Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » 20 років СОУ н-п конференція (30.07.2011) » науково-практична конференція (30.07.2011)

СТВОРЕННЯ ДІЄВОЇ СИСТЕМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ
За часів Радянського Союзу контроль над Радянською Армією був подвійним: партійний (через КПРС та комсомол як допоміжну в цьому контексті ланку) та контррозвідувальний (через КДБ, який переймався більш широким спектром проблем Збройних Сил СРСР, аніж суто протидією ворожому військовому шпіонажу).
Як зазначив американський фахівець Роман Кольковиць, конфлікт між цивільним і військовим керівництвом у СРСР був властивий суті радянської політичної системи, що і викликало необхідність всеосяжного цивільного контролю над армією. Цей конфлікт був “результатом фундаментального протиріччя між зрівняльною, антимілітаристською ідеологією марксизму з його вимогою цивільного керівництва й елітарними, реалістичними установками військового керівництва з його “військовим складом розуму ” . З цією метою було створено розгалужену мережу спеціальних органів майже всебічного контролю над армією. Найважливішими з них були Головне політичне управління (Главпур) при ЦК КПРС і Третє Головне управління військової контррозвідки у складі КДБ СРСР.
Відсутність контролю з боку КДБ над розвідкою (Головним розвідувальним управлінням Генерального штабу) компенсувалася посиленим контролем над ГРУ ГШ з боку так званого воєнного відділу ЦК КПРС. Партійно-політичний контроль над іншими “силовими структурами” радянської держави доповнювався елементами внутрішнього контролю (служби “внутрішньої безпеки”) та частково органами прокуратури. Для інших – абсолютної більшості громадян і організацій країни – діяльність “силових структур” і суміжних структур “оборонки” (ВПК) була майже “terra incognita”.
Саме тому наприкінці 1980-х — початку 1990-х років вимога громадянського контролю взагалі була одним з головних гасел демократичного руху.
Лише стрімкі процеси “перебудови і нового мислення ” дали зняти табу на публічне обговорення проблем та перспектив відносин між “владою” та армією тощо.
Навіть до теперішнього часу український парламент не використовує повною мірою можливості щодо здійснення контролю над Збройними силами України. Досі не створено спеціальних контролюючих органів, не використовуються можливості для здійснення парламентського контролю через затвердження військового бюджету. З іншого боку, спостерігається “надмірна концентрація реальних повноважень контролю над правоохоронцями в одному органі – адміністрації Президента України. Отже, законодавча гілка влади, на відміну від виконавчої, має обмежену інформацію щодо реального стану у Збройних Силах України і не може реально використовувати свої важелі впливу” . На нашу думку, саме відсутність дієвого контролю над Збройними Силами України призводить до таких випадків, які відбувалися у 169 навчальному центрі (смт. Десна). І лише загибель військовослужбовців привернула увагу громадськості до них. А відкритий лист одного зі старших офіцерів Центру до Президента України, Міністра оборони України, Генерального прокурора України, Прокурора центрального регіону України, редакторів центральних і обласних газет, директорам телевізійних каналів заставив задуматися багатьох військовослужбовців щодо можливості подальшого існування Збройних Сил України у такому стані. Наведемо декілька цитат з листа мовою оригіналу: «Уважаемый министр обороны Украины. Обращается к Вам за помощью старший офицер управления 169 учебного центра. Я знаю, что анонимные письма не рассматриваются, но поверьте, пишу я Вам не называя своего имени от безысходности. 13 декабря по телевизору услышал что виновные в происшедшем в 300 полку наказаны не будут, а скорее всего будут назначены стрелочники, я решил написать Вам письмо. Я знаю, что это письмо к Вам может не попасть, поэтому отправляю копии на телевидение, радио и в прессу. Это предостережение тем, кто попытается скрыть от Вас это письмо. Но пьянство, воровство, взяточничество, разврат в учебном центре надо прекратить. Пришлите комиссию, только из людей принципиальных и желательно представителей КРУ, и побольше гражданских, которых не знают в учебном центре и не успели купить. Очень многие из министерства обороны, генерального штаба, управления сухопутных войск «кормятся» в учебном центре и правду не расскажут. Вы будете неприятно удивлены, но все комиссии встречают по «полной программе» и провожают так же. Поэтому и командование ничего не боится. Всё куплено.»
А ще далі : «Я долго не решался отправить это письмо. Но полгода назад на Ваше имя отправили письмо офицеры 354 полка. Вы направили комиссию под руководством генерала Шуляка, но она ни каких серьёзных нарушений не выявила. Поверьте, Вас просто обманули. Генерал Безпальчук очень гордится близкими отношениями с генералом Шуляком. Сработал, старый принцип «а у нас все куплено». Генерал Шуляк уехал, а беспредел продолжается. Единственное чего они добились – так это отмены 305 приказа, да и то формально. Теперь «цари» вообще ничего не боятся. Демократия у них своя – что не генерал, то своя Конституция, что ни полковник, то свой Устав».
В сучасному світі все більше політиків та вчених схильні до думки, що безпека між державами та внутрішня стабільність значною мірою пов'язана з характером відносин між суспільством, державою та армією. В «Кодексі військово-політичної поведінки», прийнятому ОБСЄ у 1994 році в Будапешті, в галузі безпеки всі країни-учасниці дотримуються позиції, яка визначає, що демократичний політичний контроль над збройними силами повинен розглядатися як елемент безпеки та стабільності, сприяючи інтеграції збройних сил у громадське суспільство.
Визначення в даному Кодексі контролю як демократичного та політичного підкреслює його внутрішню суть, яка втрачається в позначенні його як контролю громадського. Тому слід іще раз підкреслити, що «громадський контроль» не можна розуміти буквально як контролювання силових відомств із сторони цивільних організацій та осіб. За західними поняттями громадський контроль – це контроль за силовими структурами через політичні та демократичні легітимні інститути держави [1, C.4].
З позиції етимології, слово контроль визначає перевірку чи спостереження з ціллю перевірки. «Як елемент соціального регулювання, підкреслює О.Бєльков, – він призваний розкривати зародження та існування негативних явищ і тенденцій в станах і функціонування тих чи інших соціальних структур.
Його сутність – не у вирішенні проблем і протиріч, які не можливо вирішити, а в зборі інформації, яка свідчить про їх існування, розкриває їх причини та обумовлює необхідність реагування на них …» [2, C.115].
В Україні згідно статті 6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» суб’єктами контролю на воєнною організацією є: Верховна Рада України, Уповноважений Верховною Радою з прав людини, Президент України, РНБО України, Кабінет Міністрів України та інші [3].
За формою соціальної організації та ступенем інституціалізації спеціалісти виділяють три види громадського контролю: владний, громадський, партикулярний. Владний контроль здійснюється не військовими, а державними органами влади та посадовими особами (президентом, органами законодавчої влади, прокуратурою, державними інспекціями тощо). Громадський контроль здійснюється соціальними інститутами громадського суспільства (політичними партіями, суспільними організаціями, засобами масової інформації, незалежними науковими центрами тощо) Партикулярний контроль здійснюється з боку окремих громадян, як військових, так і цивільних [1. С.7].
Суспільний контроль може здійснюватися і у самих збройних силах їх представниками. Таким органом у Збройних Силах України є Ради офіцерів. Згідно п. 2.1. «Ради офіцерів створюються з метою збереження та розвитку військових традицій, захисту законних соціальних, духовних та інших спільних інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей, ветеранів військової служби» [4]. Але, як показує досвід, ради офіцерів частин та підрозділів Збройних Сил України суто формально відстоюють інтереси військовослужбовців, виходячи із недосконалої законодавчої бази, відсутності захисту від безпринципних дій командувань частин та підрозділів як голів Рад офіцерів так і військовослужбовців, які намагаються законно відстоювати свою права.
Як показує досвід розвитку демократичного контролю у провідних країнах світу є доцільним вдосконалення нормативної бази з метою дієвого захисту військовослужбовців у захисту їх прав.
Прикладом здійснення демократичного контролю з боку самих військовослужбовців є створення у Збройних силах Німеччини інституту уповноважених від рядового, сержантського та офіцерського складу підрозділів і частини. Від кожної ланки військовослужбовців обирається таємним голосуванням уповноважений, який захищає інтереси відповідної ланки і спостерігає за дотриманням командуванням частини чи підрозділу законності під час організації діяльності частини або підрозділу. Уповноважені з визначеною періодичністю або за потребою проводять загальні збори, на яких обговорюються проблемні питання. У разі виникнення непорозуміння або проблемної ситуації військовослужбовець певної ланки звертається до уповноваженого свого підрозділу і поясняє суть проблеми. Уповноважений відповідного підрозділу або частини намагається без посилань на джерело улагодити з командуванням згідно діючого законодавства проблемну ситуацію. Таким чином, уповноважені підрозділів і частин є свого роду об’єднуючим фактором між командирами певних ланок і їх підлеглими і є гарантом дотримання обома сторонами законності у повсякденній діяльності і улагодження виникаючих проблемних ситуацій. Згідно п.п. 102 статуту ZDv 10/2 Бундесверу «Уповноважений є посередником між начальником і солдатами своєї виборчої ланки. Його діяльність має велике значення для плодотворної сумісної роботи, збереження дружелюбної довіри та внутрішньої структури Збройних сил» [5, C. 101-104].
Командири підрозділів або частин мають певні обмеження на втручання у діяльність уповноважених і повинні всяко сприяти їх діяльності. Через певну процедуру командиру частини або підрозділу може бути виражений кворум недовіри офіцерським корпусом, що є підставою на переміщення командира з займаної посади.
Висновки. В частині, яка стосується місця та ролі мас-медіа у відносинах “держава – громадянське суспільство”, слід визнати відсутність дієвого контролю з боку ЗМІ над діяльністю Збройних Сил України.
Становлення незалежного від держави громадянського суспільства є одним із елементів посткомуністичної трансформації, за ступенем та ефективністю впливу на державу інститутів громадянського суспільства, до яких відносяться неурядові організації та незалежні аналітичні центри, можна оцінювати глибину перетворень, ступінь модернізації та європеїзації України.
Досвід співпраці недержавних організацій з органами влади у сфері демократичного контролю засвідчує переважно наявність тих самих проблем, що характерні для відносин між владою та громадським сектором в Україні в цілому: традиції замкненості держапарату, непрозорість вироблення державної політики, взаємна недовіра, низька ефективність “третього сектора” у лобіюванні своїх позицій.
Однак, як показує досвід, необхідний громадський контроль з боку самих військовослужбовців, який дасть можливість розкривати зародження та існування негативних явищ і тенденцій у самих підрозділах і частинах. Якщо буде існувати інституція аналогічна інституту уповноважених Бундесверу, на мою думку, ситуацій аналогічних тим, які відбулися у 169 навчальному центрі (смт. Десна) та 354 полку можливо було уникнути ще на стадії вираження недовіри до командирів даних частин. Усі права і обов’язки сторін громадського контролю у Збройних силах України повинні бути прописані у нормативних актах та давати можливість підлеглим без опасання на тиск з боку командирів відстоювати свої інтереси у рамках закону.
В зв'язку із цим ініціативи Міністерства оборони України, зокрема існування “гарячих ліній ” (за їх допомогою “можна дізнатися про всі хвилюючі проблеми та процеси, які відбуваються у Збройних Силах України”) і спроби створення при Міноборони Громадської ради, яка вбачається “постійно діючим консультативно-дорадчим органом ” можна тільки вітати.
Поки що, незважаючи на резонансність багатьох проблем, пов’язаних зі Збройними Силами України, система громадського контролю над ними залишає бажати кращого. Так, наприклад, бажаним було б проведення широкомасштабного дослідження зі створення громадського контролю у Збройних Силах України з боку самих військовослужбовців з метою згуртування військових колективів, розвитку взаємодовіри у підрозділах, оцінки не лише підлеглих з боку начальників різних рівнів але й оцінки самих начальників з боку підлеглого особового складу.
Розбудова системи демократичного контролю є накопиченням досвіду, який, може привести в майбутньому до формування нової культури взаємодії влади і суспільства, зокрема, в сфері національної безпеки в якнайширшому її розумінні.

1. Пучков О.О. Громадський контроль на силовими структурами – вимога сучасного демократичного суспільства. – www.nbuv.gov.ua – C.1 – 9.
2. Бельков О. Гражданский конроль: каким он должен быть / Бельков О. // Гражданский конроль над вооруженными силами: иностранный опыт и специфика России. – М.: Русский путь, 1999 – 240с.
3. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» – Відомості Верховної Ради України (ВВР) – 2003, № 46 – ст.366.
4. Наказ Міністра оборони України від 20.03.2006 № 149 «Про затвердження Положення про Ради офіцерів у Збройних Силах України».
5. Beteiligung der Soldaten durch Vertrauenspersonen – Vorschrift ZDv 10/2 – 352 S.

Львівська обласна організація Спілки офіцерів України
Категорія: науково-практична конференція (30.07.2011) | Додав: PORTAL_SOU (20.09.2011)
Переглядів: 886 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz