Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

Хто підставив міністра Цушка?

15 березня 2010 року міністр економіки України В. Цушко підписав на погодження відповідний проект постанови Кабміну про скасування Постанови Кабміну № 1140 від 21 жовтня 2009 року «Про утворення Науково-дослідного центру воєнної історії». Дивно, що одним із перших кроків нового міністра економіки України В. Цушка стало скасування саме цієї постанови (начебто наукові дослідження мали негативно вплинути на економіку держави). Що ж то за документ, такий небезпечний для нової влади попереднього Кабміну, який через півроку після ухвалення потрібно скасовувати? Що за цим приховується? Чому раптом така посилена увага до воєнної історії? Чи, може, хтось підставив нового міністра?

ЗБРОЯ, ЯКУ МИ НЕДООЦІНЮЄМО

Через низку причин — як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру — воєнно-історична наука в Україні так і не спромоглася вийти із зародкового стану. Відсутня національна концепція воєнної історії, немає координації воєнно-історичних досліджень, окремі наукові осередки розпорошені по різних установах і військових навчальних закладах, а наукові дослідження зводяться лише до вузівських аспірантур та нечисельних ад’юнктур військових ВНЗ, що не може вирішувати надскладних проблем у галузі воєнної історії, а їхня наукова ефективність не відповідає сучасним потребам.

Аксіомою є, що без знання минулого не може бути майбутнього. Саме з воєнно-історичного минулого потрібно вишукувати зерна мудрості, щоб добре озброєний воїн-патріот свідомо боронив Батьківщину. Бо «Івани непам’ятущі» Україну боронити не будуть. А реалії щодо готовності українського війська збройно захищати свою країну не вельми втішні для суспільства.

Воєнна історія покликана створювати підѓрунтя для осмислення сутності сучасних явищ у воєнній справі. Знаннями воєнного минулого народу виховується національна самосвідомість тих, хто тримає в руках зброю. Саме культ героїки свого народу розбуджує і культивує приспані вояцькі чесноти, сприяє формуванню патріотичних почуттів, виховує в людині кращі риси — моральність, честь, гідність, вірність військовій клятві. Професіоналізм військовика тільки тоді матиме сенс, коли, крім стратегічних, оперативно-тактичних знань та досконалого володіння військовою спеціальністю, він відбудеться як громадянин.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Досвід зарубіжних держав підтверджує це, і кожна країна, навіть зі значно меншими ресурсами та меншою від України чисельністю армії, мають державні воєнно-історичні науково-дослідні інституції. Так, у Польщі системно воєнно-історичною тематикою займаються науковці чотирьох науково-дослідних інститутів, там видається декілька фахових наукових журналів. Функціонує безпосередньо Інститут воєнної історії. У Російській Федерації існує Інститут воєнної історії, у складі генерального штабу — воєнно-історичний центр, у головних управліннях видів збройних сил, штабі тилу, штабах округів, флотів, родів військ — воєнно-історичні групи, в арміях, корпусах, головних і центральних управліннях — штатні офіцери-історики, у з’єднаннях і військових частинах, управліннях і відділах штабів — позаштатні офіцери-історики, що пройшли обов’язкову відповідну підготовку. Всього нараховується 150 штатних посад воєнних істориків і понад 2,5 тисячі позаштатних. У США при міністерстві оборони є історичний відділ, при комітеті начальників штабів — історичне управління, у штабах різних родів військ — історичні секції. У Німеччині — Військовий інститут історичних досліджень, а при міністерстві оборони — управління історичних досліджень. В Ізраїлі функціонує Департамент воєнної історії, а в Угорщині — Військово-історичний інститут, зі штату якого 2 офіцери на постійній основі працюють у воєнному архіві Відня. Навіть у Греції, при чисельності збройних сил у 70 тисяч, комітетові воєнної історії при генеральному штабі підпорядковано понад 400 штатних посадових осіб.

А ЩО В УКРАЇНІ?

Окремі науковці-ентузіасти, свідомі місця і ролі воєнно-історичної науки, впродовж багатьох років виступають з ініціативою створення в Україні воєнно-історичної інституції як державної профільної науково-дослідної установи. Ще 2001 року було створено громадську організацію «Український інститут воєнної історії». Але за українських реалій, без джерел фінансування, на благодійних засадах, без жодної державної підтримки науково-дослідна установа не могла і не може вирішувати існуючі у воєнно-історичній науці проблеми. Тому вона не спромоглася на жодний помітний проект, окрім, хіба що, видання науково-популярного журналу «Воєнна історія», який, до речі, видається на ентузіазмі однієї людини.

Отже, необхідність створення воєнно-історичної науково-дослідної установи очевидна і, до речі, не викликає, здається, вже жодних сумнівів у всіх зацікавлених установ та громадськості.

ПЕРЕДІСТОРІЯ «НЕБЕЗПЕЧНОЇ» ПОСТАНОВИ

Ще 2008 року тодішній міністр оборони України Юрій Єхануров ініціював створення відомчого Науково-дослідного центру воєнної історії Міністерства оборони. У Міністерстві оборони України вважали, що головними напрямками діяльності центру буде відродження, розвиток та популяризація воєнно-історичної науки і впровадження її досягнень в практику будівництва Збройних сил України, здійснення науково-інформаційного забезпечення воєнно-історичної складової гуманітарної політики в Збройних силах України. А це — і розробка національної концепції воєнної історії, створення, хоча й відомчої, української школи воєнних істориків, активізація воєнно-історичних досліджень, підтримка наукового потенціалу військово-навчальних закладів тощо. Це той мінімум, який врятував би від загибелі ті осередки з військової історії, які ще жевріють в окремих навчальних закладах і тримаються на ентузіазмі окремих науковців.

Відтоді вдалося здолати внутрішній спротив консервативного генералітету та чиновників Міністерства оборони, витримати багаторазові прохання, відмови, погодження, провести, без перебільшення, сотні нарад всіляких рівнів (міністерських, міжвідомчих, погоджувальних); надати сотні довідок, обѓрунтувань, розрахунків, видати десятки розпоряджень, наказів, директив... При цьому довелося відривати від корисної роботи сотні людей, списати гори паперів. Результатом цих зусиль стала Постанова Кабінету Міністрів № 1140 від 21 жовтня 2009 року «Про утворення Науково-дослідного центру воєнної історії». На її виконання міністр оборони України 9 березня 2010 року видав відповідну організаційно-штатну директиву та своїм наказом від 10 березня 2010 року затвердив Положення про Науково-дослідний центр воєнної історії.

Отже, здавалося, крига скресла. Але не так то сталося, як гадалося.

ЙОГО «НЕЗДОЛАННІСТЬ» — УКРАЇНСЬКИЙ БЮРОКРАТ

На жаль, існує нездолана бюрократична машина, яка ніколи не дозволить зробити навіть дуже потрібну і корисну справу, якщо вона не захоче її зробити. Його високість чиновник середнього рівня в нашій державі — найважливіша постать. На цей раз на заваді добрій справі стали чиновники Міністерства економіки України. І це при тому, що позитивні погодження і обѓрунтування доцільності створення центру надали Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів і Міністерство юстиції. А Кабінет Міністрів постанову ухвалив одноголосно (до речі, включно з міністром економіки). Та виявилось, як не дивно, саме у Мінекономіки працюють «найкращі фахівці з воєнної історії» і саме вони найкраще (і краще, ніж у Міноборони та Міносвіти і науки) знають і розуміють проблеми воєнно-історичної науки. А найбільш дивує те, що саме колишні офіцери, які засіли у цьому відомстві, чинять такий шалений спротив, безпідставно гальмуючи створення науково-дослідного центру воєнної історії для колись рідного оборонного відомства.

Слід зазначити, що на погоджувальній нараді у Міноборони 22 січня 2010 року, за участю всіх зацікавлених відомств і громадськості представники Мінекономіки разом з іншими визнали «утворення Науково-дослідного центру воєнної історії доцільним та своєчасним».

Але вже згодом Мінекономіки, вкрай некоректно трактуючи висновки інших міністерств та урядового комітету з питань правової політики, оборони та правоохоронної діяльності, визначило, що створення такої воєнно-історичної інституції не на часі та ініціювало звернення до прем’єр-міністра України — скасувати постанову Кабміну щодо створення науково-дослідного центру воєнної історії.

Не так просто з’ясувати, хто якою мірою до цього спричинився, але достеменно відомо, що так званий експертний висновок (від 27 жовтня 2009 р., тобто вже після виходу Постанови Кабміну № 1140 від 21 жовтня 2009 р.) за підписом полковника запасу І. Апаршина надавало управління оборонно-мобілізаційної роботи секретаріату Кабміну, яке очолює полковник запасу В. Марі, а доповідну записку для міністра Цушка готував департамент полковника запасу О. Чебанова, виконавець — полковник запасу С. Герасьов.

Основний їхній аргумент на користь скасування постанови — це «необхідність економії бюджетних коштів» з огляду на «фінансово-економічну кризу та дефіцит фінансових ресурсів держави на розвиток Збройних сил». При цьому не взято до уваги висновок Міністерства фінансів України, що «утворення та забезпечення діяльності Науково-дослідного центру воєнної історії Міністерства оборони України здійснюється в межах видатків, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для Міністерства оборони, та чисельності Збройних сил України». Іншими словами, створення центру не потребує жодної гривні збільшення бюджетних витрат, ані збільшення чисельності особового складу, про що зазначено також і в Постанові Кабміну. Проте міністр Цушко безапеляційно заявляє, що «фінансово-економічні розрахунки щодо реалізації постанови є необ’єктивними».

Відвертою неправдою є інформація, до якої вдаються кабмінівські «експерти», очевидно, щоб шокувати нову владу, начебто фінансування заходів, пов’язаних з утворенням та функціонуванням науково-дослідного центру воєнної історії становить у 2009 році «загальним обсягом видатків 16 млн. 729 тис. гривень». Насправді ж фінансування центру не здійснювалося ні 2009, ні 2010 року. Жодної копійки! Кому вигідна ця відверта брехня?!

Ціла низка аргументів, висловлених у доповідній записці міністра економіки та у пояснювальній записці до проекту постанови, є надуманими, суцільно неправдивими і такими, що не відповідають дійсності.

Перейшовши межу здорового глузду, «експерти» вдаються до оманливих речей, начебто вже існує Інститут воєнної історії в рамках Національної академії наук України. Не могли не знати чільні діячі Мінекономіки і секретаріату Кабміну, що це всього лиш немічна громадська організація, про що вже йшлося вище. Та вони наводять аргументи, які вигідні тільки їм. Стверджують також, що воєнну історію досліджує Інститут історії АН України. Слід було б їм також знати, що цивільний історик і воєнний історик — це не одне і те саме. А воєнна історія, що перебуває на стикові двох галузей науки — військової та історичної, вимагає особливого підходу.

Голослівним і зухвалим є твердження про те, що «наукова діяльність утвореного центру не відповідає пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки держави та складовим воєнної історії». Це надто некоректно, якщо не сказати, що це ляпас Міністерству освіти і науки, Міністерству оборони та всім іншим установам і відомствам, які розробляли і погоджували (впродовж року) документи щодо створення центру.

І вже цілком цинічними є твердження, начебто скасування постанови і відсутність центру буде забезпечувати «зв’язок воєнно-історичної науки з воєнною наукою», «упровадження єдиної державної економічної політики у сфері оборони та безпеки», «проведення воєнно-історичних досліджень у гармонійному поєднанні з науковим потенціалом вищих навчальних закладів Міністерства оборони», та «відродження військових національно-історичних традицій у Збройних силах та інших військових формуваннях у контексті загальнонаціональної історії» і т. п.

Такі аргументи виглядають явним знущанням! Та це не завадило надати їх за підписом міністра на погодження до інших міністерств і на розгляд Кабміну. Ну, хіба ж це не підніжка новому міністрові економіки, міністру оборони та й уряду загалом?

Дивною також є пропозиція Мінекономіки, внесена вже разом із проектом постанови про скасування постанови Кабміну — створити такий центр у складі Національного університету оборони України. Хтось для себе приберіг місце?

Вважаю, що вищеназвані чиновники добре усвідомлюють, що роблять, намагаючись завадити українському відродженню, зокрема, відродженню національної воєнної історії. Вони добре розуміють, що центр воєнної історії буде установою, яка буде працювати на майбутнє, на міць держави та її Збройних сил. Швидко зорієнтувавшись у ситуації і керуючись інстинктом самозбереження, ці діячі, щоб засвідчити свою вагомість в структурі влади і прикриваючись уболіванням за державний бюджет та економію бюджетних коштів, спритно підсунули новому міністрові проект постанови про скасування постанови попереднього Кабміну, такої важливої для воєнно-історичної науки.

Хто ж у цьому протистоянні вийде переможцем — псевдорятівники економіки чи здоровий глузд, який свідчить, що воєнно-історична наука породжує і зміцнює мотивацію військовика зі зброєю в руках ставати на захист Батьківщини? Боронити бюджет держави — це добре. А що робити з відвертим обманом? І як бути із тим, коли державу боронити вже буде нікому?!






Сергій ЛИТВИН
, доктор історичних наук, професор, головний редактор журналу «Воєнна історія», Перший заступник Голови Спілки Офіцерів України, полковник

День

Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (25.06.2010)
Переглядів: 1170 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 Олександр Тернопіль  
0
Цілком підтримую статтю полковника Сергія ЛИТВИНА, щодо військово-історичної науки та й науки в Україні , взагалі. Ця тема дуже актуальна саме в цей період. Пане Сергій, я викладач Тернопільського національного педагогічного університету хочу Вас запросити прочитати лекцію на нашому історичному факультеті. Розміщення та слухачів і аудиторію вам забезпечу. Давайте в новому навчальному році зробимо таку спробу, співпраці. На мою думку, це дуже корисна справа.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2024

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz