Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Аналітичні статті » Духовність

Поняття про совість для сучасного українського суспільства .
Хто серцем чистий і душею,
Не потрібна тому броня,
Не потрібний і шолом на шию,
Не потрібна йому війна.
Непорочність - те його броня,
І невинність - алмазна стіна,
Щит, меч і шолом йому Сам Бог.

Григорій Сковорода,
Пісня Двадцята, з книги «Сад божественних пісней»



Україна знову вступає у свою чергову фазу передвиборних кампаній. Хтось багато обіцяє, хтось зомбує, хтось виймає на світло чимало бруду, і все це називається одним словом – сучасна політика.
Хоча слово «політика», в перекладі з давньогрецької, означає зовсім інше поняття. Воно перекладається як «мистецтво керувати». То що ж бракує сучасному українському політикуму і суспільству, аби навчитися «мистецтву керувати»?
Є ключові поняття, відомі людям з давніх-давен, без правильного розуміння яких або в разі їх невірного трактування у будь-якому суспільстві виникатимуть проблеми, які потім дуже важко вирішити. Одним із таких ключових понять є поняття совісті. Сьогодні, коли торкаємося у дискусії терміну «совість», ми бачимо викривлене поняття, бачимо неначе його відбиток у кривому дзеркалі.
Сучасний політикум привчив нас до того, що,як і правд, совістей може бути стільки,скільки є трактувань. Є совість людська, є совість Гітлера, совість Сталіна, совість пересічного українця і совість нардепа. Нібито поняття одне, а розуміння, одначе, його різні. Що ж таке в такому випадку совість? І як далеко ми здатні зайти, залишаючи коріння і першоджерела понять?
Давайте не будемо уподібнюватися грецьким філософам чи теперішнім філософам-постмодерністам, які звикли гратися будь-якими поняттями. Тому що ми в реальному житті, а не на Афоні чи на сторінці модного постмодерного видання. Отож, звернімося до наукових першоджерел.
Так, совість згідно з визначенням Тлумачного словника В.І.Даля (1801-1872 рр. по Р.Х.) є «моральна свідомість, моральне чуття чи відчуття в людині. Внутрішнє усвідомлення добра і зла: таємниця душі, в якій відгукується виправдання або засудження кожного з її вчинків; почуття, що спонукає до істини та добра, відвертаючи від брехні і зла; інстинктивна любов до добра і до істини, природжена правда». Говорячи про совість автор Тлумачного словника цитує також прислів’я: «Добра совість є голосом Божим».
Отож, промовляючи слово «совість» люди дуже добре розуміють, що має на увазі співбесідник. «Чинити по совісті», «як же тобі не совісно», «безсовісний». Кожен розуміє, що таке совість, чуючи подібні вислови. Здавалося б, люди можуть спілкуватися межи собою, будувати спільне світське майбутнє чи навіть сучасний капіталістичний світ, опираючись на спільне моральне усвідомлення, навіть не потребуючи його особливих визначень. Адже скільки б не намагалися ті чи інші розумники викривити сутність поняття совісті, совість – дещо генетично успадковане, це – архетип, закладений в людському ДНК. Тому-то мораль і порядність є чимось саме собою зрозумілим. І разом із тим це поняття є зовсім непростим.
Поняття совісті досі є одним із ключових у сучасному суспільстві: ним послуговуються письменники і політики, його використовують журналісти та юристи, філософи і моралісти. Нерідко наділяючи це поняття суперечливим змістом.
Усілякий світогляд, байдуже – релігійний він чи ні, містить у собі поняття совісті чи, принаймні, близькі до нього чи похідні від нього уявлення, ключовими з яких є поняття Добра, Справедливості та Правди. Люди можуть вважати себе віруючими чи не віруючими в Бога, розділяючи при цьому головні моральні критерії, які базуються на деякому досвіді совісті.
Перш за все, потрібно дослідити історію розвитку поняття совісті, виходячи з античного та біблійного (новозавітного та старозаповітного) його витлумачення.

СТАРОДАВНІ ДОХРИСТИЯНСЬКІ УЯВЛЕННЯ ПРО СОВІСТЬ

Отож, почнемо з античності. Ще стародавні єгиптяни мали уявлення про деяку інстанцію, яка є всередині людини, і яка засуджує чи виправдовує людські вчинки, зобов’язуючи людину до слідування певним законам. Ця інстанція прихована в серці людини і виявляє себе у виправданні, але набагато частіше все-таки в засудженні того чи іншого персонального людського вчинка.
У давньогрецькій культурі уявлення про совість виникло задовго до того, як було осмислено тамтешніми філософами. Так, і про це йдеться на початку Гомерової «Одісеї», Зевс, розмірковуючи в зібранні богів про причини лих людських, каже, що джерело цих лих треба шукати не в богах, як нарікають смертні, а в самих людях. Згідно з умовисновками Сенеки, всередині нас мешкає дух, що спостерігає за добром і злом у нашій душі.
Не вдаючись у подробиці дискурсу довкола поняття про таке моральне першоджерело в людині як совість, можна зробити висновок, що з певною ясністю це поняття вперше сформульоване було все-таки стоїками. Згідно з їхнім ученням, людина має певні зобов’язання перед Істотою вищою, аніж вона сама, і поняття про таке зобов’язання перебуває в людині, яка має всередині себе слух, завдяки якому розрізняє «голос Божий».

СОВІСТЬ У СТАРОМУ І НОВОМУ ЗАПОВІТАХ
 
Ми починаємо читання Священного Письма, розпочинаючи зі Старого Заповіту. І саме в цій книзі ми знаходимо таке глибоке й так добре розвинене вчення про совість, якого годі шукати в найвигадливіших умовисновках та здогадках язичницьких філософів. Тому що Старий Заповіт представляє нам саму основу людської совісті – Бога, що відкривається нам як Особистість, Бога, що навертає до Себе людину, відкриваючи її до самої глибини – «бо вивідуєш ти серця» (Псалом 7:10). І ось таке-то знання про Бога, що вивідує найсокровенніше в людині, ось ця здатність звертатися до Вивідуючого, чути Його, молитися Йому, кликати Його, і є правдивою основою поняття про совість.
Знаменитий Псалом Покаяння (Псалом 50), яким Давид молиться про прощу гріха свого, воістину може бути названий Псалмом чи Поемою про совість. У ньому присутнє не тільки все, що складає сокровенне життя совісті. Тобто усвідомлення власного гріха («бо беззаконня свої я усвідомлюю і гріх мій завжди переді мною»), сором і мовби бачення власного гріха Оком Божим («перед Тобою одним согрішив я і лукаве учинив я перед очима Твоїми»), абсолютне визнання правди Божої і невідворотності Суду Його («Ти ж бо праведний у вироці твоєму й чистий у суді Твоєму»). Та в цьому псалмі, крім цього всього, заявляє по себе самоусвідомлення самої совісті, як правди, вплетеної в саме серце людини, як свого роду Богоявлення в ній («ось, Ти полюбив істину в серці і всередину мене явив мені мудрість Твою», по-церковнослов`янському це звучить набагато ясніше і глибше: «се бо истину возлюбил еси: безвестная и тайная премудрости Твоея явил мы еси»).
Та ще одне одкровення про совість міститься в цьому псалмі – людина завдяки власним зусиллям не може очистити її, «омити» совість, «сотворити серце чисте». О, це можливе тільки Господу, на Чий суд людина приносить свої беззаконня і свою роз’ятрену гріхами душу. Той, Хто першим побачив «наготу» гріха, може й відвернути обличчя Своє від неї, і тоді совість оздоровлюється, отримавши Боже прощення, і людина наново отримує радість прославлення Господа; сокрушившись духом вона може тепер принести Йому жертву жертву правди , яка не буде Ним відкинута.
Це і є те «виконання Закону», в якому пломеніє вже новозаповітне його розуміння – у засвоєнні серця правди Божої, яка і є суддею. Ця норма, що міститься в совісті, а по суті і є совістю, полягає у тому, що люди мають жити «по Божому». Що Правда Божа, яка в Новому Заповіті йменується Любов`ю, має назавжди утвердитися в їхніх стосунках із Богом та з їхніми ближніми. І що всяке попрання цієї правди накличе на себе суд цієї розіп’ятої Божої Любові. Таким є справжній прихований зміст Закону, Псалмів і Пророків, заради виконання яких і прийшов до нас Ісус.
Христос приходить не тільки як Пророк, який читає Закон, вкладений усередину і написаний у серці (Єремія 31:33), але і як Виконавець цього нового Закону, як Той, Кого вкладено, той, Кого записано у серці.
Він не тільки напоумляє, радить, учить, судить і просвітлює Словом Божим. Він Сам є Словом, Яке було на початку в Бога (Євангелія від Івана 1:2). Він Сам є судом, яким Бог судитиме людей останнього дня. Він не тільки промовляє про любов, але Сам ю Любов`ю. Він не тільки свідчить про Світло, як Іван Христитель, а Сам і є Світлом, Котре просвітлює всяку людину, яка тільки приходить у цей світ (Євангелія від Івана 1:9)
І раз ми віруємо (а це задеклароване на рівні держави) в те, що Ісус Христос і є оцим Правдивим Світлом, що просвітлює наші серця, то ми віримо і в те, що Він і є непримітним на перший погляд першопочатком совісті. Совість і є тим духовним оком, чистота якого визначається світлом, що пробуває в тобі. Це світло нам дане завдяки Любові і благодаті Божій, Він, Христос – свого роду відбиток образу Божого, яким запечатана кожна людина. І коли вже Він не приховує джерела цього світла, не ховає його в сокровенному місці, не гасить його, то чистим стає і світильник тіла -совість, що сприймає це світло, пропускаючи його через себе в середину людську.Не можна людині відкрити понад те, що відкриває йому його совість, якій вона – чи добре, чи погано – кориться.
Апостол Павло міг говорити іншим: всілякий чинить згідно з чином і свідоцтвом свого розуму (Павлове Послання до римлян), тому що вірив у чужий розум, чужу совість. Він вірив у те, що можна назвати Богонатхненням, вільною віруючою совістю, вірив у те, що вона, наша совість, і є місцем нашої зустрічі з Богом Живим, вірив у силу і невідворотність її суду й тому відстоював її право на власний вибір в царині обрядових приписів і богословських думок – «належить між вами бути і різним думкам»(Перше послання до коринтян 11:19).
Єдиним критерієм совісті, на думку апостола Павла, має бути віра. Усе, що не через віру, гріх. У віруючій душі віра та совість не можуть суперечити одна одній, бо якщо між ними починається спір то обидві сторони в ньому виявляються програшними. Віра і совість мають взаємно напоумляти, просвітлювати і зміцнювати одна одну, і союз їх, без якого немислиме внутрішнє життя православного християнина, має служити за основу іншого союзу – благодаті і суду, покаяння й надії на Живого Бога. Совість для апостола Павла – це перш за все вислід влади Божої, якій підпорядковані люди, і вони самі судять себе цією ж таки владою.
Совість – місце справжньої зустрічі з Богом, провідник Його волі. Й там, де вона не втікає від Бога, але відкриває себе Йому, представляє себе Його Присутності, шлях її не може розходитися зі шляхом віри. На цьому шляху, який часто буває крутим і тернистим, Бог сам виходить назустріч совісті, допомагаючи їй прозріти, зрозуміти себе завдяки вірі, посилає їй Духа Свого, Котрий, за словами апостола Павла, є Заступником - «заступається за нас невимовними зітханнями» (Послання до римлян 8:26). Совість же, прийнявши Духа Святого, переображена Ним, підкоряючись уже Йому, а не сліпому Закону, веде нас рятівним шляхом Агнця Божого, що взяв на себе гріх світу.
На грецькому Сході, слідуючи Новому Заповіту, завжди дужче підкреслювали зв'язок совісті з вірою, а через віру – з Духом Святим. Так Оріген (185-254 р. по Р.Х.) під поняттям совісті розумів внутрішню основу людини, її серце, яке, коли воно просвітлене вірою, усе пов`язує з Богом, судячи про все неначебто з Його висоти. Совість Оріген уявляв як своєрідне релігійне усвідомлення власного перебування перед обличчям Божим, як деяке сердечне відання, що скеровується Самим Ісусом Христом.
Для Блаженного Августина (354-430 рр. по Р.Х.) совість уявляється як орган, що робить людину здатною сприймати діалог між Богом і душею.
Святі отці не тільки вчили про совість, а й жили нею, навчаючи тому самому інших. «Якою мірою вгамовуєш власне тіло,такою ж мірою випробовуй і власну совість», - писав преподобний Ніл Сінайський (+450 р. по Р.Х.). Совість, - за словами преподобного Марка Подвижника (V сторіччя по Р.Х.), - є природна книга повелінь Божих. І той, хто діяльно читає її, отримує досвід Божественного керівництва.
«Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне», - каже Господь (Євангелія від Матвія 4:13). Царство Небесне наблизилося і невидиме ввійшло в Церкву Христову. Але якщо запитати, хто ж із нас гідний стояти принаймні на його порозі, то виявиться що навіть святі отці, живучи на землі, не вважали себе за гідних цього. Тому-то Церква, роблячи нас начебто вже його громадянами, й навчає нас покаянню, і тільки завдяки йому ми можемо належати до неї. Й оскільки покаяння – справа совісті, отже, саме совість, услід за вірою, і робить нас християнами. Більше того, якість нашого з вами християнського життя залежить від ступеню розвитку в нас нашої совісті.
Совість – голос, але голос, який доходить до нас лише тією мірою, якою ми самі готові повернутися до нього, відкриваючи йому і слух, і серце. Без нашої готовності, без нашого навернення цей голос пролунає в порожнечу.
Царство Боже наблизилося, але ми не впізнаємо його. Через нестачу відання гине народ. Тому-то лише ті, хто докладає зусиль, отримують його (Мф 11:12), тобто ті, хто проходить через осмислення свого становища в цьому світі. Ті, хто пройшов через подвиг каяття. Ті, хто перетерпів муки совісті за свої вчинки.
Якщо душа людини і вся його істота з радістю приймає Добру Звістку, то совість – нехай навіть поки що стародавня і язичеська – чи може бути винятком?
Із самою сутністю Божою поєднує нас совість. Адже сутність Його в Слові. Сутність Його в Любові. Поєднує, і разом із тим ставить межу: каяття, відмова від усілякої неправди й неправедного багатства. Перед воротами Царства Божого будь-який гріх, «нажитий» нами на землі, стає занадто важким. Як це: взяти і просто роздати все, що накопичував упродовж усього життя? Свій характер, свої звички, своє хобі і свій бізнес. Усе, що не за вірою, гріх. Господь каже: «Без мене не можете зробити нічого». «Людям таке неможливе», неможливе для «плоті і крові». І не можливе для «природного» закону. Але можливе через каяття – як милість і благодать.
І ця благодать посилається совісті, що прийняла Добру Звістку й прийшла до воріт Царства Божого. Вона, ця совість, уже не живе самим тільки вітхим законом і відчуттям неминучості суворого суду. Але ця совість живе єдністю зі своїм Господом Ісусом Христом, Богом-Словом, і служить Слову, і вимірює себе Ним.
Одначе, хто може краще і ясніше сказати про це, аніж Саме Слово, неначебто безпосередньо до твоєї совісті звертаючись: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся.
Ось Я стою під дверима і стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зі Мною» (Об`явлення Івана Богослова 3:19-20).
Я вірю: Україна зміниться і перетвориться на квітучу державу. Завдяки новим людям із не пошкодженими совістю і розумом. І нехай нам допоможе у цьому Господь!




Валерій Труфанов
радник – експерт проводу Спілки Офіцерів України, підполковник запасу. Олександрійська СОУ
Категорія: Духовність | Додав: PORTAL_SOU (15.09.2012)
Переглядів: 833 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz