світ жорстокий і слабких не жаліє. А така небезпека може нависнути, коли всіх юнаків одоліє стремління стати бізнесменом, комерсантом, банкіром чи іншим подібним фахівцем. А хто ж тоді захищатиме Україну? Тому сьогодні дуже хочу аби здійснилась моя окрилена мрія і я став повноцінним захисником своєї української держави. Сергій Воронцов, Учень 9 класу СШ № 14 місто Севастополь.

1 2 3 4 5 : 729 | : PORTAL_SOU | : 5.0/3

: 1
Порядок виводу коментарів: За замовчуванням Спочатку новi Спочатку старі 1 Cyclon   (04.04.2012 08:43) 0 Успіхів тобі, юначе! Якщо дуже прагнути, мрія обов'язково здійсниться!