Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва.
Восени 1918 року починає розвалюватися Австро-Угорська імперія. Австрійський імператор 16 жовтня 1918 року видав Маніфест про перебудову держави на федеративній основі. Українці робили все для того, щоб у Східній Галичині влада перейшла до них. Але уряд імперії не поспішав утворити з Галичини та Буковини окремий автономний край, виникла загроза передачі Східної Галичини полякам.
На порядку денному постало створення військової сили, яка у разі розпаду Австро-Угорщини стала б на захисті українців. Ще у вересні 1918 року у Львові військові утворили таємний Центральний військовий комітет. Він розгорнув пропаганду та розпочав організаційну роботу по формуванню української збройної сили в австрійській армії. Центральний Військовий Комітет об'єднав провідників українських гуртків австрійських військових частин м. Львова.
Діяльність комітету набувала все більшого розмаху. До нього входили сотники Д.Вітовський, В. Черський, Н. Гірняк, поручники І. Рудницький (15-й піхотний полк), В. Старосольський, О. Баб’як, Т. Мартинець, четарі Л. Огоновський (з військової поліції), О. Караван (19-й полк Стрільців), Д. Паліїв, М. Коновалець (брат полковника Є. Коновальця) [1,34].
Розпочалась організаційна робота зі створення збройних сил як на території краю, так і за його межами, проте цей рух наштовхнувся на перепони з боку австрійської влади, яка забороняла переміщатись військовим і скеровувала українців на польові роботи в село, придушувала будь-які революційні прояви. З ініціативи Центрального Комітету для проведення відповідної роботи серед особового складу військових частин та населення краю було утворено окружні військові комітети. Зусиллям Комітету було здійснено підготовку до повстання військових сил у Львові, Станіславові, Чернівцях, Коломиї, Золочеві, Перемишлі. [1, 34].
У Львові 18 жовтня 1918 року відбулася нарада для вирішення майбутнього західноукраїнських земель. На ній були присутні всі посли-українці австрійського парламенту, представники галицького та буковинського сеймів, церковні діячі. Було ухвалено створити Українську Національну Раду, яка ставала повноважним представником українського народу. Рада, ґрунтуючись на засадах самовизначення народів, ухвалила, що вся українська етнографічна територія проголошується як Українська держава. До неї входила Східна Галичина з Лемківщиною, північно-західна Буковина та українська частина північно-східної Угорщини (Закарпаття). Національним меншинам, які там мешкали, було запропоновано надіслати до Ради своїх представників. Також було ухвалено поки що не проголошувати державної єдності з гетьманською Україною, бо це загрожувало б Західній Україні перспективою опинитися під "єдиною, неділимою” Росією.
19 жовтня 1918 року на засідання прибули делегати з усього краю. Головою Ради було обрано Є. Петрушевича та утворено виконавчий орган на чолі з К. Левицьким, який був уповноважений вести справи Галичини. В його підпорядкуванні був Центральний Військовий комітет у Львові, а також керівні органи співчуваючих політичних партій.
Центральний військовий комітет запланував перебрання влади у Галичині і створення в ній української держави [3, 36]. Збройний виступ у Львові мали розпочати місцеві частини, де українці були в більшості. До таких належали: 15-й піший полк, 19-й стрілецький полк (Львів та околиці), супровідний курінь 41-го пішого полку та 50-й вартовий курінь. Тільки старшин-українців у них бракувало. Серед інших формувань варто назвати військову поліцію та 30-й стрілецький курінь, де українці складали 40 - 50 %, і жандармерію, де вони складали третину [2, 42].
Окрему групу львівської залоги (гарнізону) творили два т. зв. штурмові курені – німецький і угорський, які виконували охоронні функції та використовувались для придушення повстань.
Усього на 25 жовтня у Львові налічувалось близько 2500 вояків-українців, з них 800 – у віці 40-50 років, і 60 старшин. Окрім того, тоді у Східній Галичині і Буковині були розташовані такі частини з українською більшістю: Перемишль – 45-й піший полк – українсько-польський; Журавиця – 9-й піший полк; Ярослав – 77-й піший полк; Станіславів – 95-й піший полк і 20-й стрілецький полк; Коломия – 24-й піший полк і 36-й стрілецький полк; Золочів – 35-й стрілецький полк; Чернівці – частини УСС і 41-й піший полк; Вижниця – УСС [2, 45].
До Львова 30 жовтня 1918 року прибув сотник УСС Д. Вітовський. Він узяв на себе командування українськими військовими формуваннями, які були організовані в австрійських полках Львівського гарнізону.
1 листопада до Львова мали прибути представники Польської Ліквідаційної Комісії, яка мала б перебрати владу в австрійської адміністрації. Саме тому Рада наступного дня запропонувала намісникові Галичини гр. Гуйну передати владу в українські руки. Однак українці отримали категоричну відмову. Було прийнято рішення брати владу силою. У повітові міста в цей же день пішов наказ перебрати владу від австрійської адміністрації. 31 жовтня Д. Вітовський і його начальник штабу С. Горук розіслали кур’єрів з наказом у ніч з 31 жовтня на 1 листопада перебирати владу на місцях. Окружним військовим комітетам надавалися спеціальні інструкції та розпорядження.
До легіону УСС був переданий наказ з вимогою негайно виїхати з Чернівців до Львова. Водночас всі отримали розпорядження мобілізувати до Львова добровольців [2, 35].
У Львові на 1 листопада 1918 року дислокувались запасні коші (кадри) 15-го піхотного полку та 19-го полку стрільців, 30-ий курінь стрільців, супровідний курінь 41-го піхотного полку та 50-ий вартовий курінь. Вояцтво цих частин було до 70 % українське. Згідно з даними Л. Шанковського ("Де були галицькі полки і їх кадри в дні 1 листопада 1918 року”), в 15-му полку 62 % становили українці в 1914 році, в 19-му полку – 59 % українці [3, 43-44].
Центральним військовим комітетом у Львові створено такий військовий потенціал: 600 стрільців у 15-му піхотному полку, 500 стрільців у 19-му полку, 450 стрільців у 41-му супровідному курені, 800 стрільців у 50-му вартовому курені, 150 стрільців у військовій поліції, 30 % штатного персоналу жандармерії.
Отже організовані військові формації творились в основному там, де дислокувалися кадри австрійських полків, у яких служили українці [3, 40].
У цілому під проводом Центрального Військового Комітету були готовими виступити у Львові 60 старшин і 2400 стрільців. План виступу передбачав захоплення важливих об'єктів наявними українськими силами.
Історія Листопадового чину тісно пов’язана з 15-им піхотним полком. Цей полк дислокувався на вул. Курковій, 12 [теперішня вул. Лисенка] та вулиці Яблоновських [тепер вулиця Шота Руставелі]. Вулицю названо Курковою у 1871 році – (від польського «курек» - півень). Приблизно посередині траси вулиці – невеликий сквер. Поруч знаходилася Францисканська площа, яка отримала свою назву від розташованого тут монастиря францисканців. Ще під час революції 1848 року тут проводила навчання львівська національна гвардія. Сучасна назва на честь великого українського композитора надана з 1945 року. У1993р. у сквері встановили пам’ятник "Просвіті" на честь 125-ліття товариства Просвіта,заснованого у Львові 8 грудня 1868р. [4].
На 15-й піхотний полк покладалися завдання по захопленню об'єктів такими силами:
головний двірець (залізничний вокзал), (1 старшина, 47 стрільців) – четар Полянський;
жандармерія (1 старшина, 50 стрільців);
головна пошта (1 підстаршина, 10 стрільців);
казарми Фердинанда (1 старшина, 50 стрільців);
Австро-Угорський банк – четар Витвицький;
казарми Яблонських (1 старшина, 80 стрільців);
Намісництво (1 старшина, 80 стрільців) – хорунжий Сендецький;
Двірець Персенківка (1 старшина, 30 стрільців);
Касарні при вулиці Курковій (1 старшина, 100 стрільців);
Військова команда Львова (1 старшина, 30 стрільців) – четар Трух;
У ніч на 1 листопада Українська Генеральна Команда розпочала перебирати владу у свої руки.
Висланці пішли до львівських казарм, щоб приєднатись до виступу українських вояків. Почалося з 15-го піхотного полку у казармах на вулиці Курковій, 19-го піхотного полку на вулиці Петра й Павла і куреня 41-го чернівецького полку піхоти, які в більшості складалися з українців. У казармах 15-го п.п. керував поручник Микитка, а роззброєнням сорока польських легіоністів у казармі 15-го піхотного полку – хорунжий Панас. В результаті діяльності Центрального військового комітету 1 листопада 1918 року в місті Львові на базі 15-го піхотного полку було сформовано «Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва». Він став першою військовою українською частиною на західноукраїнських землях у ХХ столітті.
Командиром «Першого Львівського полку піхоти імені князя Льва» призначено найстаршого рангом поручника М.Микитку, а командиром 19-го полку стрільців – четаря О. Каравана, який провадив його організацію і знав найкраще його стрільців і старшин.
Одночасно цієї ночі пішли й польські висланці до австрійських полків. Ці події згадуються в книзі «Obrona Lwova». Але на той час казарми 15-го полку вже були в руках українців [5, 447; 400-401; 343; 417].
З’ясувалося, що у розпорядженні штабу повстання сил було менше ніж передбачалося. Реальні події відбулися наступним чином: вранці 1 листопада силами 60 старшин і 1400 вояків (запасний курінь 15-го піхотного полку, курінь буковинських ополченців, частина вартового полку) захопили всі важливі урядові будинки, пошту, телеграф, військові частини. Також вдалося забезпечити нейтральність австро-угорських частин.
Ранок 1 листопада мешканці зустріли вже в українському Львові. Над міською ратушею гордо майорів синьо-жовтий прапор, який встановив 17 – літній вістун Степан Паньківський, а на вулицях були озброєні патрулі з синьо-жовтими стрічками на австрійських шапках [1, 36].
Воєнна-революційна операція, відома під назвою Листопадового чину, була, на загал, успішною й вдалою операцією. Найбільше вдалою вона була у Львові. Про розміри львівської удачі говорить той факт, що велике місто (205 тисяч населення), з перевагою польського населення (51,2 %) опанувало 60 старшин і 1400 вояків фактично без інциденту [3, 37].
Л. Шанковський подав інформацію про Листопадовий чин у різних повітах Галичини й про пов’язане з ним творення українського війська в різних місцевостях. При цьому підкреслено вклад цих місцевостей в оборону Львова. Серед утворених у Львові військових частин 1 листопада 1918 року, Л. Шанковський подає «Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва», а також подає інформацію про 6 відділів із Винників, які поповнили цю військову частину [3, 38-39].
Ще 6 листопада зі Звенигорода до Львова вирядили 15 добровольців на вулицю Куркову, 12. Тут вже були добровольці з Підберізців, Гаїв, Відник, Гринева, Городиславич. З цієї групи добровольців була створена сотня, що вела бої на південній околиці Львова. А вишкіл звенигородців проводив Петро Франко [6, 20].
6 листопада 1918 року селяни з села Підбірці привезли до казарми «Першого Львівського піхотного полку ім. князя Льва» першу українську гармату – 104-мм польову гаубицю. На Високому Замку з’явилася гарматна батарея (дві гаубиці). Командувач Г. Коссак призначив командиром цієї батареї четаря Юрка Полянського. Із цієї першої гармати на Високому Замку у Львові розпочалося існування артилерії УГА [7, 179].
На прохання артилеристів полковник Г. Стефанів надіслав на Високий Замок кулеметну сотню. Її командиром був поручник Петро Франко – син вченого, письменника Івана Франка, ветеран легіону Українських Січових Стрільців [1, 58-59]. На харчовому забезпеченні артилеристи та кулеметники були в 1-му Галицькому полку піхоти імені Князя Льва.
Протиповітряна оборона Української Галицької Армії виникла раніше, ніж її авіація. Це не були військові частини та підрозділи в сучасному розумінні цього слова. Але командуванню УГА довелося одразу налагодити протидію авіації противника, бо вже наступного дня на Підзамчі з’явився літак неприятеля.
У львівській газеті "Діло” від 7 листопада 1918 року вперше публікується звернення: "Добровольці до Української Національної Армії зголошуються у Львові при вул. Курковій ч.12”[8, листопад 7]. Таке звернення є в газеті за 7, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 19, 20, 21 числа. За 16, 17 листопада в тій же газеті "Діло” на третій сторінці є звернення записуватись до технічного відділу українського війська [9, листопад 17].
Найперше група українських регулярних військ зорганізувалася у Львові. Л. Шанковський подав відомості про стан українських військ у Львові на 21. 11 1918 року [20 залог]. На основі урядового виказу харчовий стан українських військ у Львові 21 листопада числив 161 старшин і 4517 вояків, разом 4678 людей. В тому числі 120 старшин і 3185 вояків бойового стану, разом 3305 людей [3, 49].
Серед українських військових частин у Львові «Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва» вирізняється найбільшою чисельністю старшин та стрільців: харчовий стан старшин – 18, стрільців – 1248; всіх – 1266; бойовий стан старшин – 16, а стрільців – 675; всіх – 691 [3, 49]. Отже, логічно, що з 1 листопада до 21 листопада, тобто впродовж трьох тижнів боїв, основний тягар припадав саме на цей полк. Бо тільки бойовий стан залоги Соймової групи складав 14 старшин та 347 стрільців, всіх 361 та залоги Підзамче складав 14 старшин, 336 стрільців і всіх 350. А із 17-ти інших залог (частин), бойовий стан жодної не перевищував 300 чоловік [3, 49].
На той час не було системи в назвах військових частин. Назви куренів чи полків були дуже різнорідні. Деякі частини, які зорганізувалися позначались лише порядковим числом, як наприклад, «Четвертий курінь», інші називалися за назвами міст, в околицях яких їх сформовано, або ж носили імена видатних діячів нашої історії, як наприклад «Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва»[7, 77].
«Перший Львівський піхотний полк імені князя Льва» після залишення українськими військами Львова організаційно увійшов у третю Бережанську бригаду під назвою «5-й піхотний полк імені князя Льва» Бережанської бригади і швидко розгорнувся до стану трьох куренів [7, 152]. Відомі команданти отаман В. Черський, сотник С. Козак.
«3-я Бережанська» бригада постала при реорганізації УГА в січні 1919 року з групи «Наварія». Третя бережанська бригада входила до складу ІІ корпусу УГА. Другий корпус, який спочатку називався «Осадним», бо облягав Львів, з півдня в районі Скнилів-Сокільники. Він був сформований з груп «Схід», «Старе Село», «Наварія». Командири групи "Наварія", а потім «3-ої Бережанської» бригади, часто змінювалися. З самого початку командиром групи "Наварія" був полковник А. Лєгар, а начальником штабу сотник Рішард Якверт. У той час група складалася з куренів (батальйонів) піхоти, а саме: «4-й Коломийський» під командою сотника Франца Запутовича, «2-й Львівський» курінь був під командою сотника Черевка, а «3-й Станіславський» — під командою сотника Петра Баковича.
При кінці грудня наступила зміна в команді групи. Командиром став полковник Іван Омелянович-Павленко, а начальником штабу сотник Запутович. Одначе полковник І. Павленко не довго командував групою, бо на його місце прибув на короткий час отаман Василь Черський, а пізніше полковник Арнольд Вольф. Команда бригади мала свій осідок в селі Наварія в парафіяльнім домі.
До ІІ корпусу в подальшому увійшли «1 бригада УСС», «2 Коломийська», «3-я Бережанська», «4-а Золочівська» бригади. Командувачами корпусу були полковники Мирон Тарнавський, а після його призначення Начальним Вождем (Головнокомандувачем Української Галицької Армії), полковник Арнольд Вольф. Ад’ютантом полковника М. Тарнавського був один із чільних організаторів Листопадового чину четар Д. Паліїв. Треба зазначити, що ІІ корпус, маючи у своєму складі гвардію УГА – бригаду Українських Січових Стрільців, відіграв значну роль у Чортківській офензиві (НО), творив ядро лівої групи під час наступу на Київ [10, 118]. Під час облоги Львова місцем постою Команди Корпусу було містечко Бібрка.
В часі Чортківської офензиви (наступальної операції УГА) «3-я Бережанська» бригада мала п’ять куренів піхоти, які належали до 5-го і 6-го полку. «5-й піхотний полк імені князя Льва», яким командував сотник Іван Козак, мав два курені. Старшини і стрільці цього полку пройшли разом з Бережанською бригадою в складі Української Галицької Армії важкими дорогами війни в боротьбі за волю України. Лев Шанковський подає «5-й піхотний полк імені князя Льва» в реєстрі піхотних частин УГА, які затрималися довший час і створили бойову історію галицької піхоти в Галичині й на Наддніпрянщині [3, 278].
Отже, вклад старшин та стрільців «Першого Львівського піхотного полку імені князя Льва» в Листопадовому чині та у боротьбу за Українську державу залишив помітний слід в історії Української Галицької Армії та національно визвольних змагань ХХ століття зокрема.

Петро Костюк - член Центрального Проводу, голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України, полковник.


Джерела і література:
1. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів: Інститут українознавства НАНУ; Видавнича фірма «ОЛІР», 1995. – 368 с.
2. Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. Львів, 1931. – 452 с.
3. Шанковський. Л. Українська Галицька Армія: Воєнно-історична студія – Львів, 1999 р. – 396 с.
4. З історії Львівських вулиць, випуск 2, видавництво "Вільна Україна”, Львів
5. OBRONA LWOWA 1-22 LISTOPADA 1918. RELACJE VCZESTNIKOW LWOW; 1933, т. 1. – 447 с.
6. Пустомитівщина. Історико-краєзнавчий нарис. Пустомити, 2003. – 204 с.
7. Микитюк Д. Організаційна структура Української Галицької Армії // Українська Галицька Армія (матеріали до історії). – Вінніпег: Вид-во "Канадійський фермер”, 1958. – 672 с.
8. "Діло”. Звернення: "Добровольці до Української Національної Армії зголошуються у Львові при вул. Курковій. ч. 12.” 7 листопада 1918 року.
9. "Діло”. 17 листопада 1918 року.
10. Якимович Б., "Збройні сили України” Нарис історії; інститут українознавства ім. Крип’якевича Національної академії наук України, "ПРОСВІТА”; Львів, 1996. – 360 с.


Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (30.10.2012)
Переглядів: 1979 | Рейтинг: 2.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2019

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz