Офіційні сайти відомств




» 2011 » Грудень » 28 » Три трагічні Базари в українській історії
22:55
Три трагічні Базари в українській історії
Розстріли більшовики проводили 21 листопада 1921 року на околиці села Базар, де заздалегідь викопали рови. Селянам під загрозою смерті заборонили ставити хрести чи насипати могилу...

В історії кожної держави є особистості чи епізоди, котрі символізують прагнення нації до незалежності. Їх ушановують, як правило щороку. Наприклад, у поляків це Тадеуш Костюшко, який організував антиросійське повстання в 1794 році, у росіян – Кузьма Мінін і Дмитро Пожарський, які 1612 року звільнили Москву від польських військ, у шотландців – борець за незалежність країни Вільям Воллес. Їх ушановують на державному рівні, про них пишуть книги, розповідають дітям у школах.

На жаль, в Україні все по-іншому. Наші герої – Степан Бандера, Роман Шухевич, Іван Мазепа, студенти-гімназисти, котрі віддали свої життя за Україну в бою під Крутами (перелік можна продовжити) – викликають у одних зневагу, інші, навпаки, вважають їх ідолами українського національно-визвольного руху. Про них в Україні, звичайно, теж пишуть книжки, розповідають дітям у школах, ось тільки тональність цих розповідей залежить від особистого ставлення вчителя історії (чи автора книжки).

Звісно, зміниться кілька поколінь, і все стане на свої місця... Але поки що маємо те, що маємо...

Хотів би згадати в цьому контексті один із трагічно-героїчних епізодів нашої історії, якому на двадцять першому році незалежності України на всеукраїнському рівні загрожує забуття.

А саме: розстріл кінною дивізією Григорія Котовського 21 листопада 1921 року 359 полонених українських солдатів армії Української Народної Республіки в селі Базар Народицького району Житомирської області. Нині в окремих вітчизняних підручниках історії про цю трагедію написано всього декілька рядків, а про подальші події, пов’язані з цим селом, узагалі немає ніякої інформації.

Це сталося під час Другого зимового походу армії УНР (жовтень – листопад 1921 р.), під час якого передбачалося підняти всеукраїнське антибільшовицьке повстання й відновити українську державність. Однак погано озброєні українські війська під командуванням генерала-хорунжого Юрка Тютюнника були розбиті кіннотою Котовського на Житомирщині. Більшовикам удалося взяти в полон 537 чоловік. Усіх їх, напіводягнених, закрили в церкві села Малі Міньки, потім, коли з Києва прибули представники чека, полонених перевели до села Базар. Тут за рішенням суду з 443 солдатів (решти доти загинули від холоду) мали розстріляти 359 чоловік як «злостных бандитов». Тих, хто залишилися, переважно старшин, доправили до столиці для подальших допитів, а потім також знищили.

Розстріли більшовики проводили 21 листопада 1921 року на околиці Базару, де заздалегідь викопали рови. Після страти селянам наказали присипати їх землею і під загрозою смерті заборонили ставити на цьому місці хрести чи насипати могилу. Ці події в українську емігрантську літературу ввійшли під назвою – Базарська трагедія (іноді пишуть перша Базарська трагедія), а в СРСР були на десятиліття забуті.

Правда, до проголошення незалежності України в 1991 році українці двічі намагалися повернути їх із забуття. Перший раз це сталося під час Другої світової війни. Представники ОУН у листопаді 1941 року організували в селі мітинг-вшанування, попередньо ідентифікувавши місце страти (допомогли місцеві селяни) та насипали на тому місці могили. У такий спосіб оунівці намагалися розбудити почуття національної свідомості в населення Наддніпрянської України, яке, на їх переконання, було сильно притуплене радянською пропагандою. Відповідні заходи не сподобалися німцям, і вони після проведення жалобних заходів у Базарі провели арешти представників ОУН. Внаслідок цього тільки на Житомирщині було заарештовано понад 700 чоловік, із них 120 – розстріляли в Житомирі. Також події під Базаром стали початком масових арештів оунівців по всій території України. В історію вони ввійшли під назвою друга Базарська трагедія. Характеризуючи ці події, один із їх учасників письменник Олег Ольжич писав: «Я думаю, що Другий Базар відкрив наступний етап української революційної боротьби, що повинна завершитися створенням самостійної Української Держави».

Після завершення війни радянська влада знову спробувала стерти з людської пам’яті базарські розстріли, попередньо зрівнявши з землею насипані тут у 1941 році могили.

Та марно. У 1990 році, напередодні розпаду СРСР, українські національно-патріотичні сили, знаючи про Базар із еміграційних книжок, вдруге зуміли відшукати місце розстрілу та запланували відслужити напередодні річниці молебень, але прихильники КПУ за підтримки органів внутрішніх справ не допустили їх туди. Людей з автобусами міліція просто завертала назад, окремі напрямки руху до населеного пункту перекривали технікою, а тих, кому вдалося добратися до села, побили. Те, що сталося в 1990 році, учасники називають між собою третьою Базарською трагедією.

Після проголошення незалежності України місце страти було приведене до належного стану, і почалося щорічне вшанування пам`яті загиблих окремим політичними партіями та громадськими організаціями.

Однак чомусь досі на державному рівні тих подій не пам’ятають... За 20 років незалежності влада нічого не зробила, щоб показати суспільству героїзм і трагедію подій 90-річної давності. Жоден із українських президентів не спробував відзначити цю подію на всеукраїнському рівні й жодним словом не обмовився про неї у ЗМІ. Намагання екс-президента Віктора Ющенка запровадити традицію вшановувати Базарську трагедію на всеукраїнському рівні не беру до уваги, бо вони так само швидко згасли, як і його заяви й лозунги, виголошені на Майдані під час Помаранчевої революції. Більше того, він жодного разу не відвідав монумент у Базарі.

Мені, українцю, прикро, що три Базари в українській історії досі не знайшли належного відображення в шкільних підручниках з історії, не закарбовані у свідомості більшості співвітчизників. Сумно, що українська влада усунулася від створення та відкриття у 2000 році на могилах у Базарі меморіалу загиблих (кошти дали українські емігранти Великобританії) і що за одинадцять років, доки той меморіал існує, там жодного разу не було помічено урядового вінка.

Між тим, Базарська трагедія мало чим відрізняються від Катинської, де радянська влада в 1940 році розстріляла понад 20 тисяч польських офіцерів. Різниця лише у ставленні до них керівництва держав. Якщо для поляків – це страшна сторінка польської історії, яку намагаються пам’ятати на всіх рівнях, навіть змушують до цього Москву. То українські урядовці нічого не знають і знати не хочуть про трагічні сторінки свого народу

Володимир Гінда, історик

УНІАН

: 311 | : PORTAL_SOU | : 5.0/2
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Грудень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz