Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Українська історія

Королівські сторінки історії Великого народу
З року в рік накопичується інформація, навколишній світ постійно оновлюється, модернізується. Але, при цьому, успішні нації не відмовляються від своїх базових принципів, свого минулого. Потрібна мудрість, аби виважено і спокійно ми могли оцінити себе і своє місце в цьому світі. Hеобхідно згадувати, нехай окремі епізоди, аби з них вибудовувати історію, дійсну, без прикрас і міфів. Повинна бути постійна роботa з минулим, а за нею має стояти ідея.
Діяльність наших великих попередників - це концентрація державотворчої інформації, яка мала б бути надбанням, більш того — «ідентифікаційним кодом» українських державних інституцій, посольств, представницьких інституцій держави, зрештою, українських політиків.
2013 рік є роком відзначення багатьох цікавих ювілеїв як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні. Одним з визначальних стане відзначення пам'ятних дат, пов'язаних з королем Данилом Галицьким: 775-річчя з дня битви князя Данила Галицького під Дорогичином та 760-річчя (саме у грудні) його коронації в місті Дорогичині. Такі дати стають приводом для роздумів щодо минулого та майбутнього України, усвідомлення переломних моментів української історії та ролі Данила як щита для Європи від орди монгольського хана, коронації Данила як кроку до європейської інтеграції. Дани́ло I Рома́нович (хрещене ім’я – Іван; 1201, очевидно, м. Галич, тепер Івано-Франківської обл. – 1264,м. Холм, тепер – у складі Польщі) — з династії Романовичів,правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), великий київський (1240) перший король Русі-України (1253). Син князя Романа II Великого та візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Данило Галицький відноситься до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династія Романовичів (
Рюриковичів). 1

900 років тому князь Володимир Мономах зійшов на престол. Це був державець,який зміцнив Русь, захистив її від Дикого Степу, розгромив половців. І водночас, Мономах у ХІІ ст. висловив ідею заборони смертної кари — це тоді, як у Європі майже сімсот років по тому (!) вперше було скасовано смертну кару у Великому Князівстві Тосканському 1786 року під впливом ідей італійського просвітника Чезаре Беккарія. Мономах закликав своїх дітей вчити іноземні мови — тоді, коли в Московії від Івана Грозного до Петра І знання іноземних мов прирівнювалося до зради батьківщини.

Данило Галицький після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. Прагнучи відновлення Галицько-Волинського князівства батька, Данило Романович у 1238 р . за підтримки городян оволодів Галичем. Згодом передав Волинь брату Васильку Романовичу, а сам зайняв Київ. Ведучи вперту боротьбу не тільки проти княжих чвар, засилля бояр, але й проти зростання агресії з боку угорських і польських феодалів, князь Данило, крім своєї бойової дружини, спирався також на дрібних служилих людей і міське населення.
Після об'єднання з Волинню в єдину державу Галицько-Волинське князівство стало однією з найбільших держав регіону - від Києва до Перемишля, від Гродна до Чорного моря.
Історичний розвиток Галичини відбувався у тісному зв'язку з рештою українських земель. Ось, що свідчить "Слово о полку Ігоревім" про галицького князя Ярослава Осмомисла:"Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм злотокованім столі, підпер гори угорськії своїми залізними полками, заступив королеві путь, зачинив Дунаю ворота, кидаючи камені через хмари, суди рядячи до Дунаю. Грози твої по землях течуть, одчиняєш ти Києву ворота, стріляєш ти з отчого золотого стола салтанів за землями".2 Тобто галицький князь контролював гирло Дунаю та всі прилеглі території до нього (це включно з територією нинішньої Одеси). Такі міста як Білгород, Ізмаї́л (Сміл), Рені (Одеська обл.) також входили до складу Галицько-Волинської держави. Через Білгород проходив Шовковий Шлях, що поєднував чисельні землі, розташовані на північ від міста з Близьким Сходом. Володіння Білгородом давало змогу повністю тримати під контролем шлях по Дністру до Чорного моря.
Для кращого розуміння території цієї держави, слід зазначити, що нинішнє місто Галац у сучасній Румунії раніше називалося Малий Галич, оно було одним із головних міст залежного від Галича Берладського князівства. І це відбулося задовго до того як у цих краях появились волохи. Те ж саме стосується стародавніх галицьких (а нині румунських) міст Бирладь (Берладь), Текуч (Текуча), Пересічень (у Молдові). Наскільки масовою була галицька присутність на пониззі Дунаю і Дністра, свідчить те, що 1223 року в битві на Калці князям Русі проти монгол допомагали "выгонци галичькыя", які разом з князями-вигнанцями залишали Галичину заради Дністрового і Дунайського Пониззя. На 1000 лодій (тобто загальною кількістю від 10 до 60 тисяч осіб) вони вийшли з Дністра і увійшли до Дніпра, забезпечуючи переправу війську Русі.
Слід згадати, що Данило Галицький брав участь у битві з татарами на Калці у 1223 р. Русько-полоцьке військо отримало поразку, але найбільш вцілілим залишилось військо 22-річного Данила, який перший пішов в бій, і останній почав відступати з бою. У цьому бою він був поранений у груди.
Те ж саме з Кримом. У Тмутаракані (а в часи княжої Русі це князівство контролювало і Керченський півострів) довше за інші династії правив онук Ярослава Мудрого Ростислав та його діти - засновники династії Галицьких, Перемишльських та Володимиро-Волинських князів, нащадки якої правили в Галичині й на Волині аж до середини XIV століття.
Засновник Галицько-Волинської держави Роман Мстиславич 1170 р. розбив військо Андрія Боголюбського (за визначенням російського історика В. Ключевського – першого великороса на історичній арені), так що, як пише літопис, у полон було захоплено стільки суздальців, що їх продавали для викупу по 2 ногати (1 ногата дорівнювала 1/20 гривні). Першого галицько-волинського князя Романа Мстиславича, який після об’єднання Галичини і Волині (1199 р.) закріпив свій вплив також і в Києві (1201р.), літопис називає "самодержцем усієї Русі", у той час як, скажімо, щодо суздальського князя Андрія Боголюбського літопис повідомляє, що він "хотів бути самовладцем усієї Суздальської землі".
Роман Мстиславич став наймогутнішим з південноруських князів, адже поширив свою владу на величезну територію — Волинь, Галичину, Поділля, Буковину й Пониззя — майже половину сучасної України. Під владою Романа Мстиславича опинилися всі українські князівства, за винятком Чернігівського. Столицею держави Романа Мстиславича стає не Київ, традиційно зв'язаний з Візантією, і не Володимир-Волинський, а Галич, який завжди підтримував тісні зносини з країнами Заходу, тож напрям політичного життя Південно-Західної Русі суттєво зміщується на захід.
Створення Галицько-Волинського князівства на чолі з «самодержцем усієї Русі» Романом Мстиславичем стало важливим етапом в історії української державності, адже на відміну від багатоетнічної Київської держави Галицько-Волинська ґрунтувалася на єдиній українській основі. Це дало підстави українським історикам назвати Романа «творцем першої національної Української держави», що як окремий політичний організм проіснувала до кінця XIV ст.
Усі наступні галицько-волинські князі називалися "князями і господарями всієї Руської землі", а на їхніх печатках був відображений титул "короля Русі". Добу найвищого піднесення Галицько-Волинської держави історики пов'язують з ім'ям короля Данила Галицького.
XIII століття для ряду країн Європи було в багатьох відношеннях переломним етапом у боротьбі монархів за утвердження їхньої влади та підпорядкування знаті королівському авторитету. Подібні процеси простежуються і в Галицько-Волинському князівстві. Тут Данило Романович зумів закріпити і зміцнити високий рівень особистоi влади князя. Князювати Данило Галицький почав на Волині (20-ті pp. XIII ст.), а 1238 p. утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи галицького боярства. Протягом свого володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща й Угорщина.
Дани́ло I Рома́нович з перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави. Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
Український король Данило належить до числа чільних постатей минулого України, є одним із найвидатніших українських полководців і політичних діячів. Данило Галицький був не просто вправним воєначальником, він був справжнім лідером під час військових операцій. Цьому є багато підтверджень. Одне із них – битва під Дорогичином. В березні виповнюється 775 років з дня перемоги Данила Галицького в 1238 році над загоном лицарів Добжинського Oрдену під Дорогичином (тепер м. Дорогичин Семятського повіту Підляського воєводства, Польща).


Картина С.Серветника "Битва під Дорогичином".

1238р. Данило нібито йде на Литву, щоб захопити її, але по дорозі несподівано атакує Дорогочин. Лицарі цього не сподівались. Існує думка, що Данило бився один на один з магістром Бруно. Загін було розбито. Магістра Бруна разом з його лицарями було взято в полон, згодом вони були викуплені.Пізніше керівництво Тевтонського Ордену покарало їх за непослух, адже мечоносці не виконали рішення про приєднання Лівонського Ордену (мечоносців) до Тевтонського в 1237 р..
Таким чином, князь Данило повернув назад навколишні землі, які були втрачені Волинню наприкінці ХІІ століття. За його правління було засновано місто Львів, Угровськ, Данилів, відновлено Дорогичин. Місто Львів лежало на важливій ділянці Великого Шовкового Шляху (на початку XIV ст. Львів стає найбільшим містом на всій території сучасної України і залишається таким до другої половини XVII ст.). Було зведено нові могутні фортеці Кременець і Холм. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців.

Історія Холма починається в VI-VII ст. Він був регіоном формування нашої першої державності. Місцеві русини, майже на століття раніше від хрещення Русі-України Володимиром Великим , були хрещені учнями Мефодія. Саме тут, у Холмському кафедральному соборі, зберігалося унікальне рукописне Євангеліє Хст. "словенської віри". Але його було забрано в Москву. Цей надзвичайно цінний історичний документ зовсім по-іншому висвітлює історію християнізації Русі. Тепер він знаходиться у відділі рукописів Бібліотеки ім. Леніна під інвентарним номером 106.2
Король Данило Галицький зробив з Холма справжню столицю. Татари не змогли взяти Холма ні у 1241р. ні у 1262 р. І хоча хан наказав зруйнувати міські мури, Данило Галицький під різними приводами ухилявся від виконання цього розпорядження.
Данило Галицький спорудив в Холмі значну кількість храмів(Пр. Богородиці,Косми і Дем'яна, св. Трійці, Іоанна Золотоуста-найпишніший храм), а також палац на Кафедральній Горі.
Хоча страшна пожежа 1256 р. знищила майже усе, що було збудоване Данилом Галицьким, проте Холм належить до міст , багатих на пам'ятки української історії та культури.
Південно-східну частину Високої Гори займають руїни монументального палацу Данила Галицького. Розміри цієї будови, як на ХІІІ ст., вражають (22 X 57м), а товщина стін іноді сягає 2 метрів. Блоки з тесаного вапняку вирубувались з цієї самої гори і сліди цих робіт можна побачити і сьогодні. Палац згорів у 1257 році. А у 1884 році на честь касації унії царська адміністррація збудувала на його місці церкву св.Кирила і Мефодія, яку поляки розібрали у 1928 році. На Кафедральній горі (дещо нижчій від Високої) колись, ймовірно стояла надзвичайної краси церква Івана Златоустого. Нині тут міститься кафедральний Богородчанський собор, в підземеллях якого поховані галицькі та холмські князі, монастир Василіан, будинок колишнього холмського братства та палац єписккопа. Богородчанський храм від часів Данила Галицького неоднорразово перебудовувався, але найгрунтовніших змін він зазнав у 1756 році (архітектор П.Фонтана). Від тоді тут почали ховати всіх греко-католицьких єпископів. Вже в наш час полська влада перетворила цей храм на Маріяцький костел і повністю перекрила вхід до усипальниці.
Є свідчення, що тут були поховані король Данило Галицький, Шварно (Юрій Данилович), Роман Данилович, Михайло Юрієввич, Семен Юрієвч, тобто ціла династія руських королів і князів, яка правила в часи найвищого злету Галицької Русі.3

Точне місце поховання не відоме досі. Останню крапку в понад тисячолітній історії українського Холма поставила у 1947 році «операція Вісла».4
Галицько-Волинське князівство, будучи у ХІІІ ст., найбільшою за територією державою Європи, здійснює походи в чеські, австрійські, польські, литовські і ятвязькі землі. Як пише літопис, настільки далеко не ходив жоден інший руський князь.5 Воєвода Данила Галицького Дмитро обороняв столичний Київ від монголів у 1240 р. Деякі міста Галицько-Волинського князівства, зокрема, Крем’янець і Холм, взагалі змогли встояти перед нашестям монголо-татар. Після вторгнення монголо-татар у Південно-Західну Русь (1240 р.) і встановлення залежності від татарських ханів, Данило здійснював енергійні заходи для запобігання новим вторгненням. Він поставив перед собою завдання об’єднати Русь для відсічі Золотій Орді.
До галицько-волинських князів монголи не надсилали баскаків для збору данини, а лише вимагали війська для участі в походах.Уже в 1245-му році в Києві був княжий тисяцький, тобто управитель міста, а також інші знатні люди та єпископи, численні купці з Венеції, Генуї, Пізи та інших міст. Галицько-волинські князі давали учту в Києві на честь послів. Військо під керівництвом Данила Галицького воювало зі своїми ворогами у часи серйозної небезпеки для українських земель. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників. У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з приведеними Ростиславом  угорськими та польськими військами  біля галицького міста Ярослава на р. Сян.  Данило Романович виявив себе талановитим полководцем. Князь Лев командував полком, що зіграв у цій битві одну з вирішальних ролей.6
Унаслідок Ярославської битви Данило зламав опір боярської опозиції, остаточно утвердився в Галичі й надовго зупинив експансію угорського королівства на північ від Карпат. Ця перемога завершила майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців та ятвягів, 1243 р. взяв Люблін та Люблінську землю.
Історики називають короля Данила першим українським державним діячем, який розбудував систему фортець, міст-замків, що визначали кордони держави. Монгольське завоювання яскраво продемонструвало всі недоліки військової системи на Русі. Данило Романович одним із перших князів зрозумів необхдність негайних реформ по творенню сильної сучасної армії. До кінця свого життя він займався реалізацією цієї ідеї. Найактивнішим соратником в цій справі виступав його син Лев Данилович. Джерела не дозволяють чітко розділити, що саме було запроваджено королем Данилом, а що його сином Левом.7 Починаючи військову реформу, головну увагу звернув на підготовку індивідуальних бійців. У ХІІІ ст. швидкими темпами нарощувалося бронювання. Данило Романович створює небачене раніше на Русі військо — регулярну професійну піхоту, яку літописець називає «пешцами». Він вперше на Русі одягнув свою важко озброєну кінноту в європейські лицарські обладунки. У домонгольський перiод конi не мали спецiального захисту. Данило Романович першим ввiв "личини” i шкiрянi "кояри” для захисту коней, запозичивши їх вiд монголiв.  Шкіряні "кояри” повністю захищали круп коня, а "личини” – голову.  Запроваджувалася метальна артилерія. Данило Романович та Лев Данилович  першими почали застосовувати мобiльнi метальні машини, і це не впливало на темп маршу їхнього війська, яке, наприклад, у 1244 р. з такими машинами подолало за день 60 км вiд Холма до Люблiна.8
Консолідація Галицько-Волинськоi держави відбувалася в ході боротьби із зовнішніми ворогами, а також шляхом подолання сепаратизму боярських родів. Зовнішня загроза з боку золотоординців сприяла певному згуртуванню всіх політичних сил Галицько–Волинськоi держави навколо її володаря. Безпосередньо Данило Галицький правив у Холмі та Галичі, а його брат Василько Романович на Волині, проте у всіх найважливіших питаннях вони діяли спільно, і Василько визнавав авторитет старшого брата. Тому наявність окремого князівства на Волині не порушувала єдності Галицько–Волинської держави. Діяльність Данила та його брата Василька засвідчила — в Східній Європі з’явилася значна політична потуга.
З квітня 1246 р. Данило Романович вів переговори з Римським папою Інокентієм IV щодо організації спільного хрестового походу проти Золотої Орди. Князеві вдалося в тих переговорах досягти значних успіхів. Зокрема, Папа відмовив угорським королям у їх претензіях на західноруські землі, заборонив лицарям німецьких орденів без дозволу Данила Романовича селитися на підвладних йому землях.
У 1245–1264 рр. Данило був повновладним господарем Галицько-Волинського держави. Галицько-Волинське князівство вело самостійну зовнішню політику, підтримувало взаємини з Польщею, Угорщиною, князівствами Німеччини, а також з Литвою, Тевтонським орденом. Активність міжнародних контактів засвідчують і міжнародні шлюбні зв’язки династії Романовичів – волинської гілки Мономаховичів. Так, Лев Данилович був одружений із дочкою угорського короля Бели IV. Наймолодший син, Шварно, взяв шлюб із дочкою литовського князя Міндовга. У наших, німецьких та польських джерелах збереглися відомості про трьох дочок Данила: Переяславу, дружину Мазовецького князя Земовита І, Софію, дружину німецького графа Генріха V Шварцбурзького, та Анастасію — дружину Новгородського, Володимирського й Суздальського князя Андрія Ярославича. Отже, типова для XIII ст., «шлюбна дипломатія» активно використовувалася Данилом, вводячи Україну до кола європейських держав. Взагалі Галицько-Волинська держава доби Данила Галицького претендувала на роль продовжувача традицій давнього Києва.
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями. Князь мав намір об'єднати зусилля західних держав у боротьбі з Ордою. Проте перша спроба спільного антимонгольського виступу не була вдалою. Отож Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия. Хан прийняв князя з почестями, але сучасники розуміли, що ця поїздка означала визнання залежності від Орди. Втім, Данило не відмовився від пошуків союзників для боротьби з ординцями.
Він разом із братом Васильком та синами організував визвольний похід проти монголо-татар на Волинь. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді, погодився прийняти від папської курії  королівський титул. Однак, вести війну з татарами Данилу Романовичу довелося власними силами. Попри те вперше в історії Русі-України він отримав низку перемог над непереможними, як тоді вважалося, монголо-татарами.
У другій половині 1253 р. папські посли на чолі з Опізо прибули на Русь і передали Данилові папську грамоту з пропозицією прийняти королівську корону. Абат Опізо, посланець Папи Римського Інокентія ІV, привіз Данилові королівські клейноди: корону, скіпетр і державу. Він також віз папську буллу, яка закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу проти монголів під знаменом Данила Галицького.
Упродовж попередніх п’яти років Данило двічі відмовлявся коронуватися. Вперше — через те, що посольство з короною застало його не в Галицько-Волинській державі — він тоді саме прибув до Кракова. Удруге — тому що Папа прислав корону, але не оголосив хрестового походу проти монголів.
Данило мав намір відмовитися й утретє, та зрештою дав себе вмовити своїй матері княгині Анні та польським князям Болеславу Стидливому й Земовіту, союзникам у щойно розпочатому поході проти ятвягів. Коронація відбулася 1253 року у двадцятих числах грудня в Дорогочині.

В нашій історії Дорогичин на півночі відіграв ту саму роль, що і Перемишль на півдні. Якщо на півдні кордони Русі в Х ст. доходили «аж до Кракова» і про це є кілька повідомлень в історичних джерелах тих часів, то дорогочинська земля, яку згодом почали називати Підляшшя, сягала в Х ст. Вишгорода на Віслі. Київська Русь пам'ятала і, в міру можливостей, дбала про ці землі, які в літописі називалися Берестейщина. З часом на цих землях утврюється незалежне князівство з центром у Дорогичині. Першим дорогичинським князем був Василько Ярополчич . Утворення Дорогичинського князівства, як і Перемиського, сприяло захисту руських земель. Загроза виходила із заходу, від мазовецьких князів.9 На сьогодні в Дорогичині залишилася тiльки одна церква – св. Миколи, побудована в другiй половинi ХVIII ст. Ріка Буг розмила городище, зберiгся лише невеликий фрагмент валу. Небагато значить також факт, що декілька років тому Даниловим іменем названо одну з міських вулиць, адже це, по суті, невеликий провулок поза центром, який навіть важко віднайти (напис на дошці скромний: "Daniela Romanowicza” – без жодного зазначення, що йдеться про короля Русі).

Факт коронації Данила в північноволинському місті Дорогичині, вірогідно, не був випадковим. У цей час руський князь проводив активні бойові дії проти прибалтійських племен, а місто на Бузі було центром, де збиралися військові сили, які воювали проти литовців та ятвягів. Коронація Данила папським легатом мала показати і хрестоносцям Тевтонського ордену, і литовському королю Міндовгу, що їхній суперник - руський володар - також має високий, визнаний католицьким первосвящеником, авторитет. Боротьбі з литовськими племенами приділено чи не найбільше уваги на сторінках Галицько-Волинського літопису. Ці події були основним «вектором» політики цього князя. Вони давали можливість «прорубати вікно» до Прибалтики. Водночас захоплення та освоєння важкодоступних земель створювало для галицько-волинських князів резервну територію, на якій можна було сховатися від нападів татар та інших завойовників. Про важливість «північної політики» Данила свідчить і перенесення ним своєї столиці до Холма.10
Коронація відбулася у церкві Святої Богородиці. На ній були присутні легат Папи Римського Опізо та пруський архиєпископ Альберт. В урочистій церемонії, крім сина Данилового Лева, узяли участь польські князі Болеслав і Земовіт, союзники Данила, представники руського духовенства. Переважна більшість дослідників вважає, що згода на коронацію була пов'язана зі сподіванням Данила Романовича отримати нарешті допомогу із Заходу в боротьбі проти монголів. Це була величезна подія в історії країни. Вона зберігає свою актуальність і до сьогодні. Саме цей факт найбільш переконливо доводить історичну належність України до західного світу.11

Західноєвропейські хроніки називали Галицько–Волинське князівство королівством задовго до дорогичинськоi коронаціi князя Данила. Надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа Інокентій IV враховував реальні факти. В Дорогичині відбулося визнання прав. Разом з тим увінчання королівською короною сприяло ствердженню міжнародного авторитету Данила Романовича. Королівська корона за тогочасними традиціями закріплювала вищість Данила над князями сусідніх католицьких країн – польськими, чеськими, австрійськими та угорськими. Данило Галицький став урівень з європейськими правителями. У короля була печатка, яка засвiдчувала його високий статус, його дружину вiдтодi називали регiною, зрештою, це означало, що Галицько-Волинська держава - європейська. Цей статус за Данилом Галицьким визнавали захiднi країни - свiдчення цього зафiксованi його угодами 1254 року з польськими князями i магiстрами Тевтонського ордену щодо подiлу ятвязьких земель. Корона князя Данила Романовича була визнанням держави, що існувала на Галицько-Волинських землях, як європейської.

Приймаючи королівську корону з рук папського легата Данило Романович безсумнівно кидав виклик ханові Золотої Орди, який вважав себе єдиним сюзереном Русі. Приймаючи титул короля Русі), Данило Романович поза сумнівом підкреслював свої претензії на всю Русь, що не могло не бути викликом тій же Золотій Орді. 12
Король Данило І розумів це і готувався до боротьби з монголами. Він укріпляв свої міста і проводив грандіозну військову реформу, частково переозброюючи свою армію за монгольськими зразками та насичуючи її метальною артилерією. За тодішнім звичаєм, король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі мали надати йому військову допомогу. Саме її й потребував Данило в обороні від монголів.
Зокрема, у той же час, коли Данило Галицький вів переговори з Римом про боротьбу проти монголо-татар, володимиро-суздальський князь Олександр Невський визнав себе названим сином хана Батия, руйнівника Києва і отруйника власного батька, та лютими карами допомагав придушувати антиординські протести населення.
У 1254 р. Король Данило остаточно зрозумів, що всі його контакти з Римом не дають перспектив для організації якоїсь реальної антиординської коаліції. Того ж року помер папа Інокентій IV, який у контактах зі східнослов'янським світом займав досить гнучку позицію. Істотна корекція східноєвропейської політики папства пов'язана з тим, що саме із середини 50-х рр. монголи вели активний наступ на Близькому Сході проти мусульман. Зокрема, в 1258 р. їхні війська на чолі з ханом Хулагу захопили Багдад, а через рік вийшли на східний берег Середземного моря. Ханові Хулагу в цьому наступі допомагали загони нового золотоординського хана Берке.
Однак, незважаючи на підготовку до вирішальної боротьби з монголами у 1252-1253 рр. Романовичі взяли активну участь у боротьбі за австрійську спадщину.13 Австрійське герцогство на той час було одним з найбільших та найвпливовіших з-поміж німецьких князівств. Привід для такого втручання королеві надало одруження навесні 1252 р. його другого сина Романа з герцогинею Гертрудою, представницею австрійської правлячої династії Бабенбергів. Оскільки на час смерті Фрідріха II Войовничого у 1246 р. не було в живих жодного представника цієї династії, Роман Данилович при підтримці батька намагається утвердитися на австрійському престолі. Щоправда, у Романа були серйозні суперники в особі угорського короля Белли IV та чеського короля Пшемисла Оттокара, одруженого на сестрі Фрідріха II Маргариті. По смерті австрійсько-штирського герцога Фрідриха ІІ претенденти на його спадщину зібралися в місті Пожг (нині-словацька столиця Братислава). Серед володарів Центральної Європи був і Данило Галицький. Законність претензій його сина Романа Даниловича визнали Угорщина та Чехія (остання робила спроби домовитися з ним про розподіл Австрії. Історик М. Котляр стверджував, що у Данила Романовича були наміри створити спільну русько-австрійську державу.14  Данило разом зі своїми синами Романом і Левом, а також у союзі з  угорським королем, з польськими князями та деякими представниками литовського князівського дому вів відчайдушну боротьбу за австрійський спадок, намагаючись утвердитись у центрі Європи.
Взаємопоборювання союзників, а також монгольські набіги на Галицько-Волинську державу (особливо тяжкими були наслідки ординського походу 1261 р., коли Данило навіть був змушений шукати прихистку в Угорщині) не дають змоги Романові Даниловичу вийти переможцем у цьому суперництві. Навесні 1261 р. між чеським королем та Беллою IV і його союзниками (серед яких історичні джерела називають і "короля Русі") було укладено мирну угоду. В Австрії після тривалої боротьби укріпилася добре знана з пізнішої європейської історії династія Габсбургів.
Нову спробу організації антимонгольського союзу король здійснив у 1254—1255 pp.  Данило дав відсіч татарському воєводі Куремсі і перейшов у рішучий наступ проти орди. Військо Данила звільнило від монгольських загонів Куремси та його союзників  землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, а також Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині. У 1255–1257 рр. військо короля Данила завдало низку поразок монголам. Походи русинів завершився тим, що литовський князь Мiндовг віддав за Данилового сина Шварна свою дочку і в посаг за нею міста Новгородок, Слоним і Волковийськ (нині на території Білорусі). А наступний литовський князь Войшелк взагалі визнав себе васалом волинського Василька, та віддав владу у Литовському князівстві  Шварну. Одруживши молодшого сина Шварна з литовською князівною, Данило сприяв його сходженню на литовський великокняжий престол.Галицькі князі поширили свою владу до Балтійського моря.
У1258 р. ординські правителі відкликали Куремсу, що став боятися Данила й уникати сутичок з русичами, й прислали на його місце одного з кращих - полководця Бурундая, у розпорядження якого були виділені кращі війська.   Після приходу величезного війська Бурундая Данило й Василько були змушені розібрати укріплення найбільших міст (Львів, Луцьк, Крем'янець та інших ). Лише столичний Холм не скорився і зберіг свої фортифікації.
Союзників у Данила не виявилося — Бела IV був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Зусилля Данила спільно з європейськими володарями позбутися ординського ярма виявилися марними,оскільки  турботою римської курії було не стільки організувати спільний похід на Орду, скільки перекрити їй шлях до Західної Європи.

Неможливість повною мірою втілити зовнішньополітичну програму аж ніяк не свідчила про політичну поразку Данила.  Він зміг піднести авторитет своєї держави — за часів найнесприятливіших, коли вся Східна Європа потерпала від монгольського ярма. Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Саме в часи Данила в Україні вперше постав розгалужений державний адміністративний апарат, наближений за своїм типом до відповідних структур, що склалися в країнах Західної Європи. З'явилися такі службовці, як двірські (відали справами королівського двору), печатники (канцлери, відповідальні за печатку держави), воєводи (як воєначальники окремих частин), стольники, сідельники. На службі в Данила перебували як місцеві, так і польські, литовські князі, що свідчило про визнання видатної особистої ролі князя в політичному житті.
         Дорогичинська коронація Данила Галицького – це неначе віддзеркалення  всього нашого минулого, з його постійними загрозами, породженими розташуванням "на межі” й спробами знаходження виходу з безвихідних ситуацій – при повній ненадійності єдиних можливих союзників. Корону Данила носили і деякі його нащадки, тож упродовж століття по його смерті правителів Галицько-Волинської держави сусіди називали ”королями Русі”.
Коли помер Данило, почався занепад Галицько-Волинської держави. Згубно на неї вплинули татарська навала і зростання агресії з боку Угорщини, Польщі, а потім і Литви. Василько Романович з сином Володимиром зберегли Західну Волинь. Східна Волинь опинилася в руках Мстислава Даниловича, а Шварно Данилович володів Холмом і, спираючись на родинні стосунки з Войшелком Міндовговичем, який передав йому литовський престол, взагалі претендував на першість. Левові Даниловичу дісталися Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства. Його кордони були найдоступнішими для ординських нападів.
Діяльність князя Лева Даниловича (1264-1301) протікала в період перших десятиріч монгольського панування, в умовах майже безперервних війн, коли почала розформовуватися зібрана з такими труднощами держава Данила, а надії позбутися ординської опіки та отримати допомогу з Заходу стали примарними.
У 1253 — 1256 рр. Лев Данилович «не злазив з коня», беручи активну участь у батькових військових експедиціях проти ятвягів і непокірних болохівських князів нинішнього Поділля. Лев Данилович найближчий сподвижник свого батька, учасник усіх його військових виправ. Після смерті брата Шварна 1269 р. Лев Данилович опанував його холмсько-дорогочинський уділ, після смерті дядька Василька (між 1269 і 1271) став патроном також волинських князів як найстарший поміж Романовичами. У 1280 — 1285 рр. він претендував на краківський престол і воював проти польського князя Лєшка Чорного.

Лев I Данилович значно розширив батьківські володіння, приєднавши частину Закарпаття з містами Ужгород та Мукачеве, відновив владу над Любліном та Люблінською землею. Тісні дипломатичні зв'язки були у князя з Тевтонським орденом, Литвою, Чехією, Угорщиною, Польщею. Визнаючи владу Золотої Орди, Лев Данилович звів її до мінімуму: подавав лише військову допомогу ханам.  Столицю князівства у 1272 р. він переніс до Львова. Князь знову укріпив його замком і відбудував фортеці, знищені за наказом Бурундая.

Лев був, безперечно, найактивнішим та найталановитішим із всіх синів Данила. Саме наслідком далекоглядної східної політики Лева був короткочасний вихід Галицько-Волинської держави до Чорного моря. Опанування Білгорода-Дністровського підтверджується відомою залежністю місцевого єпископа від галицького митрополита. Не менш успішно розвивався північний напрям військової політики. У 1297 р. Лев Данилович став єдиним володарем об'єднаної Галицько-Волинської держави після смерті бездітного брата Мстислава, якому у спадщину відійшла Волинь. Значний авторитет Лева Даниловича відобразився у назві нового міста- Львів, яке повинно було замінити собою колишній столичний Звенигород.
Багато хто з дослідників Львова вважали засновником міста князя Лева, зокрема, Олександр Чоловський-Сас, Теофіль Коструба, Леонтій Войтович. Ярослав Ісаєвич висловив здогадку, що "Данило здійснював загальне керівництво будівництвом Львова, а Лев безпосередньо здійснював будівництво," цю думку підтримав і Ярослав Книш. Львів був заснований на межі Перемишльського і Белзького князівств, які після 1245 р. належали Льву Даниловичу. Як удільний князь він навіть не потребував згоди батька на заснування міста в своїх землях. Відбулося це заснування, скоріш за все, після 1245 р., коли після битви під Ярославом Белзьке князівство перейшло до Лева Даниловича, і до 1256 р., коли маємо першу згадку про Львів, як існуюче місто. Серединне положення Львова на пересіченні шляхів з Перемишля та Белза до Галича найкраще відповідало місту, названому на честь князя, який володів обома цими князівствами. Усупереч популярній версії про заснування міста Львова королем Данилом, Л. Войтович вважає найімовірнішою гіпотезу про заснування міста Левом Даниловичем не раніше від 1245-го і не пізніше за 1256 р. Це підтверджують згадки про пізніший напис на міській Галицькій брамі латиною: «Князь Лев поклав мені підвалини. Нащадки дали ім’я мені Леонтополіс» (недавно Іван Паславський знайшов свідчення про заснування Левом Даниловичем Львова у 1240р., правда, до кінця неясне первинне джерело цього свідчення).16

Давні хроністи Львова і матеріали львівського монастиря домініканців,17 подають дані про закладення князем Левом І палацу у підніжжі Замкової гори. Цей палац (княжий двір), спочатку, можливо, виконував представницькі функції, а пізніше був відданий князем у володіння своєї дружини Констанції. Саме таким за значенням вважають знайдене нещодавно підземелля, що, на думку учених, є першим ярусом княжого двору (палацу) Лева Даниловича, який більшість істориків ще недавно вважали навіки втраченим. Неочікуване відкриття зробили під час ремонтно-реставраційних робіт. Після смерті князя Лева І відбувся занепад палацу, який, можливо, був переданий в управління новоствореній Галицькій митрополії. Намісник угорського короля Людовика І, князь Володислав Опольський, передав палац ченцям домініканцям, котрі заклали на його мурах свій монастир з костелом Божого Тіла. Згідно останньої гіпотези, віднайдені при реконструкції двору Львівського музею історії релігії колони у монастирських стінах, походять з палацу Лева І, як і частина підземелля, а княжа церква Петра і Павла була перебудована у пресвітерну частину готичного костелу Божого Тіла. Вхід у підземелля знаходиться з господарського дворику Домініканського монастиря. Стіни і склепіння вузького тунелю, що тягнуться в бік Порохової вежі, за словами дослідників, частково і є стінами першого поверху споруди княжих часів. "З історичних текстів ми знаємо, що тут був двір князя Лева Даниловича, руський православний монастир і церква Петра і Павла. Дослідники, особливо польські, акцентували на тому, що все це було зведене з дерева, тому, після пожежі від цих споруд не залишилось і сліду. Та сьогодні ми маємо докази, що це не так".18
Загалом, тепер археологи схильні визначати теритотію Львова XIII ст. від Високого замку до річки Полтви19 на півдні, заході і сході, а не локалізувати місто лише в районі Підзамча і сучасної вул. Б. Хмельницького, як вважалося раніше.20

Видається дивним, але, попри велику популярність особи Лева Даниловича серед львів’ян у XV — ХХ ст , у Львові до цього часу не має його пам'ятника.
Виникає запитання: чому Лев Данилович, якого західні джерела титулували "королем”, так і не прийняв королівської корони, тоді як її носили його батько та син? Данило Романович прийняв від римського папи королівську корону і титулував себе "світлійшим королем Русі”. Якби у Римі вирішили просто коронувати Данила Романовича галицькою короною, його іменували б "rex Galiciae” чи "rex Galiciae et Lodomeriae”. Тим самим порушуючи права сюзерена – хана Золотої Орди. Данило не просто поривав з ординською залежністю, але й декларував свої права на всю Русь, яку сподівався звільнити з допомогою папи і Заходу. Не випадково, після походів Бурундая йому довелося емігрувати в Угорщину, звідки він повернувся тільки 1262 р.
Лев Данилович зіткнувся зіншими обставинами. Після походів Бурундая ординське панування було відновлено, і Лев був змушений руйнувати укріплення Львова та інших міст.
Залишаючись ординським васалом, Лев Данилович не міг офіційно приймати королівську корону та титул, але, вміло використовуючи васально-союзницькі стосунки з Ногаєм, він не тільки об’єднав та відновив Галицько-Волинську державу, яка роздробилася по смерті короля Данила, а й значно розширив її межі. Наступником Лева Даниловича став син Юрій.21
У 1301 р. онук Данила Юрій І Левович (1301-1308) прийняв королівський титул. Столицею він зробив місто Володимир. Збереглася печатка з написом: «Король Руський, принцес Володимирщини». Потреба у коронації зумовлювалася протистоянням з чеськими королями з династії Пшемислідів, які поширили свою владу на Угорщину й більшу частину Польщі. Щоб зменшити загрозу з цього боку, Романовичі підтримували їхніх політичних противників: польського князя Владислава Локетка і претендента на угорський престол Карла Роберта, за якого у 1305 або 1306 рр. видали Марію, дочку Лева Юрійовича.
Відносини з сусідами Юрій Левович намагався врегулювати мирним шляхом. Добрими були стосунки Юрія І із сусідніми країнами, зокрема Куявською лінією польських князів, з польським князем уклав угоду про союз і одружився з його донькою. 3 Тевтонським орденом підписав договір про спілку проти Литви, яка почала зазіхати на руські землі. Скориставшись чварами в Орді, відновив владу Галицько-Волинської держави над пониззям Бугу та Дністра.
Важливим здобутком короля Юрія I було створення у 1303 р. галицької церковної митрополії. На прохання Юрія I константинопольський патріарх висвятив для Галицько-Волинської держави митрополита. Це піднесло її міжнародний престиж.22 Ця подія засвідчила неперервність церковної традиції України-Русі, самостійність української церкви та допомагала захищати незалежність об'єднаного королівства. Як зазначав видатний український історик Михайло Грушевський, Галицьке й Волинське князівства були безпосередніми спадкоємцями політичної та культурної традиції княжого Києва. Галицько-Волинське князівство — перша власне українська держава, оскільки у XIII ст., за доби своєї могутності, воно охоплювало
90 % населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України.
У іспанському джерелі "Книзі знань про всі королівства, землі і володіння, які є в світі” вміщено опис держави Романовичів, який прийнято датувати 1302–1306 рр.: "Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів (Leon), яке німці називають Лемберґ (Lunbrec) і в якому є п’ять великих міст. Перше називається Львів (Leon), друге Київ (China), інше Володимир (Visadino), інше Пінськ (Tinez), інше Сівер (Cever). Відомо, що королівство Львів межує з країною Романією і королівством Алеманія. Король того Львова має зелений прапор з червоним хрестом”.23
Той факт, що Галицько-Волинське князівство функціонувало як фактично самостійна держава ще понад сто років після монголо-татарської навали, мав істотне значення для збереження і подальшого розвитку традиційної культури, що в свою чергу було запорукою етнічної консолідації українців.
Після смерті короля Данила, незважаючи на тимчасовий розпад єдиної держави, галицько-волинські володарі проводили активну військово-політичну діяльність, спрямовану на зміцнення та збереження української державності.24
Друга половина XIII ст. – період надзвичайно високої воєнної активності Галицько-Волинської держави. Цьому сприяло багато факторів: сусідство та залежність від Золотої Орди, формування на західних рубежах централізованих держав – Польщі та Литви, яке супроводжувалося частими військовими конфліктами із сусідами. У цій складній ситуації володарям українських князівств необхідно було проявляти максимум майстерності у політиці та військовій справі, для того, щоб втримати її під контролем.
Галицько-Волинська держава занепала не в боротьбі, а від вимирання династії. Чимало держав (і навіть народів) за часів Середньовіччя народилися або загинули тільки тому, що відродилася або згасла їхня правляча династія.
Король Данило Галицький діяв у часи роздробленості і фактично весь час свого правління присвятив, щоб зібрати українські землі у могутню державу. Літописець подає, що акт коронації Данила Галицького не був якимось спонтанним дійством. Це була запланована ним самим акція, щоби земля, якою правив Данило Романович, спиралася на європейські традиції. Якщо говорити мовою сьогодення, це був крок до європейської інтеграції.
Коронація Данила Галицького, подія неординарна, бо вона високо підняла престиж держави. Він плекав плани європейської антимонгольської коаліції. Князь Данило Романович, який отримав титул короля, був свого роду щитом від монголо-татар у Західній Європі Попри поразки король Данило зміг відстояти свою державу. У середні віки,і не тільки, оцінювали особи монархів передовсім згідно з критерієм життє¬здатності їхніх держав. Корону Данила носили й деякі його нащадки, тож упродовж століття по його смерті сусіди називали правителів Галицько-Волинської держави ”королями Русі".
Маємо зрозуміти велич короля Данила. Важливо вивчити його велику спадщину, зрозуміти спосіб мислення й переосмислити його діяльність як державотворця, політика і полководця європейського маштабу. Належне відзначення на державному рівні дат, що пов’язані з королем Данилом Галицьким, матиме велике суспільно-політичне значення для держави, сприятиме зверненню уваги до його особи, до важливих віх в історії України.
Серед заходів щодо вшанування на державному рівні пам'яті першого короля Русі-України Данила Галицького, мало б бути перейменування львівського аеропорту - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"на Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Короля Данила Галицького.
Доцільно започаткувати нову традицію, скоригувавши ритуал відзначення Дня Збройних Сил України. Покладання квітів представниками місцевої влади має починатися з урочистостей біля пам'ятника Королю Данилу. Це якщо ми насправді сповідуємо українську мілітарну тяглість та визнаємо Дні Слави української Зброї, серед яких і наші перемоги в битвах під Дорогичином (1238) та під Ярославом (1245р). Настав час закладати свій пантеон українських державників. Це є справою непернесічною. Справою наддержавної ваги.
Король Данило Галицький, наші князі, які поховані на території сучасної Польщі, лежать не в чужій, а в своїй рідній, прабатьківській землі. Тому великим пошануванням пам’яті нашого короля буде започаткування традиції відвідування польських міст Дорогичин і Холм, які Данило будував, де був коронований у 1253 році і де помер у 1264. Ці міста мали б стати центрами туристичного паломництва українців. В цьому році маємо закласти традицію відвідування місць нашої національної величі та мілітарної Слави і поза межами нашої держави.
Данило Галицький — це об’єднуюча політична постать для України і в цілому для Європи. Впродовж 2013-2014 рр.можна було б підготувати та провести міжнародну конференцію про діяльність Данила Галицького, видати відповідну літературу, а може і розпочати творення музею українських королів, започаткування премії ім. Короля Данила в галузі державного будівництва для неурядових організацій, створення кінематографічних стрічок (показ телесеріалу "Величне століття. Роксолана" збільшив у Європі зацікавлення історією Туреччини на 150%, а особистістю султана Сулеймана Пишного на 200%), для українського телеглядача було б цікавим побачити, що залишилось українського від тієї епохи поза межами України, зокрема, у Дорогичині.
Ця робота справила б позитивний вплив на соборність мислення і патріотичні почуття українських громадян, усвідомлення внеску українського народу у творення нинішньої Європи, ствердила наш європейський цивилізаційний вибір та піднесла міжнародний авторитет України.



Петро Костюк
, полковник
Голова Львівської обласної організації
Спілки офіцерів України






1Полєк В. Коронація і корона Данила Галицького. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2003.- 48 с.
2Семенюк Сятослав. Український путівник по Польщі(історико-краєзнавчі нариси). Львів, Апріорі,2007.- С.647.
3Там само.- С.649.
4Там само.- С.653.
5Літопис руьский./ Пер. З давньорус. Л. Є. Махновця., Відп. ред. О. В. Мишанич.-
К. : Дніпро, 1989.- C.411.
6Войтович Л.В. Військове мистецтво Галицько-Волинської держави: князь Лев Данилович // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка”. Держава та армія. – 2004. –
№ 502. – С. 13–18.
7Войтович Л.В.Князь Лев Данилович. / Славетні постаті середновіччя. Вип.1. Львів:НАН України. Інститут Українознаства ім.Крип'якевича,2012.- С.41-50.
8Войтович Леонтій. КНЯЗЬ ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ – ПОЛКОВОДЕЦЬ І ПОЛІТИК.
www.gazeta.lviv.ua › Galicia Incognita
9Семенюк Сятослав. Український путівник по Польщі (історико-краєзнавчі нариси). Львів, Апріорі, 2007.- С.202-203..
10Кралюк Петро. Чому князь Данило прийняв королівську корону?
http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/chomu-knyaz-danilo-priynyav-korolivsku-koronu
11Крайній раз землі берестейщини (Підляшшя) перебували у складі української держави за часів гетьмана Скоропадського.
12Войтович Л.В.Князь Лев Данилович. / Славетні постаті середновіччя. Вип.1. Львів:НАН України. Інститут Українознаства ім.Крип'якевича, 2012.- С.50-51.
13Там само.- С.54-55.
14Там само.- С.56-57.
15Наступники Данила Романовича
http://histua.com/knigi/istoriya-ukraini-zaruba-vaskovskij/nastupniki-danila-romanovicha
16Войтович Л.В. Князь Лев Данилович. / Славетні постаті середновіччя. Вип.1. Львів:НАН України. Інститут Українознаства ім.Крип'якевича, 2012.- С.39-41.
Паславський І. В. Хто і коли заснував місто Львів?Вірогідні й невірогідні дати заснування столиці Галичини. – Львів: НВФ «Українські технології», 2010.- 36 с.: іл.
17Barąncz S. Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce. T.2. Lwów, 1859. S.443.
18Хмільовський Микола. Таємниці домініканського монастиря у Львові. Оповідь 1. Руська церква Апостолів Петра і Павла
www.credo-ua.org/2010/06/26290/1-15-2
19Вся історія існування людей на цій території протягом тисяч років тісно пов'язана з рікою. Вона поїла і годувала перших поселенців на своїх берегах. Економіка середньовічного Львова була також тісно пов'язана з Полтвою. Це і водяні млини, і рибне господарство, і оборонна функція. Одним словом, важко переоцінити значення Ріки для Львова. Але ця історія доволі сумна, місто перетворило ріку на головний каналізаційний колектор. Полтва у межах міста зникла з гідрографічних карт України і стала одним із найбільш відомих міфів Львова. Львів має стати містом, яке повернуло до життя свою річку Полтву. Змогли ж німці ревіталізувати річку Пляйсе у Лейпцигу Від перших акцій протестів у 1981-82 роках до рішення міської ради у 1992 році про відкриття течій водяних млинів минуло лише 10 років. А ще через 10 років мешканці змогли випити кави, сидячи у кав'ярні на березі річки.
Наталія Дзюбенко: Повернути Полтву на поверхню.
http://vgolos.com.ua/zhyttya/226.html
20Войтович Л.В. Князь Лев Данилович. / Славетні постаті середновіччя. Вип.1. Львів:НАН України. Інститут Українознаства ім.Крип'якевича, 2012.- С.105.
21Войтович Леонтій. Князь Лев Данилович – Полководець і політик www.gazeta.lviv.ua › Galicia Incognita
22Наступники Данила Романовича
http://histua.com/knigi/istoriya-ukraini-zaruba-vaskovskij/nastupniki-danila-romanovicha
23Книш Я.В. Столичне місто короля Юрія та його спадкоємців // Історія Львова. – У 3-х т. – Т. 1: 1256–1772. – Львів: Центр Європи, 2006. – С. 59–60.
24Кійко В. І. Військово-політична діяльність галицько-волинських князів у другій половині XIII–на початку XIV ст. http://vlp.com.ua/node/1421
Категорія: Українська історія | Додав: PORTAL_SOU (19.03.2013)
Переглядів: 5146 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz