Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Українська історія

КАРПАТСЬКА СІЧ У ЗБРОЙНІЙ БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ


фото з сайту http://istpravda.com.ua/
Важливою подією міжнародного значення стало самовизначення Закарпаття, боротьба за незалежну Карпатську Україну, до якої доклала багато зусиль й Організація Українських Націоналістів.
Карпатська Січ є маловідомою сторінкою історії українських збройних сил. ЇЇ військові формування вели збройну боротьбу за українську державність на Закарпатті у 1938-1939рр. Цей край протягом багатьох століть був відірваний від інших українських земель, але місцеве українське населення ніколи не забувало про своє походження і тягнулося до Батьківщини. 30-і роки ХХ ст. характеризуються значним ускладненням міжнародних відносин і зростанням загрози війни в Європі. Економічна криза і депресія 1929-1933рр. призвели до поглиблення суперечностей між провідними країнами світу. Сформувалися два блоки держав: США, Великобританія, Франція з одного боку та Німеччина, Італія, Японія — з іншого.
Країни, в яких до влади прийшли фашистські режими, здійснили акти агресії в різних частинах світу: захоплення Італією Ефіопії (1935-1936 рр.) та Албанії (1939 рік), війна з республіканською Іспанією (1936-1939 рр.), захоплення Німеччиною Австрії (1938 рік). Японія спробувала захопити частину далекосхідних територій СРСР у районі озера Хасан (1938-1939 рр.).
1938-1939рр. стали переломними і водночас трагічними для Закарпаття. Так, 29-30 вересня 1938 року в м.Мюнхені відбувалася "Міжнародна Конференція” за участю представників нацистського керівництва та діячів західноєвропейської "демократії”. І, як наслідок, розмінною монетою у закулісній грі Гітлера, котрий добре пам’ятав відомі слова Отто фон Бісмарка: "Той, хто володіє Чехією, той тримає ключі від Європи”, стала Чехословацька держава.
Англія і Франція на переговорах з Німеччиною та Італією у Мюнхені погодилася на приєднання до Німеччини Судетської області Чехословаччини. Вранці 30 вересня громадяни Чехословаччини, що мешкали в Судетській області, без жодного пострілу стали підданим Адольфа Гітлера. Після укладення Мюнхенської угоди нацистська Німеччина анексувала чеські провінції Богемію та Моравію, заселені етнічними німцями. Решта Чехословаччини перетворилася на федеративну республіку, до якої, крім Чехії, увійшли Словаччина та Підкарпатська Русь.
У цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 року дав згоду на утворення карпатсько-української автономії. Саме ці події суттєво вплинули на початок національно-державного будівництва на Закарпатті.
Український рух, спираючись на живий зв'язок з народом, на молоду інтелігенцію, що вийшла з народних мас, досягнув чималих політичних успіхів. Було проведено велику культурно-освітню роботу, зокрема емігрантами з Наддніпрянщини й Галичини. Політичну палітру Закарпаття збагатили своєю появою такі закарпатські українці, як А. Волошин, брати М. і Ю. Бращайки, Ю. та І. Реваї, А. Штефан, С. Клочурак, В. Ґаджеґа та ін.
Карпатська Україна обрала шлях незалежності. На терені Срібної Землі була сформована спочатку Українська Народна Рада, а потім — з метою консолідації всіх патріотичних сил краю — єдина політична партія "Українське Національне Об’єднання” (УНО).
Юридично Підкарпатська Русь отримала довгоочікувану автономію, уряд якої 26 жовтня 1938 року очолив лідер українофілів доктор Августин Волошин. Його політичним кредо стало будівництво автономної Карпатсько-Української держави. Автономію було перейменовано з Підкарпатської Русі на Карпатську Україну, українська мова в країні стала офіційною, запроваджувалась українська національна символіка, розбудовувалось українське військо.
У програмі УНО було записано: "Творимо нову епоху в історії нашого народу. Духовне життя нації не сміє бути затроюване чужими розкладними доктринами, які матимуть за ціль ослабити моральну спільноту. Тому ціле духовне життя: як школа, преса, фільми, театр, духова продукція та чинники, що фізично та морально впливатимуть на націю, поставлені будуть під строгий контроль української держави”.
22 листопада 1938 pоку Конституційним законом було визначено новий політично-правовий статус Закарпаття. Краєм мав керувати окремий автономний уряд, а в руках новообраного Карпато-Українського Сейму мала перебувати законодавча влада.
2 листопада 1938 pоку відбувся так званий Віденський арбітраж, який через політичну змову між гітлерівською Німеччиною і хортистською Угорщиною віддав Угорщині південну частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачів, Берегове. Столицю Карпатської України було перенесено до Хусту. На Віденській конференції 2 листопада 1938 року Угорщина, як новий союзник Німеччини, домоглася для себе найбільших районів Закарпаття – Ужгородського і Мукачівського, населених переважно угорцями.
На виборах 12 лютого 1939 року обрали Сейм Карпатської України. Повну перемогу здобуло Українське Національне Об'єднання. Вибори до Сейму показали, що із 92,5 % населення, яке взяло участь у голосуванні, 92,4 % проголосувало за УНО. Це ще раз засвідчило широку суспільну підтримку української державної акції на Закарпатті в 1938-1939рр. Побудова української національної держави викликала масове суспільне піднесення, багато діячів працювали на громадських засадах, на ентузіазмі, жертовності, героїзмі. Карпатська Україна постала завдяки щирій, наполегливій, безкорисливій праці й боротьбі тисяч ентузіастів, згуртованих ідеєю творення української національної держави. Практично відбулася широка суспільна самомобілізація, особливо молоді.
Створення в Закарпатті українських військових формувань розпочалося ще у вересні 1938 року, з виникненням у столиці краю Української Національної Оборони (УНО) на чолі з доктором С. Россохою. В Ужгороді 4 вересня 1938 року установчі збори УНО заснували провід організації, до складу якого увійшли по одному представнику від кожного повіту.(1) До Штабу УНО увійшли досвідчені військові з числа колишніх старшин армій УНР та УГА: полковник Аркас, Стефанів, сотник Клименко та ін. Організаційна мережа УНО швидко розбудовувалася, і невдовзі вона вже сягала 1000 чоловік. Після відторгнення Угорщиною Ужгороду за рішенням Віденської конференції уряд і військові органи Карпатської України переїхали до нової столиці — Хусту. Тут 4 грудня 1938 року відбувся перший з’їзд Карпатської Січі, під час якого розглядалося питання її внутрішньої організації та подальшої розбудови. Карпатська Січ поступово перетворювалася на потужну силу. (2)
Український незалежницький рух , а насамперед ОУН, ставили за мету-досягти побудови незалежної держави у цій частині України. При цьому, особливу увагу націоналісти приділяли творенню мілітарної потуги.
Коли на переломі 1938-1939рр.. почала формуватися держава Карпатської України, на порядку денному було дві концепції творення українського війська. Прихильники творення регулярної армії утрималися від проведення відповідних заходів, отримавши інформацію, що Німеччина проти створення української держави на Закарпатті. Прихильники ж революційної концепції негайно взялися до енергійного створення Карпатської Січі. Важливу роль в утворенні Карпатської Січі відіграли вихідці з Галичини, котрі, здебільшого за завданням ОУН, були скеровані в Карпатську Україну для підтримки національного руху.
Визначальну роль у формуванні Карпатської Січі безумовно відіграла Організація Українських Націоналістів (ОУН). За закликом ОУН туди рушили тисячі членів організації, які розпочали військовий вишкіл карпатських січовиків. Для укріплення Карпатської Січі з території Польщі на Закарпаття переходять члени ОУН, які мали військову освіту і досвід армійської служби. На Закарпаття вирушили провідні діячі ОУН: Осип Карачевський, Роман Шухевич, Роман Мирович, Осип Бойдуник, Іван Стебельський, Лев-Ярослав Зацний (усіх позбавлено польського громадянства), Євген Врецьона, Осип Тюшка, Станіслав Левицький.(3)
Зразу після евакуації уряду й центральних установ Закарпаття до нової столиці Хусту реорганізовано Українську Національну Оборону на військовий лад: введено обов'язкове обмундирування й озброєння, військову організаційну схему та військову дисципліну. Разом із цим проведено необхідні персональні зміни в Команді й змінено саму назву УНО на – Карпатська Січ.
"До складу Команди Карпатської Січі ввійшли: Дмитро Климпуш – командант, Іван Роман – його заступник, Іван Рогач – генеральний писар та Степан Росоха – референт преси й інформації та зв'язковий з урядом Карпатської України. Генеральний Штаб Карпатської Січі творили: полк. Михайло Колодзінський-„Гузар” – шеф штабу, пор. Роман Шухевич-„Щука” та чот. Зенон Коссак-„Тарнавський” – помічники шефа штабу, пор. Осип Карачевський-„Свобода”, пор. Гриць Барабаш-„Чорний”, пор. Юрко Лопатинський-„Калина” та чот. Євген Врецьона-„Волянський” – члени. Всі вони тоді виступали під псевдами тому, що проти них, як проти польських громадян, польський уряд міг повести якусь політичну акцію дипломатичним шляхом перед празьким урядом і тим самим комплікувати становище уряду Закарпаття ." (4)
У листопаді 1938 року починається процес створення місцевих збройних сил. У формуванні Карпатської Січі брали активну участь відомі члени ОУН: Р. Шухевич, З. Коссак, О. Ольжич, але найбільш легендарна постать на цьому відрізку історії Закарпаття – військовий теоретик, полковник Михайло Колодзінський.
На початку листопада 1938р Військовий штаб КС, який очолював полковник М.Колодзінський - "Гузар", розробив детальний план організації регулярної армії з опорою на власні сили. Західноукраїнські землі мали стати основною базою для формування військових відділлів. Передбачалося нелегально переправити добровольців - членів ОУН, українських старшин із польської армії та учасників визвольних змагань 1917- 1921рр. Кошти, зібрані серед підприємців та населення на ЗУЗ, планувалося використати на закупівлю зброї та одностроїв. ПУН мав організувати збір коштів серед української еміграції та забезпечити закупівлю зброї. Решту потрібної зброї та боєприпасів сподівалися отримати, роззброївши чехо-словацькі військові підрозділи та захопивши військові склади на території Закарпаття . Через Олега Кандибу - "Ольжича" цей план було передано ПУН на " затвердження, але з невідомих причин йшло зволікання з його реалізацією. А у Львові Р.Шухевич провів переговори з провідними діячами політичних партій та організацій: планувалося через комбатантську організацію колишніх старшин визвольних змагань "Молода Громада" зібрати кошти з українського населення та торгово-економічних установ на спорядження для 5-6 тис вояків ".(5)
Енергійну роботу започаткувала референтура жіночих січей. Жіноцтво масово горнулося до Січі, відчуваючи значення участі жінок в житті і збройній боротьбі народу. Щоб допомогти організації жіноцтва, організовано та проведено окремий інструкторський курс у Хусті. Жінки з цього курсу потім виконували свій обов’язок по догляду за пораненими, служили зв’язківцями. Пізніше були організовані жіночі загони «Карпатської Січі» під загальним командуванням Стефанії Тисовської (ОУН).(6)

Основним завданням Карпатської Січі став захист Закарпаття від нападів угорських і польських диверсійних загонів. , які з метою ліквідації автономії Закарпаття у складі Чехословаччини намагалися дестабілізувати ситуацію в краї.
Від перших днів свого існування українські загони вступили у бої на польському та угорському кордонах, де на територію Закарпаття намагалися прорватися групи диверсантів. Територіальні претензії на закарпатські землі мав у першу чергу угорський уряд, але й польські апетити були чималими. Тому збройні сутички на кордоні спалахували майже щоденно. 9 листопада точилися особливо запеклі бої з угорськими терористами в районі Косина і Хомця.
З угорської сторони збройні акції здійснювала організація фашистського типу «Рондьош гардо» («Гвардія обірванців»), яку уряд Хорті хотів використати для дестабілізації ситуації на Закарпатті. Угорське керівництво сподівалося, що серія терористичних актів викличе масові заворушення, і угорські війська отримають привід для «наведення порядку» на Закарпатті.
У своїх претензіях на українські землі Угорщина розраховувала на допомогу Польщі, яка була зацікавлена у встановленні спільного кордону з Угорщиною і підтримувала дії угорських терористів. У вересні 1938 р. Польща підтвердила в переговорах свою політичну підтримку Угорщини в домаганнях приєднати Закарпаття. Угорський прем'єр-міністр Імреді 1 жовтня 1938 р. доручив керувати підготовкою диверсійних акцій у Закарпатті Міклошу Козмі та полковнику Генерального штабу Сандору Гомлоку. З польського боку керівником став майор Фелікс Анкерстейн. Планувалося у ході операції під кодовою назвою «Лом» («torn») нищити комунікації, здійснювати напади на осередки чехо-словацької жандармерії та прикордонної охорони . А також ставилось завдання- пропагувати серед мешканців Закарпат¬тя приєднання краю до Угорщини й розповсюджувати листівки . В операції брали участь групи бойовиків, яких вербували серед членів польської Спілки стрільців у Львові, Стрию, Станиславові, серед офіцерів і рядових регулярної армії, цивільних осіб. А основну базу для навчання й відпочинку близько 150 бойовиків було створено у с.Розлуч на Турківщині .(7)
На думку дослідників, чітка організаційна структура та різноплановість діяльності дають підстави вважати Карпатську Січ початковим етапом формування національної армії. Сучасні дослідники наводять різні дані про кількісний склад Карпатської Січі, однак кількість вишколених січовиків – дійсних членів Січі не перевищувала 2 тисячі. Проте основною проблемою у формуванні Карпатської Січі була відсутність зброї, що й призвело до спроби захопити її силою і вилилося в кровопролитні сутички 13-14 березня 1939 року. Наслідком стала трагічна розв’язка під час боїв з угорською армією.
Збором зброї для Карпатської Січі, з осені 1938р., займалися члени ОУН у Західній Україні. Завдяки активній діяльності Романа Шухевича, штабові Карпатської Січі до середини грудня 1938р. було передано військові навчальні матеріали і підручники, зброю та кошти. Усередині люто¬го 1939р. Р.Шухевич у Львові вів переговори з керівниками і представниками західноукраїнських кооперативів Ю.Шепаровичем, О. Луцьким, Ю.Павликовським, І. Семянчуком, М. Твордилом і 3.Пеленським, які обіцяли виділити кошти на закупівлю зброї для 15 тис. січовиків (кріси та автоматичні пістолети, ручні гранати, легкі, важкі й протилетунські скоростріли, гранатомети, гармати).(8)
Керівники Карпатської Січі будували її діяльність на традиціях Запорозької Січі. Як і козацьке військо, підрозділи Карпатської Січі поділялися на сотні, курені і полки. У головній команді Карпатської Січі важливою, як і в козацькі часи, була посада головного писаря.
Карпатська Січ мала 10 районних команд і підлеглі цим командам місцеві організації, які забезпечували військову і політичну підготовку своїх членів. У великих селах і містах відділи Січі нараховували 500-1000 членів. У 5 постійних гарнізонах (м.Хуст та вузлові пункти краю) проводилася повномасштабна військова підготовка, а частина січовиків виконувала допоміжну службу та несла прикордонну варту. Очолювали Карпатську Січ переважно старшини з практичним досвідом, набутим в армії УНР та УГА. В Січі було багато добровольців з Галичини, головним чином членів ОУН. 22 листопада 1938 року було прийнято Конституцію, яка законодавчо затвердила автономний статус Карпатської України, Українська Національна оборона (УНО) була юридично перетворена на Карпатську Січ – напівмілітарне формування автономії.
Відбулася не просто зміна назви, а змінилися й організаційні принципи, на яких будувалася оборона краю. На зміну формуванням міліційного типу приходять підрозділи хоча й невеликої, але регулярної армії. В особливо важливих пунктах – Королевім над Тисою, Іршаві, Торуні, Ставному, Перечині було створено січові залоги (гарнізони). Створено також робітничі відділи Карпатської Січі, які мали завдання будувати й відбудовувати дороги, особливо шлях Хуст-Довге-Свалява-Перечин. Жіночі відділи проводили вишкіл медичних сестер, що опісля відіграло велику роль в боях за незалежність.(9)
Але існування збройної формації - "Карпатської Січі" викликала певну реакцію сусідніх держав. В середині грудня 1938р. посли СРСР і Польщі зажадали від уряду Чехословаччини заборонити діяльність "Карпатської Січі", навколо якої гуртувались найбільш рішучі елементи українства.(10)
Також польська влада постійно зверталась до чехо-словацького уряду з нотами протесту, домагаючись припинення діяльності українських націоналістів, вказувала на на¬явність у керівництві Карпатської Січі емігрантів-галичан та вимагала повернути їх до Польщі. Польський уряд, називаючи цих осіб, наполягав, що їхні дії, схвалені урядом Карпатської України в Хусті, мають відверто антипольський характер; проте часто таких осіб взагалі не існувало або про них подавали неправдиву інформацію. Польща попереджала чехо-словацьку сторону: якщо ситуація не зміниться, це вплине на їхні подальші взаємини . 28 грудня 1938 р. Президія уряду Карпатської України звернулася до Міністерства зовнішніх справ Чехо-Словаччини з проханням надіслати тексти всіх польських нот німецькому та італійському урядам, щоб привернути увагу цих держав до польських зазіхань на Закарпаття. У зверненні також було подано огляд польських терористичних акцій у краї від 23 жовтня до 28 листопада 1938 р. з описом збитків, завданих містам,селам та населенню.(11)
Чехословацький уряд до нелегальних переходів кордону, займав двояке ставлення: від мовчазного схвалення до депортації нелегалів назад у Польщу. А польська влада за перетин кордону влаштовувала судові процеси над нелегалами в Самборі, Коломиї, Бережанах, Станіславові, Стрию. На цих процесах, переважно на один рік тюремного ув'язнення , було засуджено декілька десятків членів ОУН. Після проголошення автономії Карпатської України рядові оунівці масово переходили польсько-чехо-словацький кордон, аби долучитися до державотворчого процесу на Закарпатті.(12)
В умовах глобальних політичних катаклізмів, що відбувалися в Європі, подальша доля Карпатської України як державного утворення виглядала дуже непевно. Поява Карпатської України викликала велике роздратуванн в країнах, до складу яких входили українські етнографічні землі. 5 січня 1939р. у ході переговорів з А. Гітлером польський міністр закордонних справ Ю. Бек прямо заявив , що на карпатсько-українській території активізуються українські націоналісти, і тому "Карпатської Україна" може одного дня розвинутися у вогнище такої тривоги для Польщі , що польський уряд буде змушений взяти до уваги втручання , яке може призвести до дальших комплікацій. З підозрою поставилися до Карпатської України і в Москві . Там вважали , що поява цієї автономії при сприянні Німеччини є першим кроком у реалізації пангерманської ідеї і планів А. Гітлера щодо захоплення всієї України.(13)
Але німці проводили свою політику… Ставлення А. Гітлера до долі Карпатської України було не тільки шляхом до німецько-радянського порозуміння. Німецька політика фактично до кінця березня 1939р. розглядала Угорщину, Румунію й Польщу як важливий фактор в боротьбі проти СРСР. А спроби створення незалежної української держави зустрічали опір з їхнього боку.(14)
До середини березня 1939 року Карпатська Україна юридично була складовою частиною Чехо-Словаччини, президент якої затверджував членів уряду цієї автономної держави. Користуючись своєю владою, без узгодження з прем'єр-міністром Карпатської України, чехословацький президент Гаха ще в січні 1939 року призначив міністром внутрішніх справ автономної Карпатської держави генерала Л.Прхалу. Цей чеський генерал був відомий закарпатським українцям, як запеклий москвофіл, ненависник всього українського. Проти його призначення запротестували місцеві жителі, подекуди ці протести вилилися у криваві сутички з чеськими жандармами.Карпатська Січ також протестувала проти призначення цього генерала міністром внутрішніх справ.
Конфліктом між урядом Карпатської України і чехословацьким президентом вирішили скористатися правлячі кола Угорщини. На кордоні із Закарпаттям концентруються угорські війська. Ситуація загострюється. Угорщина, окупувавши основні центри Закарпаття на півдні краю, готувалася загарбати його повністю.
Уряд Карпатської України опинився у надзвичайно скрутній ситуації. Розраховувати на допомогу демократичних країн (Англії та Франції) він не міг — саме ці держави восени 1938 року погодилися на розчленування Чехо-Словаччини, щоб спрямувати наступ Німеччини на схід подалі від своїх кордонів. Даремними виявилися сподівання і на допомогу Німеччини. Гітлеру не потрібна була незалежна українська держава, він планував розрахуватися закарпатськими землями з Угорщиною за її виступ на боці Німеччини у світовій війні, що насувалася. Ліквідацією Карпатської України Гітлер також забезпечував нейтралітет Польщі та певною мірою заспокоював СРСР.
10 березня 1939р. у доповіді на ХVIIІ партз’їзді Сталін виділив проблему Карпатської України. Він піддав гострій критиці розголос навколо "націоналістів” Закарпаття, висміявши ідею приєднання УРСР до Карпатської України.(15) Найбільше зацікавлення в усьому світі викликало те, що Сталін розгнівався не на Берлін, а на демократичні країни Заходу. На початку 1939р. дипломати СРСР і Німеччини розпочали взаємне зондування ґрунту в питанні відновлення стосунків між тоталітарними державами. Отож виступ Сталіна сприйняли в Німеччині як сигнал до порозуміння. Гітлер зняв камінь на шляху порозуміння зі Сталіним і зробив Угорщину союзником. Напевно буде перебільшенням вважати, що ціною поневолення Карпатської України "був куплений сталінсько-гітлерівський союз, що довів до вибуху Другої світової війни.”(16) Але була знята важлива перепона на шляху до такого зближення.(17)
У ніч на 14 березня 1939 року з наказу генерала Прхали проти Карпатської Січі виступили чехословацькі військові частини, розміщені на Закарпатті. Хоча проти січовиків було кинуто бронетехніку, супроти якої в них майже не було засобів боротьби, Карпатська Січ не лише відбила несподіваний напад, але й сама перейшла в наступ: о 10.00 генерал Прхала капітулював.
Ввівши 15 березня 1939 року свої війська до Праги, нацистська Німеччина зруйнувала Чехословацьку державу: чеські провінції були окуповані вермахтом, Словаччина перетворилася на сателіт Німеччини.
Німецький консул у Хусті, тодішній столиці Карпатської України, отримав того ж дня телеграму з Берліна, в якій говорилося: «Будь ласка, поінформуйте карпатоукраїнський уряд усно, що, оскільки угорські війська наступають проти Карпатської України на широкому фронті, німецький уряд радить не чинити жодного опору. У зв'язку з таким становищем німецький уряд жалкує, що він не може надати протекторату». Надій на зовнішню допомогу не залишилося жодних. Німецький консул заявив , що спротив немає сенсу . У відповідь на це він почув від полковника М.Колодзінського "Гузара" такі слова: "В словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна — ніколи!".(18) Створилася легенда героїв Карпатської Січі, революційного війська Крут Закарпатських.
14 березня 1939 року А.Волошин проголосив самостійність Карпатської України. Український Сейм у Хусті 15 березня 1939 року схвалив запропоноване А.Волошиним рішення. На засіданнях Сейму були прийняті визначальні державотворчі нормативно-правові акти – про Незалежність, про державний устрій, назву, мову, прапор, герб, гімн Карпатської України — та був обраний президентом саме Августин Волошин.(19)
Президент Карпатської України А. Волошин оголосив мобілізацію. Проголошена мобілізація найшла надзвичайний відгук у краю, тільки із Хуста зголосилось 6 тисяч чоловік.(20)
Військовим міністром став Степан Клочурак, учасник Першої світової війни, колишній офіцер австрійської армії, а головним командувачем – полковник С. Єфремов. Після проголошення самостійності Карпатської України Січ стала її національною армією. Вона була досить дисциплінованим військом, яке нараховувало біля 12 тисяч січовиків ( в тому числі декілька сот січовичок).
Їй одразу ж довелося вступити в бій. Ще напередодні проголошення незалежності, у ніч проти 14 березня, за наказом М.Хорті український кордон перетнули угорські моторизовані з’єднання групи "Схід".Наступ. угорських військ розвивався в чотирьох напрямках уздовж залізничних шляхів: з Ужгорода на Перечин – Ужок, з Мукачева на Сваляву – Лавочне, з Берегово на Іршаву – Кушницю і на Севлюш – Королево – Хуст – Ясиню.
Не зважаючи на значну перевагу в живій силі і озброєнні, угорці використовували важкі гармати і авіацію. Січове військо чинило впертий спротив майже впродовж тижня.
Найбільш тяжкі бої тривали на лініях Ужгород – Мукачів та Мукачів – Берегове – Севлюш. Найуспішніше січовики діяли під Городнею. Тут місцева стрілецька сотня під керівництвом хорунжого М.Стойка відбила перші атаки загарбників і тримала оборону 14 березня майже впродовж 10 годин. Так само вперто оборонялася на відтинку "Іршава” й сотня під командуванням чотаря Н. Романенка кількостю 150 стрільців.
Важкі бої йшли на лінії Берегове – Севлюш – Хуст, де угорські війська прагнули здобути столицю Карпатської України – Хуст. Тут, крім артилерії і авіації, вони використали і панцирні частини. У боях за Севлюш відзначився курінь січовиків, що складався з учнів Севлюшської учительської семінарії на чолі зі своїм вчителем сотником Я. Голотою.
У важких боях за Перечин, Сваляву, Іршаву, Севлюш як українці, так і угорці зазнали чималих втрат; Севлюш двічі переходив із рук в руки. 25 кілометрів, що відділяють Севлюш від Хусту, угорським моторизованим військам довелося долати 30 годин.
Уряд Карпатської України , ще раніше, намагався зіграти на традиційних румунсько-угорських протиріччях, але й тут прорахувався. Румунія боялася, що загарбані нею у 1918 році українські землі приєднаються до незалежної Карпатської України, з якою вони до того ж межували. А тут ще угорський уряд запропонував румунському взяти участь у розчленуванні Закарпаття і зайняти залізницю, якою Чернівці поєднувалися з Трансильванією. Незважаючи на ці обставини, Румунія (союзниця Чехословаччини) залишилася єдиною країною із сусідів Карпатської України, куди ще міг виїхати уряд із Хуста. Під охороною січовиків він і покинув свою столицю, в напрямку до румунського кордону.
А Карпатська Січ вела криваві бої проти наступу угорських військ. Сили були дуже нерівними: січовикам протистояла непогано озброєна і навчена армія. Чотири угорські бригади, сконцентровані проти Карпатської України, не лише переважали січовиків чисельно, але й мали важке озброєння, тоді як захисникам Карпат не вистачало навіть кулеметів.
Найвідоміший бій відбувся 15-17 березня на Красному полі — рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В ній загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців. На центральному напрямі бої відбулися в Чинадієві, на околиці міст Свалява та Іршава. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято майже 300 чоловік. У боях вздовж лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан.

16 березня 1939 року надвечір угорські війська здобули Хуст. Ситуація ускладнювалася й тим, що з наближенням угорської армії в тилу січовиків почали діяти місцеві угорці, яких озброїли відступаючі чеські війська, а уздовж північних кордонів Карпатської України – польська армія. До того ж у боях під Тячевом загинули Верховний Командант Карпатської Січі полковник М. Колоздінський-Гузар та його ад’ютант чотар З. Коссак. За таких умов січовики почали відступ до Румунії, де їх було роззброєно і 22 березня передано угорській владі.
Частини "Карпатської Січі” мужньо стримували наступ противника, але угорська армія окупувала більшу частину території Карпатської України. Проте , на деяких напрямках бої тривали ще певний час. Так, середню смугу Карпатської України від Березнянщини через Сваляву, Волівщину, Довге, Нересницю, Рахів угорські війська зайняли лише наприкінці березня, горішню частину Карпатської України — в першій половині квітня, а деякі райони, де не було облаштованих шляхів, — аж у травні. Там у горах певний час вели партизанську війну проти загарбників загони січовиків на чолі з Ф.Тацинцем, М. Крупою та ін. Доля багатьох січовиків склалася трагічно: чимало хто, рятуючись від угорських військ, потрапив до Польщі, де був застрелений на місці польською прикордонною сторожею. Розстрілювали й тих, хто опинився в угорському полоні, хоча переважну більшість полонених угорці з часом звільнили. На тих, хто рятуючись від угорської окупації, втікав до СРСР, чекали сталінські концтабори.
Як свідчать дослідження, частину захоплених у полон січовиків — вихідців із Галичини — угорці передали полякам. 17 березня 1939 року полонених 7-8 колонами по 70-80 осіб жандарми і гонведи привели на Верецький перевал. На новоутвореному кордоні Угорщини з Польщею угорські конвоїри передали карпатських січовиків польській прикордонній службі. Польські прикордонники спочатку розмістили полонених у казармах. Наступного ранку, знову поділивши їх на колони, галичан відконвоювали вздовж лінії кордону ліворуч і праворуч на півтора-два кілометри і розстріляли над закарпатськими селами Нова Розтока і Верб'яж та між Петросовцею, Жупанами й Лазами. Загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до 600 осіб.(21)
Про страшну долю військовиків- галичан згадував у своїх творах В. Гренджа-Донський. Місця поховань січовиків впродовж тривалого часу були об'єктами пошанувавання серед місцевого населення. З новою силою тема Карпатської України зазвучала в часи відновлення української державності.
Невелике (біля 12 тисяч вояків) з майже виключно легким стрілецьким озброєнням військо Карпатської України протягом п’яти днів чинило запеклий опір 40-тисячним угорським силам вторгнення, що кидали в бій танки, авіацію, артилерію. Ще впродовж трьох тижнів тривала партизанська війна, а прикордонну з Галичиною смугу угорці захопили лише в травні 1939 року. Карпатська Січ втратила вбитими 5 тисяч своїх вояків. Але ті, що залишилися, склали основу загонів, які боролися протягом всього часу угорської окупації.(22)
3 квітня 1939р., через декілька днів після зникнення з карти Карпатської України, А.Гітлер наказав готуватися до нападу на Польщу. Прийшло 1 вересня 1939р., і Гітлер своїм маршем до Польщі, який був лише черговим етапом Другої світової війни, розпочатої 15 березня в Карпатах німецьким сателітом-Мадярщиною, дав Польщі болючий доказ того, що їй і справді "не виплатився" спільний польсько-мадярський кордон.(23) До повалення молодої держави спричинило багато зовнішніх чинників: комбінації хортистської Угорщини, гітлерівської Німеччини, Ю.Бека і Е.Ридз-Сміглого та сталінської тюрми народів, які були абсолютно не зацікавлені у відродженні української державності на будь-якому відтинку українських земель. Радянська Україна, знівечена страшним голодомором 1932-1933 рр., знищенням цвіту українського народу в 30-і роки, була зведена до колоніального статусу.(24)
Навіть за таких обставин прагнення до свободи та незалежності на заході України могло призвести до аналогічних подій і на теренах Великої України. Створення Української держави ішло в розріз планів Сталіна та керівництва Кремля. 10 березня 1939 року, виступаючи на ХVIII з’їзді ВКП(б), він підкреслив, що питання Карпатської України для нього є пробним каменем ставлення Гітлера до Радянського Союзу; в той же час він застерігав Німеччину щодо можливого використання Закарпаття як плацдарму для наступу на СРСР. Гітлер мав свої інтереси. Йому не потрібно було порозуміння між СРСР і англо-французьким блоком. Саме тому 12 березня 1939 року фюрер погодився на окупацію Закарпаття Угорщиною.
Але невелика за кількістю населення і територією Карпатська Україна вчинила потужний спротив регулярній армії Угорщини. Вона мала у своєму складі авіаційні, танкові військові частини, та іншу тогочасну зброю. Розрахунки великих європейських політичних гравців не справдились.
Спротив Карпатської Січі не дав змоги мадярським гонведам увійти до Карпатської України парадним маршем, так як це зробили німці в Чехії та Моравії.Гонведам довелося здобувати Карпатську Україну з боями.(25) В боротьбі за незалежність Карпатська Україна воювала, вистояла довше, ніж Франція,Голландія, Польща та Чехословаччина. Чехословаччина, яка не здійснила жодного пострілу на свою оборону. Можливостей у чехословацької армії було набагато більше ніж у Збройних Сил Карпатської України.(26) Держава з 2тис, літаків , 1200 танками , 3500 гарматами й одною з найкраще технічно вивінованих армій підняла без спротиву руки й зникла з мапи Європи . Це Чехословаччина . У другому місці , у Карпатській Україні , кільканадцятьтисячна боса й неозброєна , звідусіль замкнена й окружена "армія" б'є модерні війська 10-міліонової держави.(27)
Незалежність Карпатської України та героїчна боротьба Карпатської Січі є однією з яскравих сторінок воєнної історії України. В історії українських збройних сил Карпатська Січ стала своєрідною поєднувальною ланкою, що сполучає українські армії більш раннього періоду з Українською Повстанською Армією. Карпатську Січ створювали генерали і старшини УГА і Армії УНР, а в її рядах набували бойового досвіду майбутні старшини УПА, в тому числі й майбутній Головнокомандувач УПА, Герой України Роман Шухевич.
Жертовність закарпатців під час захисту Вітчизни складає героїчну сторінку нашої історії. Тут українці вели смертельний бій проти поневолювачів рідної землі – Карпатської України.Було б справедливо стверджувати, що для нашого народу Друга світова війна (а відтак і Вітчизняна) розпочалася дійсно раніше щодо офіційно визначеної дати (1 вересня 1939 року), а саме 15 березня 1939 року, коли хортиська Угорщина (за підтримки гітлерівців) розпочала відкриту агресію проти Карпатської України – по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегово-Севлюш…
Карпатська Україна мужньо й самовіддано оборонялася — довше, ніж Франція чи Польща (не кажучи вже про Чехословаччину, яка взагалі не зробила жодного пострілу на свій захист). Проте сили були нерівні… Карпатська Україна впала, але ніколи не згине слава про маленьку державу, яка стала на оборону своєї незалежності.
У 1969 році з нагоди 30-х роковин Карпатської України Центральним проводом Братства Карпатських Січовиків для відзначення усіх вояків "Карпатської Січі” засновано відзнаку "Хрест Карпатських Січовиків”.
Коротка історія Карпатської України та її героїчна оборона назавжди залишилась у пам’яті українського народу. У 2002 році Президенту Карпатської України отцю Августину Волошину було посмертно присвоєно звання «Героя України». Підтвердженням цьому стало відзначення в сучасній Україні 70-річчя проголошення Карпатської України. З нагоди цієї дати в історії українського державотворення Президент України В. Ющенко 12 березня 2008 року підписав Указ № 213/2008 «Про відзначення 70-річчя подій, пов’язаних із проголошенням Карпатської України». А на офіційному заході на Закарпатті 14 березня 2009 року, з нагоди 70-річчя проголошення Карпатської України, Президент В.Ющенко у своєму виступі, зокрема, підкреслив: «Карпатська частка нашого єдиного духу першою з перших утвердила: Ми – українці...».
Слід також відзначити, що під впливом героїчної боротьби в обороні Карпатської України революціонізація настроїв на Західно-Українських землях досягла найвищого напруження. В українському середовищі мала місце думка про підняття повстання. Проте, німецько-польська війна, котра вибухнула у вересні 1939 року, кардинально змінила ситуацію, а тому була змога організувати лише де-не-де повстанські відділи.
"Як тепер добре відомо в ті часи вирішити українське питання мирним шляхом було фактично неможливо. У міжнародній практиці при розв'язанні спірних питань, особливо тих, що стосувалися суверенітету і територіальної цілісності держав, переважала сила. Саме в такий спосіб Японія загарбала Маньчжурію, відбивши її у Китаю, Італія завоювала Абісінію, Німеччина анексувала Австрію, а потім захопила Чехословаччину. Аналогічними були дії СРСР стосовно Фінляндії та Прибалтики. Силоміць Польща приєднала до себе частину Литви, Західну Україну. З огляду на вищезазначене політика і стратегія УВО, а потім ОУН виглядали реалістичніше, ніж плани легальних українських партій."(28)
Хоча перспектива незалежності України в 1939-1940 виглядала непевно, але ОУН вірила що незабаром знову з'явиться можливість визволення і посилено готувались до цього.





Петро КОСТЮК,

Голова Львівської обласної організації
Спілки офіцерів України,член Ценрального Проводу, полковник.


______________________________
  1. Історія українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996. – С.469.
  2. Історія українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996. – С.470.
  3. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.173. 
  4. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920- 1939роки. / Петро Мірчук/.[Автори і упор. доповнень: О.Дарованець, В.Мороз(відп.ред.), В.Муравський, М.Посівнич].-Київ: УВС, 2007.- C.434. 
  5. Цит.за: Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.172. 
  6. Історія українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996 – С. 471. 
  7. Стерчо П. Карпато – Українська держава. До історії визвольної боротьби Карпатських українців у 1919 – 1939 роках "За вільну Україну”, Львів – 1994.-С.11-12,63. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.173. 
  8. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.177. 
  9. Історія українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996. – С. 471. 
  10. Кентій А.В.Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956.Історико-архівні нариси.-Т.1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів.1920-1942.-К.2005. - C . 141. 
  11. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.173-174. 
  12. Посівнич М. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929- 1939 роках. - Львів, 2010. – C.176. 
  13. Кентій А.В.Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956.Історико-архівні нариси.-Т.1. Від Української ВійськовоїОрганізації до Організації Українських Націоналістів.1920-1942.-К.2005. - C . 144. 
  14. Кентій А.В.Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956.Історико-архівні нариси.-Т.1. Від Української ВійськовоїОрганізації до Організації Українських Націоналістів.1920-1942.-К.2005. - C . 148. 
  15. Маркусь В. Приєднання Закарпатської України до Радянської України. – Переклад з французької мови. –Переклад і редагування Собко Я.В. – Київ:МПП«ІНТЕЛ»,1993.–С. 26. 
  16. Литвин М.Р., Луцький О.І., Науменко К.Є. 1939. Західні землі України – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1999 р., -С. 7. 
  17. Там само. 
  18. Мірчук П. Нарис історії ОУН…-С.557. 
  19. Історія українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996. – С. 474.
  20. Єфремов Сергій Федорович. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки.-Ужгород: Гражда.2009.-С.95. 
  21. Ярослав Онищук. Галичани в обороні Карпатської України ( до 70-ої річниці трагічних подій на Верецькому перевалі), Цитаделя: Львівський мілітарний альманах.- Рік 2009, частина 2(2).-С.47-48. 
  22. Довідник з історії України. За загальною редакцією І. Підкови і Р.Шуста, Київ "Генеза”, 2001. -С. – 288-289. 
  23. Єфремов Сергій Федорович. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки.-Ужгород: Гражда.2009.-С.86.(100с,) 
  24. Б.Якимович, "Збройні сили України” Нарис історії; інститут українознавства ім. Крип’якевича Національної академії наук України, "ПРОСВІТА”; Львів, 1996; -С.174 
  25. Лев Шанковський.Українська Повстанча Армія. Історія українського війська(1917-1995).Упорядник Я.Дашкевич.-Львів:Світ,1996.-С. 496. 
  26. Б.Якимович, "Збройні сили України” Нарис історії; інститут українознавства ім. Крип’якевича Національної академії наук України, "ПРОСВІТА”; Львів, 1996; . -С.175. 
  27. Єфремов Сергій Федорович. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні / Ред. та вступ. стаття проф. Миколи Мушинки.-Ужгород: Гражда.2009.-С.97. 
  28. Кентій А.В.Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. Історико-архівні нариси.-Т.1. Від Української Військової Організації до Організації Українських Націоналістів.1920-1942.-К.2005. - C . 49.
Категорія: Українська історія | Додав: PORTAL_SOU (12.03.2012)
Переглядів: 2899 | Рейтинг: 3.3/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz