Статті

Перший заступник Голови СОУ

Петро КОСТЮК,

полковник, історик

"Кожен вояк ще мусить бути

й громадянином,

а кожен громадянин – вояком".

полковник П. Болбочан

Українська військова традиція

Геополітичне становище України змушувало народ землеробів і ремісників, лірників і кобзарів, народ побожний і богобоязний брати до рук зброю. Але брати її не для загарбання чужих територій чи майна, а для захисту своєї землі або у відповідь на заподіяну кривду. А було тої кривди так багато, що з часом постала необхідність витворити в українському суспільстві окремий стан, придатний до ратної справи, захисту своєї землі – Українське козацтво.

До честі козацтва, вишкіл його був такий високий, що наймогутніші монархії Європи мали за честь користуватися його військовими послугами для вирішення своїх політичних потреб.

Наприклад, 1646 року 2400 козаків, які перебували на французькій службі під керівництвом Івана Сірка та Богдана Хмельницького, взяли фортецю Дюнкерк, захоплену іспанцями.

Коли виникала загроза для державности Росії, вона апелювала до українського народу, до його славних вікових бойових традицій.

Ось деякі приклади.

Після вторгнення наполеонівських військ у межі Російської імперії царський уряд мобілізував не лише сили російської регулярної армії, а й спішно оголосив набір до полків українського козацтва. Було сформовано 15 кінно-козачих полків (Полтавщина – 9 полків, Чернігівщина – 6 полків).

Вісім українських козацьких полків взяли участь у так званій "Битві народів" восени 1813 року під Ляйпцигом. Переможцям відкрився прямий шлях на Париж. У березні 1814 року шість українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції. Так завершилась ця війна.

Ми мали перемоги як на Заході, так і на Сході, як на Півночі, так і на Півдні України, й поза межами нашої Батьківщини. Пам'ять народна, а подекуди – меморіали, пам'ятники та могили свідчать про перемоги наші. Але багато перемог української зброї ще треба відродити в пам'яті українській, впорядкувати місця битв та могили Героїв.

На жаль, довгий час нам подавали нашу історію як історію поразок. Незрозуміло зокрема, чому замовчуються блискучі перемоги військ Богдана Хмельницького. А чому б не опоетизувати розгром московської армії під Конотопом?! З тієї ж причини іґноруються героїчні подвиги Українських Січових Стрільців, Чортківська наступальна операція, оборона м. Замостя з порятунком 6-ю українською дивізією полковника Марка Безручка не лише Варшави і Польщі, а й усієї Європи від більшовизації, могутній розмах повстанської боротьби проти московських нападників.

Слід зазначити, що українська військова традиція знає кілька спроб встановлення своїх власних святкових днів. У 30–40-х роках XX ст. у середовищі борців за незалежну Українську державу відзначалося Свято зброї – 31 серпня, на згадку про події 1919 року, коли частини Об'єднаних Армій (дієва армія УНР і Українська Галицька армія), після переможних боїв з Червоною армією, увійшли до Києва.

Останні роки пропонується запровадити як державне свято (яке поки що відзначають неофіційно) – День Українського Війська саме 14 жовтня, що припадає на церковне Свято Покрови. З ним пов'язана традиція відзначення дня Святої Покрови як покровительки Запорізького війська. Цій традиції кілька сотень років. Цього дня також відзначають річницю утворення 1942 року Української Повстанської Армії.

Наукова конференція "Конотопська битва 1659 року та її значення в національному поступі України", що відбулася в Києві та Конотопі 29 червня – 1 липня 1995 року, прийняла ухвалу про необхідність встановлення кількох Днів слави української зброї, включаючи щорічне відзначення річниці переможної битви під Конотопом.

На початку творення Збройних Сил України велику роботу з відродження бойових традицій, вшанування днів української військової звитяги провела соціально-психологічна служба Міністерства оборони України на чолі з генерал-майором В.Мулявою.

Сьогодення диктує необхідність встановити відзначення визначних дат, перемог українського вояцтва за увесь період української історії під загальною назвою "Дні Слави Української зброї".

Це на законодавчому рівні вже зробили багато європейських народів, у тому числі й наші сусіди. Зокрема, в Росії 1995 року прийнято Федеральний Закон "О днях воинской славы (победных днях) России" (від 13.03.95 № 32-ФЗ), де, між іншим, визначено 10 липня як святкування Дня перемоги російської армії у Полтавській битві …

Хто з українських військових є героєм?

Упродовж століть українці та їхня зброя давали змогу іншим націям відзначати свята національної зброї. Українці змушені були служити в багатьох арміях: австро-угорській, американській, англійській, більшовицькій, ватиканській (як найманці), канадській, німецькій, польській, радянській, російській, румунській, угорській, французькій, чехословацькій та інших. Багато з них обіймали командні посади та уславилися своїми особистими подвигами. Але для кого вони здобували перемоги?

Наприклад, січень-лютий 1944 р. – Корсунь-Шевченківська операція. Вона відкрила шлях до звільнення Правобережжя України. В цій операції брали участь багато воїнів-українців, які проявили мужність та героїзм, пролили багато крові. Але ніяких українських національних формувань у складі фронтів, які приймали участь в цій операції, не було. Тому було б неправильно стверджувати, що це була перемога українського війська. Тим більше, що Російська Федерація оголосила себе спадкоємницею СРСР, відповідно збройні сили РФ є спадкоємцями Радянської армії. Це перемога тієї держави, до складу якої Україна раніше входила. Тому ведучи мову про національні перемоги, ми маємо на увазі виключно перемоги українських національних формувань та таких, які виборювали незалежність України. Виховувати націю потрібно не тільки на перемогах, а й на правді.

Вшанування та плекання свого героїчного минулого заради майбутніх поколінь, збереження своєї самобутности і автентичности підносить нас в очах світу. Бути патріотом сьогодні в Україні – це громадянський обов'язок.

Почуття патріотизму, національної гордости повинні культивуватись у владу, силові структури, підростаюче покоління. Патріот – людина, яка прагне знати свою історію, предків, шанувати її, думати над тим, чим живе і куди йде.

Ось де, люди, наша слава...

До переліку дат, які принесли славу українському війську, слід віднести:

860 р. – переможний похід Київського князя Аскольда на Візантію.

907 р. – перемога у битві під Царгородом. Похід князя Олега на Константинополь, увінчаний прибитим до воріт столиці Візантійської імперії щитом.

971 р. – битва під Доростолом. Війська князя Святослава витримали облогу переважаючих сил Візантії. Відомим з тієї битви є вислів князя: "Не посрамимо ж землі рідної, але ляжем кістьми, мертві бо сраму не імуть".

11 березня 1238 р. – перемога війська Галицько-Волинського князя Данила Галицького під Дорогочином над військами Тевтонського ордену.

17 серпня 1245 р. – битва під Ярославом, біля р. Сян (тепер територія Польщі). Визначна перемога війська Данила Романовича над угорсько-польським військом. Ця перемога сприяла остаточному формуванню Галицько-Волинської держави та росту її міжнародного авторитету.

3 жовтня 1362 р. – битва на Синіх Водах. Перемога українсько-литовського війська на чолі з Ольгердом Гедеміновичем над монголо-татарами та звільнення від їхнього ярма України. Це відбулося за 18 років до Куликовської битви.

15 липня 1410 р. – Грюнвальдська битва, в якій були переможені війська Тевтонського ордену за участи українських полків, а саме: Львівської землі, Перемишльської землі, Сяніцької землі, Галицької землі, Холмської землі, Подільської землі (3 полки), Белзької землі, а також полків Київської, Стародубської, Сіверської та інших українських земель. Це припинило експансію Тевтонського ордену на Схід.

16 квітня 1492 р. – військово-морська перемога козацької флотилії над турками у Чорному морі під Тягинею. Це і стало днем народження українського флоту.

8 вересня 1514 р. – перемога 30-тисячного війська українського князя Костянтина Острозького під Оршею (тепер територія Вітебської области, Білорусь) над 80-тисячним військом великого князя Московського Василія ІІІ. Війська під командуванням Острозького не просто розгромили армію супротивника, а, як зазначають хроністи, винищили її до ноги. Князь Острозький був першим українським полководцем, котрий став до бою з москвинами (московітами). На згадку про цю перемогу й досі у Кракові дзвонить на Різдво величезний дзвін, відлитий з російських гармат, здобутих 1514 року під Оршею.

1527 р. – битва під Ольшаницею на Київщині. Перемога над військами під командуванням хана Махмед-Гірея. Ще один наслідок цієї перемоги – зірвано намір татарів напасти на Київ. До складу війська князя Острозького входили загони козаків. На той час без них не відбувалася жодна битва, жодний похід. Перемога була закономірною, адже Костянтин Острозький був видатним полководцем свого часу. Він виступав на захист віри свого народу і на свої кошти будував храми, допомагав монастирям, фінансово підтримував Києво-Печерську Лавру. Відомо, що князя Острозького поховали на території Києво-Печерської Лаври (1553 р).

23 травня 1616 р. – взяття українськими козаками під проводом гетьмана Петра Сагайдачного фортеці Кафа.

9 жовтня 1621 р. – завершення Хотинської війни. Об'єднане українсько-польське військо завдало турецькій армії поразку під фортецею м.Хотина. Війська П.Сагайдачного, які нараховували 42 тисячі вояків, вкрили себе невмирущою славою. У результаті битви було зупинено експансію Туреччини на Східну Європу.

   Окремо маємо відзначати переможні битви військ Богдана Хмельницького (1648–1652 рр.).

   Лише 1648 року – перемоги військ Богдана Хмельницького 19 квітня – 6 травня під Жовтими Водами (перша перемога української армії у Національно-визвольній війні), 15–16 травня під Корсунем (нині Корсунь-Шевченківській Черкаської області – одна з визначних перемог Б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття), 11–13 вересня під Пилявцями (у результаті перемоги під Пилявцями було визволено Волинь та Поділля і армія Хмельницького рушила на Львів; уперше склалися передумови для визволення усіх українських земель з-під іноземного гніту і для об'єднання їх в єдину незалежну державу).

   1652 р. – перемога 22-23 травня під Батогом (на лівому березі Південного Бугу, поблизу гори Батіг). Ця перемога дозволила українській стороні скасувати умови невигідного Білоцерківського договору 1651 року, забезпечила умови для подальшої розбудови етнічної державности. Останню битву сучасники порівнювали зі славнозвісними Каннами.

   Серед перемог інших гетьманів насамперед маємо відзначати 9 липня 1659 р. – день перемоги в Конотопській битві. Ця визначна історична подія 2009 року в вперше відзначалася в Україні на державному рівні.

Битва під Конотопом – один із важливих етапів українсько-російської війни 1658–1659 років. Вона відбулася між козацькими військами гетьмана І.Виговського та 100-тисячною московською армією. У ході битви царські війська зазнали нищівної поразки (загинуло до 40 тис., а 15 тис., на чолі з воєводою, потрапили в полон). І.Виговський втратив 4 тис. козаків.

   1667 р. – взяття козаками фортеці Кафи, найбільшого ринку рабів у Криму. Під час морського походу 5-тисячним військом козаків на чолі з Сірком та Іваном Рогом взято штурмом Кафу та інші міста Криму, звільнено 2 тис. невільників. 1675 року 20-тисячне військо козаків визволило Бахчисарай і Гевлев (Євпаторію).

12 вересня 1683 р. – розгром під Віднем османського війська об'єднаною армією європейських держав за участю українських вояків. Ця перемога припинила османську експансію в Європу.

   1787–1788 р. – морські битви при Кінбурнській косі (тепер Миколаївщина), де Чорноморська козацька флотилія на чолі з Сидором Білим зіграла основну роль у розгромі флоту турецького адмірала Есскі-Гуссейна, що дало змогу повернути до складу України фортеці Очаків (Дашів) і Кінбурн.

28 квітня 1915 р. – початок боїв Легіону Українських Січових Стрільців на горі Маківка, що стали символом прагнення українців до боротьби за самостійну державу.

   29 січня 1918 р. – бій під Крутами ("Українські Фермопіли"). Загін першої Київської військової школи та Помічний студентський курінь прийняли нерівний бій з військами М.Муравйова, що рвалися до Києва.

   Крути – це моральна перемога, що примусила свідому громадськість чітко розрізняти, хто свій, а хто чужий – ворог, загарбник. Крути – важлива подія в історії українського війська часів національно-визвольної боротьби першої половини ХХ ст., у цілому і цей бій треба розглядати як одну із суттєвих ланок процесу становлення та розвитку українських збройних сил.

   10 квітня – 24 квітня 1918 р. – Кримська операція. Окрема група на правах дивізії під командуванням полковника П.Болбочана звільнила Кримський півострів від більшовиків. 22 квітня 1918 р. Кримська група ввійшла в м. Джанкой, а 24 – в Сімферопіль. Опанування Севастополя мало бути реалізовано кінним полком ім. К.Гордієнка під командуванням В.Петріва та Кримським кінним полком. І хоча українські війська не ввійшли в Севастополь, але це забезпечило перехід Чорноморського флоту на бік України. Цей похід виявив блискучий талант полковника Болбочана, як воєначальника, та продемонстрував боєздатність української регулярної армії.

   5–28 червня 1919 р. – проведена Чортківська наступальна операція Української Галицької Армії з метою розгрому угруповань противника в районі м.Чорткова (тепер Тернопільська область) та визволення всієї території Західно-Української Народної Республіки.

   31 серпня 1919 р. – об'єднані українські армії (дієва армія УНР і Українська Галицька Армія) звільнили від більшовиків столицю України місто Київ.

29-31 серпня 1920 р. – битва під Замостям. 6-та Січова дивізія М.Безручка прийняла бій з 1-ю Кінною армією Будьонного. Будьонівці були змушені відступити, оскільки так і не зламали оборону січовиків. Полковник М.Безручко фактично врятував від страшної поразки всю Польщу. Це він на чолі 6-ї Січової дивізії не пропустив на Варшаву 1-шу Кінну армію.

   Треба і далі прославляти героїзм воїнів Української Повстанської Армії, які помирали з останніми словами на устах: "Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї"! Адже були перемоги частин УПА над нацистами в с. Колки на Волині 18 квітня 1943 р., в результаті чого утворено т.зв. "Колківську республіку". Був героїчний бій підрозділів УПА (5 тис.) під с.Гурби 25 квітня 1944 р. на Рівненщині з військами НКВС (30 тис.), що займались перед тим депортацією народів Закавказзя. Нерівний бій, який відбувся 15 січня 1945 р., за 3 км від с.Рушір в бік Космача (Івано-Франківщина), між повстанською сотнею Березівська та в декілька разів чисельнішими військами НКВС, які перед тим займалися депортацією кримських татар, чеченців, інгушів, закінчився повним розгромом НКВсівців.

   Перелік видатних дат, звичайно, неповний і потребує розширення, але їх потрібно відзначати на державному рівні.

Утверджувати українську переможну традицію

   Традиції української зброї, їх вивчення, відзначення, пошана до них – це переконливий засіб боротьби зі стереотипами меншовартости, що їх десятиріччями і сторіччями нав'язували українському народові окупанти з півночі та заходу.

Якщо говорити про зовнішньополітичну безпеку держави та місце в ній військової доктрини, то не лише оборонної, а й наступальної, бо наступ – найкращий спосіб оборони.

   Не підлягає сумніву, що історичні традиції непереможної української зброї – один з важливих елементів військово-політичного виховання. Оволодіння цими традиціями передбачає навчання військової історії, яке надто поволі входить у програми військових навчальних закладів. Збірники автентичних документальних текстів з військової історії України різних століть мають відновити правду про наше військове минуле і наші військові традиції. "Білі книги", складені з архівних документів, повинні висвітлити долю українських військових діячів, винищених окупантами, поширити об'єктивні знання в глибину століть: на українських королів, гетьманів, генеральну старшину, полковників козацьких часів, князів та воєвод княжої доби. Пам'ять про них не має пропасти. Упорядкування полів битв, українських військових кладовищ, відзначення їх пам'ятними знаками, місцевими музеями, каплицями – важливі ланки виховання громадянина-патріота.

   Наша військова історія повинна бути засвоєна сучасними політичними елітами та громадянами України. Військом не можна нехтувати, героїв гріх забувати. Адже тільки в минулому столітті, через недооцінку українськими керманичами ролі війська в державотворенні, Україна п'ять разів втрачала державність. Пригадаймо слова митрополита Андрея Шептицького: "Майже немає ціни, яку слід було б дати за створення української армії".

   Але, на жаль, клаптикове, нецілісне розуміння історії України (останні 70 років панування Радянської влади – так "історично склалося"), "розруха в головах" не дають можливости сприймати нашу історію як соборну. Історія вчить, що самостійну соборну державу здобув собі тільки український народ і тільки власною боротьбою і працею. Без власних змагань українського народу навіть найсприятливіші ситуації не давали ніколи державної незалежности. Хіба що на зміну одним поневолювачам приходили інші. Як визволення, так і оборона самостійної України в своїй основі завжди спиралися і мають спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони.

Незалежна Українська держава зобов'язана створити Пантеон Героїв та вшановувати Дні Слави Українського війська.

   Важливими кроками на шляху до впровадження національної системи відзначення на державному рівні Днів Слави Української зброї стали укази Президента України В.Ющенка щодо вшанування подвигу Героїв Крут (2007–2008 рр.), Указ Президента України "Про відзначення 350-річчя перемоги війська під проводом гетьмана України Івана Виговського у Конотопській битві" (2008), Укази Президента України 2009 року "Про деякі заходи щодо відзначення видатних подій національної воєнної історії" та "Про додаткові заходи щодо визнання українського визвольного руху ХХ століття".

   Важко переоцінити значення Указу Президента України "Про відзначення у 2009 році 360-ї річниці подій, пов'язаних зі створенням Української козацької держави", що справляє величезний вплив на виховання у громадян почуття патріотизму, поваги до історичного минулого Українського народу та усвідомлення українцями тяглости Української держави. Нарешті, останні Укази Президента України В.Ющенка про вшанування Українських Січових стрільців, про присвоєння звання Героя України Степану Бандері та "Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті".

   Потрібно утверджувати українську переможну традицію як конкурентну перевагу. Це буде працювати на ідентичність української нації. Державі і нації потрібні свої герої.

   Українському народу – Дні Слави Української зброї.

Перший заступник Голови СОУ

Петро КОСТЮК,

полковник, історик

м.Київ