Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

Василь Оксюк – сотник армії УНР (продовження)
до початку

Спецповідомлення начальника в'язничного управління НКВС УРСР Філіппова з Києва наркомові внутрішніх справ УРСР Сергієнкові в Києві та начальникові в'язничного управління НКВС СРСР Нікольському в Москві про винищення та евакуацію в'язнів у в'язницях Волинської, Рівненської, Тернопільської, Львівської та Чернівецької областей від 28 червня 1941 року (Архів Головного інформаційного бюро Міністерства внутрішніх справ України. Колекція документів. Опубл.: Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. - Київ, 1994. - Кн.2. - С.235-238) багато що прояснює:

"Совершенно секретно
Народному комиссару внутренних дел
старшему майору государственной безопасности
тов. Сергиенко

Начальнику тюремного управления НКВД СССР
капитану государственной безопасности
тов. Никольскому, гор. Москва

Спецсообщение

"О положении в тюрьмах Волынской, Ровенской, Тарнопольской, Львовской и Черновицкой областей"

Волынская область

22 июня с. г. около 14.00 часов тюрьма №1 гор[ода] Луцка была подвергнута бомбардировке вражескими самолетами. Было сброшено 11 бомб, и одной из них был полностью разрушен приврат, при этом были убиты надзиратель Дидык, нач[альник] хоз[яйства] тюрьмы Бондаренко и его жена. Ранено 2 человека, надзирателей т[оварищей] Рожко и Маркиза.

По окончанию бомбардировки заключенными, около 2000 человек, был поднят бунт, <...> часть из них пыталась бежать через приврат. Подразделением конвойной части заключенные были остановлены и предупреждены, что в случае попытки бежать они будут расстреляны. Несмотря на предупреждение, отдельные заключенные пытались бежать и тут же были расстреляны.

До 9.00 часов 23.VI.[19]41 г. заключенные пробыли в прогулочном дворе и затем водворены обратно в корпус тюрьмы. До бунта приговора на 73 заключенных, осужденных к в[ысшей] м[ере] н[аказания], были приведены в исполнение (виділення моє. - О. Р.).

В 12.00 часов 23.VI. по распоряжению начальника тов. Стана заключенные были выведены обратно на прогулочный двор и из всех заключенных были отобраны 14 человек, осужденных по указу Президиума Верховного Совета СССР от 26.VI.[19]40 г., 30 человек, осужденных по бытовым статтям У[головного] К[одекса], и 40 человек малолеток. Узники и бытовики, в количестве 44 человек, были освобождены, а малолетки водворены обратно в камеры.

После отбора 44 указанных заключенных начальником 2-го отдела У[правления] НКГБ тов. Гончаровым, сотрудником У[правления] НКГБ Дворкиным, начальником Тюремного отделения У[правления] НКВД тов. Станом при участии других сотрудников НКГБ и НКВД, оставшиеся на прогулочном двере около 2000 заключенных были расстреляны (виділення моє. - О. Р.). <...>".

№85426, 28 июня 1941 г., г. Киев

Начальник Тюремного упр[авления] НКВД УССР

капитан госбезопасности Филиппов".

У фондах Державного архіву Волинської області зберігаються спогади колишнього в'язня Луцької тюрми (Р-1261б оп. 5, спр. 5, 6) Миколи Куделі, а також його книга "Під мурами Луцької тюрми": Спогади. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 132.

Достатньо кількох уривків з цих спогадів, щоб мати уявлення про страшні злочини, вчинені енкаведистами в Луцькій тюрмі у перші дні війни. Це вже не сухі, позбавлені емоцій канцелярські рядки із "спєцсаабщєнія", а воістину крик людської душі. "Бомбардування не припинялося. Падали бомби великої сили на подвір'я тюрми, поза тюрмою, на наш Луцьк. До камери вганяється черговий по корпусу і несамовито верещить: "За найменше порушення - розстріл!". <...> Поруч знову вибухнула бомба. Паніка. Тиснява. Штовханина. В камеру проникла хмара диму. Хтось гукнув: "Тюрма горить!". Враз ще одна бомба впала на західне подвір'я, просто на канцелярію тюрми, в якій загинуло кілька енкаведистів.

Бомбардування тривало... Полетіла частина стіни на північно-західному крилі тюрми. Від вибухів вилітали камерні двері. Чимало в'язнів опинилися в коридорі. Вони підбігли до дверей ще закритих камер і щосили гукали, щоб всі рятувалися. Всюди стали вибивати двері. <...> Дальші події в Луцькій тюрмі набирали непередбачуваних обертів. Під вечір, коли пекуче сонце ховалося за обрій палаючого міста, бомбардування притихло. Енкаведисти, озброєні револьверами, повилазили зі своїх схованок і почали стріляти по в'язнях з шаленими криками: "По местам! По камерам!". <...>

23 червня 1941 року об 11 годині 30 хвилин чорними круками влітають в тюрму розлючені енкаведисти і всіх в'язнів виганяють "с вещами" надвір. <...> Спускаємось нижче, чути голосні крики охриплих енкаведистів:

- Внимание! Кто задержан, следственный, осужденный, по статьям 54-11-2, то есть за контрреволюционную деятельность украинских буржуазных националистов, выходить налево, на западный двор, всем остальным - на восточный.

На західному подвір'ї метушилося багато енкаведистів, обвішаних гранатами. На мурі уздрів замаскованого гіллям кулемета. <...> Враз неподалік прокотилося:

- Внимание! Внимание! Кто из вас, подследственных, судимых по статье 57-11-26, ошибочно сюда зашел, выходите, ибо будем проверять, кто окажется таковым - расстреляем! <...>

В ту ж мить, як грім з ясного неба, - вибух. Чую крик кількох тисяч людей. Рвались гранати, строчили кулемети, від вибухів і страшного зойку тряслася земля; шматки одягу, шапки, розірвані тіла викидало вище тюрми. <...> Тим часом на східному подвір'ї група в'язнів, приблизно 40-45 чоловік, кинулась до дерев'яної брами, яку хотіла повалити, але по втікачах застрочив кулемет. Подвір'я встелялось трупами, запливало гарячочервоною кров'ю. Далі невідь-звідки посипались кулі на нас усіх. <...> Лежачи під трупами, я чув безперервні глухі постріли на західному подвір'ї. То, повернувшись із ловів втікачів, кати почали дострілювати поранених в'язнів. Коли вони там закінчили свою брудну справу, перейшли на наше, східне подвір'я. Убивць було з десяток, кожний з них спритно підбігав до пораненого і пускав кулю в лоб. А пораненеих було багато. Раптом до мене долинуло:

- Внимание! Внимание! Кто живой, поднимайся, расстреливать больше не будем. <...>

Енкаведисти, як розлючені звірі, нишпорили по всьому подвір'ю, шукаючи живих і поранених. У нашому ряду, де вже набралося більше 50 осіб, позаду мене стояв в'язень років 25, з Берестечка, на якому чекіст запримітив кров.

- Ты ранен, выходи.

Той проситься, що він навіть не чує того поранення...

Кат, не промовивши ні слова, підставив револьвера до його лоба і вистрілив. В'язень тільки зойкнув і повалився додолу. <...>

Після цієї неймовірної чистки довго не довелося чекати наказу йти на роботу. Виходжу разом з братом Павлом і Сергієм Прусом на західне подвір'я. Боже мій! Що тут творилося! Людський розум не в силі цього збагнути. В жодному фільмі, сні не побачити такого жахливого видива, від якого можна збожеволіти. Величезний двір був застелений горами трупів, у більшості - пошматовані тіла, повідривані руки й ноги. Довга стіна двоповерхового крила - вся від низу до верху - забризкана кров'ю, обліпленна мізками, людським м'ясом, на ринвах висять кишки, під ногами - калюжі крові.

Під наглядом кількох катів почалася нечувана досі робота. Глибокі ями-вирви від німецьких бомб тут же, у дворі, поглиблювали, розширювали. Туди зносили трупи, шматки тіл і посипали все це негашеним вапном, яке завезли сюди зазделегідь. Отже, до розстрілів готувалися. <...> Згодом стали виносити трупи зі стайні, яка знаходилася поруч, у дворі. Там лежало понад 70 закатованих, із скрученими дротом руками. Це були смертники, яких замучили в перші години початку війни. Їх не стріляли, а нишком покололи багнетами (саме про цих нещасних згадувалось у цитованому вище "спєцсаабщєніі". - О. Р.). <...>

Похорон останків жертв докінчували ще у вівторок, 24 червня. Кожен з нас думав, що після них нас усіх теж постріляють, щоб не було свідків того, чого Луцьк, мабуть, не бачив за свою майже тисячолітню історію. Але під натиском німецьких військ так сталося, що ми навіть не помітили, як коли і куди повтікали наші мучителі, залишивши нечувано-небачений тяжкий злочин.

Під вечір, у середу, 25 червня 1941 року, на подвір'ї Луцької тюрми з'явилися німці. В'язні заметушилися. Через перекладача старший з німців звелів, щоб в'язні йшли на свої місця, спокійно спали, а завтра їх відпустять додому".

Ось таким насправді було "звільнення" в'язнів Луцької тюрми. І вже цілком по-інакшому сприймається інформація, що Василь Оксюк "з початком окупації німецькими військами м. Луцька був звільнений окупаційною владою".

Свій неймовірний порятунок під час кривавої масакри у Луцькій в'язниці Василь Оксюк завдячував долі в особі священника із села Замшани, ув'язненого за знайдені примірники "Історії України-Руси" Михайла Грушевського. Священик підказав Оксюкові приєднатися до гурту кримінальників, а не політичних.

Збереглися свідчення людини (її вже немає серед живих), з якою Василь Оксюк поділився баченим і пережитим в Луцькій тюрмі 22 - 23 червня 1941 року. „По коридору раптом почалася біготня. Залунали команди, крики. Через деякий час охоронці відкрили двері камер і наказали засудженим за кримінальними статтями виходити в один двір, а ув'язненим за політичними статтями - на майданчик для прогулянок. Коли Оксюк вийшов з камери, відразу помітив, що скрізь - окрім тюремної охорони - повно енкаведистів у синіх кашкетах. В кінці коридору на підвіконні - кулемет. Став іти до виходу. Раптом хтось гукнув:

- Василю, то ти? - Це був знайомий священик із Замшан. - Куди ж ти йдеш?

- Куди наказали, туди і йду, - відповів Оксюк.

- Хоч воно і гріх приєднуватись до злодіїв і вбивць, але сьогодні буде краще йти до них, - порадив священик. - А Бог нас простить. Тільки постій трохи - може, ще когось із знайомих побачиш, то і їм скажи. А я вже піду, бо й так довго стою тут, можуть помітити.

Василь Оксюк нагнувся, розв'язав шнурівки на черевиках, відтак почав помалу знову зав'язувати, роззираючись, кому можна те ж саме порадити. Сказавши кільком ув'язненим те саме, що почув перед тим від священика, пішов до кримінальників. Двір, де скупчились ув'язнені, був оточений солдатами з гвинтівками напоготові, на дахах тюрми виднілись кулемети. В'язнів вишикували рядами, опісля наказали лягти обличчям до землі і не піднімати голів. Біля Василя, голова до голови, лежав чоловік із сусіднього села Пісочного. Раптом з того боку, куди повели політичних, залунала стрілянина, почулися крики, лайка, стріляли залпами з гвинтівок, строчили кулемети, чути було вибухи гранат. Чоловік з Пісочного, який було підвів голову, тут же був убитий пострілом з даху - куля пройшла через потилицю навиліт. В обличчя Василя сипонув пісок. Чоловік лише встиг попросити: „Якщо залишишся живим, перекажи моїм..." Перекинувся на спину, розкинувши руки.

Коли стрілянина закінчилась, енкаведисти наказали кримінальникам встати, зібрали похоронну команду з числа тих, хто лежав скраю (близько двох десятків). Решті наказали розійтись по камерах.

Оксюк зайшов у „свою" камеру, висипав із матраців солому, порожні матраци кинув на нари так, щоб звисали до землі. Приніс ще два матраци з сусідньої камери, висипав солому в куток, а сам сховався під нари.

Почало сутеніти, почулися кроки охоронців, які заходили до камер. Троє енкаведистів з гвинтівками напоготові стали в дверях, один зайшов у камеру, де був Василь, багнетом став штрикати солому - нікого не знайшовши, пішли геть.

Коли стемніло, Оксюк вибрався з камери, мало-помалу подався до виходу - ніде ані душі. Відтак короткими перебіжками подався до пролому в стіні, а відтак на волю, додому..."

Ще один фрагмент споминів Володимира Стронського, учасника війни: "Наприкінці червня 1941-го там (під Луцьком. - О. Р.) точилися кілька днів жорстокі танкові бої. <...> А що робили в цей час енкаведисти, які перед тим змасакрували тюрму в Луцьку? А вони ходили по селі (село Ківерці під Луцьком. - О. Р.) й кидали гранати в льохи та підвали, де ховались від куль мирні селяни. <...> Енкаведисти були старанними, не оминали жодного льоху, гранат не шкодували" (Володимир Стронський. Більшовицькі людожери // За вільну Україну плюс. - 7 червня 2007. - С.10).

Чи міг колишній бойовий офіцер після пережитого в Луцькій тюрмі вибачити нелюдам у синіх кашкетах? Чи маємо право засуджувати/незасуджувати вчинок В. Оксюка -зголошення на службу до німців? Не все так просто й однозначно. Василь Оксюк був налаштований антибольшевицьки. Він воював з большевиками відкрито і не приховував цього. Тож не дивно, що людині, яка чудом врятувалася з луцької масакри, нацисти, недавні союзники Москви, попервах видались меншим злом. П'ять місяців знадобилося Василеві Оксюку, щоб збагнути: гітлерівський "новий порядок" нічим не кращий за сталінський.

"В начале июля 1941 года я получил от бургомистра города Ковель Пирогова Николая Михайловича (як учитель, В. Оксюк був знайомий з М. Пироговим ще з часів Російської імперії, коли той був міським головою Ковеля, а в міжвоєнний час вони підтримували дружні стосунки завдяки спільній роботі в "Просвіті" - М. Пирогов очолював "Просвіту" Ковельського повіту, мав серед людей неабиякий авторитет. - О. Р.), извещение о том, чтобы я прибыл в городскую управу. Через два дня я на подводе поехал в городскую управу. Пирогов заявил, что он выдвинул меня перед немецким комендантом использовать для работы комендантом службы порядка" (з протоколу допиту В. Оксюка 10 травня 1944 року. - О. Р.).

Розповідають, що, перебуваючи на посаді коменданта служби порядку, Василь Оксюк рятував людей, видавав фальшиві посвідки, витягував з лабет смерті совєтських військовополонених, попереджав односельців, коли німці (точніше поліцаї, німців у Черемшанці бачили разів зо три) забиратимуть кожухи, "вербуватимуть" молодь до Німеччини. Деяким жінкам видавав посвідки, мовляв, вони працюють "на потреби великої Німеччини", а також під цим приводом примушував прибирати й білити приміщення управи, давав завдання ткати сукно. "Дехто стверджує, що не раз він проходив гарапою по людських спинах, а інші - що рятував земляків від фашистської неволі, видаючи фальшиві довідки" (Наталія Фещук. Петлюрівський сотник // Сільські новини. - Старовижівська районна газета Волинської області. - 22 лютого 2000 року. - С.2).

Цілком випадково (влітку 2004 року) я познайомився з мешканцем Львова паном Веніаміном Дужинським. Він розповів, що перед вибухом совєтсько-німецької війни закінчив українську гімназію в Холмі. Належав до ОУН ("мельниківців"). У складі однієї з похідних груп ОУН-мельниківців тримав шлях на Луцьк. Наша розмова зайшла про Ковель воєнної пори - з'ясувалося, що в другій половині липня 1941-го Дужинського разом із його товаришем затримали німці в Ковелі й ув'язнили. Парубків чекав розстріл - гітлерівці не церемонились з українськими націоналістами після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української держави.

Однак В. Оксюк зумів організувати юнакам втечу. Ба більше: надав у їхнє розпорядження мотоцикл з кулеметом, змонтованим на колясці, й показав безпечну дорогу до лісу. За словами В. Дужинського, він став свідком того, як В. Оксюк рятував красноармійців при цьому повторював, що йому байдуже, хто вони за національністю - росіяни чи татари. Мовляв, це молоді солдати, які Богу душу винні, вони лише виконували накази. Як колишній офіцер добре їх розуміє, та й сам нещодавно був в'язнем.

З протоколу допиту підозрюваного Василя Пилиповича Оксюка старшим слідчим відділу контррозвідки «Смерш» 234-ї стрілецької Ломоносовської дивізії старшим лейтенантом Тихомировим 10 травня 1944 року (переклад з російської мій. - О. Р.):

«Питання: Яку участь брали в облавах і арештах затриманих особисто?

Відповідь: Я повинен заявити про те, що в облавах, при арештах ніде і ніколи не брав участі. За всю мою роботу коменданітом я нікого не затримував і ні про кого не доповідав німецьким властям, оскільки працював комендантом дуже недовго - до 15 грудня 1941 року.

Питання: Чому ви були звільнені з посади коменданта в місті Ковелі?

Відповідь: У грудні 1941 року всю команду служби порядку передали в поліцію і я залишився без людей, а в поліцію не пішов працювати і цього ж місяця був відпущений додому в село Черемшанка. До серпня 1942 року працював у сільському господарстві в селі Черемшанка, а потім влаштувався на роботу головою районного кооперативу, який постачав товарами сільські кооперативи. <...> Працював головою Седлищанського кооперативу до травня 1943 року, а потім напали націоналісти, весь товар забрали, все інше порозкидували і районний кооператив припинив своє існування. Після цього я працював у сільському господарстві до приходу частин Красної Армії.

Питання: Працюючи комендантом у місті Ковелі, яку зброю мали?

Відповідь: У мене був револьвер-наган, виданий німецькою комендатурою і після звільненя з роботи, я здав його в німецьку жандармерію лейтенанту Раггу».

Під час відступу німців В. Оксюк мав можливість виїхати з родиною на Захід ще взимку 1944 року (достеменно відомо, що Микола Михайлович Пирогов, міський голова Ковеля, який вже виїхав до Львова, передав Оксюкові проїзні документи і записку в якій радив виїжджати), однак Василь Пилипович залишився у рідному селі, хоча й добре знав, чого можна чекати від большевиків. Якою логікою при цьому керувався - незрозуміло. Розповідають, що Оксюк часто повторював: "З німцями мені не по дорозі. Нічого поганого я людям не вчинив. А як буде, так буде. Хоч на рідній землі поховають". Такий фаталізм обернувся арештом і розстрілом, засланням родини (дружини і двох синів) у далекий Казахстан. Існує версія, що підставою для другого арешту і винесення такого вироку міг стати знайдений під час обшуку щоденник, який Василь Оксюк вів у період боротьби з большевиками упродовж 1918-1921 рр.

3 березня 1944 року совєтські війська вже були в Седлищі й Черемшанці. Василь Оксюк був заарештований через два місяці. Очевидно, що без "доброзичливців" не обійшлося. До речі, ордер на арешт і обшук за №18 виданий 12 травня 1944 року, а перший допит чомусь датований 10.05.44.

"12 травня 1944 року Оксюк В. П. був заарештований і 10 жовтня 1944 року засуджений ВТ військ НКВС Волинської області за ст.54-1а КК УРСР до вищої міри покарання - розстрілу з конфіскацією всього належного йому майна. За вироком Військового Трибуналу Оксюк В. П. визнаний винним в тому, що з перших днів окупації Волині німецькими військами добровільно пішов на службу в українську поліцію на посаду коменданта поліції м. Ковеля (у списках службовців Ковельської повітової поліції, які зберігаються в Державному архіві Волинської області, - Ф-1, оп. 1, спр. 2972, арк. 1 - комендантом значиться Сонгайло Владислав Михайлович, 1872 року народження). Перебуваючи на посаді коменданта поліції з 09.07. 1941 року по 15.12.1941 року (виділення моє. - О. Р.) <...> Вирок військ НКВС Волинської області приведен до виконання 8 січня 1945 року" (з Оглядової довідки по архівній кримінальній справі № 1472 на Оксюка В. П. за №54/10, вересень 2006 р.).

Привертає увагу тривалість слідства (з 12 травня по 10 жовтня 1944 року), а затим понад трьохмісячне (!) очікування виконання вироку - 8 січня 1945 року. Саме в день народження Василя Оксюка!

Уважне, неупереджене вивчення матеріалів кримінальної справи, заведеної на Василя Оксюка, дозволяє зробити однозначний висновок: на руках цього чоловіка людської крові немає. Ніхто з допитаних свідків (а всі вони були попереджені про карну відповідальність за неправдиві показання) не зміг навести фактів особистої участі В. Оксюка у вбивствах чи тортурах мирних громадян. Слідчим «Смершу» та НКВД конкретних доказів причетності В. Оксюка до карних злочинів зібрати не вдалося. Тим не менше військовий трибунал військ НКВС Волинської області від 10 жовтня 1944 року засудив Оксюка В. П. за ст. 54-1а КК УРСР до вищої міри покарання - розстрілу з конфіскацією майна. У присуді було зазначено, що вирок остаточний і касаційному оскарженню не підлягає.

СПРАВКА (Сов. секретно)

Приговор Военного Трибунала В/НКВД ВО от 15/Х 1944 г. над осужденным Оксюк Василием Филипповичем произведен в исполнение 8 января 1945 г.

«14» декабря 1945 г.

Зам. нач. отделения Отдела «А»

УНКГБ ВО

мл. лейтенант Царгородцев.

У Постанові президії Волинського обласного суду №44-к-112 від 13 травня 1993 року читаємо: «Визнати, що Оксюк Василь Панасович (замість «Василь Пилипович» написано «Василь Панасович»! - О. Р.) обгрунтовано засуджений по даній справі і не підлягає реабілітації. Постанова може бути оскаржена або опротестована у Верховному Вуді України». Така описка (Пилип і Панас - різні імена) засвідчує про «уважний» перегляд справи у 1993 році.

Докази, наведені у Висновках прокуратури Волинської області (№13-87692 від 24.04.93) по кримінальній справі відносно В. П. Оксюка, які б мали однозначно підтвердити неспростовну провину звинуваченого, на наш погляд, малопереконливі й породжують певні сумніви.

Так, у Висновках сказано, що «винність Оксюка в діяльності на користь німецьких окупантів стверджена показами ряду свідків: «Свідок Ок-к М. показав: «Мне известно о том, что Оксюк перед войной в 1941 году находился в тюрьме, так как он был арестован органами советской власти. Когда немцы оккупировали нашу территорию, то Оксюка освободили из тюрьмы и назначили на службу комендантом полиции города Ковеля (поліція в цьому місті, як уже зазначалось, була створена в грудні 1941 року, коли була розпущена «служба охорони порядку», котру до 15 грудня 1941 року очолював В. П. Оксюк і який відмовився від подальшої служби в поліції. - О. Р.). Когда он был комендантом полиции, то о его работе я ничего не знаю».

З цих показів годі зрозуміти у чому ж конкретно полягала «винність Оксюка в діяльності на користь німецьких окупантів». Навіть з позицій 1944-1945 рр. Не кажучи вже про 1993 рік, коли готувались Висновки прокуратури Волинської області.

Читаємо далі: «Свідок Мат-к М. (колишній совєтський партизан. - О.Р.) показав: «Оксюка освобождают немцы из тюрмы и он сразу становится комендантом полиции в Седлищанском районе и сразу начинает проводить аресты активистов, в том числе и меня».

Але ж у протоколі очної ставки від 21 травня 1944 року між В. Оксюком і Мат-к М. чітко зафіксовані інші покази цього свідка: «Лично меня приходили арестовывать комендант сельской полиции с. Чевель Сав-к И. совместно с Сав-к Н. и Вор-к С.». І, далі: «Сав-к И. сказал, что меня прислал арестовывать по заданию Оксюка Василия».

Коментарі, як мовиться, зайві.

В. Оксюк під час цієї очної ставки категорично заперечує наклеп: «Я повторяю, комендантом Седлишанской полиции не был. Арестами и допросами мирных жителей не занимался».

У справі В. Оксюка було допитано ще четверо свідків: Ис-к И. (протокол допиту 28.05.1944), Риб-о Ю. і Мор-й И. (протокол допиту 30.05.1944), а також Мат-к А. (очна ставка 22.05.1944).

Свідок Ис-к И.: «Городская полиция до конца 1941 года не имела вооружения. Выдавались винтовки только в том случае, когда полицейские находились на постах по охране военных объектов».

На запитання слідчого «какое отношение имел Оксюк, как комендант полиции, к арестам мирных жителей города Ковеля» свідок Риб-о Ю. відповів: «Об этом я не знаю».

На запитання слідчого, що відомо про належність В. Оксюка до ОУН та фактів побиття громадян свідок Мор-й И. відповів: «О принадлежности Оксюка к ОУН ничего неизвестно. Фактов избиения граждан со стороны Оксюка мне неизвестно».

Свідчення Мат-к А., колишньої совєтської партизанки, малограмотної жінки, судячи з її підписів-каракуль на протоколах допитів (дружини уже цитованого свідка Мат-к М.), - дуже схожі на банальну обмову, наклеп.

Так, під час очної ставки з В. Оксюком 22 травня 1944 року Мат-к М. стверджувала, що «со слов моей соседки - полячки по имени Франя мне известно, что Оксюк арестовал бывшую медсестру Рус-у М.».

Чому не була допитана ця полячка Франя?

Ця ж Мат-к А. звинуватила В. Оксюка в арешті Дол-ї А.: «Это было примерно в апреле или марте 1942 года, в то время снега уже не было (15 грудня 1941 року В. Оксюк звільнився з посади коменданта «служби порядку» і в Ковелі його не було. - О. Р.). <...> Догоняя меня, Кор-а М. (знайома по спільному проживання. - О. Р.), сообщила мне, что только-что комендант полиции Оксюк и немец арестовали Дол-ю А. и повезли на машине».

Чому не була допитана громадянка Кор-а М. - знайома Мат-к А. по спільному проживанню?

Затим свідок Мат-к А. повідомила, що під час арешту матері Дол-ї А. «я сама лично слышала через стенку квартиры (мы жили в одном доме) приказания Оксюка на Дол-ю».

Свідок Мат-к А. стверджувала, що Оксюк «арестовал как еврея работника городской управы Кал-о П. и передал гестаповцам. <...> Это мне известно со слов жены Кал-о П. <...> Это было зисмой 1942 года (??!! - О. Р.). Кроме этого, мне известно, что Оксюк ездил с полицейскими в 1942 году (??!! - О. Р.) в Скулинские леса (в то врямя повстанцев еще не было, т. е. участников «УПА») на облаву по поимке красных партизан. Это мне известно со слов полицейских - дальних розственников моего мужа М-а - М-а Н. и М-а П., которые в т о время работали полицейскими полиции шгорода Ковеля. Оба убиты партизанами во время боя (?! - О. Р.).

У відповідь на такі «факти» В. Оксюк заявив: «Показания свидетеля Мат-к А. я отрицаю полностью. Из числа указанных свидетелем арестованных я никого не знаю. Правда, в гебисткомиссариате при мне работала Довгаль А. По приметам, которые сообщает свидетель, - это она. Но ее фамилия не Дол-я, а Довгаль. Знаю, со слов жителя Ковеля, что эта Довгаль Александра в 1943 году была расстреляна немцами, точнее лейтенантом Раппом после его ранения в Турийском районе во время облавы».

У Висновках прокуратури Волинської області зазначено, що В. Оксюк «заперечував особисту участь в обшуках, вилученні майна, затриманні й допитах підозрілих громадян, конвоюванні на розстріл осіб єврейської національності». Під час допитів В. Оксюк постійно повторював: «В расстрелах я сам лично учсастия не принимал»; «Я повторяю. Ковельская городская команда службы порядка задерживать мирных жителей не имела права, а занималась этим немецкая комендатура. Показания бывшего полицейского И-к И. от 28 мая 1944 года я не подтверждаю. Я как комендант команды службы порядка не допрашивал задержанных и не производил обыски и изъятия документов. Этим занимались окружная команда или немецкая полиция, и избиения также не производились»...

Непросто зрозуміти, чим керувався виконувач обов'язків голови Волинського обласного суду П. А. Люлька, який у листі-відповіді за № 44-к-112с від 17.05.93 р., адресованому Миколі Васильовичу Оксюку, синові В. Оксюка, повідомив таке:

"Сообщаю, что постановлением президиума Волынского областного суда от 13 мая 1993 года признано, что Оксюк Василий Филиппович, 1894 года рождения, был осужден по ст. 54-1а УК УССР к высшей мере наказания - расстрелу обосновано и реабилитации не подлежит".

На відміну від генерал-хорунжого Юрка Осиповича Тютюнника (бойового командира В. П. Оксюка), реабілітованого 27 листопада 1997 року "...в зв'язку з відсутністю сукупних доказів, які підтверджують обґрунтованість притягнення до відповідальності".

Втім пояснення такій відповіді з Волинського обласного суду дуже просте. "Что толку говорить, что Россия теперь не та, а совсем новая, если улицы и площади этой страны пестрят всяческими Дзержинскими, Кировыми, Урицкими, Ворошиловыми и более мелкими партийными бонзами? Если в сознание россиян до сих пор настойчиво и массировано внедряется культ ЧК? Если никакого покаяния за коммунизм не произошло в той мере, как в Германии покаяние за нацизм? Если сам Путин не желает признать равноценность злодеяний коммунизма и нацизма?" (Олег Селюк. Как белая гвардия объединилась с ВЧК // Свобода, № 19, 2007. - С. 9). А в Україні хіба інакше? Чи спроможна, приміром, КПУ визнати рівноцінність злодіянь комунізму та нацизму? Питання суто риторичне...

Замість післямови

Події довкола "Музею совєтської окупації" в Києві 7 червня 2007 року зайвий раз підтвердили, що частина громадян України все ще мислить категоріями сталінізму ("кто нє с намі, тот протів нас"), не визнаючи очевидного факту геноциду українців під час Голодомору, продовжуючи заперечувати масові розстріли української інтелігенції на Соловках, у Биківні, в Сандормосі, у Вінниці, в тюрмах Львова, Луцька, Ковеля та інших міст Західної України на почитку війни... Ці люди, як і переважна більшість громадян сучасної Російської Федерації, продовжують жити в державі, якої не існує - в СССР.

Тож коли тодішній голова Державного комітету архівів України, екс-народний депутат від КПУ Ольга Гінзбург заявляє, що слід засекретити документи, що стосуються комуністичних репресій, починаєш розмути, що історія комуністів нічому так і не навчила. "Каму ета нада? Маєму пакалєнію ета нє нада. Какому пакалєнію нада расказивать а камуністечєскай вкупаціі?" - нічтоже сумняшеся висловила свою позицію "таваріщ" Гінзбург щодо відкриття Музею "совєтської окупації".

Пояснення цій безкомпромісності вкрай банальне. Страх рухає такими людьми (про большевицьких катів зараз не йдеться, це окрема тема), які були й залишились маленькими гвинтиками анти-людської комуністичної системи, від усвідомлення того, що кращі роки прожиті намарне в обстоюванні й поширенні страхітливих, антигуманних принципів марксизму-лєнінізму-сталінізму... Але не від цього прикро. Прикро й страшно насамперед від того, що державні посади й досі займають ТАКІ люди, які всіляко перешкоджають громадянам України знати Правду про минуле.

P.S. «Комуністка Ольга Гінзбург поновилася на посаді голови Державного комітету архівів. <...> Уряд повернув Гінзбург на посаду на основі рішення суду (завзята комуністка пройшла кілька судових інстанцій). <...> Ольгу Гінзбург було звільнено з посади голови Держкомархіву торік 10 квітня. Вона перебувала на чолі комітету півтора року. З-поміж іншого комуністка запам'яталася заангажованими заявами: стверджувала, що розсекречення прізвищ людей, які за радянських часів проводили репресії, «нашкодить їхнім нащадкам»; виступала проти ідеї створення музею радянської окупації, бо «такого музею не повинно бути у нас в країні взагалі... Моєму поколінню це не треба» (Семків В. Компартія в архіві // Україна молода. - 2008, 23 січня).





Олег РОМАНЧУК

шеф-редактор журналу Універсум, член виконкому Львівської обл. організації СОУ


_______________________________

Світлини архівних документів надані паном Олегом РОМАНЧУКОМ для оприлюднення на порталі СОУ.


Учасники драматичного гуртка (Василь ОКСЮК в центрі без головного убору)


Атестація на Оксюка за підписом Тютюника.


Наказ по муштровій частині:"... залічити на добове задоволення..."


Сторінка послужного списку


Памятна адреса Юрку Тютюнику від учасників походу УНР 1919-1920 року


Підписи на зворотньому боці памятної адреси ( червоним виділено підпис Василя ОКСЮКА - портал)





Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (11.01.2011)
Переглядів: 2553 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2019

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz