Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Історичні статті » Історія українського війська

У 2014р.- 500 років з часу перемоги у славетній битві під Оршею - ДЕНЬ СЛАВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ.
Серед Днів Слави Української зброї особливе місце займає битва під Оршею, яка відбулася 8 вересня 1514 року. Ця битва є найславетнішою в історії українського, білоруського, литовського та польського народів, коли їхнє військо вщент розгромило московитів на р. Кропивній під Оршею1 . 
Переможне військо очолював український князь Костянтин Острозький, на той час Гетьман Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, нащадок Рюриковичів, некоронований володар Руси-України. Цей князь приніс не одну перемогу в мілітарну скарбницю нашого народу. Його рід є символом незборимого і рішучого, аристократичного за духом, патріотизму. 
Династія князів Острозьких відіграла важливу роль в історії українських земель періоду Середньовіччя. Після розпаду Київської Русі й пізнішої втрати Галицько-Волинської держави, саме вони виступили продовжувачами давньоруських політичних та культурних традицій. Особливо значною була роль князів Острозьких в ХV – ХVІ ст., адже тоді Україна-Русь переживала складні часи. Вона опинилась між великими геополітичними потугами – римо-католицькою Європою та ісламським Сходом. Без сумніву, у той час династія князів Острозьких була серед провідників нації русинів-українців. 
За твердженнями багатьох хроністів рід князів Острозьких сягає своїми витоками князів Володимира Святославовича2 та короля Данила Романовича. Представники цього аристократичного українського роду усвідомлювали себе саме нащадками правителів Київської Русі та продовжувачами їхніх культурних і політичних традицій. 
В період Середньовіччя Волинь стала осердям української аристократії. Саме тут зосереджувалися володіння знаних українських князівських родин. Найпотужнішими серед них були князі Острозькі, Заславські, Четвертинські, Чорторийські, Сангушки, Гольшанські-Дубровицькі, Корецькі, Збаразькі, Вишневецькі - їх ще іменували «головні княжата». Вони намагалися зберегти за собою права, характерні князям ще з давньоруських часів. 
Удільний князь, влада якому діставалася в спадок, виступав сувереном свого володіння й міг вийти разом зі своїми землями зі складу Великого князівства Литовського, до якого в той час входила Волинь. Такі дії, принаймні до ХV ст., не вважалися зрадою. «Головні княжата» підлягали суду виключно Великого Князя, а не місцевих судів. Вони були представлені у великокнязівській раді. Це давало можливість контролювати практично всі сфери життя свого регіону. Проте, не завжди вони могли реально впливати на загальнодержавну політику3. Важливим привілеєм «головних княжат» було їхнє право формувати власні збройні загони (почти) під своїми родовими гербами, а не в складі загального повітового ополчення під стягами земель. Почесним привілеєм були обов’язкові іменні листи-повідомлення від Великого Князя про початок військових дій чи про скликання сейму. Отже, попри свою васальну залежність від короля польського чи Великого князя Литовського, українські князі були достатньо самостійними. Особливо це стосувалося Острозьких4
Представник старовинного українського роду з Волині (його родове гніздо – славетний Острог) князь Костянтин І Острозький (1460-1530) був старостою Брацлавським, Луцьким, Звенигородським і Вінницьким, маршалом Волинським, каштеляном Віленським, воєводою Троцьким, Великим Гетьманом Литовським. Князь уславився, насамперед, як полководець та адміністратор. 
Костянтин Острозький належав до великих полководців і політичних діячів минулого. Він виграв велику кількість битв, в тому числі, міжнародного значення. Князь брав участь в успішних кампаніях проти татар і Московської держави. Надзвичайно хоробрий, Острозький не втрачав розсудливості в найскладніші моменти і вправно керував військом. Саме князь громив ординців на Волині впродовж 1486-1490 років, успішно боронив від них Рівне (1496), переміг напасників під Вишневцем (1512), Сокалем (1519), Вільшаницею на Київщині (1524). Роком особливих успіхів був для князя рік 1497-й. Разом з майбутніми королями Алєксандром та Яном Ольбрахтами здійснив похід під Очаків і в липні 1497 року розгромив Кримського хана, взявши в полон його командуючого – Менґлі-Ґірея. За цю перемогу він був нагороджений званням Великого Гетьмана Литовського- ставши першою людиною, яка одержала таке звання. Мав він тоді 37 років. Того ж року К. Острозький за свої бойові заслуги отримав земельні пожалування, котрі стали своєрідним ядром Острожчини – села Здовбицю, Здолбунів, Дермань, Лебеді, Кунів та інші (зараз це, переважно, населені пункти Здолбунівського району, Рівненської області). 
Став Костянтин Острозький одним з найвизначніших меценатів того часу, до його володінь входило 100 міст, 40 замків, 1300 сіл, перетворив Острог на осередок української культури. Можна говорити про те, що завдячуючи його діянням, центрально-східна Європа має європейське, а не азіатське обличчя. Цю людину є всі підстави вважати тою, що «змінила історію»5
Острозький був сувереном у своїх величезних володіннях. Князь також володів і деякими привілеями, притаманними незалежним можновладцям. Зокрема йому надали право ставити печатку на червоному воску (в той час, це вважалося королівською прерогативою). Діяльність Костянтина Острозького об’єктивно сприяла утвердженню ідеї, що Русь-Україна є землею, якою правлять свої суверени. На надгробку, котрий знаходився в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, князя зображено з короною. Так тоді зображували, переважно, королів6
Підкреслюючи військові заслуги князя К.Острозького сучасники порівнювали його із знаковими постатями античності. Зокрема, папський легат у Польщі – Пізоні, в 1514 р. порівнював його із засновником Рима - Ромулом і писав: «Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу». Це свідчення є дуже вартісним, тому що оцінку великих заслуг князя дає людина, яка належала до іншого культурного й конфесійного простору. 
Слід зазначити, що до складу Великого князівства Литовського входили переважно білоруські й частково українські землі. Власне, литовці становили меншість з-поміж слов’янського населення держави. Офіційною мовою князівства була руська мова, що включала елементи як білоруських, так і українських говірок. У певному сенсі князівство продовжувало політичні й культурні традиції Київської Русі. Тому українське й білоруське населення, принаймні його еліта, сприймало Велике князівство Литовське як «свою державу»7. Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське було однією із найбільших держав Європи. 
У той час серйозною проблемою для Великого князівства Литовського, у тому числі й порубіжних українських земель, окрім татарських набігів,стали і війни з росіянами-московитами. У цей час Князь чимало зробив для захисту земель своєї держави. 
Слід зауважити, що в цьому геополітичному протистоянні "принцип віри” не діяв. Для князя Острозького різниця між ворогами полягала лише в способі військових виправ татар і московитів, що потребувало різної тактики ведення бойових дій у військових баталіях. Власне, уся діяльність Острозького, як воєначальника, спростовує ідеологему православних авторів ХІХ ст. (яка проникла і в радянську та частково, навіть у сучасну історіографію), щодо опозиції «єдиновірної Русі» й «мусульманського Сходу». Військові виправи Острозького проводилися за принципом: свій – чужий. При цьому «чужим» був той, хто мав на меті загарбання якихось земель Великого князівства Литовського, пограбування його території чи « «виведення» людності. Отже, мова має йти не лише про політичну лояльність князя литовській владі, але й про почуття державного патріотизму, котре перевищує релігійну «спорідненість»8
Князь став одним із найвидатніших полководців XVI століття, провівши декілька десятків переможних битв. Найбільш відомими стали перемоги Острозького у битві на Лопушнянському полі під Вишнівцем (28 квітня 1512 р.) та біля річки Ольшаниці на Київщині (6 лютого 1527 р.). У цих битвах були розбиті орди чисельністю понад 20 тис. чоловік. Військо, яким командував Острозький, було значно меншим за чисельністю від ворожого. Без сумніву, ці перемоги були отримані завдяки військовому таланту Великого Гетьмана. Князь сміливо використовував новинки військової техніки. Він, одним із перших, почав застосовувати польову артилерію. 
Одна з найблискучіших перемог князя Острозького, де він продемонстрував неперевершений військовий талант - битва під Оршею. 
Московська держава, яка скинула золотоординське ярмо 1480 року, швидко зміцнювалася. За часів великого князя московського Івана ІІІ вона не тільки "зібрала" всі великоросійські землі, але й перейшла до імперської, загарбницької політики. Московська держава висунула претензії на українські та білоруські землі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Скориставшись ослабленням Великого князівства Литовського й Руського, Москва виграла кілька війн наприкінці XV – початку XVI ст., окупувала українську Сіверщину. Цим перемогам сприяли потужні удари по Україні з півдня турецько-татарських агресорів. Спадкоємець Івана ІІІ, великий князь московський Василь ІІІ, натхненний успіхами батька, прагнув закріпити Московію на заході. Війна, яка розпочалася ще 1501 року та двічі перепинялася, вибухнула з новою силою. У 1512 р. розпочалася нова московсько-литовська війна. 
Під час кампанії 1514 року Василь ІІІ захопив білоруський Смоленськ. Втрата Смоленська, який відігравав важливу роль на східному кордоні Великого князівства Литовського, а також інших міст відкрила шлях для інвазії московських військ та окупації ними білоруських і литовських земель. Далі Великий князь московський послав своє велике військо під Оршу – важливий стратегічний пункт на перехресті торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно (тепер – Вільнюс) та Москвою. Прагнучи оволодіти Оршею, московське військо хотіло водночас узяти реванш за поразку від армії Великого князівства Литовського і Руського 1508 року. Здавалося, ніщо не могло зупинити московитів, однак раптовий марш "литвинів" (так у джерелах називали тоді не тільки етнічних литовців, але й білорусів та українців) з Вільно під Оршу, змусив нападників вступити на лівий берег Дніпра. 
Московити розташувалися між Оршею та Дубровником, на річці Кропивні, зайнявши вигідні позиції. Московське військо складалося як з російських полків, так і з татарської кінноти. Воно нагадувало більше орду кочівників, а не впорядкований стрій європейського війська. Головнокомандувачем московитів був князь Іван Андреєвіч Чєляднін, його помічник – князь Михаїл Булґаков-Ґоліца, воєводи Ґриґорій Фьодоровіч Давідов та Іван Тьомка-Ростовскій. 
Армія Великого князівства Литовського і Руського складалася із білоруських, українських, литовських, польських загонів та невеликої кількості європейських найманців. Цим об'єднаним військом командував 54-літній волинський князь Костянтин Острозький. Сподвижниками Костянтина І у битві під Оршею був литовський князь Юрій Радзивіл "Геркулес" і поляки Януш Сверчовський та Войцех Самполинський. «Литовське» військо під проводом Острозького - об’єднані сили Великого князівства Литовського й Королівства Польського. Власне, етнічних литовців тут було мало. Переважно це були частини з українських, білоруських та польських земель. Майже половина припадала на коронне військо, тобто Корону Польську. Крім етнічних поляків було чимало українців (галичан, волинян, холмщаків та подолян). Трохи менше становили "литвини" (етнічні литовці, білоруси, українці з Полісся, Київщини, Сіверщини). Було також небагато литовських татар і найманої сербської кінноти. У війську пропорційно були представлені піхота, важка й легка кавалерія, артилерія9
Московити, укріпившись на лівому боці Дніпра, не хотіли, як тоді казали, "дати поле" для битви. Їхнє військо складалося, в основному, з кавалерії, й чисельно значно переважало "литвинів". Перебуваючи у дуже скрутному становищі (майже програшній позиції), князь Острозький зважився на рішучі дії. 
6 вересня 1514р. "литвини" підійшли до Дніпра і почали шукати місця для переправи через ріку. Князь, користуючись тим, що береги були вкриті густим лісом, зімітував підготовку до форсування Дніпра в одному місці, тим часом перекинувши військо в інше. У ніч з 7 на 8 вересня 1514 р. військо форсувало Дніпро. Піше військо перейшло ріку двома майстерно зведеними мостами, на човнах та плотах. Артилерію було переправлено своєрідним понтонним мостом, при зведенні якого були використані великі бочки, проте міст не витримав навантаження. Однак, знаючи рідні Дніпрові береги, українці й білоруси повели кінноту вбрід. Хоча, московити і стежили за діяльністю свого ворога, але не зауважили і залишили без охорони одну ділянку. Саме там Гетьман переправив на другий берег кінноту. "Все русько-литвинське військо переправилось на лівий берег Дніпра і відійшло від річки на дві милі. Виявилось, що в строю війська залишилось тільки двадцять п’ять тисяч солдат. Головна надія була на гармати, під вогонь яких гетьман сподівався затягнути московитів"10. Вранці 8 вересня перед ошелешеними московитами постало українсько-білорусько-литовсько-польське військо. 
Звичайно, був ризик при форсуванні Дніпра. Адже супротивник, не давши повністю переправитися на лівий берег Дніпра, міг розбити військо "литвинів". Та князь-полководець, побувавши в полоні у росіян, добре знав їхню стратегію. Острозький не сумнівався, що І.Чєляднін впевнений у своїй перемозі, маючи таку чисельну перевагу, не завадить форсуванню ріки. Він захоче одним ударом покінчити з русько-литвинським військом. 
Збереглися свідчення, ніби керівники московського війська свідомо дозволили супротивнику переправитися через водну перепону, аби пізніше отримати «чисту» перемогу над ним. Російський історик М. Карамзін навіть приписує воєводі І.Чєлядніну самовпевнену фразу, яку він ніби сказав, коли довідався, що частина «литовців» уже переправилася через Дніпро: «Мені мало половини; чекаю їх усіх, і тоді одним разом управлюся з ними». Власної поразки московити навіть не уявляли, самовпевнено стверджуючи, що «без особливої праці ми зможемо або зім’яти це військо, або оточити і гнати його як скотину до самої Москви»11. Чисельне співвідношення сил, дійсно, було на користь росіян. Є різні дані щодо чисельності «литовського» та московського військ у битві під Оршею. Найбільш поширеним є твердження, що росіян налічувалося майже вісімдесят тисяч чоловік, а «литвинів» понад тридцять тисяч. Та не виникає сумніву, що московське військо приблизно удвічі переважало «литовське». Проте російське військо, порівняно з «литовським», було гірше озброєне. Московити здебільшого використовували луки й бердиші, тоді як "литвини" мали на озброєнні важкі гармати, самопали, ручниці (невеликі гармати, що використовувалися піхотою), довгі піки й мечі. 
Рано-вранці І.Чєляднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак цей напад було відбито. Острозький, як досвідчений стратег, встиг зайняти оборонну позицію у дві лінії і вже зранку 8 вересня його військо чекало на противника в повній бойовій готовності. Свої найліпші сили, разом з артилерією, князь поставив у центрі, а на фланги – легку кінноту та гірше озброєну піхоту. Позаду правого флангу , у ялиновому переліску, він улаштував засідку, куди скерував частину артилерії та піхоти. Чудовим розташуванням війська в т.зв. "старо-польськім" строю, вміло використавши рельєф місцевості, князь Острозький посилив свою перевагу12. Великий гетьман зробив ставку на ефективну координацію дій усіх родів військ на полі бою. Особливу увагу було приділено взаємодії важкої і легкої кінноти, піхоти й польової артилерії «литовського» війська. 
Воєвода І. Чєляднін розташував армію в три лінії, на флангах були два великих кінних загони для удару противника в тил. Московити розташували свої сили за звичним порядком у вигляді ромба: передова сторожа, полки правої та лівої руки, у центрі – "великий полк", а позаду – тилова сторожа. Ще до початку битви, обидва крила московсько-татарського війська занадто далеко відійшли від головного полку (чисельна перевага надавала таку можливість), але це видавало і задум московітів - оточити все «литовське» військо. 
День битви припав на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Перед битвою Острозький поїхав до церкви, де просив Господа про перемогу. Він поклявся побудувати дві церкви у Вільно: «Коли милостивий і всемогутній Бог дасть нам перемогу над безбожним ворогом і передасть в наші руки його людей, таких жорстоких, і таких чисельних»13 . У війську було відправлено молебень. Князь Костянтин Острозький, звертаючись до свого війська з промовою, пригадав воякам славні подвиги їхніх предків та закликав їх бути мужніми та гідно захистити рідну землю від загарбників. 
Вранці 8 вересня 1514 року два війська були готові до битви. Перед битвою, між найвправнішими воїнами з «литовського» та московського війська,традиційно, відбулося декілька герців. Князь Острозький розпочав воєнні дії. "Близько полудня Самполинський кинув у бій свою легку кінноту проти московського полку правої руки, не даючи йому змоги оточити "литвинів". Московити однак встояли й самі перейшли в наступ, але наштовхнулися на другу лінію оборони (піхота й артилерія), котра зупинила ворога. Цієї миті ліве крило армії князя Острозького перейшло в контрнаступ. Тут активно діяли поляки разом з українцями (самих волинян нараховувалося 1-1,5 тисячі). Ніби морські хвилі, тричі піднімалися в наступ воїни лівого крила і врешті-решт змусили ворога відступити. Тим часом розгорілася битва й на іншому фланзі, де стояли переважно "литвини". Сам Острозький повів у бій литовців, українців і білорусів проти лівого московського полку та потіснив останній"14. К.Острозький очолював усі контратаки кінноти і бився, як простий вояк. 

Картина "Битва під Оршею", написана невідомим учасником битви. 

"Тоді Чєляднін кинув підкріплення. Відчувши, що настає критичний момент, Острозький вдався до воєнних хитрощів. Умовним сигналом він дав знак імітувати відступ, московська кіннота погналася за "втікачами", прагнучи скинути їх у Дніпро. Проте, "втікачі" навели московитів на свою засідку. З прибережної гущавини гримнула артилерія, а "втікачі" розвернулися на 180 градусів і разом з підкріпленням, яке було в засідці, ринули на ворога, спантеличеного таким розвитком ситуації. Раніше, від першого ж залпу, загинув ворожий воєвода Іван Ростоцкій. Московська кіннота в паніці кинулася втікати. За ними ринуло об’єднане військо на чолі з князем Острозьким. У запалі погоні воно змело й великий полк московитів"15. Вони були притиснуті до болотистої долини річки Кропивни, частково до Дніпра, і їх майже повністю знищили. Під час спроб втечі московські вояки кидалися з крутих берегів і масово гинули. Сама річка була повністю заповнена тілами загиблих. 
Водночас, другий ешелон війська на чолі зі Сверчевським вдарив по інших московських полках - це призвело до тотального розгрому московитів. Погоня за втікаючою московською армією припинилася аж опівночі. Під Оршею основну роль зіграли білорусько-українські війська Ніколи московські війська не зазнавали такої поразки.. 
Розгром московської армії був тотальним. Вона втратила понад дві третини особового складу, з 11 воєвод в полон попало шість (Іван Чєляднін , Міхаїл і Дмітрій Голіца-Булгакови, Дмітрій Кітаєв, князь Іван Пронський, Сівіндук-мурза), двоє загинуло (князі Іван Тьомка-Ростовський та Андрєй Оболєнський) і лише троє врятувались втечею (Грігорій Чєляднін -Давидов, Андрєй Голіца-Булгаков і князь Нікіта Оболєнський)16
В цій знаменитій битві князь К.І.Острозький з 30 тис. війська скористався з взаємної зависті двох московських воєвод князя М.І.Голіци-Булгакова та І.А.Челядніна і розгромив 80 тис. московського війська. Було знищено чи втопилися в Кропивній та Дніпрі понад 30 тисяч московського війська, біля 8 тисяч солдат було взято в полон.У полон було взято 37 значних бояр, 2 тисячі дворян, захоплено багаті трофеї, у тім числі всі московські прапори…17
Серед трофеїв знайшли і тисячу кайданів, які Василь ІІІ приготував для вояків Великого князівства18
Наступного дня, Острозький милостиво прийняв полонених воєвод, а потім відправив їх до Великого князя в Борислав. 
У війську князя Острозького полягло 4 тисячі воїнів. Унаслідок перемоги від ворога було очищено значну територію та відкрито шлях на Смоленськ. 
Великий князь московський Василій ІІІ мусив тікати із Смоленська до Москви19
Князь Острозький застосував новаторство у бойових діях при Орші, що стало предметом вивчення та наслідування сучасниками. Він навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії, наслідки якого були жахливими. Ця битва потрясла сучасників. Дещо пізніше,24 лютого 1525 р., при Павії імператор Карл V розбив французів. Долю битви вирішили залпи акебузерів, причому один постріл виводив із строю кількох чоловік. Можна зрозуміти, чому такі величезні втрати були у московському війську20
У Вільно Костянтина Острозького чекала урочиста зустріч. 3 грудня 1514 р. все місто вітало героя Оршанської битви. На честь полководця була збудована тріумфальна арка, через яку він в’їхав, на чолі свого війська, в столицю Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського . Населення з квітами зустрічало героя. Волинський літопис так згадує про нашого видатного князя: 
„а гетьману його, видатному князю 
Костянтину Івановичу Острозькому 
дай Боже багато здоров’я і щастя на майбутнє 
щоб як нині; побив рать московською 
щоб так побивав рать татарську 
проливаючи їх кров бусурманську”21
Також князя прославляли українські ренесансні латиномовні поети, зокрема С. Пекалід у поемі «Про Острозьку війну…». 
Звістка про Оршанську битву швидко облетіла європейські країни, про неї сповістили перші в світі друковані газети. "Були навіть спеціально видані чотири брошури латиною та німецькою мовою, в яких король Зигмунд І та нунцій Пізо розповідали про битву папі Леону X. Про цю битву писали українські, білоруські, литовські й, особливо, польські хроніки, насамперед Б. Ваповського, М. Бєльського, М. Стрийковського, Ю. Деція тощо. Вони порівнювали битву під Оршею з перемогою римського полководця Сципіона Африканського над славнозвісним Ґаннібалом при Замі (202 рік до н. е.), називали князя Костянтина І "Сципіоном руським" (чи треба додавати, що, називаючи князя "руським" ("русинським")22, вони зовсім не мали на увазі сучасне "російський"). Князь Острозький побудував на честь перемоги дві православні церкви у Вільнюсі - Свято-Троїцьку та Свято-Микільську. 

Церква Пресвятої Трійці (Вільнюс) – 
збудована в 1514-1516 роках на місці старої православної дерев'яної церкви (від 1347 року). 

Фундатором храму виступив князь Костянтин Острозький, на вдячність за перемогу в битві під Оршею.. У другій половині XVI ст. відійшла уніатам.. У 1821році відібрана від оо. Василіян. У 1919 р. перейшла до католиків. У 1940-1990 роках зачинена. У 1991р. Свято-Троїцька церква була повернена греко-католицькій громаді. У 1994 р. році відійшла до оо. Василіян. На сьогодні Церква Пресвятої Трійці — головна церква монастиря Пресвятої Трійці Василіанського чину Святого Йосафата . У богослужінні використовується українська мова. 

Добру пам’ятку про цю битву зберегла картина "Битва під Оршею". Вона створена невідомим учасником цієї битви, учнем знаменитого художника Лукаса Кранаха Старшого. На цьому полотні змальовано різні моменти битви, князь Острозький зображений тричі. Ця картина вважається першою в Польщі картиною на батальну тематику. Вона знаходиться у Національному музеї Польщі, Варшава. 
Значний інтерес для нас становить «Волинський короткий літопис», в якому дається поетичний опис Оршанської битви і прославляється князь Острозький. Слід зазначити, що при описові битви автор «силу велику московську» прирівнює до «раті татарської», таким чином наголошуючи на тому, що ця битва була своєрідним цивілізаційним конфліктом між «Європою» та «Азією»23. Оршанська битва збереглась і у фольклорі. У білоруській народній пісні «Ой, у неділю пораненько…» оспівується перемога під Оршею. 
8 вересня 2014 року виповнюється 500 років з часу перемоги у битві під Оршею. 
Історія - джерело української ідентичності. Минуле українського народу намагалися привласнити, переінакшити або замовчати як в Російській імперії, так і в Радянському Союзі. Ці спроби повторюються, але вже на нових рівнях, і сьогодні. Український народ має право і повинен знати свою давню відчужену національну історію. 
Ця битва є однією з найславетніших сторінок в історії білоруського, українського, литовського та польського народів, коли їхнє військо на чолі з українським князем Костянтином І Острозьким вщент розгромило московитів під Оршею на р. Кропивній. Зупинивши агресію Московської держави, Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське відстояло свою незалежність. Це досвід спільних зусиль народів у боротьбі за свою свободу. Оршанська перемога протягом багатьох століть давала наснагу поневоленим народам в боротьбі з московськими загарбниками. А ті люто нищили пам’ять про свою поразку під Оршею, пропонуючи натомість свої імперські історичні міфи. В наш час, у сусідній з нами «братній» державі, гуманітарній сфері приділяють особливо велику увагу – на відміну від нас. У цій сфері задіяні всі - від структур спецслужб до представників масової культури.. У нинішній Росії добре розуміють, що гуманітарна сфера - це такий же важливий ресурс, як газ, нафта, чи озброєння. Великим капіталом у гуманітарній сфері є історія, переможні битви, знакові історичні діячі. За пам’ять століттями ведеться боротьба. 
Битва під Оршею мала великий вплив на європейську історію. Відзначення цієї перемоги має важливе значення для патріотичного виховання громадян України, збереження історичної правди і пам'яті про славне минуле та велич Української держави, формування почуття гордості за свій народ та утвердження України, як держави європейської. 

Голова Львівської обласної організації 
Спілки офіцерів України 
Петро Костюк, полковник 

___________________________ 

1 Тепер -місто обласного значення у Вітебській області, Білорусь. 
2 Юрій Диба висунув гіпотезу, що Володимир Великий народився на Волині, у селі Будятичі. Джерело:Олеся Максимець."Не Великий, а Волинський!", "Експрес" 30 травня-6 червня 2013р. 
Про українське походження хрестителя Русі. Наводяться аргументи на користь того, що князь Володимир Святий народився на Волині в селі Будятичі.Петро Кралюк. Війни у Вікіпедії, або чи пошанує Україна Володимира Святого?. kraluk_p@ukr.net http://www.radiosvoboda.org/content/article/24434186.html 
3 Петро Кралюк, Ярослав Хаврук Князі Острозькі - Rumvi.com 
www.rumvi.com/products/ebook/князі-острозькі/.../preview.html‎ 
4 Там само. ‎ 
5 Там само. 
6 Там само. 
7 Там само. 
8 Там само. 
9 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎ 
10 Ярема Галайда В річницю славної битви під Оршею. 
www.untp.org.ua/index.php?id=801 
11 Петро Кралюк, Ярослав Хаврук Князі Острозькі - Rumvi.com www.rumvi.com/products/ebook/князі-острозькі/.../preview.ht 
12 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎ 
13 Ярема Галайда В річницю славної битви під Оршею. 
www.untp.org.ua/index.php?id=801 
14 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎ 
15 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎ 
16 Віктор Мандзяк. Битви української середньовічної та 
ранньомодерної історії: Довідник.-Львів:Літопис,2011.-С.246-247. 
17 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎. 
18 Ярема Галайда. В річницю славної битви під Оршею. 
www.untp.org.ua/index.php?id=801‎ 
19 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku/‎ 
20 Леонтій Войтович. Князівські династії Східної Європи. 
litopys.org.ua/dynasty/dyn73.htm 
21 Ярема Галайда В річницю славної битви під Оршею.. 
www.untp.org.ua/index.php?id=801‎ 
22 Битва під Оршею 1514 року | Юрій Мицик 
mytsyk.com/bitva-pid-orsheyu-1514-roku 
23 Петро Кралюк, Ярослав Хаврук Князі Острозькі - Rumvi.com 
www.rumvi.com/products/ebook/князі-острозькі/.../preview.html‎
Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (10.06.2013)
Переглядів: 2864 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz