Офіційні сайти відомств




Статті

Головна » Статті » Аналітичні статті » Держава і громадянське суспільство

ЧИ ВРЯТУЄ УКРАЇНУ «КОМАНДА НОВИХ ЛІДЕРІВ»?
Нова економіка – нова країна. Не вірю.

Демократичне суспільство з його культом необмеженої індивідуальної свободи аж ніяк не можна вважати найдосконалішим для всіх часів суспільним устроєм. Але нічого ліпшого людство не придумало. Новітню Українську державу будуємо вже понад два десятиліття. Чи вдалося при цьому виховати українську суспільність й остаточно зруйнувати совєтську колоніальну систему? Питання риторичні.

Полемізуючи з українофобами, які зловтішалися з наших негараздів на початку 90-х років минулого століття, соціоеколог Георгій Бачинський наголошував, що вивчення складної системи – це не механічне додавання результатів дослідження її окремих елементів. Вчений переконливо довів, що у новому системно структурованому суспільстві пріоритети суспільних цінностей порівняно з демократичним устроєм діаметрально міняють свої місця. Вже не держава має служити егоїстичним устремлінням окремих осіб, які часто будують свій добробут коштом інших членів суспільства і шкодять йому в цілому, а, навпаки, кожна людина заради власного виживання і майбутнього своїх дітей свідомо підпорядковує особисті інтереси загальнонаціональним.

З часів «развітова соціалізма» соціальна структура України радикально змінилася. «Невеличка група здобула величезні переваги у можливості розши­рення своєї влади і багатства шля­хом незаконного привласнення публічної власності, вдаючись до практики ко­рупції, зловживаючи своєю монополістичною позицією, а також через здій­сненя операцій в тіньовій і чорній економіці. В той же час доходи середнього класу, який в Україні був утіленням людського соціального капіталу, а також рушійною силою національно-демократичної революції, значною мірою знизилися» [New World Bank Approach to Get Ukraine Out of the Pit: Integrating Social Capital Paradigm in Development Politics. August-october 2000 WB].

Політики полюбляють наголошувати, що Україна перебуває в перехідному періоді, що стан переадаптації від одного суспільно-економічного устрою до іншого, звісна річ, породжує низку загроз. Але, мовляв, коли НАША партія прийде до влади, то з усіма негараздами буде покінчено. Та з року в рік українці переконуються, що ці твердження й заміри більш ніж декларативні.

Останнім часом в Україні щедро вродило усіляких політчних гасел і закликів, які бовваніють на зовсім недешевих білбордах. Серед них вирізняються неоковирні слогани Наталії Королевської із сяючою посмішкою лідера: «Партія Н. Королевської «Україна – вперед!». Така «знахідка» копірайтера щонайменше викликає здивування. За всіма ознаками формальної логіки з цього речення випливає, що «Україна – вперед!» – це приватне підприємство (бо ж чітко написано: «Партія Н. Королевської»). Чи потрібні Українській державі партійні структури, створені під одну особу? Помовчимо. А ось вже право­писний недолік: у цитованому слогані треба було б використати кличну форму: «Україно, – вперед!». До речі, куди це – «вперед»? На Захід, Схід, Північ, Південь? Чи ще кудись? Вражає й надмірна зарозумілість «команди лідерів». Бо заклики на білбордах і справді звучать надто вже самовпевнено: «Приєднуйся до команди нових лідерів!». От­же, нова партструктура – це суцільна/тотальна «команда нових лідерів». Виникає запитання: а де ж зарезервовані місця/посади рядовим членам/учасникам приватного підприємства ? Хто виконуватиме чорнову, рутинну роботу? Чи може таке об’єднання претендувати на роль своєрідного соціального ліфта? Отож-бо й воно.

Ще одна декларація від Н. Королевської: «Нова економіка – нова країна». Таке безапеляційне твердження більш ніж сумнівне/суперечливе. Мимоволі пригадується вигук геніального Костянтина Станіславського: «Не вірю!». А як же культура? А наука? А освіта? Зрештою, мораль? Та не може стати успішною держава без цих архіважливих складових суспільного життя. Економіку Україна має. Але вона (економіка) аморальна. Тотально аморальна. Це ні для кого не є секретом. Чимало західних інвесторів зіткнулися з феноменом українського законодавства, податкової політики, нечесності, злодійства, безкультур’я саме в царині економіки, в результаті чого були змушені ліквідовувати свій бізнес. Безбаш у нинішньому українському культурному середовищі підтверджує існування неефективної економіки.

Громадянський Рух за творення демократичної Української держави

Визнаймо: упродовж двох десятиліть в Україні так і не вдалося створити громадянське суспільство. Сьогодні немає підстав стверджувати, що всі українці тотально прагнуть реформ. Критикуючи на кухнях і в затишних кафе за кухлем пива і філіжанкою кави дії чинної влади, вони не наважуються на рішучі кроки щодо захисту національних пріоритетів/інтересів. Таке враження, що більшість сучасного суспільства прагне лише ситого життя й надійно улаштованого добробуту. Чи потрібна ТАКОМУ суспільству своя держава? Питання навіть не риторичне. Це примушує замислитись над тим, яка форма управління державою найбільш прийнятна для України. Іноді можна почути розмови про конечну потребу суспільству зробити якісний технологічний стрибок. Але на якому ґрунті втілювати ці амбіції? На ґрунті тотальної корупції, яка в Україні, по суті, стала «соціальною звичкою»?

Маємо кризу не тільки економічну, а й кризу моралі та демократії. Маємо тотальну деградацію держави. Інформацією про жорстокі вбивства, про наркотичну й алкогольну залежність молоді в Україні сьогодні вже нікого не здивуєш. Щодень у суспільстві руйнуються усталені традиції соціальних зв’язків. Руйнується громадська ієрархія – «правила гри» насамперед порушують представники влади. Тому декларація Н. Королевської «Нова економіка – нова країна» більш ніж сумнівна.

Бездумне поєднання культу ортодоксального неоліберального ринку з притаманними йому егоїзмом, войовничим індивідуалізмом, аморальністю, корисливістю, безпринципністю, підозріливим ставленням до держави як формальної інституції унеможливило і далі унеможливлюватиме трансформацію України в модерну державу.

Порятунком для українців в умовах соціально-економічного хаосу може стати новітня організаційна структура. Громадська. Всеукраїнська. Хаос/безлад як організацію, породжену діями чинної влади, може здолати тільки інша організація. Приміром, новітній всеукраїнський громадянський Рух за творення демократичної Української держави.

Соціальний капітал для України

«Стан українського суспільства можна визначити як ірраціональний. Тобто, використання чинників, які унеможливлюють досягнення бажаного результату. Наприклад, хочеться добробуту, але не хочеться працювати. Хочеться прав і свобод, але терпимо тирана при владі. Хочеться європейських стандартів життя, але визнаємо російські моральниі цінності. Те ж саме стосується і керівників держави. Їхня поведінка настільки ірраціональна, що результат може набути будь-якого значення. Незаперечним фактом є те, що стабільність в ірраціональному суспільстві при ірраціональних лідерах неможлива». Так відгукнувся один із читачів на мою статтю, вміщену в інтернеті. На мою думку, коментатор досить вдало окреслив основні причини виснаження найважливіших джерел стійкого зростання Української держави.

Освічений авторитаризм, можливо, зрушив би ситуацію з місця. Але для цього треба змінити Систему, яка від 1991 року зазнала, по суті, лише косметичного ремонту. Треба радикально змінювати культуру, економіку, судочинство… Хто за це візьметься? Інтелектуали, інтелігенція? Чи притаманні їм завзяття, патріотизм, авторитет, профе­сіоналізм? Врешті-решт засоби для вті­лення задуманого? А суспільство… Чи здатне воно до самоор­ганізо­вуван­ня? Отож-бо. Воно все ще чекає на лідера.

Діагноз хворому українському суспільству поставлено давно: руйнування людського і соціального капіталу, нечисленність державницьки налаштованої еліти, моральний розклад проводу (депутатського корпусу). Це основні причини виснаження найважливіших джерел стійкого зроста­ння Української дер­жави.

Що таке соціаль­ний капітал? У найширшому сенсі – це політичне оточення, що формує соціа­льну структуру і полегшує, унормовує розвиток суспільства. Соціаль­ний капітал включає формальні інституційні зв’язки і структури, такі як уряд, політи­чний режим, законність у суспільстві, судову систему, громадянські політичні свободи. Інакше кажучи, економічний, соціаль­ний розвиток процвітає в державі, коли її пре­д­ставники, корпоративний сектор і гро­мадянське суспільство утворю­ють форум, на якому вони можуть визначати і здійснювати спільні цілі [http://www.worldbank.org/poverty/scapital/whatsc.htm].

Для німців, приміром, соціальним капіталом є висока якість праці й продукції. Для американців – діловитість, обов’язковість, коли слово підприємця важить більше, ніж скріплений печаткою підпис. Для норвежців і шведів соціальним капіталом слугує висока соціальна культура, котра унеможливлює різке майнове роз­шарування між громадянами. Французи можуть вважати своїм соціальним капіталом готовність рішуче відстоювати власні права перед капіталом. Для англійців роль соціального капіталу виконують традиції.

Коли ж українці дозріють до того рівня свідомості, який не дозволить їм сліпо довіряти популістським закликам й обіцянкам політиків? Але якщо в суспільстві домінує бажання споживацтва й виживання, а до цього долучається брак здатності критично аналізувати бачене й почуте, коли процес раціонального мислення середньостатистичного громадянина Української держави брутально гальмує телебачення, брак стимулів до читання й навчання, то перспективи власників синіх паспортів із золотим тризубом далеко не райдужні.

Наскільки довіряють сучасні українці владі, державі, банкам, правоохоронним органам, церкві, зрештою, одні одним? За даними дослідження «Стан корупції в Україні. Порівняльний аналіз загальнонаціональних досліджень 2007–2009, 2011» довіра до Президента становить 14%, Верховної Ради – 7,7%, Кабінету міністрів – 9,2%. Обласним органам влади довіряють 10% грома­дян, а місцевим – 20%.

Не краща ситуація з рівнем довіри до силових структур. Найменший рівень довіри в суспільстві до ДАІ та судової системи, не в захваті громадяни від міліції, податкової та митної служб.

«Навіть в умовах найрозвинутішого правового суспільства, наприклад, у Сполучених Штатах, існування суспільної довіри, на мою думку, досі має вирішальне значення», – наголошує авторитетний Френсіс Фукуяма.

У цьому ж (в існувнні суспільної довіри) бачить перспективу розвитку для України і геніальний художник Іван Марчук: «Треба найперше не красти, а по-друге – не ворогувати. А тому треба, щоб прийшли китайці, малайці, африканці, а найкраще, щоб прийшли німці. Німці не дадуть погано жити, бо вони не дадуть красти. Вони просто зароблять чистою своєю працею. А українці ніколи не зможуть управляти державою. Бо Бог дав українцям рай, але забрав розум».

Причини взаємної недовіри серед українців, безумовно, коріняться в трагічному минулому. Геноцид нації породив інстинкт її членів до виживання будь-якою ціною. В результаті взаємна недовіра руйнує тисячі проектів ділової співпраці між потенційними партнерами. За браком соціального капіталу держава не здатна до розвитку, до модернізації.

«Після повалення «залізної завіси» діаспора передавала допомогу своїм «братам на батьківщині» майже без «паперового» оформлення, за випробуваним у країнах поселення принципом «українець довіряє українцеві». Однак діаспоряни хутко пересвідчилися, що такого елементарного тесту на порядність посланці материзни, як правило, не витримують.<…> Тоді ж було засновано українсько-канадську телекомпанію із амбітними планами творення високоякісного національного телевізійного продукту. Згодом одна з львівських газет оприлюднила розпачливого листа канадського співзасновника, в якому той сповіщав про свій вихід зі спільної справи через нестримну зажерливість його українських колег. Тож нині тішимося цілодобовим «москвовідєнієм», звинувачуючи в цьому євреїв – власників вітчизняних телеканалів…» [Володимир Вітковський].

Будь-який соціальний капітал ґрунтується на взаємодовірі, на суспільній довірі. Йдеться не лише про підприємницьку діяльність. Навіть Церква в Україні, на жаль, не працює на консолідацію суспільства, української нації. У державі йдеться про довіру до політика, до судді, до міліціонера, до держслужбовця, до президента, до прем’єр-міністра. Зрештою, до сусіда, до представника іншої національності. У розколотому, інфікованому штамом недовіри суспільстві найлегше поглиблювати розбрат, відтак ставити найризикованіші політичні й соціальні експерименти. Саме через насадження розбрату серед українців Росії досі вдається здійснювати успішну економічну, політичну та культурну експансію на українських теренах і в українських умах. Роз’єднане взаємною підозрілівістю та недовірою суспільство породжує стан НЕВИЗНАЧЕНОСТІ для держави як такої, і стан НЕСУМІСНОСТІ всередині для самої держави.

З історії відомо, що сумістити такі вкрай відмінні підсистеми, як бідних і багатих, котрі є складовими будь-якої системи-держави, надзвичайно складно, радше неможливо – суспільний конфлікт неминучий. Прикладів НЕСУМІСНОСТІ соціально-економічних суб’єктів у сучасній Українській державі безліч. Як подолати/усунути різної природи й розмірів НЕСУМІСНІСТЬ? Як, врешті-решт, вилікувати пацієнта (суспільство)?

Рецепт існує – відродження суспільної довіри серед українців. Йдеться про нагальне творення соціального капіталу – своєрідного клею, що з’єднує суспільство в одне ціле.

Але яким чином компенсувати його кричущу відсутність? Безумовно, влада найперш має починати з самої себе, на державному рівні демонструючи суспільству переконливі зразки взаємодовіри, взаємоповаги, взаєморозуміння. Це доволі складний процес, і тому найпростішим і найдієвішим методом ліквідації дефіциту соціального капіталу, на перший погляд, є запровадження диктатури. Та з наслідками правління «сильної руки» українці вже знайомі. Чи існує можливість втілення своєрідного плану Маршалла для України – реанімації соціального капіталу на основі запозичення чеснот Заходу? Можливо. Але для цього потрібен авторитет харизматичного лідера нації або ж групи осіб, яким беззастережно довіряють. Безумовно, їм усім має бути притаманна політична воля. Це як у війську, коли є авторитетний батько-командир – уособлення моральних чеснот і фаховості, який не лише навчає підлеглих, як правильно й розумно діяти, націлюючи на перемогу і на досягнення мети, але й наочно демонструє приклади її здобуття.

На нашу думку, найефективніший метод творення привабливого образу сучасної української спільноти – всебічна інтелектуалізація життя в Україні. Пріоритетом мають стати інвестиції в науку, освіту, культуру. Все це допоможе відродити почуття довіри між суб’єктами, які бажають будувати/творити Українську державу, зробить СУМІСНИМИ елементи її складових.

Очевидно одне: творення ефективного соціального капіталу в Україні можливе насамперед шляхом деколонізації, десовєтизації, реукраїнізації на основі організації Всеукраїнського громадського руху за модерну демократичну Українську державу. В сучасному глобалізованому світі це може виявитись для українців єдиним позитивно спрямованим вектором розвитку, коли не політики, а суспільство визначатиме рух до Успіху.

Олег К. РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу "Універсум", член виконкому ЛОО СОУ.

http://universum.lviv.ua/index.htm
Категорія: Держава і громадянське суспільство | Додав: PORTAL_SOU (19.09.2012)
Переглядів: 534 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар


Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ

  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz