|
|
Статті
БОРИС КОЖИН: «УСЕ ВИРІШУЄТЬСЯ ТУТ, У СЕВАСТОПОЛІ»
 7 квітня 1992 року о 17 годині 37 офіцерів управління і штабу Кримської військово-морської бази склали військову присягу на вірність українському народу. Борис Кожин у підготовці складання військової присяги Україні офіцерами свого штабу участі не брав і про призначення ритуалу і прийом присяги не знав. Приблизно в цей же час командир Кримської ВМБ у кабінеті представника Президента України в м. Севастополі Івана Єрмакова отримав від першого заступника Голови Верховної Ради України Василя Дурдинця пропозицію очолити майбутній український флот. В той же день йому було вручено підписаний напередодні, 6 квітня, Указ Президента України про його призначення командувачем Військово-Морських Сил України.
8 квітня 1992 року Міністр оборони України Костянтин Морозов підписав директиву «Про формування Військово-Морських Сил України». 13 квітня сформована орггрупа ВМС України. Створення оргрупи ВМС привело мало не до міждержавного конфлікту: одночасно був обнародуваний указ президента Росії Бориса Єльцина «Про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Російської Федерації» та дана команда підняти на кораблях ЧФ Андріївські прапори.
З перших днів роботи орггрупи ситуація навколо неї різко політизувалася. Бориса Кожина звинувачували в будівництві паралельних флотських структур. Розпуску орггрупи, а потім і переведення її з Севастополя до Новоозерного вимагав Командувач ЧФ адмірал Касатонов, Військова рада і офіцерські збори флоту, різноманітні проросійські політичні і громадські організації. Вони вбачали в українських моряках основу державотворчих процесів в Севастополі і в Криму та зміцненню на півострові позицій української держави.
1 грудня 1992 року введені в дію штати штабу і структур Військово-Морських Сил України. Сформовані командування, Військова рада, управління і служби штабу ВМС, почали формуватися структури флоту. Уряд України затвердив запропонований Кожином план добудови бойових кораблів на суднобудівних заводах України і створення на їхній базі Військово-Морських Сил.
В 1992—1993 році українською промисловістю були добудовані і передані Військово-Морським Силам фрегат «Гетьман Сагайдачний», великий розвідувальний корабель «Славутич», десантний корабель на повітряній подушці «Донецьк», корвет«Луцьк». Штабом ВМС були сформовані екіпажі кораблів. Розпочато заходи бойової підготовки. Одночасно формувалися підрозділи бойового і тилового забезпечення флоту. 29 червня 1993 року в Севастополі був сформований і укомплектований технікою і особовим складом батальйон морської піхоти ВМС.
Так починалася історія власне Українського Флоту. І на її сторінках одним із перших, разом з прізвищем вождя орггрупи Євгена Лупакова, записане славне ймення ще одного «українця душею», «натуралізованого росіянина» Бориса Кожина.
5-6 квітня 2013 року Борис Кожин виступав на всіх врочистостях Дня Українського Флоту. І розповідав він не про морські баталії минулого. Але, опікуючись плеканням майбутніх поколінь, скрізь він говорив приблизно одне й те саме: про український флот, про Україну, про виняткову важливість взаємодії громадськості та громадських організацій (штибу СОУ) з армійськими та флотськими організаціями (адже там служать наші сини і дочки), зрештою, про український дух на Чорному морі, який тепер не викоренити жодними імперськими проявами.
Виступ Віце-Адмірала Бориса Кожина в Михайлівському Равеліні перед морськими офіцерами та громадськістю України 6 квітня 2013 року.
Панове, двадцять один рік, як створено наш, Український Флот! О, які у нас з вами за плечима спогади, ідеї, позиції, аналіз – скільки всього пережито! Нехай кожен із вас, присутніх, нині зробить відтак висновки, і нехай ці сентенції розпочнуть своєрідний внесок в історію, яку ми з вами переживаємо. Адже те, що ви сьогодні зібралися на віншування Військово-Морських Сил України, це є підсумком натхненної роботи впродовж десятиліть цілої групи, команди людей. Отакий-от мій «глибинний», морський висновок.
Цими святами ми вперше за стільки років від 1918 року, тут, у Севастополі, пішли і поклали вінок тим розстріляним тисячам українців. Тепер лишилися тільки нащадки тих людей. А сьогодні, започаткувавши нову традицію, ми відвідали могилу морського героя, Віце-Адмірала Володимира Степановича Пилипенка – члена СОУ, який пішов від нас 2005 року. Це і є вона, «глибинна», морська українська історія, яку живі, вшановуючи пам'ять померлих, пишуть зараз разом із неживими.
Але я хотів би продовжити слова Голови Спілки Офіцерів України Євгена Олександровича Лупакова, підкресливши, що, так, є український флот. Він існує і він має своє майбутнє. І ви всі це бачили. Кожного разу, коли око падає на почесний караул Військово-Морських Сил України, ти бачиш: Український Флот є. І в мене серце від того файно працює, моя душа від того радіє. Адже що таке Військово-Морські Сили України для нашої нації? Якось я їздив на Західну Україну, на відкриття пам’ятника Степану Бандері в Сколі. І там до мене підходять люди і кажуть: «Дякуємо, пане Борисе, ми знаємо що у нас флот є!» Це визнання, це усвідомлення своєї могутності. Тобто український народ знає, що їхній, Український флот визначився. Що це не якась там псевдо-патріотична організація, яка може завтра змінити прапора і перейти під юрисдикцію іншої держави. Ні, ВМС України - це чітко сформований вид збройних сил, який існує для захисту наших національних українських інтересів: в Криму, в регіоні і в Севастополі. Я переконаний: якби не було би Українського Флоту, Крим давно вже не був би українським. Тому-то українські військово-морські сили є стабілізаційним фактором у Чорноморському регіоні.
Навіть попри те, що нас, як от зараз, поки що відкинули на задвірки. Ми от з вами збираємося в Михайлівському равеліні - також в історичному місці. Та я думаю, що настане той час, коли ми святкуватимемо дні нашого флоту в тому музеї, який знаходиться на вулиці, яка поки що називається вулицею Леніна. Бо саме там за всіма канонами і нормами наше місце. Та нічого, нехай, ще прийде наш час…
Я хочу підкреслити те, що, з одного боку, в Українській державі повсякчас нестабільність існує – і військова, і політична. Приходить, скажімо, демократ: усе буцімто демократично, проводимо якісь заходи, дуже розкуто. І потім приходить тоталітарний режим: все перевертається в державі на дещо інший бік. І так далі, і тому подібне… Але, попри цю нестабільність, ми, ВМС України, ми ж із вами існуємо і в таких умовах! І скажу більше: ми з вами повинні існувати, відповідаючи на будь-які виклики: від харківських угод до будь-чого, ніщо не має похитнути українського флотського духу.
От і зараз я з вами неначебто раджуся: що ж нам робити сьогодні? Раджуся, як Голова Конгресу громадянського суспільства. І ловлю себе на тому, що досі не побудували ми громадянського суспільства! А що таке громадянське суспільство? Це передовсім місцеве самоврядування. Отут, у Севастополі, наприклад, мають своє самоврядування, мають своїх громадян і вони визначаються: а що робити? Ми визначаємося. Не з пагорба президентського – байдуже якого, з тоталітарними чи демократичними ухилами, а самотужки! Якийсь там Кравчук або Кучма – там президент, і нехай собі. Але все вирішується тут, у Севастополі, все вирішують ті, хто тут живе. Ви, хто тут служить.
Так, друзі мої, зараз я, аналізуючи ситуацію, що склалася, кажу: молодці, від двадцятої річниці до двадцять першої , що ми святкуємо, зроблено значний поступ, ми вистояли знову, і я дякую за цю величезну роботу всім із вас, панове! Та, разом із тим, хочеться поставити запитання: де суттєві кроки на збільшення активності громадянського суспільства Севастополя в контексті захисту наших національних українських інтересів? Що відбувається в місті, а не на палубах наших українських бойових кораблів? Там, так, утворено зараз Клубу Адміралів – і, певною мірою, це також крок до чогось, можливо, перспективного. Щоправда, я якось висловився, що може статися, що цей клуб шовіністів збереться і більше п’ятдесяти відсотків скажуть: розпустити флот і передати його Росії. Тому-то я поки що відмовився вступати в той клуб адміралів. Я хочу подивитися, як він діятиме, заради чиїх інтересів.
Те, що відбувається в школах міста, має велике значення. Так, усім нашим хлопчикам і дівчаткам треба говорити! Говорити наполегливо! І не про вітчизну, не про батьківщину, а - про Україну! Незалежна, соборна, демократична, правова, підкреслюю, Україна! Не батьківщина, не вітчизна - забудьте ці слова, дорогі друзі, не існує в нас цих слів! У нас існує тільки одна: Україна. Її треба нам берегти, неньку. Пригадую сьогоднішнє ранкове відчуття. Я в`їжджаю в Крим, вмикаю 102 ФМ, і звідти лине пісня про моряків, там - марш Військово-Морських Сил України:
Хай завжди на морі буде штиль!
А коли проб`є сигнал тривоги,
Моряки підуть навпроти хвиль
І піднімуть прапор перемоги.
Бачить Бог державності оплот
З кримського південного кордону:
Український Чорноморський Флот
Забезпечить міцну оборону!..
О! Отой школяр слухає в Севастополі і думає: ну ти дивись, як гарно!.. Щось треба робити. Нині був у нас автопробіг на честь Українського Флоту. І ми проїхали сьогодні Севастополем з прапорами України і Флоту – вісім автівок, десять. Ну, то – сором! Я думаю, а чому було б не звернутися до громадських організацій, не звернутися до наших українців у Севастополі: дорогі друзі, приїдьте до пам’ятника першому українському флотоводцеві Петрові Сагайдачному, приїдьте на своїй машині, з нами разом посвяткуйте День Флоту. Що, не можна було? Можна було! Що, важко було? Не важко! Пишіть у фейсбук, панове, що, так і так, відбувається захід Спілки офіцерів України; що День Українського Флоту; що це свято. І люди стали б із нами поруч.
Мені дуже подобається, Спілка офіцерів України впливає на Морську академію. Отакі-от спільні дії і потрібні! Коли недержавна, а громадська організація є фундатором і помічником державної роботи. Тому що флот – це все-таки держава. Наша, Українська Держава. Флот – наш крайній форпост. І тому-то я сьогодні і закликаю всіх шукати і відбирати кращі з кращих кадри по в своїх містах і в військкоматах для служби на Українському Флоті: нехай Україна відчує дух свого рідного Флоту, а Флот – дух своєї рідної України.
Віталій Квітка, підхорунжий українського степово-морського козацтва, член НСЖУ
Олександрійська організація СОУ (Кіровоградщина) |
| Категорія: Історія українського війська | Додав: PORTAL_SOU (10.04.2013)
|
| Переглядів: 1685
| Рейтинг: 5.0/3 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."
ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
