 Особисто Президенту України ЯНУКОВИЧУ В.Ф.
ДЕПУТАТСЬКЕ ЗВЕРНЕННЯ про приведення Постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 року №1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану», яка порушує принцип верховенства права і конституційні права громадян України, у відповідність до вимог міжнародних правових актів, Конституції і законів України та повернення графи «національність» у державні реєстраційні документи
Пане Президенте!
Змушений звернутись до Вас в черговий раз у зв’язку з неналежним реагуванням на мої попередні депутатські звернення і запити щодо незаконного позбавлення громадян України права мати в державних реєстраційних актах цивільного стану запис про національність. У відповіді на мої депутатські запити і звернення, які були направлені Вам і Прем’єр-міністру М.Азарову в жовтні 2010р., віце-прем’єр-міністр Б.Колесніков (не українець за національністю) зазначає, що термін «національність» у світовій правовій традиції розуміється як синонім поняття «громадянство». При цьому він (і ті, хто готував йому на підпис цей лист) посилається на норми чинного законодавства України, які не забороняють громадянину України мати право обирати свою національність (лист № 15180/0/2-10 від 30 листопада 2010р.). Більш юридично безграмотної відповіді на депутатські запити (звернення) я не отримував за всі роки депутатської діяльності. Позбавлення українців права мати свою національність є грубим порушенням принципу верховенства права (ст.8 Конституції України), вимог, закріплених у міжнародних актах, зокрема, Загальній Декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є частиною національного законодавства України, та в чинних законах України.
Щоб Ви зрозуміли всю важливість цього питання для етнічних українців приведу окремі історичні та юридичні факти. Україна, не будучи суб’єктом міжнародного права, як суверенна держава, а перебуваючи у складі СРСР, як союзна республіка, була в числі засновників ООН і співавтором її Статуту. За право бути засновником і членом ООН і майбутню свою незалежність Український народ заплатив надзвичайно високу ціну людських життів. На фронтах Другої Світової війни, в партизанських загонах, в нацистських концтаборах та каральних операціях, проведених фашистами під час окупації України, загинуло понад 11 мільйонів українців. Додайте до цих людських жертв ще майже 10 мільйонів українців безвинно убієнних сталінським режимом під час організованого ним Голодомору (геноциду) в Україні в 1932-1933 роках, масових репресій 1936-1939 років та 1944 року після звільнення України від німецько-фашистських загарбників, голоду в Україні 1946-1947 років та депортованих українців під час колективізації і «розкуркулення» до Сибіру, який став для них найбільшим кладовищем. 14 грудня 1960 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам, яка визнає право титульного (корінного) народу (етносу), в тому числі і українців в Україні, на створення національної держави. Відповідно до міжнародних правих актів ООН і ЮНЕСКО, національна держава, це така держава, в якій титульний народ (етнос) становить 67 % населення країни. Зверніть увагу на ці цифри і задумайтесь над ними. Так, за переписом населення Радянського Союзу в 1926 році (який відбувся за шість років до Голодомору) в Українській РСР проживало 29 018 187 чоловік, із них - 23 218 860 українців або 80%, росіян – 2 677 166 або 9,2%, євреїв – 1 174 391 або 5,4%, білорусів - 75 842 (0,26%), інші національні меншини. В Росії в цей час проживав 7 873 331 українець або 7%. Результати Всесоюзного перепису населення СРСР, який був проведений у січні 1939 року (ще до приєднання областей Західної України до Радянського Союзу та після депортації українців до Сибіру під час колективізації і розкуркулення, Голодомору 1932-1933 років і репресій 1936-1938 років) засвідчили, що кількість етнічних українців, які проживали в УРСР, склала 23 700 000 чоловік (у 1926 році їх було 23 218 860), тобто чисельність українців за 13 років зросла лише на 2% - 481 140 чоловік (щорічно, в середньому, народжувалося лише 30 856 етнічних українців), а росіян - на 55%. Окрім того в Україну було переселено 82 152 білорусів. Одночасно, за цей період питома вага етнічних українців в УРСР зменшилась на 15 %, а питома вага росіян - різко збільшилась і склала майже 20 % (в порівняні з переписом населення 1926 року більш ніж в два рази!), кількість білорусів зросла більш ніж удвічі і становила 158 000 чол. (в 1926 році їх було 75 842 чол.).
Це відбулося за рахунок того, що у найбільш постраждалі (вимерлі) від Голодомору (геноциду) області України Донецьку, Луганську, Харківську, Полтавську, Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, Одеську було примусово (в адміністративному порядку) переселено з Російської Федерації понад 2,5 млн. росіян (із сім’ями) на будівництво шахт, промислових підприємств, гідроелектростанцій. Побачивши страшні цифри людських жертв від Голодомору та репресій в Україні, Сталін наказав матеріали перепису вилучити і засекретити. Згідно з переписом населення Радянського Союзу в 1989 році (Незалежність України була проголошена в 1991 році) в Українській РСР проживало 51 707 000 громадян, із них - українців 44 186 000 або 72,7% (росіян - 22,1 %). В Росії на той час проживало понад 6 млн. українців. В 2001 році в Незалежній Україні був проведений перший перепис її населення, який засвідчив, що українців є 37 541 700 або 77,8 % від загальної кількості населення, росіян - 8 334 100 або 17,3 %, білорусів - 275 800 або 0,6%, молдаван - 258 600 або 0,5%, кримських татар - 248 257 або 0,5%, болгар - 204 612 або 0,4%, угорців - 156 682 або 0,3%, румунів -151 017 або 0,3%, євреїв - 103 591 або 0, 2 %. 14 вересня 2007 року ООН прийняла Декларацію про права корінних народів. В Росії на той час уже впродовж багатьох років діяв Федеральний Закон № 99–ФЗ «Про державну політику Російської Федерації…», який передбачав, що «росіяни є титульною нацією – як частина населення держави, національність якої визначає назву держави – Російська Федерація». Надіюсь, Ви, пам’ятаєте, що громадяни СРСР мали у паспорті запис своєї національності. При досягненні особою 16-річного віку і отриманні паспорту в графі «національність» записувалась національність особи в залежності від національності її батьків. Якщо мати і батько були однієї національності, дитина автоматично отримувала їх національність. Коли у батьків була різна національність, то при отриманні паспорту дитина мала право самостійно вибрати собі національність по матері чи батькові. В інших документах реєстраційного характеру (книга реєстрації актів цивільного стану, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть та інших) законодавчо була закріплена графа, у якій зазначалась національність особи. Наприклад, в свідоцтві про народження дитини обов’язково вказувалась національність її батьків, в свідоцтві про шлюб - національність подружжя і так в інших реєстраційних документах. Після проголошення незалежності України постала об’єктивна необхідність на законодавчому рівні визначити, якими повинні бути реєстраційні документи громадянина України. 26 червня 1992 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (№2503-ХІІ) і затвердила ці положення. Постанову підписав Голова Верховної Ради Іван Плющ.
В Положенні про паспорт громадянина України, в порушення принципу верховенства права, закріпленого в міжнародно-правових актах ООН, ЮНЕСКО, Ради Європи комуністична більшість, так звана «група 239» Верховної Ради України вилучила графу «національність». На прохання громадянина до паспорта можна вносити дані про дітей, групу крові і резус-фактор, але тільки не свою національність чи національність дитини. Не буду широко описувати, які протести викликало в українців вилучення в паспорті графи «національність». Сотні тисяч українців при отриманні паспорта громадянина України власноручно вписували свою національність, виготовляли штампи з відтиском «українець» і проставляли їх в паспортах, що приводило до конфліктів з органами міліції. У таких українців вилучали паспорти, накладали на них штрафи, притягували до адміністративної відповідальності. Навіть порушували кримінальні справи щодо українців, які вносили до свого паспорту запис «українець» і кваліфікували це, як підробка або пошкодження паспорта. Українці просто не могли збагнути, чому так вчинила Верховна Рада. Насправді це був початок операції з деукраїнізації населення незалежної України, етнічні українці якої складали 73%. Відповідно до класифікації ООН Україна з моменту проголошення незалежності стала мононаціональною державою, а етнічні українці - титульною (корінною) нацією. Ліквідуючи графу «національність» деякі народні депутати, у чиїх паспортах значилася інша національність, ніж українська, переконували, що це «європейська норма» і вимога Ради Європи, бо зазначення національності, нібито, може стати підставою для дискримінації. Двадцять років, які минули, можливо, стерли в пам’яті ті скандальні засідання Верховної Ради, які сколихнули значну частину українців, проте вони не змогли нічого вдіяти. На той час я ще не був народним депутатом, а тепер, уважно вивчивши стенограми засідань Парламенту, виступи народних депутатів, ще раз пересвідчився, що нас, етнічних українців, цинічно й нахабно обдурено. Жодних вимог Ради Європи щодо цього не було та й бути не могло, адже в європейських країнах діє принцип верховенства права, і кожна людина має право знати свою національність та декларувати належність до неї. В країнах Ради Європи у внутрішніх паспортах (посвідченнях особи) відсутня графа «національність». Вона передбачена у тих чи інших реєстраційних державних документах (як наприклад, у заяві про народження дитини, свідоцтві про народження, заяві про вступ до шлюбу, свідоцтві про шлюб та в деяких інших) і заповнюється за бажанням громадянина. В цьому році в Російській Федерації вступив в дію Закон, який поновив графу «національність» у внутрішньому паспорті громадянина Росії. Громадяни, які мають паспорти старого зразку, можуть отримати вкладиш до нього з зазначенням національності. Закон дає право громадянам Росії записати чи не записувати свою національність в цю графу. Зазначу, що ще раніше, в 2007 році спеціальною постановою Уряду Росії аналогічний вкладиш отримали мешканці Республіки Татарстан.
У внутрішньому паспорті громадянина Ізраїлю графа «національність» існувала до минулого року. У ній міг бути прочерк, якщо власник паспорту не міг доказати єврейське походження або не хотів .записуватися ніким іншим. Зазначу, що у новому внутрішньому ізраїльському паспорті замість графи «національність», власник якого за національністю єврей, вказується дата його народження по єврейському і григоріанському календарю (за єврейським календарем сьогодні 5773 рік). Згідно із законодавством Ізраїлю, не дивлячись на відсутність у паспорті графи «національність», кожний хто народився в Ізраїлі, або прибув як репатріант, передає свої дані про національність і релігію (віросповідання) в МВС Ізраїлю, заповнює спеціальні документи, які підтверджують єврейство. Робиться це або в момент отримання посвідчення особи, або, коли батьки оформляють свідоцтво про народження дитини. Неможна просто так записатися євреєм. Єврей може бути записаний в графі «релігія» тільки як єврей і ніяка інша релігія або прочерк неможливі. Відносно інших національностей і релігій таких вимог немає. В особистій справі мешканця Ізраїлю, яка зберігається в МВС, є графа і «національність» і «релігія», які повинні співпадати щодо громадянина Ізраїлю, який є євреєм за національністю, тобто «єврей» є «юдей». Графа «національність» є в паспортах громадян Ірану, які, окрім національності, в реєстраційних документах записують також своє віросповідання. Згідно з Загальною Декларацією прав людини «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені Декларцією, незалежно від раси, кольору шкіри, статті, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження...» (ст.2). «Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю» (ст.16). «Ніщо у тій Декларації не може бути витлумачене, як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації» (ст.30). Міжнародний Пакт про громадянські політичні права передбачає «Кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім перебуваючим у межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані у цьому Пакті, без будь якої різниці щодо раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини.» (ст.2). «Кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім’ї, суспільства і держави.» (ст.24). Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.» (ст.14).
Зазначені міжнародні правові акти ратифіковані Україною і є невід’ємною частиною національного законодавства України! Немає людей без національності! Кожна людина має свою національність (її етнічне, кровне коріння), душу (мова, пісні, танці, культура, історія, традиції, звичаї, релігія, національні герої, кухня – все, що притаманне саме цій нації) і дух (спроможність відстоювати, захищати, боротися, а якщо потрібно, то й віддати життя за свій народ). Саме ця триєдина єдність визначає сутність людини і її право знати свою національність і засвідчувати приналежність до неї. Аналіз нормативно-правових актів та бланків реєстраційних документів засвідчує, що в країнах Ради Європи, в тому числі Європейського Союзу, в офіційних (державних) реєстраційних документах (зокрема, в заяві про реєстрацію народженої дитини, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших) є графа «національність» або «національне походження», в яку за бажанням громадянина записується національність і яка також обов’язково використовується при проведенні перепису населення країни. Графа «національність» в державних реєстраційних документах передбачена також в країнах СНД та інших, колишніх союзних республік Радянського Союзу (окрім України), а також тих, які на сьогодні є членами Європейського Союзу (Литва, Латвія, Естонія). Привертаю Вашу увагу також, що чинне законодавство України містить поняття ідентифікації особи із зазначенням її національного походження або національності. Так, в преамбулі Закону України «Про національні меншини в Україні» зазначено: «Верховна Рада України виходячи із життєвих інтересів української нації та всіх національностей в справі розбудови незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію прав національностей України, дотримуючись міжнародних зобов’язань щодо національних меншин, приймає цей Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток». «Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах.» (ст.1 Закону). «Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватись Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури , традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин» (ст.2 Закону). Згідно ст.3 зазначеного Закону «До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою». Закон України «Про закордонних українців» встановив: «Українська держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв’язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Відповідно до ст.12 Конституції України держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами».
Закон дає визначення термінів: «Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України. Українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.» (ст.1 Закону). Згідно з Рамковою Конвенцією Ради Європи «Про захист національних меншин» (ратифікована Україною Законом № 703/97 ВР від 9 грудня 1997 року) «кожна особа, яка належить до національних меншин, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою» (ст.3). Тобто, представник нацменшини має право вказувати або не вказувати свою національність в реєстраційних документах. Прикро, що віце-прем’єр-міністр України Б.Колесніков (представник однієї з нацменшин) у своїй відповіді (№15180/0/2-10 від 30.11.10) на мої депутатські запити і звернення, які були направлені Вам і М.Азарову для розгляду, по своєму тлумачить положення зазначеної Рамкової Конвенції, перекручуючи її суть. Звертаю увагу М.Азарова, як уродженця Росії, на те, що згідно з Постановою Уряду Російської Федерації № 1274 від 31 жовтня 1998 року «Про затвердження форм бланків заяв про державну реєстрацію актів цивільного стану, довідок та інших документів, підтверджуючих державну реєстрацію актів державного стану», графа «національність» передбачена у цих документах. Графа «національність» в аналогічних реєстраційних документах (свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших) затверджена Постановою Міністерства юстиції Республіки Білорусь №42 від 29 червня 2007 року, на що прошу звернути увагу Вас, пане Президенте, як білоруса за національністю. В Республіці Вірменія графа «національність» в державних реєстраційних документах закріплена Законом «Про акти цивільного стану», прийнятого 8 грудня 2004 року. Не буду перераховувати всі нормативно-правові акти країн Ради Європи, які регламентують питання національності. Всі вони, виходячи з принципу верховенства права, закріпленого в вище названих міжнародних актах, дають право кожному громадянину мати право робити чи ні запис в реєстраційних документах про його національність. Щоб в цьому переконатися достатньо зайти на відповідні сайти в Інтернеті, де є наявна інформація про це і зразки бланків реєстраційних документів. Звертаю Вашу увагу, що при проведенні перепису населення в країнах Європи в переписному листі обов’язково передбачена графа «національність», що дає змогу мати повну картину національного складу країни.
Наприклад, згідно з переписом 2011 року населення Польщі становило 38 200 000 чоловік, а її національний склад виглядав так: етнічні поляки становлять 93,7 %, решта національні меншини - сілезці (2,1%), кашуби (0,59%), німці (0,28 %), українці (0,12%), білоруси (0,12%), цигани (0,04%), росіяни (0,03%), лемки (0,03 %) та інші (не визначили свою національність 4,84%) .
В 2008 році населення Франції нараховувало 63 800 000 чоловік, із яких етнічні французи – понад 85%, 10,3% населення мають іноземне походження (тобто не були громадянами Франції на момент народження), із них 4,3% отримали французьке громадянство. До національних меншин відносяться ельзасці, лотарінгци, фламанці, бретонці, євреї, каталонці, баски і корсиканці.
Населення Федеративної Республіки Німеччини в 2011 році становило понад 83 000 000 чоловік, із них етнічні німці – 84,3%, решта національні меншини, із яких найбільші групи: турки і курди – 3,5 млн. чоловік, поляки – 3 млн. чоловік, росіяни – 4 млн. чоловік, а також італійці, греки та громадяни колишньої Югославії.
Станом на 2006 рік населення Данії (5 043 000 чоловік) мало такий національний склад: датчани – 95%, інші національності (шведи, норвежці, фіни, євреї) – 5%.
У Норвегії корінна нація (норвежці) в 2011 році становила понад 95% (з 4 975 000 чоловік всього населення), решта - національні меншини (найбільша нацменшина, близько 40 тис. чоловік – саами, квени – норвезькі фіни, шведи, росіяни, цигани і євреї).
Населення Швеції на початок 2010 року дорівнювало 9 354 426 чоловік, із них етнічні шведи - 7,5 млн. осіб (80%), решта національні меншини – фіни, саами, німці, датчани, євреї та інші.
Чисельність населення Фінляндії на кінець 2008 року була 5 326 314 чоловік. За етнічним складом: фіни – 93,4 %, шведи – 5,7%, росіяни – 0,4%, естонці – 0,2%, цигани – 0,2%, євреї і саами – 0,1%.
Станом на січень 2010 року населення Греції складало 11 295 002 чоловік, з них: греки – 93,76 %, албанці – 4,32%, болгари – 0,39%, румуни – 0,23%, українці – 0,18%, пакистанці – 0,14%, росіяни – 0,12%, грузини – 0,12%, інші національності – 0,74%.
Згідно з переписом 2009 року населення Туреччини становило 72 500 000 чоловік, із яких корінний етнос турки - 87,3%, найчисельніша етнічна меншина курди – 10,7 %, решта – інші національні меншини (араби, вірмени, греки, черкеси, лази, євреї, болгари, боснійці, албанці).
На середину 2010 року населення Італії було 58 100 000 чоловік, з них італійців – 98%, решта – нацменшини (словенці, греки, албанці, фріули, тірольці, франко-провансальці).
В Іспанії станом на 2010 рік проживало 46 950 000 чоловік, з яких іспанців - 75%, інші етнічні групи – кааталонци – 7,8%, галісійці – 3,9%, баски – 1,7%.
Населення Австрії на 2011 рік становило 8 414 638 чоловік, з яких етнічні австрійці – 97 %, інші нацменшини – хорвати, словенці, угорці, які в основному проживають в прикордонних районах країни.
Станом на листопад 2008 року населення Угорщини складало 10 033 000 чоловік, з яких угорці – 92,3%, цигани -2%, німці – 1,2%, євреї – 1%, румуни – 0,8%, словаки – 0,4%, хорвати – 0,2%, серби – 0,2%, українці-0,1%.
В Болгарії на кінець 2008 року чисельність населення була 7 606 551 чоловік, етнічний склад яких: болгари – 84,5 %, турки – 9,6%, цигани – 4,7%, росіяни – 0,2% та інші нацменшини (вірмени, румуни, українці, греки, євреї, македонці, каракачани).
В Румунії на сьогодні проживає понад 23 млн. чоловік, національний склад яких: румуни - 89,5%, угорці – 6,6%, цигани – 2,5%, українці - 0,3%, німці – 0,3%, росіяни - 0,2%, турки – 0,2%, а також серби і словаки, які складають менше 0,1%.
На початок 2012 року населення Естонії було 1 294 236 чоловік, етнічний склад якого: естонці – 69%, росіяни – 25,4 %, українці – 2 %, білоруси -1,1%, фіни - 0,8%, інші нацменшини – 1,7%.
Етнічний склад населення Латвії (2 067 887 чоловік) станом на 2011 рік: латиші – 62,1%, росіяни – 26,9%, білоруси – 3,3%, українці – 2,2 %, поляки – 2,2 %, литовці – 1,2%, євреї – 0,3%, цигани – 0,3%, німці – 0,1%, естонці – 0,1%, інші нацменшини – 1,3%.
Литва, на відміну від сусідніх Латвії та Естонії, є майже одно національною країною. За переписом 2001 року національний склад населення виглядав так: литовці – 83,45%, поляки – 6,74%, росіяни – 6,31%, білоруси – 1,23%, українці – 0,65%.
За переписом 2009 року населення Білорусії становило 9 503 800 чоловік, із них білоруси – 83,7%, росіяни – 8,3 %, поляки – 3,1%, українці – 1,7%, євреї, цигани, татари, вірмени , литовці - по 0,1%, інші нацменшини – 2,6%. За даними перепису в Білорусії проживали представники більше 130 націй і національностей.
Згідно перепису 2010 року населення Російської Федерації складало 142 900 000 чоловік, із них: росіяни - 77,71%, татари – 3,72%, українці – 1,35%, башкири – 1,11%, чуваші – 1%, чеченці – 1%, вірмени - 0,8%. В Росії проживають представники понад 160 національностей (етнічних груп).
Населення Ізраїлю у 2011 році становило 7 746 000 чоловік, з яких 75,3% - євреї (всі вони за віросповіданням - юдеї), 20,5% - палестинські араби, 4,2% - представники інших національних меншин.
Зазначені статистичні дані взяті з офіційних джерел вказаних країн і організації «Євростат». Повернемося до питання національності в Україні. В свідоцтві про народження дітей в Україні була збережена графа національності батьків дитини. Це давало можливість бачити тенденцію народження дітей в Україні за їх національністю. Впродовж десяти років зазначена Постанова Верховної Ради України врегульовувала, хай в обрізаному вигляді, питання національності громадян України відповідно до записів у свідоцтві про народження. Призначений Президентом України Л.Кучмою Кабінет Міністрів (який у своїй більшості за національним складом не був українським), очолюваний Анатолієм Кінахом (уродженцем Молдови) за погодженням з Л. Кучмою (який у 1990 році, будучи народним депутатом, написав в автобіографії, що він «русский» і не проголосував за прийняття Декларації про держаний суверенітет України, а в 1994 році, коли балотувався у Президенти зазначив, що він українець, та називав українців «обезьянами» і що ми всі українці «немножко с придурью») видав 12 вересня 2002 року Постанову № 1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану», якою було вилучено в свідоцтві про народження і в свідоцтві про усиновлення запис про національність батьків, а в свідоцтві про шлюб – національність подружжя. В порушення Конституції, законів України та вище зазначених міжнародних правових актів уряд Кінаха, не маючи на те жодних повноважень, скасував зазначену Постанову Верховної Ради України. В 2006 – 2007 роках я звертався до Вас (Ви тоді були Прем’єр-міністром), в 2008 – 2010 роках неодноразово - до Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, в жовтні 2010 року - до Вас, як Президента України, і Прем’єр-міністра М.Азарова з депутатськими зверненнями і запитами про скасування постанови, прийнятої Урядом Кінаха, як незаконної і такої, що порушує принцип верховенства права і конституційні права українців та приведення її у відповідність до вимог Постанови Верховної Ради від 26 червня 1992 року № 2503 – ХІІ, Конституції і законів України та міжнародних актів, які є частиною національного законодавства України. Проте, Ви, як гарант додержання прав і свобод людини, і Азаров, як керівник Уряду, проігнорували принцип верховенства права і природне право етнічних українців (як і право інших громадян України) мати у реєстраційних державних документах запис про свою національність. Призначений Вами Уряд на чолі з М.Азаровим (у якому етнічних українців менше ніж пальців на одній руці), за Вашою згодою, прийняв 10 листопада 2010 року Постанову № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану», якою скасував зазначену Постанову Уряду Кінаха і одночасно вилучив графу «національність» з усіх бланків про державну реєстрацію.
Цією антиукраїнською постановою Уряд Азарова позбавив 46 млн. громадян України, із яких понад 37 млн. етнічних українців права, передбаченого міжнародними правовими актами і національним законодавством, вказувати в реєстраційних державних документах свою національність. Наголошую, що міжнародні правові акти, які ратифіковані Україною і є частиною її законодавства, а також Конституція і чинні закони України не забороняють, а навпаки – дають право громадянам України мати у реєстраційних державних документах запис про їхню свою національність чи національну приналежність. Окрім того, чинним законодавством Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями скасовувати постанови Верховної Ради України, в тому числі і вищезазначену «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (№2503-ХІІ від 26 червня 1992 року). Чинним законодавством України на Кабінет Міністрів покладений обов’язок затвердити зразки бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і в них повинна бути графа «національність», яка заповнюється за бажанням особи. Це відповідає принципу верховенства права, сучасним міжнародним нормам захисту прав людини і громадянина та європейським стандартам. Згідно ст.19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.» Щоб деукраїнізувати українську націю уряд А.Кінаха і Президент України Л.Кучма, а тепер Ви і очолюваний М.Азаровим уряд, пішли на грубі цинічні обмеження прав людини і громадянина, перекручування та порушення міжнародних правових актів, Конституції і законів України та принципу верховенства права. Вступаючи на пост, Ви, пане Президенте, відповідно до ст. 104 Конституції України, склали Присягу на вірність Україні і зобов’язались обстоювати права і свободи громадян, додержуватись Конституції і законів України. Пане Президенте, чому Ви порушуєте Присягу?! Відповідно до ст.102 Конституції України Президент є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина. Згідно з Конституцією України (п.2 ст.116) та Законом України « Про Кабінет Міністрів України» (ст.2) до основних завдань Уряду належить: «вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості». Пане Президенте, чому призначений Вами М.Азаров на посаду Прем’єр-міністра України і очолюваний ним Уряд, який повністю Вам підконтрольний, не виконує одне із основних завдань, покладених на нього Конституцією і законами України? Чому нас, майже 80% етнічних українців, без нашої згоди і, навіть, не запитавши, юридично перетворили у національних безбатченків? Хто Вам дав право таке робити з українцями?
Таким чином А.Кінах і Л.Кучма, а тепер Ви і М.Азаров здійснили, ще один етноцид українців. Дякуючи Богу, що без крові. Спочатку ліквідували графу «національність» у паспорті, тепер не вписують національність у свідоцтво про народження. За такого безнаціонального ведення державної документації наші діти, онуки, наступні покоління ніколи не доведуть, якого вони роду-племені, чиї вони нащадки, не дізнаються, представники якої нації нами правлять (бо національність народних депутатів, міністрів, Президента та інших представників державної влади також буде невідома). З юридичної точки зору українська нація і українці за національністю де-юре не існують. А якщо немає нації, то не має й національної ідеї, національних інтересів, національної програми, національної культури, національної історії, національних і духовних цінностей українців?! Чому це зроблено і кому це вигідно, думаю, Ви прекрасно розумієте. За роки, що минули після перепису населення Радянського Союзу в 1989 році, згідно підсумків Всеукраїнського перепису населення 2001 року у національному складі населення України питома вага українців за національністю зросла на 5,1% і склала 37 541 700 чоловік (або 77,8%), а питома вага росіян, навпаки, зменшилась на 4,8 % і становила 8 334 100 чоловік або 17,3% (у 1989 році росіян в Україні було 22,1%). Побачивши цю тенденцію, владою і була здійснена деукраїнізація корінної (титульної) нації України - українців. Ви і М.Азаров не є корінними українцями (але ви керівники України!). У Вас не болить душа за українське, Ви не сприймаєте української історії, української церкви, знищуєте українську мову, не шануєте наших національних героїв, принижуєте гідність українського народу, заперечуєте Голодомор-геноцид українців, чим чините наругу над пам’яттю мільйонів його жертв, крок за кроком руйнуєте незалежність і суверенітет України. Я, мої батьки, діди, прадіди (ми родом з Полтавщини) та понад 37 млн. громадян України – етнічні українці. Мої діти і четверо онуків – українці. Мені не цікаво, хто за національністю ваші діти, онуки. У мене болить душа за все те, що Ви, Азаров, ваш Уряд і Парламент роблять з Україною і її корінною нацією. У дітей громадян України, які народилися після 2002 року в свідоцтві про народження не вказана національність їх батьків. З моменту прийняття зазначеної постанови Уряду А.Кінаха минуло понад десять років, а постанови Уряду М.Азарова - два. За цей час в Україні народилося більше 7 мільйонів дітей. Хто вони за своєю національністю? Скільки серед них українців, росіян, білорусів, молдаван, вірменів, євреїв, інших? У їхніх свідоцтвах про народження не вказана національність їх батьків. Усі вони національні безбатченки, без національного коріння! Хто Вам і М.Азарову, як А.Кінаху і Л.Кучмі, дав право вкрасти у нас, етнічних українців, нашу багатовікову національність - українець? Ви перетворили Україну в державу, яка є єдиною в Раді Європи, громадяни якої позбавлені права мати запис про свою національність в реєстраційних державних документах.
Владою проводиться цілеспрямована системна робота по знищенню всього українського: мови, історії, культури, церкви і деукраїнізації титульної (корінної) нації України – українців. На часі стоїть питання про створення Всеукраїнського Комітету по захисту і спасінню етнічних українців, які складають майже 80 % населення України. У кінці листопада 2012 року М.Азаров заявив, що вперше за 19 років в Україні населення збільшилося і пов’язав це з підвищенням народжуваності. Проте багато експертів пояснюють це виключно в’їздом в країну великої кількості громадян із країн третього світу, більшість із яких залишаються в Україні нелегально. Згідно різних даних кількість нелегальних мігрантів в Україні коливається від 2,5 до 7 млн. чоловік. Так, за підрахунками Всеукраїнської профспілки робітників-мігрантів, кількість проживаючих і працюючих в Україні іноземців – мінімум 2,5 млн. чоловік, абсолютна більшість яких це громадяни Азії і Африки. Віце-прем’єр-міністр С.Тігіпко зазначає, що в Україні знаходиться понад 4 млн. мігрантів, які мають різний статус перебування. За даними експертів Інформаційного Агентства «Наш продукт», в Україні промишляють 5-7 млн. нелегалів. Це при тому, що в Україні офіційне безробіття становить 8,4%, а понад 15% штатних працівників-українців знаходяться в умовах вимушеної неповної занятості. За даними експертів від не облікованої трудової діяльності мігрантів бюджет України щорічно не отримує 2 млрд. дол. США, а з економіки України мігранти щорічно пересилають і вивозять 40-45 млрд. гривень. Сьогодні етнічні українці на рідній, Богом даній землі, загнані в резервацію або змушені у пошуках заробітку виїхати за кордон (за офіційними даними від 4 до 7 млн.), щоб вижити і прогодувати своїх дітей. Виникає запитання: так за рахунок кого збільшилось населення України?
Вище викладене дає підстави зробити однозначний висновок: Постанова Кабінету Міністрів України № 1025 від 10 листопада 2010 року «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану» грубо порушує принцип верховенства права (ст.8 Конституції України), вимоги, закріплені у міжнародних актах (Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські політичні права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод), які є частиною національного законодавства України та Конституції і законах України. Відповідно до вимог Конституції України (п.16 ст.106) Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України. Найефективнішим способом вирішення питання про повернення громадянам України права мати в державних реєстраційних документах запис про свою національність (за їх бажанням) є внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема, до Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Сімейного Кодексу та інших.
Зазначу, що представниками національно-патріотичних сил в Парламенті були зареєстровані відповідні законопроекти. Проте вони навіть не були включені до порядку денного сесії для розгляду. Основна причина – за весь час незалежності України жодного разу не було обрано національного (українського) Парламенту. Верховна Рада України шостого скликання, яка закінчує свою каденцію, за своїм національним складом і суттю є філіалом російської Державної Думи і водночас ізраїльського Кнесету, в ній представників титульної (корінної) української нації – менше 36%. В новообраній Верховній Раді етнічних українців стало ще менше - лише 29%, а обраних від Партії регіонів – до 10%. Тому внести зазначені зміни до чинного законодавства цей склад Парламенту не зможе. Прийняття закону про поновлення графи «національність» (яка заповнюється за бажанням громадянина) можливе лише за умови, якщо цей законопроект буде внесений Вами, як Президентом України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 17,19 Закону "Про статус народного депутата України”, як представник українського народу у Парламенті, прошу Вас, пане Президенте: 1) повернути нам - етнічним українцям і представникам національних меншин право мати запис про національність у реєстраційних державних документах; 2) зобов’язати Кабінет Міністрів України внести відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 1025 від 10 листопада 2010 року «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану»; 3) внести до Верховної Ради України, в порядку законодавчої ініціативи, законопроект про поновлення графи «національність» (яка заповнюється за бажанням особи) в паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб, свідоцтві про усиновлення, свідоцтві про смерть, заяві про народження дитини, заяві про одруження та інших реєстраційних документах. Зобов”язати державні органи реєстрації актів цивільного стану України внести запис національність у паспорт громадянина України (за його бажанням), свідоцтво про народження (за бажанням батьків дитини), свідоцтво про шлюб (за бажанням осіб, які одружилися), у яких відсутній запис про національність або видати відповідний вкладиш до цих реєстраційних документів (за бажанням особи).
Про результати розгляду депутатського звернення прошу повідомити мене в установлений законом строк.
З повагою і сподіванням на порозуміння народний депутат України Григорій Омельченко
30.11.2012
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
