|
|
Статті
ГОЛОДОМОР 1932-1933 років в Україні - ГЕНОЦИД української нації та деякі аспекти російської політики сьогодні
 (тези виступу
народного депутата України, члена Парламентської Асамблеї Ради Європи
Григорія ОМЕЛЬЧЕНКА, які були оприлюднені на засіданні Комітету з
політичних питань і Комітету з юридичних питань і прав людини ПАРЄ та
міжнародній конференції «Майбутнє прав людини і демократії в Європі
роль Ради Європи» 10-11 вересня 2009 року в Парижі)
На підставі
звернень народних депутатів України Григорія Омельченка (члена ПАРЄ),
Олександра Чорноволенка, голови Українського інституту національної
пам”яті Ігоря Юхновського, голови Асоціації дослідників голодоморів в
Україні Левка Лук”яненка та за дорученням Президента України Віктора
Ющенка Службою безпеки України проведено перевірку обставин та фактів,
які призвели до Голодомору в Україні в 1932-1933 роках і 22 травня 2009
року порушено кримінальну справу за фактом вчинення Геноциду в Україні
у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442
Кримінального кодексу України.
В ході досудового слідства
встановлено, що після повалення Української Народної Республіки з 1921
року комуністичний більшовицький режим розпочав активні злочинні дії
щодо недопущення створення незалежної Української держави, спрямовані
на денаціоналізацію України, її уніфікацію на звичайну
адміністративно-територіальну одиницю Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).
Так,
у 20-30 роках ХХ століття була ліквідована Українська автокефальна
православна церква, зруйновано її храми, проведена суцільна
насильницька колективізація сільського господарства, здійснена
депортація значної частини українського селянства, яке складало основу
української титульної нації, за межі України, повністю конфісковано їх
майно, масово застосовано репресії та фізичне знищення інтелігенції,
священників тощо.
Апогеєм злочинних дій більшовицької влади у
мирний час стало прийняття рішень щодо повного вилучення хліба та інших
продуктів харчування у сільській місцевості на території Української
Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР), що штучно створило умови
для винищення голодом мільйонів українців в 1932-1933 роках.
З
цією метою тоталітарним комуністичним режимом були створені спеціальні
озброєні загони, які насильницьким способом вилучили зерно та
продовольство, армійські частини та репресивні органи заблокували
територію України, була заборонена торгівля у сільській місцевості,
вільне пересування селян, що фактично створило у 1932-1933 роках для
національної групи – українців, несумісні з життям умови, розраховані
на їх повне фізичне знищення. За попереднім висновком фахівців
Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України внаслідок
Голодомору 1932-1933 років загинуло від голодної смерті понад 3,4 млн.
громадян.
На даний час досудовим слідством встановлено:
- 3 000 свідків злочину Геноциду в Україні;
- 816 масових поховань жертв Голодомору 1932-1933 років, в яких за
попередніми даними поховано сотні тисяч українців. Зокрема, в
Дніпропетровській області виявлено 57 таких поховань; Луганській – 90;
Миколаївській – 50; Полтавській – 273; Одеській – 80; Харківській –
206; Хмельницькій – 35;
- документальні матеріали щодо
статистичних даних про кількість репресованих українців. Так, лише за
серпень - грудень 1932 року в Україні було арештовано 82300 осіб, з
яких майже всі були розстріляні;
- 2500 архівних документів, які підтверджують злочин Геноциду;
-
узагальнені списки 522 населених пунктів, занесених на так звану “чорну
дошку”, до яких владою застосовувались репресивні заходи у вигляді
закриття державних та кооперативних магазинів з повним вилученням
товарів і продуктів харчування, заборони виїзду з місць проживання тощо;
- документи про факти вжиття органами ДПУ заходів щодо заборони ввезення хліба до України;
-
таємна постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні,
Північ¬ному Кавказі та у Західній області» від 14 грудня 1932 року та
телеграма генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й.Сталіна та голови РНК СРСР
В.Молотова, якими наказувалось негайно припинити українізацію в усіх
місцях компактного проживання етнічних українців на всій території СРСР
(Казахстан, Кубань, Поволжя, Білгородська , Орловська області);
-
телеграма Й.Сталіна від 1 січня 1933 року з погрозою репресій щодо
осіб, які не здають хліб. В телеграмі українських селян примушували
здати весь наявний хліб. У разі відмови, задіяти повальні обшуки та
застосувати покарання у вигляді смертної кари або не менше, як 10 років
позбавлення волі;
- документи про заходи, які здійснювалися
органами комуністичної влади для фальсифікації записів про причини
смерті у той час та про заборону здійснювати облік померлих і вказівки
на знищення книг реєстрації смертей;
- документальні дані про
те, що більшовицькою комуністичною владою та репресивними органами
вживалися заходи щодо приховування від громадськості та міжнародної
спільноти інформації про організований голодний мор в Україні та масову
загибель людей.
Першими друкованими свідоцтвами про Геноцид в
Україні стали повідомлення на сторінках закордонних газет «Таймс»,
«Нью-Йорк таймс», «Фігаро», «Манчестер гардіан», «Ноіє Цюріхер
цайтунг», «Газетт де Лозанн», «Райпост», «Ля стампа» (з весни 1932
року).
Слідством отримано документальні підтвердження подій в
УРСР під час Голодомору, які засвідчені в доповіді італійських
консульств у Харкові, Києві, Одесі, Ленінграді й посольства у Москві за
1932-1935рр.
Зокрема, в повідомленні італійського консула у
Харкові Сержіо Граденіго посольству Італії у Москві «Про голод і
українське питання» від 31 травня 1933 року № 474/106 вказано: «Голод і
далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ
залишатися байдужим до такого лиха і як міжнародна преса може спокійно
спостерігати масове вбивство, яке організував радянський уряд. Не
має
жодного сумніву в тому, що це голод штучний і спеціально створений для
того, щоб «провчити селян». «Етнографічний матеріал має бути
переінакшений», - цинічно заявив один високий посадовець в місцевому
ДПУ. Шляхом варварських реквізицій московський уряд створив не просто
нестачу харчів (це було б надто м’яко сказано), він створив таку
ситуацію, за якої цілком були відсутні засоби існування для української
сільської місцевості, на Кубані й на Середній Волзі».
У
офіційному донесенні консула Італії у Харкові Сержіо Граденіго
італійському посольству в Москві для інформування Міністерства
закордонних справ Італії про голод в Україні від 22 червня 1933 року №
546/71 зазначено: «Людей при смерті скидають разом із померлими в ями
за містом і, або залишають там помирати, або закопують живцем разом із
трупами. Під сучасну пору в Харківському суді розглядається 300 справ,
пов’язаних із людоїдством. Лікарі мого знайомого бачили в продажу на
базарі людське м’ясо. Представники уряду визнають загибель 9 000 000
людей тільки в Україні. В університетських колах, однак, кажуть про
загибель 40-50% усього українського населення, тобто 15-16 мільйонів.
Остання цифра, на мою думку, більше відповідає дійсності».
Із
звіту за 1933 р. консульського представництва Німеччини в Києві про
політичну ситуацію в Україні від 15 січня 1934 року: «Українське
питання протягом звітного періоду можна також судити лише у зв’язку з
голодом. Через цю катастрофу, яку населення ставить за провину політиці
Москви, прірва між українцями, що домагаються незалежності, і
московським унітаризмом поглибилась. Серед населення
побутує думка про те, що радянський уряд сприяв поширенню голоду для того, щоб поставити українців на коліна».
Досудовим слідством встановлені архівні документи, які вказують на
причини масової смертності людей від голоду в Україні. Тільки в архіві
Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи знайдено книги
записів судово-медичних досліджень та звітів Харківського
судово-медичного моргу за 1932-1933 рр., реєстрації трупів, ділове
листування, що дало можливість відновити об'єктивну картину тих подій.
Документи свідчать, що впродовж 1933 року до цього моргу надійшло 8 940
тіл померлих людей, з яких у 6 021 причиною смерті у лікарському
свідоцтві про смерть був зафіксований голод («истощение»). Першими від
голоду помирали діти.
Голодомором, організованим тоталітарним
комуністичним режимом, також були знищені мільйони людей, в основному
селяни, які проживали і в Російській Федерації (Кубань, Поволжя,
Орловська, Білгородська області), Казахстан, серед яких понад 90 % були
етнічні українці.
Після Голодомору за рішенням керівництва
комуністичного тоталітарного режиму на чолі зі Сталіним в регіони
України (Донецька, Луганська, Харківська, Полтавська, Дніпропетровська,
Миколаївська та інші області), де найбільше вимерло українців, з Росії
були переселені сотні тисяч сімей, які були
етнічними росіянами.
Тому
не має нічого дивного в тому, що багато з нинішніх мешканців східних
областей України ( в тому числі і народних депутатів цих регіонів)
зневажливо ставляться до Голодомору, який був в Україні в 1932-1933
роках. Вони не відчувають болі за померлих на родинному, душевному і
генетичному рівнях. Адже їх батьки, родичі, близькі були переселені в
ці регіони після Голодомору і не помирали голодною смертю, як,
наприклад, мої та моїх земляків з Полтавщини, про що мені розповідали
моя бабуся і мама, якій на той час було 16 років.
На даний час
проводиться науково-демографічна експертиза, яка дасть відповідь про
кількість загиблих за період Голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на
демографічний стан України. Нагадаю, що ще в червні 1933 року
представники тодішнього комуністичного радянського уряду визнали
загибель від голоду 9 мільйонів людей в Україні.
На сьогодні
досудове слідство дійшло висновку, що головними організаторами Геноциду
проти української нації були генеральний секретар ЦК ВКП(б) Сталін
(Джугашвілі) Йосип Віссаріонович, член Політбюро ЦК ВКП (б) і голова
РНК СРСР Молотов (Скрябін) В'ячеслав Михайлович, член Політбюро ЦК ВКП
(б), секретар ЦК ВКП (б) Каганович Лазар Мойсейович і секретар ЦК ВКП
(б) Постишев Павло Петрович.
Ідеологією, на підставі якої був
організований Геноцид українського нації, було вчення В.Леніна про
шкідливість селянства і знищення його, як класового ворога і, в першу
чергу, українського селянства, яке було зберігачем української
культури, мови, традицій, історії і прагнуло самостійності та утворення
незалежної Української держави.
Нинішнє політичне керівництво
Російської Федерації (Президент Д.Медведєв, Прем'єр-міністр В.Путін),
російська делегація в ПАРЄ шляхом різноманітних політичних спекуляцій,
інсинуацій, фальсифікації історії, приховуванням архівних документів
(які не видаються на запит України), тиску та шантажу, а також
безпрецедентного втручання у внутрішні справи України добиваються
невизнання ПАРЄ Голодомору в Україні 1932-1933 років, як Геноциду
української нації, дискредитують українського Президента Віктора
Ющенка, інформаційно впливають на свідомість виборців в Україні, щоб не
допустити переобрання Віктора Ющенка Президентом України на другий
термін. Все це робиться з метою перетворення незалежної України в
державу-сателіт Росії, а української нації - в мешканців
України,
збереження своєї військової бази в Севастополі, змінення обраного
Україною зовнішнього політичного курсу, заблокування вступу України в
НАТО і Європейський Союз, ліквідації в Україні свободи слова і
демократії, які є більмом в оці кремлівської влади.
Для
досягнення цих цілей політичне керівництво Росії робить ставку, в першу
чергу, на антиукраїнські та проросійські сили в Україні (що, зокрема,
підтверджується відкритим цинічним зверненням Президента РФ Медведєва
до Президента України Ющенка), а також на шантаж залежних від її
енергоносіїв Європейських держав (як це було яскраво продемонстровано в
січні цього року під
час так званої «газової війни»).
Звертаю
увагу лише на один з моментів звернення Медведєва, в якому Україна
обвинувачується в «навязывании международному сообществу
националистически окрашенных трактовок массового голода в СССР
1932-1933 годов как «геноцида украинского народа».Більш знахабнілої і
цинічної брехні важко, навіть, собі уявити! Медведєв, як Президент і
юрист за фахом, повинен знати резолюцію Парламентської Асамблеї ОБСЄ
«Голодомор 1932-1933 років в Україні», прийняту на сесії в Астані 29
червня - 3 липня 2008 року. В ній Асамблея підтримала ініціативу
України щодо розкриття всієї правди цієї трагедії українського народу,
зокрема, шляхом проведення просвітницької роботи про Голодомор на
міжнародному і національному рівнях, організації заходів в пам”ять про
Голодомор і запропонувала парламентаріям держав-членів ОБСЄ взяти
участь в пам’ятних заходах з нагоди 75-ї річниці Голодомору 1932-1933
роках в Україні.
В унісон російському Президенту «підспівують»
і деякі проросійські налаштовані партійні лідери в Україні. Зокрема,
лідер партії комуністів Петро Симоненко та лідер партії Регіонів Віктор
Янукович (керівники однойменних фракцій в Парламенті) підтримали воєнну
агресію Росії в Грузії і виступили за визнання Південної Осетії і
Абхазії незалежними державами. Вони ж цинічно заперечують визнання
факту Голодомору в Україні 1932-1933 роках, а очолювані ними фракції не
підтримали в листопаді 2006 року прийняття Закону України «Про
Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнаний Геноцидом
українськогонароду.
Після порушення Службою безпеки України
кримінальної справи за фактом Геноциду, в угоду політичному керівництву
Росії, Янукович 27 травня 2009 року зробив політичну заяву українською
і російською мовами від імені партії Регіонів, у якій назвав порушення
справи провокацією і, що питання про Голодомор необхідне нинішнім
представникам влади України для того, щоб залишитися при владі і
погіршувати і без того погані відносини з Російською Федерацією. Як
наголосив Янукович, для Росії, як правонаступниці СРСР, ця тема є
особливо чутливо. Тому необхідно прислухатись до офіційної Москви і
широкої громадськості Росії. Читаючи заяву Януковича, складається
враження, що її текст був підготовлений або узгоджений у Москві.
Така угодницька позиція Януковича для українців не є дивною. Справа в
тому, що він не є етнічним українцем. Янукович народився в Білорусії,
був тричі засудженим за насильницькі і корисливі кримінальні злочини,
вчинені в Україні. На президентських виборах 2004 року в Україні
Президент (нині прем’єр-міністр) Росії Володимир Путін активно
підтримував кандидата в Президенти України Віктора Януковича і навіть
поздоровив його з обранням Президентом ще до офіційного оголошення
результатів виборів. Підтримувала Януковича на минулих п резидентських
виборах і Українська православна церква Московського Патріархату. Ось
чому і сьогодні політичне керівництво Росії бачить Януковича майбутнім
Президентом України чи будь кого іншого, на якого воно має вплив або
компромат. Такого впливу на нинішнього Президента України Віктора Ющенка Росія не має.
Нагадую керівникам Росії, її представникам в ПАРЄ, а також януковичам,
симоненкам і їм подібним, що 23 жовтня 2008 року Європейський парламент
визнав Голодомор (штучний голод 1932-1933 років), як тяжкий злочин
проти Українського народу і проти людянності та засудив ці діяння,
спрямовані проти
українського селянства, що характеризувалися
масовим знищенням і порушенням прав і свобод людини. Парламентська
Асамблея ОБСЄ (29 червня - 3 липня 2008 року) засудила Голодомор
1932-1933 років в Україні і у своїй резолюції вказала, що Голодомор,
під час якого загинули мільйони невинних українців, був штучно
створений жорсткими навмисними діями і політикою тоталітарного
сталінського режиму. І рішуче запропонувала всім парламентам держав –
членів ОБСЄ прийняти закони щодо визнання Голодомору.
Десятки
країн світу (їх парламенти, уряди), ООН з питань освіти, науки і
культури визнали Голодомор, як злочин (геноцид) проти українського
народу і вшановують щорічно День пам”яті жертв Голодомору.
В
Україні, на відміну від Російської Федерації, реально існує демократія,
свобода слова, віросповідання (наприклад, представники російської
опозиції і влади можуть виступити в прямому ефірі на телебаченні лише в
Україні і, навіть, з критикою українського Президента). Після перемоги
Помаранчевої революції в Україні немає арештованих представників
опозиції, кримінального переслідування за політичні чи релігійні
переконання, вільно проходять мітинги, демонстрації, акції протесту
навіть біля приміщень Секретаріату Президента, Кабінету міністрів,
Верховної Ради України. У нас реально забезпечені права
національних
меншин. Наприклад, в Україні працює дві тисячі російських шкіл, а в
Росії, де проживає понад три мільйони етнічних українців, немає жодної
української школи.
В сьогоднішній Росії, по суті, встановлений
неосталінський авторитарний кримінальний режим, де представників
опозиції не допускають до влади, викрадають і вбивають правозахисників
і журналістів, забороняють мирні мітинги, демонстрації і акції
протесту, а у випадку проведення, спеціальні підрозділи
міліції
розганяють їх і кидають учасників за грати. У своїй внутрішній і
зовнішній політиці керівництво Росії замінило принцип верховенства
права на принцип право сили. Як результат: воєнна агресія ядерної Росії
проти Грузії, анексія частини її території і визнання незалежними
державами Південну Осетію і Абхазію. Все це робилося під виглядом
захисту російських громадян, які там проживають. Це
вам не нагадує
«Мюнхенський зговір 1938 року» і окупацію Чехії нацистською Німеччиною
для захисту судецьких німців, які там проживали? Застосування
російської армії на території інших держав узаконила Державна Дума
Росії. Окремі російські політики вже встигли заявити, що у випадку
порушення прав їх громадян в інших державах, в ці країни буде
висаджений повітряний десант і ввійде бронетехніка для захисту росіян.
Виникає запитання: хто на черзі після Грузії?
Україна,
на території якої, в Севастополі, базується російський Чорноморський
флот і бригада морських піхотинців, а десятки тисяч громадян України
(етнічних росіян) мають окрім українського і російський паспорт, як
мешканці Абхазії і Південної Осетії?
Прибалтійські держави (які в 1940 році були насильно приєднанні до СРСР)?
Чи
може Польща (яка була у 1939 році окупована і поділена комуністичним
Радянським Союзом і фашистською Німеччиною, згідно Пакту Молотова і
Ріббентропа)?
Під прапором боротьби з тероризмом кремлівська
влада потопила в крові ні в чому невинних десятки тисяч чеченців (
дітей, жінок, людей похилого віку) і знищила незалежність Чеченської
республіки - Ічкерії, яку проголосив парламент, вбила першого її
Президента Дудаєва і не вважає це тероризмом. А виконавці були
нагороджені державними нагородами і грошовими преміями.
Під цим
же самим прапором масово порушуються права людини і цілих народів, які
проживають на Північному Кавказі: Інгушетія, Дагестан та інших
регіонах. І все робиться в ім’я «великой и неделимой России». Партія
«Єдина Росія», яка має абсолютну монопольну владу в Росії, стала гіршою
креатурою
колишньої КПРС. Заявами Президента Медведєва Росія розпочала поки що інформаційну та ідеологічну війну проти України.
Тому я і звертаюсь до Парламентської Асамблеї Ради Європи та інших
європейських організацій визнати Голодомор в Україні 1932-1933 років,
як Геноцид української нації, а також, в рамках міжнародного права та
взятих на себе зобов’язань членами Ради Європи, унеможливити втручання
Росії у внутрішні справи України, як незалежної держави, реально
гарантувати їй безпеку і суверенітет та недоторканність кордонів і не
допустити зовнішнього впливу на результати виборів Президента України в
наступному році.
Українська нація (яка складає понад 80%
населення країни) з повагою ставиться до національних меншин, які
проживають в Україні (їх понад сто, вони представлені в парламенті,
уряді, місцевих органах влади) і спроможна без будь-якого втручання
ззовні свідомо і вільно обирати Президентом України представника своєї
нації – українця за національністю, душею і духом. Це природне право
українців, як і кожної нації, мати свого представника керівником своєї
держави.
Народний депутат України,
Член ПАРЄ
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО
|
| Категорія: Нац. безпека і оборона | Додав: Петро_ЛИСЕНКО (15.09.2009)
|
| Переглядів: 1844
| Рейтинг: 5.0/2 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."
ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
