Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

Василь Оксюк – сотник армії УНР (початок)
У червні 2007 року тижневик "Час і події" вже друкував розвідку про трагічну долю Василя Оксюка - сотника Армії УНР". Відтоді авторові вдалося розшукати нові подробиці з життя цієї людини, виявити незнані досі факти біографії колишнього сотника. Тож довелося вносити деякі корективи й уточнення в тканину розповіді. Понад те, знайомство з кримінальною справою В. Оксюка, яка зберігається в архіві Служби безпеки України, значною мірою пролило світло на обставини життя й смерті колишньоого сотника українського війська. Читаючи матеріали допитів, очних ставок, які проводили слідчі НКВД і МГБ, я раз у раз переконувався у підступності механізму фабрикацій, які застосовували совєтські спецслужби проти ідеологічних противників. Пропоную читачам тижневика доповнений та уточнений варіант статті.




До 1994 року про Василя Пилиповича Оксюка, сотника Армії УНР, мені було відомо лише те, що народився він (за нинішнім територіальним поділом) у селі Черемшанці Старовижівського району Волинської області. Напередодні Першої світової війни учителював. Служив офіцером у російській армії, затим сотником у війську Армії УНР, зокрема перебував у штабі Юрка Тютюнника. Був учасником Першого і Другого Зимових походів. Доводилось чути, що в 20-30 роки минулого століття у Варшаві побачила світ книжка "Кровавий Базар", де згадувалося про бойові подвиги сотника Оксюка-Аксюка.

1940 року Василя Оксюка заарештувало НКВД. Чудом уник розстрілу під час масової екзекуції в'язнів у Луцькій тюрмі 23 червня 1941 року. Того дня сім енкаведистських куль прошили його плащ на подвір'ї Луцької тюрми, восьма обпалили щоку. Наздогнала дев'ята. В 1945-му. Саме у день народження. 8 січня...

Розповідали, що кілька місяців перебував на посаді коменданта служби порядку в Ковелі, що на Волині. Та вже наприкінці осені 1941 року Оксюк розчарувався в "новому порядку" і повернувся у рідне село господарювати. Нікуди з рідної землі виїжджати не збирався, бо не відчував за собою жодної провини.

Зросту був високого - під два метри, мав гачкуватий ніс. «Вищий середнього зросту, обличчя продовгувате, худорляве, шатен, очі сірі» (Це опис зовнішності В. Оксюка з його кримінальної справи, започаткованої представником «Смершу» в травні 1944 року. Групове фото, вилучене під час обшуку, побачити мені не вдалося - начебто запропастилось під час пересилання простим листом на мою поштову адресу восени 2006 року. - О. Р.). Вся постава виразно видавала в ньому колишнього військового, старшину. Польські поліцаї час від часу брали В. Оксюка під варту - не могли вибачити зверхнього до себе ставлення колишнього офіцера російської армії, старшини українського війська. Злостило їх і те, що петлюрівський сотник опікується "Просвітою", яку організував у сусідньому селі Седлище і де керує драматичним гуртком. Якось поліцаї так допекли Оксюкові (аби знайти привід для чергового арешту, підкинули на його обійстя заіржавілий пістолет), що він демонстративно дістав із схованки змащений "Браунінг". Мовляв, навіщо мені якийсь зламок, якщо маю справжню бойову зброю, готову до застосування...

Багаторічні пошуки слідів Василя Оксюка не були марними. Вдалося віднайти цікаві документи, світлини, спомини про трагічну долю цієї непересічної людини.

Навесні 1915 року Василя Пилиповича Оксюка, вчителя, народженого 8 січня 1894 року в селі Черемшанка Ковельського повіту Волинської губернії, було призвано до царського війська. В листопаді 1915 року був відряджений в 1-шу Петергофську школу прапорщиків ("1-я Петергофская Школа для ускоренной подготовки офицеровъ"). За "мазепинство" В. Оксюкові не хотіли присвоювати офіцерське звання. І тільки після того, як він написав рапорт по команді на ім'я Верховного головнокомандуючого до школи прибула спеціальна комісія, "мазепинцю" влаштували показовий іспит на військовому плацу. Але військовий хист волиняка був очевидний. Чіткі команди, віддані громовим голосом, бездоганне знання статутів, вміння орієнтуватися в складних ситуаціях, котрі моделювали для нього вищі офіцери, врешті-решт переконало комісію в конечній доцільності присвоєння бравому унтер-офіцерові чину прапорщика (Дело №56. Часть 1-я. Утвердженіе ВЫСОЧАЙШИМЪ приказомъ производства въ прапорщики 1-й Петергофской школы по приказу Петроградскаго военнаго округа отъ 15-го февраля 1916 года №50). У цій же справі є припис ("Высочайший приказ 20/V 1916 г."), який з'явився вже після звіту комісії щодо необхідності "производства в прапорщики" В. П. Оксюка.

16 лютого 1916 року Василь Оксюк був скерований в Ново-Ніколаєвськ у 122-й запасний полк. 3 квітня 1917 року був відряджений на Румунський фронт у 25-й стрілецький полк. На початку жовтня того ж року був відкомандирований в 36-й Орловський полк, в якому командував ротою в чині поручника.

Наприкінці грудня 1917 року 36-й Орловський полк під синьо-жовтим прапором повернувся з Молдавії в Кременчук, що на Полтавщині, - місце своєї постійної (ще довоєнної) дислокації. Полк входив до складу 9-ї дивізії Х корпусу, який вважався українізованим і підлягав наказам Центральної Ради.

У час правління Гетьмана Павла Скоропадського 36-й Орловський полк був перейменований на 24-й Чигиринський (командир підполковник Харченко) і під такою назвою увійшов до складу армії Української Держави. Дислокувався полк у Звенигородці, що на Черкащині.

Після антигетьманського перевороту Чигиринський полк був у складі армії УНР. В. Оксюк командував сотнею. Захворів на тиф. Після одужання перебував на посаді сотенного господарчої частини 4-го Київського кінного полку 4-ї Київської дивізії під орудою генерал-хорунжого Юрка Тютюнника.

З травня по листопад 1919-го полк брав участь у запеклих боях з переважаючими силами червоних на території Кам'янець-Подільської області.

Слідчих «Смершу» під час допитів у 1944 році чомусь особливо цікавило чи не воював Василь Оксюк проти дивізії Щорса і чи не брав красноармійців у полон. Звісна річ, доводилось брали, відповідав Оксюк, і за угодою з польським командування полоненх передавали полякам.

З матеріалів слідства можна зробити висновок, що саме цей епізод воєнної біографії Василя Оксюка, повязаної з перебування у війську УНР, відіграв, либонь, фатальну роль у його долі.

Можливо, енкаведистам стало відомо, що В. Оксюк був учасником Першого Зимового походу 6.12.1919 - 6.05.20 рр. у чині хорунжого? У фондах Державного історичного архіву у Львові зберігається оригінал грамоти, врученої Юркові Тютюннику з нагоди успішного завершення походу в травні 1920 року. На звороті грамоти серед автографів старшин добре вирізняється підпис "хорунжий Оксюк". Після цього героїчного походу Василь Оксюк був підвищений до рангу сотника. Згодом дивізія була інтернована польськими властями в Олександрові-Куявському.

Василь Оксюк добровільно зголошується взяти участь і в Другому Зимовому поході (листопад 1921 року), обіймаючи посаду начальника штабу Подільської групи, якою командував підполковник Михайло Палій-Сидорянський. В результаті архівних пошуків вдалося натрапити на документ такого змісту:


"Атестація (ТАЄМНО)

на начальника постачання 4-го Київського кінного полку сотника Оксюка Василя, відрядженого для праці до Штабу Генерала Тютюнника.

Чоловік з організаційними адміністраційними здібностями, гарними моральними і бойовими качествами, акуратно відносящимся до покладених на нього обов'язків, з національного боку вповні певний.

Підполковник М. Палій-Сидорянський. 24/VII 1921" (Центральний Державний історичний архів у Львові. Колекція №9 матеріалів архіву НТШ у Львові з національної бібліотеки у Варшаві - BNW - Фонд 68846).

Це об'єктивна характеристика. Підтвердження цьому знаходимо в книжці В. Вериги "Листопадовий рейд" (К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. - С. 69): "Учасник бою пор. Дмитро Зоренко стверджував, що "в цьому бою сотник Пащенко виявив себе з найкращого боку: весь тягар бою витримав на своїх плечах, заспокоюючи і підбадьорюючи козаків. Майже всі командири сотень, що мали коней, кинули козаків, і тільки сотн. Пащенко та сотн. Оксюк залишилися на своїх місцях і щасливо вивели піхоту".

Ще один спомин. "Полковник Чорний (полковник Сергій Чорний, помічник командира, а від 2 листопада 1921 року командир Подільської групи. - О. Р.) вирішив піти на Леонівку, через яку проходила дорога на с. Блитчу. В Леонівці селяни інформували, що за 4 кілометри від Леонівки стоїть 1-ий курінь 515 піхотного соввєцького полку з 6 кулеметими, поставленими біля церкви. Полковник Чорний відважився здобути ці кулемети і, залишаючи піхоту під командою сотника Аксюка (Оксюка) в Леонівці, вирушив із кіннотою о 24-й год. в напрямі постою цього ворожого куреня. <...> Заступник отамана Струка вбиває стрілом зі свого нагана командира цього куреня, а кулемет кінноти полковника Чорного змушує курінь відступити в ліс, не давши й пострілу по кінноті Чорного. Користаючи з цього, полковник Чорний повертається із своїм відділом в Леонівку, щоб приготуватися до сподіваного наступу цього самого ворожого куреня. І так: 80 осіб піших під командою сотника Пащенка охоронятиме дороги на північ; решта піхоти з сотником Аксюком (Оксюком) - боронитиме з цвинтаря входу до села..." (Дмитро Герчанівський. Вигнати окупанта. - Видання Крайової Управи Братства кол. Вояків 1-ї Української Дивізії УНА в Німеччині. - Мюнхен, 1963. - С.58). Більше про героїчний шлях Подільської групи можна прочитати в книжці В. Вериги "Листопадовий рейд" (К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995).

Слід зазначити, що Подільська група повернулася з рейду практично без втрат: троє вбитих і 25 поранених - усіх їх було переправлено через кордон. 6 грудня о шостій ранку група перетнула совєтсько-польський кордон між Островом і Мілятином. Після того, як українські вояки склали зброю, поляки перевезли козаків до міста Рівного.

Наприкінці грудня 1920 року Василь Оксюк повернувся в рідну Черемшанку і став займатися сільським господарством. Оженився. У 1929 році народився син Микола, через рік - син Юрко.

З 1925 по 1928 рік завідував бібліотекою-читальнею у сусідньому селі Седлище. По неділях працював на громадських засадах головою Седлищанської «Просвіти», організував драматичний гурток. 1928 року польський уряд заборонив діяльність «Просвіт», книжковий фонд (близько 300 книжок) було вилучено.

Господарювати Василь Оксюк умів. У 1936 році вже мав 15 гектарів землі (з них 6 гектарів орної), шість корів, пару коней, збудував добротну хату. Донині цей будинок стоїть у Старій Вижві. Одне слово, не бідував.

У вересні 1939-го під час відступу польського війська в Черемшанці об'явилися "партизани". Були не місцеві, якісь підозрілі, до них пристали комуністи з Седлища. Дуже просили Оксюка стати військовим радником у них. Це виглядало на провокацію і він категорично відмовився. На заклик воювати за вільну Україну відповів: "Я чотири роки воював за вільну Україну, з військом воював. А ви хочете з такими силами супроти регулярної армії виступити? Тільки біду накличите. Вільна Україна буде. Але ще не скоро. Ще не настав час".

Коли передовий загін польського військового підрозділу виїхав на конях з лісу неподалік села Пісочного (тепер Поліське), "партизини" (було їх близько двох десятків) обстріляли вершників. Несподівано з лісу вийшли жовніри, розгорнулися в лаву і рушили на Черемшанку. Декого з нападників у перестрілці поляки вбили, решта розбіглася. Жовніри спалили одинадцять хат. Ходили по домівках, шукали комуністів, декого забрали з собою і розстріляли за селом. Приходили і до Василя Оксюка, а він у сінях на жорнах молов жито. Поцікавились чому не тікає. Відповів, що немає чого тікати, діти малі, їсти хочуть, треба змолоти на хліб. Прикинувся простакуватим селюком, солдати не зачепили його, хоча й мали список (без запроданства не обійшлося) сільських активістів, і Василь Оксюк був серед них. Отож врятував чоловіка, можна сказати, акторський хист.

Цей талант ще раніше прислужився Оксюкові. Якось був у розвідці на чолі загону 30 козаків. Вийшовши з лісу, мало не наштовхнулися на лінію окопів большевицького війська. Сотник наказав хлопцям залягти. Став придивлятись. У променях ранкового сонця красноармєйци спали просто неба, лежачи на бруствері. Оксюк вирішив вдатися до хитрощів. Громовим голосом скомандував: "Здавайтеся! Ви оточені! Без жодного пострілу у полон було захоплено 170 красноармійців, які тут же склали зброю. Сотник запропонував полоненим приєднатися до його загону. Більшість погодилась. Хто не захотів - під конвоєм відправили в табір. Решту нагодували, але зброї не дали. Через кілька днів частина з них розбіглася, а частина залишилась у загоні Оксюка й відважно воювала.

Розповідали й таке. Коли стало відомо, що красноармєйци у вересні 1939 року зайняли Ковель, Василь Оксюк подався до міста, щоб на власні очі побачити, що ж то за "армія-визволителька". Йому, колишньому поручникові російської армії, сотникові війська УНР, хотілося побачити, як виглядають "красниє камандіри". Отож подався до Ковеля. Вулицями вешталися голодні й погано вдягнені, в обмотках красноармєйци. Мерзлякувато тулилися попід стінами будинків, здивовано оглядаючи "пансько-польське" місто. Зайшов до знайомого шинкаря, примостився за столиком при вході і став спостерігати за поведінкою командного складу "рабочє-крєстьянской арміі". Пиячили кавалеристи. Один із них підійшов до шинквасу і став вимагати, аби господар дав ще дві пляшки горілки, а також кілька кілець ковбаси. Оскільки руки вже були зайняті пляшками, то наказав почепити ковбаси йому на шию. Після чого, похитуючись, повернувся до столу, де на нього нетерпляче чекали.

- Ану ізбавь мєня ат етава буржуазнава польскава хамута, - звернувся до одного з компанії.

Його товариш блискавично, добре вивіреним рухом, перерізав шаблею ковбасні кільця й хвацько упіймавши їх, поклав на стіл.

- Вихаді, брат, із панскава ярма, - зареготав.

Річ у тім, що на стіні шинку хтось із "асвабадітєлєй" повісив агітаційний плакат, на якому український селянин, запряжений в ярмо, тягнув плуга. Під ним бовваніло гасло: "Освободим украинского брата от польского ярма".

Повернувшись додому, Василь Оксюк поділився своїми враженнями від побаченого. "Це не військо. Солдати босі й голодні, а командири їхні п'яні. Це навіть не колишня російська армія, про офіцерів годі й казати. Це не царські офіцери. Як вони думають воювати проти німців - не збагну".

13 листопада 1940 року Василь Оксюк був арештований працівниками НКВД за підозрою у належності до ОУН - стаття 54-2 і 54-11 КК УРСР. Загалом по цій справі було арештовано восьмеро людей, серед них Іполит Скрипник, священик із Седлищ, який 1944 року виїхав до Німеччини. Три дні аарештованих тримали під вартою у Ковельській тюрмі, а затим етапували до Луцької в'язниці, де перебували до початку німецько-совєтської війни.

За час слідства належність В. Оксюка до ОУН доведена не була, натомість його звинуватили у недонесенні (ст. 54-12 КК УРСР) про начебто відомі йому націоналістичні формування в Седлищанському районі. Проте конкретних доказів проти Василя Оксюка та інших семи запідозрених енкаведисти знайти не змогли.

"В листопаді 1940 року за підозрою в належності до ОУН (як розповідав мені Микола Оксюк, син В. Оксюка, батько його принципово до жодної політичної організації не вступав, але о тій порі вистачало лише підозри в нелояльному ставленні до совєтської влади аби потрапити за ґрати. - О. Р.) був заарештований органами НКВС і взятий під варту у в'язницю м. Луцька. З початком окупації німецькими військами м. Луцька був звільнений окупаційною владою" (з Оглядової довідки по архівній кримінальній справі № 1472 на Оксюка В. П. за №54/10, вересень 2006 р.).

Цікаво звучить: "З початком окупації німецькими військами м. Луцька був звільнений окупаційною владою". Ось так просто був звільнений з тюрми? Щоправда, під час допитів у 1944 році В. Оксюк з якихось причин не розповів слідчим, яким чином уник смерті в Луцькій в'язниці, а свідчив, що його звільнили німці. У матеріалах кримінальної справи на В. Оксюка немає жодної згадки про страшну масакру вчинену енкаведистами на подвір'ї колишнього замку Любарта. Виникає закономірна, цілком логічна потреба прояснити, по можливості, обставини, які передували "звільненню окупаційною владою" Василя Оксюка..

читати продовження




Олег РОМАНЧУК

шеф-редактор журналу Універсум, член виконкому Львівської обл. організації СОУ



Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (11.01.2011)
Переглядів: 2245 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2024

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz