Офіційні сайти відомств




» 2012 » Червень » 20 » Громадськість вимагає припинити маніпуляції довкола спадщини, зібраної Героєм України, академіком Б.Возницьким
19:35
Громадськість вимагає припинити маніпуляції довкола спадщини, зібраної Героєм України, академіком Б.Возницьким
Картини «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами» не можна переміщувати з Львівської національної галереї мистецтв.

Нагадаємо, - два полотна ХVII століття планують перемістити в Жовківський костел Св. Лаврентія. Львівські мистецтвознавці виступають категорично проти.

14 червня у Львівській обласній раді пройшли громадські слухання на тему: „Збереження культурної спадщини, зібраної Героєм України, академіком, директором Львівської національної галереї мистецтв Борисом Возницьким”. У них узяли участь музейні працівники, мистецтвознавці, історики, депутати Львівської обласної ради, Львівської міської ради, Буської, Золочівської, Жовківської міських та районних рад та інших місцевих рад, представники громадськості. Учасниками слухань були і представники Львівської обласної організації Спілки офіцерів України.

Донька Бориса Возницького, Лариса Разінкова (Возницька) розповіла про життя полотен Альтамонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами» за останні три століття.



картина Мартіно Альтомонте «Битва під Віднем»



фрагмент картини Мартіно Альтомонте «Битва під Парканами»

Альтомонте Мартин (італ. Martino Altomonte) ( 1657- 1745) — італійський живописець; з 1684 у Польщі, придворний живописець Яна III Собеського (переважно батальні, релігійні, міфологічні й біблійні картини, рисунки).
Німець за походженням, народився в місті Неаполь. Згодом німецьке прізвище Гогенберг було змінене на Альтомонте. Дитинство й молодість минули в Італії. Вчився в Неаполі, пізніше — в Римі. Художню освіту здобув у Римській академії св. Луки. Серед його вчителів в Римі - Джованні Гаулі та Карло Маратті.
1684—1702 - працював при дворі польського короля Яна ІІІ Собеського у Львові та Жовкві.
Найкращі твори: великі картини «Битва під Віднем 12 вересня 1683 року» (зберігається в Олеському замку), «Битва під Парканами 9 листопада 1683 року» (тепер у Львівській галереї мистецтв), «Портрет А.Корнякта» (Львівський історичний музей), «Несіння Хреста» (Львівська галерея мистецтв), «Таємна вечеря» (Львівська галерея мистецтв).
Відомо також, що Альтамонте малював на замовлення кармелітанського і францисканського монастирів у Львові. Після від'їзду до Зальцбургу (Австрія) протягом трьох десятиліть підтримував творчі зв'язки зі Львовом.

Твори придворного художника короля Яна III Собеського Мартіно Альтомонте "Битва під Віднем”(806 х 833 см)та "Битва під Парканами” (886 х 782 см) з жовківського костелу Святого Лаврентія, врятовані свого часу Борисом Возницьким від загибелі, належать українській державі в особі Львівської національної галереї мистецтв і є безцінним та унікальним прикладом батального живопису.
У 2008 році картини були перевезені до Варшави на реставрацію, після якої їх демонстрували в тамтешньому Музеї архітектури.
Легендарний музейник, голова Львівської галереї мистецтв Борис Возницький загинув 23 травня у віці 86 років.


У своєму виступі Лариса Разінкова (Возницька), Заслужений працівник культури України, доцент кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, голова ЛМОГ „Асоціація реставраторів Львівщини,” зазначила, що у 60 - 70-их у картинній галереї розпочався розквіт експедиційної роботи. За час цих експедицій збирали твори. З ініціативи Бориса Возницького, Володимира Овсійчука і двох - трьох реставраторів були врятовані і зняті зі стін у Жовківському костелі ці полотна. Стан збереження цих картин був катастрофічним. У процесі реставрації нараховували до семи шарів переписів. У живопис були впресовані бруд, кіпнява, пташині посліди.

У 1975 році до відкриття Олеського замку була відреставрована перша картина „Битва під Віднем”. Реставрацією керував Володимир Овсійчук, який перший опрацював творчість Альтомонте. У кінці 80-років силами реставраційної майстерні були відреставровані ще дві батальні картини - „Битва під Хотином” і „Битва під Клушино”. Борис Григорович поставив собі за мету, коли вже отримали Золочівський замок і з'явилася експозиційні площа відреставрувати останню картину - Битву під Парканами”.

„Поляки неодноразово писали листи до Міністерства культури України, у яких наполягали на тому, щоб ті твори були повернуті у Жовкву. Борис Григорович неодноразово відписував листи, у яких йому доводилося повторюватися одне і теж у різних інтерпретаціях. Він намагався пояснити, чому ті картини не можуть знаходитися у діючому соборі та ще й на зовнішніх стінах. Борис Григорович вважав, що ці унікальні твори повинні перебувати тільки в музеї - державній установі, під охороною, з дотриманням температурного режиму, під наглядом реставраторів”- розповіла Лариса Разінкова (Возницька).

Нагадаємо фрагмент із недавнього інтерв’ю Героя України Бориса Возницького:

"Битва під Віднем” через неналежне зберігання була у жахливому стані вже в середині ХІХ століття. Тож можна лише уявити, який вона мала вигляд у 60-х роках, коли ми демонтували картину із Жовківського костелу святого Лаврентія, де не було належного температурно-вологісного режиму.
Після реставрації Овсійчука, "Битва під Віднем” прикрашала Олеський замок, щоправда, ми показували лише частину змотаної у рулон картини. А "Битва під Парканами” майже 30 років навіть не розмотували!
Три роки тому відбулася нова реставрація. Львівські реставратори разом з польськими колегами спочатку зняли прогниле полотно, а оригінал наклеїли на нове, застосовуючи високоякісні реставраційні технології. Також розчистили шар усіх замальовок. Завдяки цьому двом картинам вдалося повернути їх первісний вигляд. Європейський Союз виділив на реставрацію близько 4 млн євро.
Картину "Битва під Віднем” виставлять в Олеському замку, а другу – в Золочівському. Наразі в музеях піднімають стелю, аби полотна помістилися на всю довжину".

Учасники громадських слухань висловили глибоке занепокоєння намірами Міністерства культури передати в депозит, (а фактично-на постійне зберігання) до костелу св. Лаврентія у м.Жовкві або на тимчасову експозицію поза межами Львівської національної галереї мистецтв широкомасштабних батальних полотен Мартина Альтамонте „Битва під Віднем" та "Битва під Парканами”.

Одностайною була думка, що полотна Альтамонте, які врятував Борис Возницький, мають належати Львівській картинній галереї та поповнити експозицію Золочівського та Олеського замків, як це запланував нині покійний директор галереї. Ці картини мають бути збережені для Львівщини, для української культури, для українського народу. А для костелу чи для експонування в інших містах України можна сьогодні виготовити достатньо якісні копії.

На перший погляд, здається що Україна до цих битв не має жодного відношення. Усі колишні союзники по антитурецькій коаліції постаралися зробити так, щоб у світі склалося враження, що саме вони є тріумфаторами, а українці надіслали лише кілька загонів своїх козаків, чисельність яких, залежно від особистих симпатій та антипатій дослідників, оцінюється від 4 до 10 тисяч. Доктор історичних наук Т.Чухліб у своєму виступі, відззначив, що в битві під Віднем із 22 тис.польського війська українці складали 13тис.533чол., тобто дві третини, Така ж ситуація була і у битві під Парканами.Практично серед українців-військовиків були представники з усіх українських земель.Зокрема, тут у бойових діях брав участь син Івана Сірка.

Правда полягає в тому, що жоден європейський народ не доклав стількох зусиль і не пролив стільки крові у боротьбі з турецько-татарською агресією, починаючи ще від Варни у 1444 р. і завершуючи так званими російсько-турецькими війнами 18-19 ст., як український, і ця перемога для нас має не менше, якщо не більше, значення, ніж перемога під Хотином у 1621 р. чи під Грюнвальдом у 1410 р.

Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України полковник П.Костюк у своєму виступі зазначив:"Відновлення історичної пам'яті українського народу, неможливе без відновлення історичної правди про битви, на перебіг яких українці-вояки мали вирішальний вплив та які вплинули на хід європейської історії, зокрема і в битвах під Віднем та Парканами. Ці звитяги українців повинні повноцінно використовуватись у військово-патріотичному вихованні. А тому, до цих батальних картин має бути якнайширший доступ. Їм місце у замках Львівщини."

Довідка :
Битва під Віднем
Протягом XVII cт. війська турецького султана та його васала, кримського хана, неодноразово вдиралися в Україну і в Польщу й загрожували іншим сусіднім державам. З метою об’єднання зусиль проти наскоків турків у Європі в той час утворився союз християнських держав, так звана Священна ліга, активну роль в якій відігравали Австрія, Польща і Венеціанська республіка.
Проте Туреччина, скориставшись боротьбою частини угорських феодалів на чолі з Е.Текелієм проти панування Габсбургів, напала на Австрію.
Величезна армія під командуванням великого візира Кари Мустафи розбила австрійців на території Угорщини і в середині липня 1683 року підійшла до Відня. 15 липня того ж року величезна (за різними оцінками, 90-150-тисячна) турецька армія облягла Відень.
Оборона Відня (Віденська відсіч, Віденська битва) — розгром під Віднем османського війська візиря Кари-Мустафи об'єднаними польсько-австрійсько-німецькими військами під проводом Яна III Собєського 12 вересня 1683року, внаслідок якого було знято турецьку облогу габсбурзької столиці. Це перша велика битва Війни «Священної ліги».
Впевнені у своїй значній перевазі, турки не зміцнили, як належить, свого табору і, коли з гущавини Віденського лісу їм у тил несподівано вдарила польська кіннота, османські війська не довго чинили опір і панічно побігли. Облогу Відня було знято, турецький табір з величезною кількістю зброї та військових припасів опинився в руках союзників.Турки втратили 10 тисяч забитими і 5 тисяч пораненими, союзники - близько 1500 вбитими та 2500 пораненими.
Багато дослідників стверджували, що в поході Яна Собєського під Відень 1683 року брало участь близько 5000 українських козаків. Беззаперечним фактом є те, що після перемоги під Віднем у Ватикані було відправлено богослужіння за перемогу, що її осягнули козаки над турками і татарами. Це сталося 6-го грудня 1684 року. Якщо говорити про участь козаків, то їх було як мінімум 4 тисячі, бо на гроші Ватикану було створено козацький полк. Козаки були запорізькі і реєстрові. Під Віднем воювали полковники Гоголь і Палій.Безпосереднім учасником оборони Відня був єпископ Йосип Шумлянський, який згодом написав «Думу про битву з турками під Віднем».
Окрім козаків, дві третини польського війська під Віднем складали українці.А вони були не тільки у польському війську.

Цікаво, що цю битву називають ще й "кавовою битвою". Історія склалася таким чином: задля того, щоб передати листа-прохання про допомогу австрійському імператору Леопольду І та князю Лотаринзькому Карлу, було відправлено та замасковано під турка віденця Юрія-Франца Кульчицького, який володів турецькою мовою і знав їхні звичаї. Необхідність такої операції була зумовлена катастрофічним положенням Відня, який штурмувала турецька артилерія. Отож Кульчицький разом із товаришем Михайловичем подався прямо в лігво ворога — турецький табір. Загалом, операція вдалася: Кульчицький дійшов до свого місця призначення, допомогу було надано, втім не в цьому суть історії. "В нагороду" віденський уряд вирішив віддати Кульчицькому 300 мішків кави, що привезли з собою турки. Кульчицький вирішив заробити бодай якусь копійчину, продаючи каву, проте віденці цього, ще нового, для себе напою не сприймали. Втім, пройшов час. Кульчицький відкрив кав'ярню, яка згодом стала центром віденської еліти: пройшов час і Відень виправдав своє сьогоднішнє звання Столиці Кави. Таким чином він заробив величезні гроші і зробив вагомий внесок в світовий розвиток — розповсюдив каву. До речі, сам Кульчицький за походженням є українцем — вихідцем із села Кульчиці-Шляхетські на Львівщині.Тут народився і Гетьман П.Сагайдачний.

Дехто вважає, що справу було вирішено вже під Віднем, коли об'єднані сили антитурецької коаліції (65 тис. воїнів) розбили добірну армію великого візира Кара Мустафи. Але під Віднем османи втратили лише 15% свого особового складу. У них ще залишалися значні сили і програш Собеського під Парканами (а до цього, власне, і йшло) мав би знову поставити, як вважали турки, усе на свої міс¬ця, після чого другої навали мусульманського світу Європа тоді вже б не витримала.

Битва під Парканами (нині м.Штурово- Словаччина).
З давноруських часів Штурово (STUROVO) — містечко на протилежному березі від Острого Холма (Естергома) називалося Парканами (вперше воно згадується у 1075 р.), і тільки в наш час його перейменували на честь Людовита Штура- творця словацької нації, хоча він народився досить далеко від цих країв, аж біля Тренчина.Та назва Паркани увійшла в усі без винятку підручники світової історії.
9 жовтня 1683 р. 30-тисячна армія короля Речі Посполитої Івана Собеського наголову розгромила тут 80-тисячну армію османів. Тим самим було остаточно покладено край турецькій експансії на Європу та надано їй можливість такого безпечного розвитку, завдяки якому й досі європейський континент вважається колискою та фундаментом людської цивілізації.

З огляду на національний склад так званих польсько-німецьких військ, перемога під Парканами , є тріумфом українсько-німецько-польської зброї, і насамперед тому, що, власне, чи¬сельність українців — учасників цієї битви була, найбільшою.
Увесь час, свідомо чи несвідомо, історики зосереджували свою увагу тільки на підрахунку козаків, яких за наказом короля найняли Яків Межинський та Станіслав Друшкевич і які входили до складу армії Івана Собеського. Поляки вважають, що під Віднем їх було 4,8 тис, а перед битвою під Парканами до них приєдналося ще 2,2 тис. Українські ж дослідники переконані, що під керівництвом полковників Палія(образ якого з любов’ю змалював великий український поет Тарас Шевченко у поемі "Чернець”), Ворони, Іскрицького, Зеленецького, Дуніна-Раєцького, Куницького та Апостола їх тут було близько 10 тис. (збереглися відомості, на виплату винагороди за участь у битві).
Ніби як само собою зрозуміле, приймається, що основу військ (драгуни, гусари, піхота) становили регулярні частини, а отже, во¬ни були суто польськими.Та це твердження,насправді, є однією з найбільших фальсифікацій у європейській історії. Навіть польські спеціалісти визнають, що регулярних військ Польща тоді не мала. В разі потреби, казна лише виділяла необхідні кошти і люди набиралися безпосередньо біля театру військових дій. Причому, навіть так зване "військо чужоземного аутораменту" комплектувалося не з іноземців, а лише на іноземну манеру, прийняту в той час у Європі.

Отже нам назавжди потрібно запам'ятати, що усі без винятку так звані "польські" війська, які перемогли під Віднем та Парканами, були набрані гетьманом Сенявським у Теребовлі, Снятині та Гусятині. Зокрема, серед піхотинців та драгунів українці становили мало не 100% і тільки частина гусарів та вищого офіцерського складу вій¬ська справді була поляками (не варто забувати й того, що усі ці Сенявські, Яблоновські, Сапіги та і сам король, який народився на Львівщині, в Олеську, були за своїм походженням українцями).
Галичину обрали місцем формування армії тому, що спочатку планувалося перейти Карпати і прямо через Угорщину йти до Відня. Проте Текелі раптово став на бік турецького султана — і довелося здійснити перехід аж через Моравію.
Отож, у складі 34-тисячної армії, набраної для походу, українців було ЗО тис, із них під Парканами билося з турками 16 тис. (адже українці були й у складі австрійських військ, причому не тільки як суто піддані, а і як запорізькі козаки, яких спеціально найняв тоді князь Любомирський).

У ніч на 7 жовтня турки навели через Дунай тимчасовий міст і переправили з Естергома на лівий берег 40-тисячну армію. Саме на них наштовхнувся авангард Собеського. Бій перетворився на суцільну різанину. Лише в одній цій сутичці тоді загинуло 500 українців.
Українці взяли на себе основний удар й у вирішальній битві 9 жовтня, коли турки довели свою чисельність до 80 тис. і вдарили у центр — туди, де стояли загони гетьмана Яблоновського. Битва відбувалася на полі, в трикутнику між Дунаєм та Гроном, і те, що ці загони встояли, дало можливість атакувати з правого та лівого флангу одночасно, причому артилерія за цей час зруйнувала пере¬праву і перенесла вогонь на величезне скупчення османів у цьому трикутнику. Там запанувала така паніка, що турки почали стрибати у воду, але, як виявилося, переважна більшість із них не вміла плавати, тож на протилежний берег Дунаю дісталося лише 300 осіб.

Втрати турецької армії виявилися настільки значними (99%), що Естергом здався без бою, а усю Угорщину буквально протягом кількох років повністю звільнено від османів. Це був тріумф не тільки української тактики ведення бою, а й самого Собеського, який десятки років провів в українських степах і навчився від козаків різноманітним методам боротьби з Туреччиною.

Війська після битви поверталися додому через Краків. Але із почуття історичної справедливості, як і у випадку з Грюнвальдом, переважна більшість трофеїв цієї битви опинилася в Україні, зокрема у Львові.
Відомо, що Цинський із Брацлавшини захопив у полон самого Сілістра пашу, а Микулич — Алі пашу. У Вони пробули у Львові десять років, аж поки турки не визволили їх, обмінявши на тютюн. Щодо розкішних султанських наметів, то після розподілу Речі Посполитої вони опинилися в Москві. Тільки у 1924 р. росіяни повернули їх назад, проте не українцям, а полякам. Хоча Львів тоді ще перебував у складі Польщі. Ці намети та захоплена зброю були відправлені до Кракова. Тому своєрідним актом історичної справедливості слід вважати той факт, що в Україні залишилися дві великоформатні картини "Битва під Парканами" і "Битва під Віднем" пензля італійського художника Альтамонте.
Українці брали участь у найбільших європейських битвах, які спавляли кардинальний вплив на долю континенту. Причому не тільки на території власне України, а й у складі російських, польських, австрійських, угорських та румунських військ. Можливо, ця вражаюча перенасиченість нашої історії грандіозними битвами зробила їх для нас буденною справою й ми дозволили собі забути і про Паркани та Відень, і про Грюнвальд, Мохач, Калугарени, Клушино, Москву, Конотоп, Варну, Замостя, Батіг, Цецору, Ізмаїл, Хотин. І все ж Паркани, як і Грюнвальд, належать до тих битв, які докорінно змінили ситуацію в Європі.Ця битва мала велике значення в історії країн Центральної Європи. Агресивні плани Туреччини виявилися остаточно зламаними. Закінчилась турецька експансія в Європу. А тому ми не маємо морального права забувати про наших предків, які своєю кров'ю писали в битвах під Віднем та Парканами європейську історію.

Учасники громадських слухань прийняли резолюцію з вимогою прпипинити всі маніпуляції довкола спадщини, зібраної Героєм України, академіком, директором Львівської національної галереї мистецтв Борисом Возницьким та висловили сподівання , що інтереси держави переважать над можливістю отримання сумнівних політичних дивідендів і Національні скарби належатимуть Українському народові.



Матеріал підготовлено за сприяння Голови Львівської обласної організації Спілки офіцерів України,

Члена Центрального Проводу СОУ полковника Петра Костюка.

Для наповнення матеріалу довідковою та історичною інформацією використано:
  • Вікіпедія — вільної енциклопедії;
  • Українське козацтво:Мала енциклопедія.-Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр,2006;
  • СеменюкС. Український путівник по Словаччині (історико-краєзнавчі нариси).-Львів:Апріорі,2007.

Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)





: 473 | : PORTAL_SOU | : 5.0/1
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Червень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz